Питання для підсумкового семестрового контролю (заліку)

• Название: Питання для підсумкового семестрового контролю (заліку)
• Дата: 11.01.2020
• Размер: 83.81 Kb.
• Имя файла: �⢥�� � ����⠬ �� ����� � ���樯���� �᭮�� �������⨪�.docx
• Тип: Документы; #103503
• страница: 1 из 5

Питання для підсумкового семестрового контролю (заліку)

1. 
   Мовознавство як частина філології. Мовознавство загальне, часткове (конкретне) і прикладне.
   

Мовознавство, або лінгвістика – це наука про природну людську мову, її структуру, функціонування та розвиток.


Розрізняють:

• 
  Загальне мовознавство – вивчає загальні особливості мови: суть та природа, походження та розвиток тощо. Воно вивчає також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу.
  

• 
  У межах загального мовознавства виділяютьзіставне мовознавство – шляхом порівняння мов виявляє в їх структурі спільні й відмінні риси.
  

• 
  Часткове або конкретне мовознавство – вивчає окремі мови (наприклад: українську, англійську, російську) або групу споріднених мов (германські, романські)
  

• 
  Прикладне мовознавство – вивчає застосування теорії на практиці (наприклад: у викладанні рідної та іноземної мов, у практиці перекладу тощо).
  

2. 
   Розділи мовознавства. Зв’язок мовознавства з іншими науками. Міждисциплінарні напрями мовознавства.
   

Розділи мовознавства:

• 
  Фонетика – вивчає звуковий склад мови.
  
• 
  Фонологія– вивчає структуру звукового складу мови.
  
• 
  Граматика– вивчає будову мови.
  
• 
  Морфологія – вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова.
  
• 
  Синтаксис – вивчає словосполучення та речення, їх об'єднання в надфразні одиниці.
  
• 
  Лексикологія – вивчає лексику.
  
• 
  Фразеологія – вивчає лексично неподільні поєднання слів.
  
• 
  Лексикографія – наука про укладання словників
  
• 
  Ономастика – наука про власні назви.
  
• 
  Етимологія – вивчає походження і історію слів.
  
• 
  Семантика – вивчає значення слів.
  

Зв'язок мовознавства з іншими науками:

• 
  Історія– мова є частиною історії та розвитку кожного народу.
  
• 
  Археологія – постачає мовознавству пам’ятки писемності.
  
• 
  Етнографія – через побут народів, мовознавство вивчає стародавні говірки древніх племен.
  
• 
  Соціологія– мова впливає на суспільство.
  
• 
  Психологія – мова відображає психічний склад.
  
• 
  Фізіологія – артикуляція звуків.
  
• 
  Антропологія – походження мови.
  
• 
  Математика– мовознавство використовує математичні методи.
  
• 
  Філософія– дає мовознавство методику, системний підхід до вивчення мов.
  

Міждисциплінарні напрями мовознавства:

• 
  Психолінгвістика – вивчає психологічні та лінгвістичні аспекти мовленнєвої діяльності
  

людини.

• 
  Соціолінгвістика – вивчає вплив соціальних явищ на розвиток, появу та зміну мов.
  

• 
  Комунікативна лінгвістика – вивчає живу природну мову, її зв'язок з знаковою системою мови.
  

3. 
   Мова як об’єкт лінгвістичної теорії. Традиційні лінгвістичні парадигми.
   

Об'єкт мовознавства – це мова в усіх її проявах, властивостях та функцій, будові, функціонуванні та в історичному розвитку.

Традиційні лінгвістичні парадигми (або три погляди на природу мови­):

• 
  Натуралістичний – пов'язане з ім'ям дослідника Августа Шлейхера. Шлейхер вважав, що мова – природний організм, який народжується, розвивається, старіє і вмирає. Помилковим в концепції є занадто прямолінійне перенесення на мову законів, властивим біологічним організмам.
  

• 
  Психічний – мова – це явище психічне. Гейман Штейнталь вважав, шо мова розвивається на основі законів психології. Він виключав роль мислення в становленні мови, надаючи значення психіці. Таким чином, Штейнталь категорично заперечував участь мислення у розвитку мови.
  

• 
  Мова – явище соціальне. Мова окремої людини залежить від навколишнього середовища і перебуває під впливом мови колективу.
  

4. 
   Мова і мозок людини. Обробка мовної інформації. Мова і мислення. Знання мови і знання про мову.
   

Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка.

Проте ці поняття не є тотожними. Метою мислення є:

• 
  Отримання нових знань
  
• 
  Систематизація отриманих знань
  

Метою мови:

• 
  Виконувати пізнавальну діяльність
  
• 
  Оформлення думки
  
• 
  Закріплення знань
  

Варто зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це абстрактні поняття.

Мова – явище матеріальне. Вона втілюється у матеріальних елементах – звуках.

5. 
   Провідні і другорядні функції мови. Універсальні властивості мови.
   

Універсальні властивості мови:

• 
  В усіх мовах існують голосні і приголосні звуки.
  
• 
  В усіх мовах мінімальною комунікативною одиницею є речення (тобто усі люди говорять реченнями).
  
• 
  В усіх мовах є власні назви.
  
• 
  Якщо в мові існує відмінювання за граматичним родом, то обов’язково існує відмінювання за числом.
  

Провідні функції мови:

• 
  Комунікативна –спілкування.
  
• 
  Когнітивна – спогади, роздуми, творча діяльність та формування письмового тексту.
  
• 
  Мислеоформлювальна – оформлення думки.
  
• 
  Репрезентативна – позначення світу речей.
  
• 
  Емоційна – вираження почуттів та емоцій.
  
• 
  Експресивна – самовираження, створення образу мовця або автора.
  
• 
  Імпресивна – дія мовлення на адресата.
  

Другорядні функції мови:

• 
  Магічна – обряди, пісні, ритуали
  
• 
  Констатуюча – тлумачення фактів
  
• 
  Питальна – питання
  
• 
  Фатична, - неінформативний обмін інформацією
  
• 
  Метамовна– опис іншої мови.
  

6. 
   Семіотика і лінгвосеміотика. Специфіка мови як знакової системи. Природні і штучні знакові системи. Типи знаків.
   

Семіотика – наука, що вивчає різні системи знаків.

Лінгвосеміотика – наука, що вивчає знаковий склад мови.

Мова є однією зі знакових систем, бо будь-який знак іншої системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом.

Специфіка мови як знакової системи:

• 
  Мова виникає природним шляхом.
  
• 
  Мова є універсальним засобом спілкування.
  
• 
  Мова є поліфункціональною знаковою системою.
  
• 
  Мова багаторівнева і складна ієрархічна система.
  

Знакові системи:

• 
  Природні – в яких є елементи природної мови: слова, вислови, жести, міміка, рухи тіла. Мають високий ступінь варіативності та національну специфіку, динаміки розвитку, репрезентують різні рівні комунікації.
  
• 
  Штучні – використовують сконструйовані або взяті з різних галузей знань символи, формули, ноти, графи, знаки на позначення зв'язків між елементами. Вони створені на забезпечення певної комунікації на міжнародному рівні, тому позбавлені національної специфіки.
  

Типи знаків:

• 
  Знаки-індекси (або знаки-прикмети і знаки-симптоми) – пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами (наприклад: дим як знак вогню, низькі чорні хмари як знак дощу)
  

• 
  Знаки-ікони (або знаки-копії) – відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. До них належать сліди лап тварин, фотографії, зліпки, відбитки тощо.
  

• 
  Знаки-символи – використовують для передачі абстрактного змісту. Вони характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами (наприклад: тризуб і синьо-жовтий прапор як символ України, голуб як символ миру, маска як символ театру).
  

• 
  Знаки-сигнали – потребують певних дій, реакцій. Вони завжди прив'язані до ситуації. Таким знаком може бути: звук сирени як знак повітряної тривоги, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закінчення заняття тощо.
  

З погляду фізичної природи знаки поділяють на 5 видів:

- Акустичні (слухові, вокально-інструментальні);

- Оптичні (зорові);

- Дотикові (брайлівський алфавіт для сліпих);

- Нюхові;

- Cмакові;

7. 
   Конститутивні риси мови. Відмінності природної мови від інших знакових систем.
   

Відмінність природної мови від інших знакових систем за Фердинандом де Соссюром (в любой непонятной ситуации – Фердинанд де Соссюр. Фердинанд де Соссюр – залог вашего успеха на этом блядском зачете, удалите потом это, пожалуйста):

• 
  В знаку розрізняються дві сторони:
  

• 
  Позначуване– значення;
  
• 
  Позначувальне – вираження;
  

Конститутивні риси мови за Чaрльзом Хоккетом:

• 
  Довільність – передбачає відсутність органічного, внутрішнього зв'язку між предметом і його позначенням.
  
• 
  Структурна подвійність (подвійне членування) – одиниці мови поділяться на незначущі (фонеми) и значущі (слова, речення).
  
• 
  Відкритість (продуктивність) – мова постійно поповнюється новими знаками (наприклад, словами), людина постійно будує нові речення, яких ніколи раніше не будувала.
  
• 
  Дискретність – здатність передавати інформацію, яка не має відношення до моменту і місця мовлення.
  

8. 
   Мовні знаки. Підходи до їх вивчення. Риси знаків.
   

Підходи до вивчення мовних знаків або три основні аспекти семіотики (відповідно до концепції знакової ситуації Ч. Морріса):

• 
  Семантика – вивчає закономірності побудови знакових систем, тобто співвідношення знаків один з одним;
  
• 
  Синтактика – вивчає відношення між знаком та його смислом;
  

• 
  Прагматика – вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.
  

Риси знаків:

• 
  Матеріальність;
  
• 
  Позначає щось, що перебуває поза ним;
  
• 
  Умовність – не пов’язаний з позначеним предметом природним або причинним зв’язком;
  
• 
  Інформативність;
  
• 
  Системність – знак отримує своє значення лише за умови входження до певної знакової системи);
  
• 
  Знак складається з позначувального та плану змісту;
  
• 
  Асиметричність знаку – одиниця плану вираження – декілька одиниць плану змісту і навпаки.
  

9. 
   Ієрархічна будова мови. Основні й проміжні рівні мови та їх емічні одиниці. Системні відношення в мові: парадигматичні і синтагматичні відношення.
   

Мова складається з мовних одиниць. Сукупність однотипних одиниць утворює мовний рівень, або рівень мови.

Ієрархічна будова мови.

Виділяють такі основні рівні мови:

• 
  Фонологічний – емічною одиницею якого є фонема, а наука, яка займається вивченням – фонологія.
  

• 
  Морфологічний – емічна одиниця – морфема, наука, що вивчає – морфологія.
  

• 
  Лексико-семантичний – емічна одиниця – лексема, наука, що вивчає – лексикологія.
  

• 
   Синтаксичний – емічна одиниця – речення, наука, що вивчає – синтаксис.
  

Проміжними рівнями мови є:

• 
  Морфонологічний  – розділ мовознавства, що вивчає фонологічну структуру морфем: (/б/→[б]баба,[б′]бійка,[б_о]була)
  
• 
  Словотвірний
  
• 
  Фразеологічний рівні
  

Особливістю проміжних рівнів є те, що їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують, як одиниці іншого рівня.

Одиниці мови пов’язані між собою різними типами відношень. Основні види:

• 
  Парадигматичні – об’єднують одиниці мови в групи, тобто парадигми (наприклад, синонімічний ряд; частини мови; тверді, м’які приголосні). 
  

• 
  Парадигма – це ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношенням до інших; об’єднання мовних одиниць у певні класи (тверді, м’які приголосні; довгі та короткі голосні).
  

• 
  Синтагматичні відношення – виникають між послідовно розташованими одиницями мови в їхньому сполученні одна з одною в мовленнєвому ланцюжку; це здатність мовних одиниць поєднуватись. Ці відношення називають ще лінійними або горизонтальними..
  

Якщо парадигматичні та синтагматичні відношення охоплюють одиниці одного рівня, то ієрархічні відношення – різних рівнів.

10. 
    Лінгвістичні антиномії. Мова і мовлення. Синхронія і діахронія.
    

Антиномія – є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними (однаково доказовими логічним шляхом).

• 
  Антиномія мови і мислення
  
• 
  Антиномія довільності знаку і вмотивованості елементів мови
  
• 
  Антиномія об'єктивного і суб'єктивного в мові
  
• 
  Антиномія мови як діяльності і як продукту діяльності
  
• 
  Антиномія стійкості і руху в мові
  
• 
  Антиномія цілого і одиничного в мові
  
• 
  Антиномія індивідуального і колективного в мові
  
• 
  Антиномія мови і мовлення
  
• 
  Антиномія розуміння і нерозуміння
  

Відмінності між мовою та мовленням:

• 
  Мова – явище загальне, абстрактне;
  
• 
  Мовлення – конкретне.
  

- Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо спостерігати неможливо.

• 
  Мова – явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте;
  
• 
  Мовлення – динамічне (рухливе), випадкове й унікальне.
  

- У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок. Унікальність же мовлення полягає у своєрідному використанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (випадкових) слів, словоформ, словосполучень тощо.

• 
  Мова – явище психічне,
  
• 
  Мовлення – психофізичне.
  

- Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

• 
  Мова – нелінійна.
  
• 
  Мовлення – лінійне.
  

- Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову.


Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху або вивчення мови в цьому стані.

Діахронія– історичний розвиток мови або дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

11. 
    Фонетика як галузь мовознавства та її розділи. Акустика мовлення і фізіологія мовлення.
    

Фонетика – галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови.

Фонетика поділяється на:

• 
  Описову або синхронічну – займається вивченням звукової системи певної мови на певному етапі її розвитку
  
• 
  Історичну або діахронічну – вивчає розвиток звукової сторони мови протягом ряду епох, вивчає процес становлення сучасної фонетичної системи певних мов.
  

Також розрізняють:

• 
  Загальну – вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов.
  
• 
  Конкретну – вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов.
  
• 
  Зіставну – виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах в двох чи більше мов.
  
• 
  Експериментальну – вивчає звуки мови за допомогою точних приладів та апаратів.
  

Три аспекти вивчення звуків: