Методичні рекомендації для практ. занять з політології. Протокол 5 Голова Вченої ради Димитрій грицишен методичні рекомендації для проведення практичних (лабораторних) занять
 Скачать 252.5 Kb.
|
|
Література. Амелин Б. Н. Власть, как общественное явление // Социально-политические науки. – 1991. – № 2. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навчальний посібник. – К. : АМУПП, 1997. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. – М. : Логос, 1997. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб.- 7-ме вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. Гелей С., Рутар С., Кендус О. Політико-правові системи світу: Навч. Посіб. – Львів : Вид-во ЛКА , 2002. Дербишайр Д., Дербишайр Я. Политические системы мира. – Том 1, 2. – М. : Мысль, 2004. Ильин М. В, Коваль Б. И. Две стороны одной медали: гражданское общество и государство // Полис. – 1992. – № 12. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. – К. : Основи, 1996. Капелюшников Р.И. "Дорога к рабству" и "Дорога к свободе": полемика Р.А. Хайека с тоталитаризмом // Вопросы философии. – 1990. – №№ 10, 11. Кривенко Л. Еволющя конститущйной моделі // Віче . – 1992. – № 11. Короткий політологічний словник/ За ред. С. Г. Рябова, З.І. Тимошенко.- К. : РОВО "Укрвузполіграф", 1991. Лісничий В. В. Політико-адміністративні системи зарубіжних країн. – Харків : Професіонал, 2001. Мельниченко В. Механізм стабільності стримування i противаги // Віче . – 1994 . – № 9. Муляр В.І. Політологія: Навчальний посібник. – К. : ВУЛ, 2003. Муляр В. І. Авторитарність – бальзам. Але й не анафема // Віче. – 1993. – № 7. Основи громадянського суспільства: Словник для студ. Вищ. Навч. Закл./ Н. Т.Джинчарадзе, М. А. Ожеван, А. В. Толстоухов, ....В. Ф. Загурська та ін. .- К. : Знання України, 2006. Перегудов С. Разделение властей по-британски // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. – № 6. Політологія / За ред. В.Г.Кременя, М.І.Горлача. – Київ-Харків : Єдінорог, 2001. Політологія / За ред. К.М.Левківського, В.П.Горбатенка. – К. : Академія, 1997. Почепцов Г.Г. Візуальний i вербальний простір тоталітаризму // Філософська i соціологічна думка. – 1993. – № 6. Почепцов Г. Г. Метафоричний простір тоталітаризму //Філософська i соціологічна думка. – 1993. – № 11-12. Славный Б.И. Проблема власти : новое измерение // Полис. – 1991. – № 5. Сумбатян Ю.Г. Авторитаризм как категория политической социологии // Кентавр. – 1994. – № 5. Шарп Дж. Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи / Ін-т ім. А. Ейнштейна. – Львів : Сполом, 2004. Методичні рекомендації до семінарського заняття № 6 Тема є важливою в курсі політології, бо питання держави, її походження та сутності належить до кола так званих «вічних» проблем політики і політичної теорії. Це зумовлено тим, що держава і логічно, і історично виступає єдиним формоутворювальним елементом політичного життя суспільства, а тому на ній з найдавніших часів і до сьогодні концентруються найважливіші проблеми життєдіяльності людей: економічні, правові, політичні, соціальні та ін. Студентам варто звернути увагу на те, що політологічний аналіз держави має включати за необхідністю три зрізи: про походження, про сутність і про належні її форми. І саме ці три проблеми внесені до плану заняття. Розглядаючи питання про виникнення та сутність держави, необхідно звернутись до концепцій, які створювались вченими в різні епохи та в різних країнах. Характеризуючи їх, студенти повинні вміти виділяти найбільш суттєве в кожній (патріархально-патерналістська – Конфуцій, Р. Філмер; психологічна – М. Вебер; теорія держави як результату підкорення, насильства – Н. Макіавеллі, Л. Гумплович; теорія держави як запозичення чужих зразків – Є. Вятр та ін.; анархічна – П. Кропоткін, М. Бакунін). І все ж, основну увагу радимо звернути на дві найбільш популярні теорії походження держави – класову (Ф. Енґельс) та теорію держави як суспільного договору (Т. Гоббс). Зробіть аналіз праць Ф. Енґельса «Походження сім’ї, приватної власності та держави» та Т. Гоббса «Левіафан або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської». Порівняйте ці концепції відповідно до причин виникнення, сутності, зв’язку з інтересами людей, за функціями і головною метою тощо. Завершення підготовки першого питання логічно припадає на проблему функцій держави. Виділіть внутрішні функції як базові, та зовнішні – як похідні від перших. Аналізуючи внутрішні функції (збереження політичного ладу та режиму, захист прав і свобод громадян, організаційна та ін.), зверніть увагу на те, як ці функції змістовно «працюють» в концепціях класової держави та держави як суспільного договору. До зовнішніх функцій держави віднесіть функцію гарантування зовнішньої безпеки країни та захист території, а також комунікативну функцію. Друге питання логічно почати з того, що показати важливість типології держав як певного способу систематизації знань про державу, яких в історії була величезна кількість. Адже саме від факту різноманітності державних утворень виникає саме питання про їх типологію, класифікацію. Тут варто знати, що держави поділяються за формами державного правління та формами державного устрою. Форма правління – це організація влади, яка характеризується її формальним носієм. Протягом свого розвитку людство створило дві форми державного правління: монархію та республіку. Монархії поділяються на обмежені (або конституційні) та необмежені. Сучасні монархії мають досить специфічний вигляд, функції монархів, як правило, зведені до мінімуму (данина традиціям та представницькі – Великобританія та Японія). Що стосується республіканської форми, то детальніше, як історичні так і сучасні форми, будуть розглядатись в наступних темах. Тут лише скажемо, що на відміну від монархій, де носієм влади є монарх (моно – один), в республіках носієм влади вважається народ, який або сам управляє (пряма демократія – віче, референдум тощо), або делегує частину своєї влади представникам (представницька демократія – вибори). Таким чином, республіки в історії були найрізноманітніші: демократичні, бюрократичні, аристократичні, теократичні та ін. Державний устрій – це спосіб, принцип взаємовідносин центрального, реґіонального та місцевого рівнів влади. Іншими словами – принцип територіального поділу країни. В цьому контексті політологія розрізняє три форми державного устрою: унітарну, федеративну і конфедеративну. Зверніть увагу на сутнісні особливості кожної з них. Зокрема, унітарна держава – це така, яка в своїй структурі не має інших державних утворень (Польща, Франція, Іспанія тощо). Для неї характерною є єдність: території, системи влади, законодавства, фінансової, в цілому економічної, системи країни. Що стосується федерації та конфедерації, для кращого їх засвоєння, потрібно їх розглянути у два етапи. Спочатку слід з’ясувати сутнісні риси федерації у порівнянні з унітарною державою, а потім зробити порівняльний аналіз федерації та конфедерації. Зокрема, слід зауважити, що федерація – це складна держава у порівнянні з унітарною, яка є простою державою. Якщо унітарна держава має один рівень законодавчої влади, то федерація – два рівні. Разом з тим, потрібно усвідомити чіткі відмінності федеративної та конфедеративної форм держави. Перша – це союзна держава і завжди є суб’єктом міжнародного права, тоді як друга – лише союз держав, а тому не є таким суб’єктом. Відповідно, механізми прийняття рішень та їх легітимація в таких державах різні. Зверніть увагу на зміст понять «сецесія» та «нуліфікація». Логічним для данної теми є питання про правову державу. В світовій історії це поняття має досить глибоке коріння. Про деякі елементи правової держави говорили вже Сократ, Платон, Арістотель, Ціцерон. У ХVIII столітті Шарль Луі Монтеск’є розробив знамениту теорію поділу влади, яка на сьогодні стала основоположним принципом будь-якої демократії. Сутність правової держави полягає, насамперед в пануванні права у стосунках між державною владою та громадянином. До того ж громадянин у методологічному плані має володіти тими правами та свободами, які даються йому від народження як представникові людського роду (невідчуджені права), до яких додаються набуті права. Другою сутнісною рисою правової держави є верховенство закону, який адекватно відображає права громадянина. В основі правової держави лежить два принципи: загальнодозволяючий та загальнозабороняючий (перший – «дозволено все, що не заборонено законом», другий – «заборонено все, що не дозволено законом»). Усвідомлення дії цих принципів дозволить зрозуміти процес забезпечення правового характеру суспільства. З’ясуйте, у яких випадках громадянин керується загальнодозволяючим принципом, а у яких – загальнозабороняючим. Перед Україною на сучасному етапі стоїть нагальне питання – формування правової держави. Цей процес відбувається не просто, із серйозними труднощами, відступами, що, загалом, є природним. Адже таку державу неможливо ввести указом, декретом чи іншим законодавчим актом влади, тому що це живий процес суспільного життєтворення, який передбачає, в тому числі, створення відповідної правової та політичної культури громадянина та влади. Новітня українська революція (Євромайдан) продемонструвала, що українське суспільство дозріло для побудови правової держави. Основні поняття і терміни: автономія, класова теорія походження держави, конфедерація, нуліфікація, правова держава, сецесія, суб’єкт федерації, суверенітет, теорія “суспільного договору”, унітарна держава, федерація. Література. Берман Хорлд Дж. Верховенство права и правовое государство // Кентавр. – 1992. – № 9, 10. Бориславська О. М., Різник С. В. Організація державної влади в сучасному світі: конституційно-правова енциклопедія. – Львів : ПАІС, 2012. Буткевич В.Г. Права людини в радянському суспільстві. Стаття третя. Права людини у правовій державі // Філософська i соціологічна думка . – 1990. – № 2. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб.- 7-ме вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. Мамут Л.С. Наука о государстве и праве: необходимость радикального обновления // Философские науки. – 1989. – № 1. Муляр В.І. Політологія: Навчальний посібник. – К. : ВУЛ, 2003. Нерсесянц B.C. Правовое государство: история и современность // Вопросы философии. – 1989. – № 2. Політологія / За ред. В.Г.Кременя, М.І.Горлача. – Харків : Єдінорог, 2001. Політологія / За ред. К.М.Левківського, В.П.Горбатенка. – К. : Академія, 1997. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Т. 1-2. – К. : Основи, 1994. Римаренко С. Федеративна держава .Чи можливо запозичити світовий досвід? // Політика i час. – 1994. – № 8. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Л. : Тріада-плюс, 2004. Рудич Ф. М. Політологія: підручник. – К. : Либідь, 2004. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави: Навчальний посібник. – К. : Тандем, 1996. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства// Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 3. – М. : Политиздат, 1986. Методичні рекомендації до семінарського заняття № 7 У всіх демократичних системах політичні партії є невід’ємними суб’єктами у будь-яких політичних змаганнях. Студентам слід знати, що в сучасній політологічній літературі немає згоди щодо сутності політичної партії. Однак, при всій різноманітності тлумачень можна виділити три основні підходи: структурний (М. Дюверже), функціональний (К. Лоусон, П. Меркл, У. Кротті) та класовий (В. Ленін). Кожен з них має сенс, але жоден повністю не охоплює сутності політичної партії. Найкращий підхід – у їх поєднанні. Для такого розуміння буде корисним знайомство з історією виникнення політичних партій та їх прообразів. Важливим в аналізі сутності політичної партії є питання про її функції, які умовно можна поділити на два блоки: функції, які характеризують зв’язок партії з суспільством (соціальне представництво, соціальна інтеґрація, політична соціалізація) та функції, які характеризують роль партії в суспільстві (владна, кадрова, розробка та здійснення політичного курсу). Питання систематизації партій вимагає від студентів обізнаності з різними підходами щодо вирішення цієї проблеми. Зверніть увагу на дві типології: універсальну, яка поділяє партії за класовою ознакою, за політико-ідеологічною ознакою, за структурою та режимом діяльності, за місцем у політичній системі суспільства, за тактикою та стратегією, і типологію за полярностями (дихотомічностями) – кадрові і масові, представницькі та мобілізуючі тощо. Переходячи до проблеми характеристики партійних систем, слід звернути увагу на підхід політолога Дж. Сарторі, який поділяє всі партійні системи на однопартійні та багатопартійні. Дайте характеристику кожній з них. Коротко зупиніться на характеристиці партійної системи сучасної України. Загалом, число політичних партій перевищує сотню, в цілому, їх можна поділити на праві, ліві, правоцентристські та лівоцентристські. Охарактеризуйте кожен напрямок і проілюструйте, спираючись на приклади. Зупиніться на тому, що загальними особливостями партійної системи сучасної України є її незавершеність, оскільки, в цілому, є незавершеним процес економічного та політичного структурування суспільства. Звідси – подібність політичних програм, нечітка їхня ідеологічна спрямованість, відірваність від інтересів людей та ін. Вивчення політичної культури потрібно розпочати із ознайомлення з поняттям «культура», розуміючи, що культура – це своєрідна міра людського в людині, це – показник, рівень розвитку та практичної реалізації людським суб’єктом його сил – знань, умінь, навичок, потреб, інтересів, цілей, ідеалів тощо. Аналогічно, має бути усвідомлена і політична культура як рівень розвитку людських сил у політичному житті суспільства. В цьому сенсі проаналізуйте основні структурні елементи політичної культури: свідомісні (політичні уявлення, політичні настанови, політичні цінності та орієнтації), функціональні або поведінкові (норми відносин держави та громадянина, політичні традиції, політичний етикет або норми політичної поведінки), інституційні (сукупність політичних інститутів, політична символіка). Варто при цьому знати, що структура політичної культури динамічна та відносна, а також треба бачити взаємну залежність елементів політичної культури. Також слід наголосити, що структуру політичної культури можна по-різному роглядати в залежності від її типології, тому зверніть увагу на це питання. Розгляньте це питання у різних авторів – представників західної політичної науки. Питання про вітчизняну політичну культуру важливо пов’язати з історією, бо політична культура будь-якого суспільства має історичні корені. Завжди є певна логіка історичного, а разом з нею і політичного процесів. Студенти повинні усвідомити, що політична культура нашого народу сформувалась під впливом факторів, які і відбились на специфіці національного менталітету, та відповідно політичній культурі. Вітчизняну культуру слід сприймати як процес постійної протидії ліберальних та патріархально-традиційних цінностей: з одного боку – приватна ініціатива, прагнення самоствердження індивіда, свобода власності та працелюбність, максимальне обмеження ролі держави у суспільстві; з іншого – соборність, схильність до авторитаризму, сильного лідера харизматичного типу. Зверніть увагу на сутнісні риси вітчизняної політичної культури, яка великою мірою ще є патерналістською (возвеличення органів державної влади, нерозвиненість громадянського суспільства, викривлення відносин матеріальної та соціальної залежності верхів та низів суспільства). В цьому питанні також охарактеризуйте конкретні труднощі, з якими зустрічається українське суспільство у реформуванні політичної культури. Особливо це є актуальним в контексті новітньої української революції, тимчасової втрати частини території, подій на Сході країни. У зв’язку з цим зростає значення діалогічних форм політичної культури як одного з найважливіших завдань політичного розвитку нашого суспільства. Основні поняття і терміни: абсентеїзм, активістська політична культура, громадянська політична культура, електорат, ідеологія, «кадрова партія», коаліція, легальність, легітимність, «масова партія», «партія влади», патріархальна політична культура, підданська політична культура, політична культура, «політичний темперамент». Література. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навчальний посібник. – К. : АМУПП, 1997. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб.- 7-ме вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. Житенев В.А. Политическая культура: опыт формирования и проблемы . – М. : Политиздат, 1990. Кейзеров М. А.Политическая и правовая культура. – М. : Наука, 1989. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. – К. : Україна, 1996. Мамут Л.С. Этатизм и анархизм как типы политического сознания. – М. : Наука, 1989. Муляр В.І. Політологія: Навчальний посібник. – К. : ВУЛ, 2003. Партії та блоки: що у них в програмах // І. Підлуська, Л. Кудіна, Н. Демчук, Л. Яцюк. – К. : ГО Фонд «Європа XXI, ГО «Молодіжна Альтернатива», 2006. Перегудов С., Холодковский К. Политическая партия, Мировой опыт и тенденции развития // Коммунист. –1991. – № 2. Петренко Ф. Партия : функция в правовом государстве // Диалог. – 1990. – № 1. Політологія / За ред. В.Г.Кременя, М.І.Горлача. – Харків : Єдінорог, 2001. Політологія / За ред. К.М.Левківського, В.П.Горбатенка. – К. : Академія, 1997. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Т. 1-2. – К. : Основи, 1994. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Л. : Тріада-плюс, 2004. Рудич Ф. М. Політологія: підручник. – К. : Либідь, 2004. Соловьев А.И. Политическая культура // Кентавр. – 1993. – № 6. 17. Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем: навч. Посібник. – Львів : Тріада плюс, 2004. |