Рішення про звернення до обласної ради з клопотанням про створення на території району природного заповіднику. Отримавши рішення райради, голова обласної ради звернувся до Президента України з проханням підтримати ініціативу щодо створення заповіднику
 Скачать 133.8 Kb.
|
|
Найважливішим документом, що подається на заповідання, є погодження землекористувача, адже заповідний об’єкт, що створюється без вилучення земель у землекористувача (до яких належать усі об’єкти місцевого значення) може бути створений лише за умови письмової згоди землекористувача. Існує декілька способів аргументації необхідності створення заповідного об’єкту землекористувачу. По-перше, суто-патріотичний: так би мовити, «тільки у Вас збереглося те-то й те-то і тільки Ви можете це порятувати». У багатьох районах є місцеві краєзнавці, які користуються загальною повагою, а їх думка має високий авторитет. Досягнувши порозуміння з ними, можна разом переконати місце-вого землекористувача (особливо, коли землекористувачем є сільська рада) у необхідності створення заповідного об’єкту. По-друге, Законом України «Про природно-заповідний фонд» передбачено звільнення землекористувачів, що погодилися на оголошення своєї території об’єктом природно-заповідного фонду, від сплати земельного податку за цю площу з правом подальшого користування, що не суперечить режиму створеного об’єкту. Згідно ст.49 Закону України Про природно-заповідний фонд: «Підприємства, установи та організації звільняються від плати за землі включені до складу заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва». Погодження може виглядати як рішення сільської, селищної ради, науково-методичної ради певного закладу і має бути оформлене на його бланку за підписами директора/голови та секретаря, на які ставиться мокра печатка. Якщо немає бланку, то у верхньому лівому куті погодження ставиться штамп підприємства. В випадку, коли землекористувач є у приватній садибі, чи на приватній землі, підпис господаря на погодженні необхідно завірити у нотаріуса за місцем роботи, чи в сільській раді за місцем проживання. ***ПРИКЛАД Погодження може виглядати так: Зазимська сільська Рада Броварського району Київської області Рішення № ____ с. Зазим`я від «__» ______ 200_ р. Про створення іхтіологічного заказника місцевого значення «Кам`яний ріг» В И Р І Ш И Л А : Підтримати пропозицію Дружини охорони природи Київського національного університету про оголошення ділянки акваторії р. Десна та водоохоронної зони вздовж обох берегів в урочищі Кам`яний ріг загальною площею 15 га, іхтіологічним заказником місцевого значення «Кам’яний ріг» Вказана територія належать Зазимській сільській Раді. Урочище являє собою одне з останніх нерестовищ стерляді – рідкісної суто прісноводної осетрової риби, тому її заповідання – питання виживання цього виду. Схема території додається. Голова виконкому Секретар виконкому Погодження також може виглядати як лист до регіонального управління охорони навколишнього природного середовища, в якому землекористувач підтримує створення заповідного об’єкту на його території. Наприклад: Інститут рибного господарства української академії аграрних наук Дослідне господарство «Нивка» Начальнику Держуправління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Мовчану М.М. 04080, м. Київ-80, вул. Турівська, 28 Про створення орнітологічного заказника місцевого значення «Святошинські стави» Інститут рибного господарства підтримує пропозицію Київського еколого-культурного центру про оголошення 20 га території дослідного рибного господарства «Нивка» (згідно схеми) ландшафтним заказником місцевого значення та згоден взяти його під охорону. Директор Третяк А.М. Основними вимогами для листа-погодження є його дата та реєстраційний номер, оскільки згідно чинного законодавства він має термін дії – два роки. Згідно Положенню, після затвердження проекту оголошення території об’єктом ПЗФ місцевого значення землекористувач підписує охоронне зобов`язання, приклад якого наводимо нижче. Зауважимо лише, що копію охоронного зобов’язання, в якому чітко зафіксовані площа, землекористувач та охоронний режим об’єкту, необхідно мати організації, яка планує займатися охороною цього об`єкту. ***ПРИКЛАД Міністерство охорони навколишнього природного середовища України ОХОРОННЕ ЗОБОВ`ЯЗАННЯ №_14__ від _01.05.00р. Відповідно до статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» Держуправління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві передає під охорону землекористувачу заповідний об’єкт Межигірське (категорія та площа) Ландшафтний заказник місцевого значення, 5,0 га Створений рішенням Київської міської ради від 10.04.00р. № 123 З метою збереження, охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохо-ронних та оздоровчих цілях Заповідний об’єкт розташований Святошинське ЛПГ, Межигірське лісництво кв. 2, 46 І входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання, є складовою частиною світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. Землекористувач Святошинське ЛПГ (підприємство, установа, організація, громадянин) В особі директор Святошинського ЛПГ – Артов А.А. Бере під охорону вищеназваний заповідний об’єкт і зобов’язується зберігати його та дотримуватись екологічних вимог при використанні природних ресурсів згідно із статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також провести відмежування заповідного об’єкту в натурі, оформлення його природоохоронними аншлагами, нанесення на планово-картографічні матеріали. ЗАПОВІДНИЙ РЕЖИМ (тут вказується все, що має виконуватись на території об`єкту) На заповідній території забороняється: • Проведення такої господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об’єкту чи порушити природну рівновагу; • Проведення господарської та підприємницької діяльності без попереднього погодження з місце-вим природоохоронним органом; • Зміна меж, відведення і надання земельних ділянок об’єкту для інших потреб, використання їх під будь-яке будівництво, городи, сади та розміщення торгових точок, тентів, рекламних щитів, а також самовільне огороджування й т. ін. з порушенням вимог чинного законодавства; • Незаконна вирубка та пошкодження дерев та чагарників, а також пошкодження трав’яного покриву, газонів, квітників; • Перевищення допустимих хімічних, фізичних, біологічних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушення вимог наданих дозволів, неспеціальне використання природних ресурсів. Охоронне зобов’язання складене в 4-х примірниках, з яких перші три зберігаються у природоохо-ронних органах Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, четвертий – у землекористувача. Відповідно до статті 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», особи, винні у порушенні заповідного режиму, несуть відповідальність, встановлену законодавством. Передав під охорону: представник Держуправління охорони навколишнього середовища в м. Києві Начальник Держуправління _____Підпис_________ (місце для печатки) «_____» р. Взяв під охорону: Землекористувач __посада_ ______Підпис________ (місце для печатки) «_____» р. Охоронне зобов’язання зареєстровано в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища у м. Києві за №____________________________________________________ Незважаючи на те, що закон вимагає облаштування заказника інформаційними аншлагами та природоохоронними щитами державного зразка, мало який землекористувач робить це, а жалітися на нього після того як він люб’язно погодив вам заповідний об’єкт неетично. Тому слід подумати, як самим облаштувати у заказнику інформаційні стенди та повісити природоохоронні щити, виготовлені власноруч. Окремо слід зупинитися на такій категорії об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, як регіональний ландшафтний парк (РЛП). Дана категорія введена в Україні з 1992 року та слугує поєднанню як охорони та раціонального використання цінних природних територій, так і збереження історико-культурних комплексів та об’єктів. Таким чином, РЛП являє собою варіант Національного природного парку на місцевому рівні, що створюється без вилучення земель у землекористувача. Зауважимо, що згідно ст. 24 Закону України «Про природно-заповідний фонд», «на території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей може проводитися зонування (а може і не проводитися – прим. авторів) з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків. Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів та порядок його реалізації затверджуються державним органом, який прийняв рішення про організацію парку». На відміну від заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ РЛП повинен мати штат співробітників та охорону. Створюється він на основі комплексного наукового обґрунтування, написаного колективом вчених та природоохоронців за прикладом, наведеним нижче. Обґрунтування супроводжується картою-схемою меж парку та території окремих зон, якщо пропонується його зонування. РЛП створюється рішенням обласної Ради, для прийняття такого рішення необхідні: клопотання щодо доцільності організації РЛП; проект створення з погодженнями землекористувача, сільських рад, районних рад, районного архітектора, санітарно-епідеміологічної служби, районного відділу земельних ресурсів. Парки здебільшого підпорядковуються органам, які їх створили, і фінансуються ними. Після прийняття рішення про створення парку формується його дирекція та штат співробітників. Діяльність РЛП регламентується положенням, яке розробляє дирекція. На першому етапі діяльності потрібні: служба охорони парку, організатор туристичних заходів, співробітник, відповідальний за екологічне виховання; співробітник, що контролює екологічний стан території і співпрацює з господарствами, на землях яких знаходиться парк. З розвитком парку до штату доцільно ввести науковців, насамперед організаторів проведення наукових досліджень силами співробітників наукових установ. Оскільки створення РЛП не супроводжується вилученням земель у землекористувачів, доцільно проводити роботу з керівництвом місцевих господарств і з населенням щодо спрямування їх господарської діяльності на вирощування чистих продуктів харчування та виготовлення сувенірів для туристів. Зауважимо також, що в умовах сучасної України створення РЛП – перший крок до створення на основі багатьох з них Національних природних парків. Обгрунтування створення РЛП, крім того, що воно більш розгорнуте, ніж обгрунтування створення заказників і пам’яток природи, містить у своєму складі розділ «Пропозиції до зонування». ***ПРИКЛАД Пропозиції до зонування Згідно Закону України «Про Природно-заповідний фонд», територія Регіонального ландшафтного парку може бути зонована за тими ж правилами, що й в випадку зонування Національного природного парку. У випадку проектованого РЛП «Межигірсько-Пуща-Водицький», який має поєднати інтереси збереження недоторканості великої частини Пуща-Водицького лісового масиву та рекреації прилеглих районів міста Києва, враховуючи реальну ситуацію, що склалася, необхідно виділити наступні зони: Господарська. До складу господарської зони проектованого парку слід включити ті виділи кварталів, в яких розташовано кордони лісової охорони, а також допоміжні споруди Святошинського ЛПГ. Така ситуація фактично не впливатиме на існуючий уклад господарювання та стабільність екосистем на території парку. Зона регульованої рекреації. До складу зони регульованої рекреації слід включити територію лісових кварталів, що прилягають до Подільського району Києва (зона відпочинку Виноградар) та північно-західної частини житлового масиву Оболонь: квартали 112-143. Заповідна зона згідно ст. 21 та 24 Закону України «Про природно-заповідний фонд» призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відпо-відно до вимог, встановлених для природних заповідників. До заповідної зони проектованого парку необхідно включити розташовану на його території частину парку пам`ятки садово-паркового мисте-цтва загальнодержавного значення «Пуща-Водицький лісопарк» (квартали 77, 91, 94. 107-111). До складу заповідної зони мають увійти найцінніші мало відвідувані та віддалені від Києва, 72-74, 88-89, 99-101, 107-108, 117-118 квартали Межигірського лісництва, а також 12, 25-26, 42-44, 50-51, 67-81, 84-111 квартали Пуща-Водицького лісництва. Вказана територія включає у себе добре збережені сос-нові, мішані та подекуди листяні ліси з великим біологічним різноманіттям та великою насиченістю раритетними видами (Див. розділи «Рослинність та флора» та «Тваринний світ»). Заповідний статус дозволить зберегти цілісність рослинного покриву та стабільність гідрологічних умов витоків річки Горенка, що загалом добре позначиться на режимі більшої р. Ірпінь. ---------- Клопотання про створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду
------------- -------- Тема 16: Правовий режим рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон (територій, ресурсів) та курортів України Задача 1 До Полтавської обласної ради від Миргородської районної ради надійшли матеріали про створення курорту місцевого значення лікувального профілю, в діяльності якого плануються до використання лікувальні властивості мінеральних вод. Рішенням облради створено курорт місцевого значення „Миргородські лікувальні води” та затверджено проект організації його території. Заступник прокурора Полтавської області опротестував рішення облради як незаконне, прийняте з порушенням передбаченого чинним законодавством порядку створення курортів. За наслідками розгляду протесту облрада відмовила у його задоволенні, внаслідок чого заступник прокурора області звернувся із вимогою про визнання рішення незаконним та його скасування до суду. Визначити види правовідносин, що виникли. Який порядок створення курортів місцевого значення? Які особливості правового режиму курортів місцевого значення? Надати правову оцінку позиції облради. Надати правову оцінку позиції заступника прокурора області. Лекція 16. Правовий режим курортів 1. Поняття курортів Охорона курортів регулюється: · Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 62); · Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року; · Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року; · Водним кодексом України від 6 червня 1995 року (гл. 12); · Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року (гл. 8); · Законом України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року тощо. Курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об’єкти і комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань), необхідні для їх експлуатації будівлі, споруди з об’єктами інфраструктури, яка використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, поліпшення здоров’я людей та для рекреації і підлягає особливій охороні. На такій території розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку і культури, видовищні підприємства, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку. Правовий режим охорони курортів передбачає поділ території курорту (округу санітарної охорони курорту) на три зони: а) перша зона (зона суворого режиму); б) друга зона (зона обмежень); в) третя зона (зона спостережень). Органи, що здійснюють управління курортною справою: · Державна служба туризму і курортів Міністерства культури і туризму України. 2. Види курортів Згідно з Законом України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року, курорти поділяються на види за різними правовими підставами. 1. За значенням: · державного значення – такі, що мають особливо цінні і унікальні природні лікувальні ресурси. Це ресурси, які рідко зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. · місцевого значення – такі, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси. Це ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. 2. За видами природних лікувальних ресурсів: · бальнеологічні – курорти, на яких провідним природним лікувальним чинником є мінеральні води, що використовуються для зовнішніх бальнеопроцедур, а також для прийому усередину; · грязьові – курорти, на яких провідним природним лікувальним чинником є грязі, що використовуються у вигляді грязьових аплікацій і грязьових тампонів для порожнинного лікування; · кліматичні – курорти, на яких провідним природним лікувальним чинником є сприятливий клімат, зумовлений географічним розміщенням місцевості, її висотою над рівнем моря, рельєфом, характером рослинності тощо. · змішані – території, що мають різні види природних лікувальних ресурсів. 3. За профілем (спеціалізацією): · загального призначення; · спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань. Медичний профіль (спеціалізація) курортів визначається з урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів та встановлюється Державним департаментом з питань діяльності курортів Міністерства охорони здоров'я України. Порядок здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методик їх використання затверджений наказом МОЗ України від 2 червня 2003 року № 243. 3. Порядок створення курортів Порядок створення курортів визначається Законом України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року. Підставами для започаткування перебігу утворення курортів є: · виявлення на певних територіях природних лікувальних ресурсів або чинників шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідних робіт; · визначення можливості їх використання для організації профілактики, лікування, оздоровлення населення. Етапи створення: 1. Клопотання про оголошення природних територій курортними Підготовку та подання клопотань про оголошення природних територій курортними можуть здійснювати будь-які зацікавлені особи. Клопотання про оголошення природних територій курортними мають містити: - обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними відповідно до методик, розроблених згідно з Порядком розроблення та затвердження спеціальних методик щодо економічного обґрунтування проектів розвитку курортів та економічної оцінки їх природних лікувальних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року № 452; - характеристику природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних чинників, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань; - характеристику інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; - відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників і користувачів природних територій; - відповідний картографічний матеріал. Клопотання про оголошення природних територій курортами державного значення подаються до Державної служби туризму і курортів МКТ (Держтуризмкурортів), а місцевого значення – до її органів на місцях. 2. Розгляд клопотань про оголошення природних територій курортними Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються: · щодо природних територій державного значення – Держтуризмкурортів з урахуванням пропозицій обласних рад; · щодо природних територій місцевого значення – органами Держтуризмкурортів на місцях. 3. Погодження з власниками і користувачами земельних ділянок У разі схвалення клопотання Держтуризмкурортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами відповідних земельних ділянок. 4. Розробка проектів створення курортів Після погодження або розгляду у судовому порядку здійснюється розробка ресурсовпорядного проекту створення курорту. Держтуризмкурортів або його місцевий орган замовляють спеціалізованим науково-дослідним інститутам розробку зазначеного проекту. 5. Експертиза проектів оголошення природних територій курортними Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-епідеміологічній експертизам, які провадяться відповідно до законів України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року і “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року. 6. Розгляд проектів органами виконавчої влади У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-епідеміологічної експертиз щодо ресурсовпорядних проектів оголошення природних територій курортними, матеріали передаються: · щодо курортів державного значення – Держтуризмкурортів до Кабінету Міністрів України; · щодо курортів місцевого значення – місцевими органами Держтуризмкурортів до відповідної обласної державної адміністрації. Після розгляду проекту Кабінет Міністрів України передає його до Верховної Ради України, а обласні державні адміністрації – до відповідних обласних рад. 7. Прийняття рішення про створення курорту Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають обласні ради за поданням обласних державних адміністрацій. 8. Втілення рішення – відведення земельних ділянок, здійснення землевпорядних заходів згідно з Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року і Законом України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 року. 4. Правовий режим округу санітарної охорони курортів Правовий режим округу санітарної охорони курортів визначається розділом 6 Закону України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року. Округ санітарної охорони – це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних перебігів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Округи гірничо-санітарної охорони встановлюються для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо). Єдиний округ санітарної охорони може встановлюватись для декількох курортів, у разі використання ними пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів. Порядок встановлення меж та режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів: а) межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення; б) межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідними обласними радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення. Зони округу санітарної охорони · перша зона (зона суворого режиму) – утворюється на ділянках, де є власне лікувальні природні ресурси: охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережна смуга моря і прилегла до пляжів територія шириною не менш як 100 метрів. У її межах забороняються види діяльності, які можуть негативно вплинути на ці види ресурсів (прокладення кабелів; влаштування стоянок автомобілів; проїзд автотранспорту; користування надрами, не пов’язане з використанням природних лікувальних ресурсів; розорювання земель тощо). · друга зона (зона обмежень) – охоплює територію з якої відбувається природний стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або родовищ лікувальних грязей; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію санаторно-курортних закладів та закладів відпочинку; парки, ліси тощо. У її межах забороняються всі види діяльності, не пов’язані із безпосереднім задоволенням потреб населення та громадян, які прибувають на курорт: влаштування звалищ, кладовищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва; проведення гірничих робіт; здійснення промислової вирубки зелених насаджень тощо. Усі багатоквартирні будинки цієї зони повинні мати водогін та каналізацію. Туалети у приватних будинках мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються. При в’їзді на територію ферм споруджуються санпропускники з дезінфекційними бар’єрами. · третя зона (зона спостережень) – охоплює всю територію формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні лікувальні чинники. У її межах забороняється будівництво підприємств, установ, організацій, діяльність яких може негативно вплинути на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту, спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). 5. Порядок ведення державного кадастру природних територій курортів Ведення державного кадастру природних територій курортів регулюється: - розділом 7 Закону України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року; - Порядком створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 562. Державний кадастр природних територій курортів України є системою відомостей про правовий режим, належність, географічне положення, площу, запаси природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики цих територій, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність. Державний кадастр природних територій курортів ведеться Державною службою туризму і курортів Міністерства культури і туризму України для планування ефективного використання їх територій, облаштування відповідної курортної інфраструктури, її розвитку, а також природоохоронних заходів. 6. Порядок ведення державного кадастру природних лікувальних ресурсів Ведення державного кадастру природних лікувальних ресурсів регулюється: - розділом 7 Закону України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року; - Порядком створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 872. Державний кадастр природних лікувальних ресурсів є системою відомостей про кількість, якість та інші важливі з точки зору лікування та профілактики захворювань людини характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на теренах України, а також можливі обсяги, способи та режими їх використання. Державний кадастр природних лікувальних ресурсів ведеться для планування раціонального використання природних лікувальних ресурсів, їх охорони, а також планування створення нових курортів. --------------- Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні; Стаття 4. Види курортів За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК КУРОРТІВ Стаття 7. Підстава для створення курорту Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортною є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікування людей. Стаття 8. Клопотання про оголошення природних територій курортними Підготовку та подання клопотань про оголошення природних територій курортними можуть здійснювати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни. Клопотання про оголошення природних територій курортними мають містити обгрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристику природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал. Клопотання про оголошення природних територій курортними подаються до відповідних органів виконавчої влади, уповноважених цим Законом здійснювати їх попередній розгляд. Стаття 9. Розгляд клопотань про оголошення природних територій курортними Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються: щодо природних територій державного значення - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; щодо природних територій місцевого значення - відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів. У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними. Стаття 10. Експертиза проектів оголошення природних територій курортними Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до законів України "Про державну екологічну експертизу" ( 45/95-ВР ) і "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ). Стаття 11. Прийняття рішень про оголошення природних територій курортними У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення - місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Стаття 12. Забудова курортів Забудова курортів здійснюється відповідно до затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів курортів, іншої містобудівної документації. Будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори, забороняється. Стаття 13. Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування. Земельні ділянки курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту, з дотриманням вимог статей 31, 32 і 33 цього Закону. Стаття 14. Розвиток курортів Розвиток курортів здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними та місцевими програмами. Програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадастрів природних лікувальних ресурсів, об'єктивних показників ефективності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікувальних ресурсів з урахуванням екологічних та санітарно-гігієнічних обмежень тощо. Містобудівна документація, що регламентує всі види будівництва на території курортів, розробляється відповідно до законів України "Про основи містобудування" ( 2780-12 ), "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) та інших нормативно-правових актів і підлягає обов'язковій державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам. Лекція 17. Правовий режим рекреаційних зон 1. Поняття рекреаційних зон Рекреаційні зони – це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та для проведення спортивних заходів. Це зони відпочинку населення. Охорона рекреаційних зон регулюється: · ст. 63 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року; · Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року; · Лісовим кодексом України у редакції від 8 лютого 2006 року; · Водним кодексом України від 6 червня 1995 року; · Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року; · Законом України “Про туризм” у редакції від 18 листопада 2003 року; · Законом України “Про фізичну культуру і спорт” від 24 грудня 1993 року; · Законом України “Про музеї та музейну справу” від 29 червня 1995 року тощо. 2. Визначення правового режиму рекреаційних зон Рекреаційні зониможуть бути створені і не на земельних ділянках рекреаційного призначення, а на землях водного фонду, лісогосподарського та ін. призначення. Вони належать до ключових територій екологічної мережі України. Рекреаційні зони можуть перебувати в приватній, державній і комунальній власності. Правовий режим рекреаційних зон визначається місцевими радами в актах локального характеру (локальні ресурсовпорядні документи). Ст. 63 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища” забороняє у межах рекреаційних зон: · господарську та іншу діяльність, що негативно впливає на довкілля; · зміну природного ландшафту; · проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за призначенням. 3. Правове регулювання екологічного туризму Здійснення екологічного туризму регулюється Законом України “Про туризм” у редакції від 18 листопада 2003 року. Туризм – це тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Екологічний туризм – це вид туризму, який полягає у здійсненні туристичної діяльності з використанням природних рекреаційних ресурсів як на територіях національної екологічної мережі України, так і за її межами, за якого здійснюється ознайомлення туристів з мальовничими природними ресурсами, екологічне навчання, або їх участь у здійсненні природоохоронних заходів. 2008 рік оголошено Роком туризму і курортів в Україні згідно з Указом Президента України „Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” від 21 лютого 2007 року № 136/2007. Органом управління у царині здійснення екологічного туризму є Державна служба туризму і курортів Міністерства культури і туризму України. ---------- |