Питання для підсумкового семестрового контролю (заліку)
 Скачать 83.81 Kb.
|
|
Синтаксичні зв’язки слів. Типи і види синтаксичних зв’язків. Синтаксис – розділ граматики, що вивчає будову речень і словосполучень та способи поєднання в них слів, а також правила творення й функціонування речень і словосполучень.. Типи синтаксичного зв’язку слів: Узгодження – граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.Напр: В англ.. узгодження рідкісне,хіба що в вказівних займенниках та іменниках: this book; Керування – одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно виражені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Напр:читаю книжку. Кординація – взаємна супідрядність підмета і присудка, їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному.Напр:у роді та числі:соловейко щебетав. Прилягання – зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова(присл, дієприслівники). Для англ..мови це найпоширеніший зв'язок. Напр.:wonderful song – чудова пісня. – позиційне прилягання. Тяжіння – узгодження предикативного означення з підметом. Означає яким є предмет, виражений присудком у момент здійснення позначуваної присудком дії.Напр:батько повернувся задоволений. Інкорпорація– поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Замикання– синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов’язаних слів. Наявна у нім.мові. Ізафет – атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв’язку знаходиться у другому слові. Ізафет характерний для тюркських мов. Трохи інший різновид ізафету спостерігається в іранських та арабських мовах. Словосполучення і речення. Основні ознаки речення. Структура речень. Типи речень. Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове сприйняття. Речення характеризується: Комунікативністю – передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування. Відносною самостійністю – виражає відносно закінчену думку і виділяється від інших речень паузами. Структурною цілісністю – будується за певною структурною моделлю. Предикативністю – співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Інтонацією Типи речень: Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними і спонукальними. За структурою речення бувають складні й прості. Прості речення можуть бути поширеними і непоширеними. Речення можуть бути двоскладними і односкладними, що залежить від наявності підмета та присудка. Елементарний абстрактний зв'язок, за яким будується просте речення, становить його структурну схему. Словосполучення – це два чи більше повнозначних слів, об’єднаних синтаксичним зв’язком. Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та вираженні в словосполученнях синтаксичні відношення. Валентність – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами. - Синтаксичні словосполучення – зберігають лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього. - Фразеологічне словосполучення – це лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена, або зовсім утрачена, що призводить до наближення значення до одного слова. Лексикологія як галузь мовознавства та її розділи. Об’єкт лексикології. Лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови (лексику). Розділи: Загальна лексикологія – встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія – вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія – займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія – досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними. Прикладна лексикологія – вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення. До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки: Cемасіологія – наука про значення слів. Ономасіологія – наука, яка вивчає процеси найменування. Етимологія – наука, яка досліджує походження слів. Фразеологія – наука про стійкі словосполучення. Ономастика - наука про власні назви, яка складається: антропоніміки – науки про імена людей топоніміки – науки про географічні назви та ін. Лексикографія – наука про укладання словників. Об’єктом лексикології є слово. Поняття словесного знака. Структура словесного знака (план вираження і план змісту). Слово, як одиниця лексичного рівня мови, становить собою єдність: матеріальної форми вираження (послідовність звуків або графічне зображення); значення, закріпленого у суспільній комунікативній практиці; предмета позамовної дійсності, який цим словом іменується. Знакову природу слова виражає семантичний трикутник, у якому: предмет позамовної дійсності; форма вираження; значення Компоненти даної структури мають термінологічні назви: Предмет дійсності – денотат – це клас відповідних предметів, який ми виділяємо за найбільш загальними критеріальними ознаками. У зв”язку з денотатом виділяють загальну предметну віднесеність словесного знака, в основі якої – уявлення про клас предметів. Референт Значення словесного знака – відношення, засноване на взаємозв'язку між матеріальним вираженням знака і мисленнєвим відображенням у свідомості людей явищ дійсності. Номінація денотата може бути: · немотивованою (вода); · мотивованою (подорожник); Словесні знаки поділяються на два класи з погляду їх денотативної і референтної функції. За здатністю позначати предмети, явища, ознаки об'єктивної дійсності виділяють власне номінативні знаки (імена). Номінативні знаки (імена) поділяються на: Загальні імена (апелятиви) - предметні (відро); - ознакові (зелений, іти, швидкість). Власні (Київ). Квантитативні (6 дерев, 2 подруги). Характерні риси слова. Проблеми визначення меж слова у різних мовах. Лексема, її відмінності від словоформи. Слово – найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань. Ознаки слова: Фонетична оформленість, тобто вираженість звуком або поєднанням звуків; Cемантична валентність, тобто наявність значення (чим слово відрізняється від звуку); Недвонаголошеність, тобто неможливість мати більш одного основного словесного наголосу (чим слово відрізняється від словосполучення, у тому числі і фразеологізму); Лексико-граматична віднесеність, тобто належність до певного лексико-граматичного розряду, або частини мови (чим слово відрізняється від морфеми); Лексична непроникність, тобто неможливість «вставки» всередину слова інших словесних одиниць (чим слово відрізняється, наприклад, від вільних словосполучень, прийменниково-відмінникових конструкцій. Навіть для однієї мови важко дати визначення слова, яке можна було б застосувати до усіх слів, тому що структура слова в усіх мовах різноманітна. У лексикології прийнято розрізняти поняття «слово» і «лексема». Слово є конкретною одиницею. Лексема – слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм. Лексема – це слово в сукупності його форм і можливих значень у всіх його вживаннях і реалізаціях. Так, у реченні: «Людина людині друг» – є три слова і дві лексеми, бо слова «людина» і «людині» є формами (варіантами) однієї лексеми. Лексема може варіюватися і в плані вираження, і в плані змісту. Формальними варіантами (варіантами у плані вираження) є, наприклад: співати і співать, сміятися і сміятись, би і б. Варіантами в плані змісту є різні значення багатозначного слова, які прийнято називати лексико-семантичними варіантами. Лексичне, словотворче та граматичне значення слова. Структура лексичного значення словесного знака (семантичний, синтаксичний, прагматичний аспекти). Граматичне значення – абстрактне мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові стандартне вираження. Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням. Лексичне значення є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Словотвірне значення – це семантичне співвідношення між похідним і його твірним, яке проявляється у вигляді різниці між їх лексичними значеннями: комбайн — комбайнер (- той, ідо працює на комбайні, обслуговує комбайн). Словотвірне значення виражається формантом, який входить до складу похідного слова. Лексичне значення слова виражається його основою. Лексичне значення індивідуальне. Граматичне значення властиве цілому класу слів. Словотвірне значення належить усім словам, що мають однаковий словотворчий засіб. Семантична структура слова. Cлово є не тільки «ярликом», що позначає окремий предмет, дію чи якість. Семантична структура слова набагато складніша. Багато слів мають не одне, а декілька значень. Явище багатозначності слів – широке, і точна «предметна віднесеність» чи найближче значення слова є по суті вибором потрібного значення з низки можливих. Факт багатозначності слів не вичерпується тільки явищем полісемії слова. Найбільш істотним є те, що поряд з прямим «референтним» («денотативним») значенням слова ще є «асоціативне» значення. Таким чином, слово стає центром для цілої сітки образів, які мовець чи слухач затримує, щоб вибрати потрібне значення. В семантиці знакових систем розрізняють значення знаку (денотат – те, що даний знак позначає в конкретній знаковій ситуації) і його сенс (десигнат, концепт, інформація, яку знак несе про той, що позначається. Прагматика пов'язана з вивченням категорії корисності, цінності, зрозумілості знаку, а також з дослідженням семантичної інформації, де істотну роль грає питання про оцінку інформації, витягуваної даним адресатом з тексту. Одне з важливих досягнень семіотики. — встановлення принципової несводімості семантики до синтаксису. Моносемія. Полісемія. Омонімія. Пряме та переносне значення слова. Метафора. Метонімія. Омоніми – це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково. Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів. Метафора – за своєю суттю є прихованим порівнянням (скороченим порівнянням). Так, за подібністю з'явилися значення «кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» в слові головка (головка маку, головка капусти). Моносемія – слова з одним значенням. Слово завжди виникає з одним значенням, яке називається прямим, оскільки прямо називає позначуваний предмет. Багатозначність слова розвивається на основі перенесення назви з одного предмета на інший. Нове значення є завжди переносним, похідним від первинного, мотивованим через пряме. Пор.: хлопчик біжить і час біжить; ніс дитини і ніс човна. Метонімія – перенесення за суміжністю. Суміжність може бути просторовою (уважна аудиторія, школа на канікулах), часовою (літературний вечір), причиново-наслідковою (чудовий переклад, вивчення словотвору). Мотивація слова (зображальна, описова). Відмінності між мотивацією і значенням слова; мотивацією і етимологією. Мовне мотивування слова – семантичне (змістове) і структурне співвіднесення словоутворюючих морфем з іншими морфемами певної мови. Можна виділити наступні типи мотивування : звукове (звуконаслідування, onomatopoeia) e.g.: ку-ку, roar, splash, click морфологічне (є корінь-основа) e.g.: рука - ручний, рукав семантичне – тобто переносне значення, мотивоване прямим e.g.: fat-farm – курорт для охочих схуднути, хоча в даному випадку слово мотивоване як морфологічно, так і семантично. Семантичні зміни, що відбуваються в лексичному значенні, також відбиваються на внутрішній формі. Так, слово росс. город колись співвідносилося із словом городить, оскільки в давнину міста огороджувалися частоколом або кріпосною стіною. Поступово із зміною реалій лексичне значення російського слова город втратило ознаку "той, має огорожу", і семантичні зв'язки між цими словами були порушені. У деяких слів мотивованість значення дещо «затушована», оскільки не завжди вдається виділити їх історичний корінь. Проте етимологічних аналіз встановлює древні родинні зв'язки слова з іншими словами, дає можливість пояснити походження його значення. Наприклад, етимологічний аналіз дозволяє виділити історичне коріння артикля «a» і встановити його зв'язок із числівником «one», а також означеного артиклю «the» та демонстративного прикметнику “that”, тим самим полегшити розуміння та засвоєння знань з граматики англійської мови під час вивчення означеного та неозначеного артиклю. Тобто значення слова може здаватися мотивированим людині з філологічною підготовкою, тоді як неспециалістусмислові зв'язки цього слова представляються втраченими. Лексико-семантична система мови. Парадигматичні відношення: семантичні відношення подібності, полярності, включення, відношення частини і цілого. Лексико-семантична система – є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не порушувала системності, що необхідно для постійної комунікативної придатності. Деякі з лексико-семантичних об'єднань мають дуже чітку, строгу системну організацію. Так, скажімо, дієслова, що означають переміщення (рух) - це струнка система, елементи якої розрізняються за трьома ознаками: 1) спосіб руху (йти, їхати, плисти, летіти тощо); 2) характер руху - самостійний, незалежний і несамостійний, залежний (йти, їхати і везти, нести, тягти тощо); 3) напрямок руху (в'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, від'їхати тощо). Парадигматичні відношення – це відношення між словами на основі спільності або протилежності їх значень. Зокрема, тут можна виділити: відношення смислової подібності (синонімія); відношення смислового протиставлення (антонімія); відношення смислового включення (гіпонімія); відношення супідрядності (наприклад: ялина, сосна, кедр, береза, дуб, вільха, осика, клен, явір перебувають між собою в сурядних відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма дерево) і партитивності, тобто цілого та його частини (сосна - шишка, людина - рука, кінь - грива, лисиця - хвіст). Синтагматичні відношення – лінійні зв'язки слова, його сполучуваність, контекст. Кожне слово поєднується не з будь-яким іншим словом, а тільки з певними словами. Так, наприклад, слова гайнувати'! розтринькувати поєднуються тільки з одним словом - відповідно час і гроші, слово безпробудний - із двома лексемами - сон і п'яниця. Шляхи збагачення лексики: морфологічне та семантичне словотворення, запозичення. Є чотири типи змін у лексико-семантичній системі: зникнення слів; зникнення значень слів; поява нових слів; поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення. |