Рішення про звернення до обласної ради з клопотанням про створення на території району природного заповіднику. Отримавши рішення райради, голова обласної ради звернувся до Президента України з проханням підтримати ініціативу щодо створення заповіднику
 Скачать 133.8 Kb.
|
|
За юридичним статусом: · є юридичними особами: (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення); · не є юридичними особами: (заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища); · можуть утворюватися як юридична особа, так і без прав юридичної особи: (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва). Крім того, заказники залежно від елементів природних комплексів поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. Пам’ятки природи залежно від особливостей їх природних комплексів поділяють на: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. 2. Органи управління природно-заповідним фондом України Органами державного управління природно-заповідним фондом є: Міністерство охорони навколишнього природного середовища – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони довкілля. Державна служба заповідної справи – створена і діє у складі Мінприроди – є спеціально уповноваженим органом державної влади з питань управління ПЗФ. Служби державної охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України – здійснюють охорону об’єктів ПЗФ. Президент України – приймає рішення про створення чи оголошення територій, об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення. Спеціальні адміністрації об’єктів ПЗФ – здійснюють управління окремими територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, які мають статус юридичної особи. Обласні ради – приймають рішення про створення об’єктів ПЗФ місцевого значення. 3. Порядок створення об’єктів природно-заповідного фонду України Порядок створення об’єктів природно-заповідного фонду України регулюється Законом України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року. Перший етап – підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 51 Закону): будь-які фізичні чи юридичні особи мають право подавати такі клопотання. Другий етап – попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об’єктів природо заповідного фонду (ст. 52 Закону): клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об’єктів ПЗФ подаються і попередньо розглядаються у місячний термін відповідно: · щодо територій та об’єктів загальнодержавного значення – Мінприроди; · щодо територій та об’єктів місцевого значення – органами Мінприроди на місцях. Третій етап – у разі схвалення клопотання Мінприроди та його органами на місцях проводиться їх погодження з власниками та користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих до заповідання. Четвертий етап – на підставі результатів погодження клопотань відповідні органи Мінприроди забезпечують розробку спеціалізованими проектними та науковими установами ресурсовпорядних проектів створення об’єктів природно-заповідного фонду. П’ятий етап – ресурсовпорядні проекти створення територій та об’єктів ПЗФ підлягають державній екологічній експертизі. У разі позитивного висновку екологічної експертизи щодо проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду всі матеріали передаються Мінприроди чи його органами на місцях до державних органів, уповноважених приймати рішення про створення чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Шостий етап – прийняття рішень про створення територій та об’єктів ПЗФ та їх охоронних зон (ст.53 Закону): - рішення про створення об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. - рішення про створення об’єктів ПЗФ місцевого значення приймається обласними радами. 4. Правовий режим біосферних заповідників Правовий режим біосферних заповідників регулюється: · Главою 2 Розділу ІІІ Закону України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року; · Указом Президента України “Про біосферні заповідники в Україні” від 26 листопада 1993 року та іншими законодавчими актами. Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням їх до складу територій та об’єктів природо-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. На території біосферних заповідників установлюється диференційний режим використання, відтворення та охорони природних комплексів, згідно з функціональним зонуванням: Заповідна зона біосферних заповідників включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними чинниками природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу. Режим її використання визначається відповідно до вимог встановлених для природних заповідників. Буферна зона біосферних заповідників включає території виділені з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її використання та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення та інших видів природокористування. У межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з дотриманням вимог щодо використання та охорони їх природних комплексів. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та відповідні види природокористування, що не суперечать цілям і завданням біосферних заповідників, здійснюються з урахуванням міжнародних програм. Проект організації території біосферного заповідника розробляється відповідно до Положення про проект організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів, затвердженого наказом Мінприроди України від 6 липня 2005 року № 245. 5. Правовий режим природних заповідників Правовий режим природних заповідників регулюється: · Главою 1 Розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року; · Положенням про проект організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів, затвердженим наказом Мінприроди від 6 липня 2005 року № 245. Природними заповідниками є природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою: · збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів; · вивчення природних перебігів та явищ, що відбуваються в них; · розробки наукових засад охорони довкілля; · ефективного використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. На територіях природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток перебігів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти, а саме: - будівництво об’єктів, не пов’язаних з діяльністю природних заповідників; - розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянок транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів (за винятком шляхів загального користування); - лісосплав; - проліт літаків та гелікоптерів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника та ін. види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи; - геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного та гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відшарувань; - застосування хімічних засобів; - усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету; - випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, ін. види користування рослинним та тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів. Земельні ділянки та інші природні ресурси, що надаються природним заповідникам, повністю вилучаються з господарського використання. Навколо природних заповідників утворюються охоронні зони, правовий режим яких визначається розділом 4 Закону „Про природно-заповідний фонд України”. В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на природний заповідник. Оцінка такого впливу здійснюється на підставі екологічної експертизи. Природні заповідники є юридичними особами, підпорядкованими Мінприроди. Управління ними здійснюють спеціальні адміністрації, до складу яких входять дирекція природного заповідника, наукові підрозділи, служби охорони, господарського та інші обслуговування. 6. Правовий режим національних природних парків Правовий режим національних природних парків регулюється: · Главою 3 Розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року; · Положенням про проект організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів, затвердженим наказом Мінприроди України від 6 липня 2005 року № 245 та іншими законодавчими актами. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. На територіях національних природних парків встановлюється диференційований режим використання, відтворення та охорони відповідно до функціонального зонування: Заповідна зона національних природних парків встановлюється для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим використання її визначається згідно з вимогами, встановленими для природних заповідників. У межах зони регульованої рекреації адміністрацією парків виділяються ділянки для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення, огляду особливо мальовничих і пам’ятних місць. Також дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; забороняються такі види використання природних ресурсів: рубки лісу головного користування, промислове рибальство і мисливство, ін. види використання природних ресурсів, що можуть негативно вплинути на стан природних комплексів заповідної зони. У зоні стаціонарної рекреації можуть надаватися земельні ділянки для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку. У межах господарської зони проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі ін. землевласників і землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з дотриманням загальних вимог щодо використання природних об’єктів та охорони довкілля. На територіях зон регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняються всі види використання природних ресурсів, які призводять або можуть призвести до погіршення стану довкілля та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку. 7. Правовий режим регіональних ландшафтних парків Правовий режим регіональних ландшафтних парків регулюється: · Главою 4 Розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року; · Положенням про проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів, затвердженим наказом Мінприроди України від 6 липня 2005 року № 245 та іншими законодавчими актами. Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. У всьому іншому правовий режим регіональних ландшафтних парків подібний до правового режиму національних природних парків. Істотна відмінність: національний природний парк є об’єктом ПЗФ загальнодержавного значення, а регіональний ландшафтний парк – місцевого значення. 8. Правові режими заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ Правовий режим заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ регулюється Законом України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року, а також іншими законодавчими актами. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. Режим не такий суворий, як у природних заповідників: на території заказника обмежуються або забороняються тільки окремі види діяльності, що суперечать положенню про заказник (наприклад, окремі види використання природних ресурсів, звалення відходів). Господарська, наукова та інша діяльність щодо використання природних об’єктів заказника, яка не суперечить його цілям і завданням, провадиться з дотриманням загальних вимог щодо охорони довкілля. Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. Пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану. Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та ін. відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні перебіги, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених до природних заповідників. Оголошення заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у власників або користувачів. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи або заповідними урочищами, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх використання, збереження та охорони. Розмежування правових режимів: заказники і заповідні урочища є природними комплексами, а пам’ятки природи – природними об’єктами. Правовий режим заказника передбачає тільки обмеження певних видів діяльності, а правовий режим заповідного урочища нагадує правовий режим пам’ятки природи, але встановлюється для природних комплексів. 9. Правовий режим ботанічних садів Правовий режим ботанічних садів регулюється главою 8 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року. Ботанічні сади можуть бути загальнодержавного і місцевого значення. Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, створеними задля збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних та типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Ботанічним садам надаються ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами, які вилучаються з господарського використання. На їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори. У межах ботанічних садів для забезпечення ефективного режиму використання та охорони флори можуть бути виділені такі зони: Експозиційна зона – (з колекцією флори) використовується населенням для відвідування у порядку, встановленому адміністрацією ботанічного саду. Наукова зона – до складу якої входять колекції, експериментальні ділянки тощо – використовується для наукових цілей лише співробітниками ботанічного саду для виконання ними службових обов’язків, а також фахівцями ін. установ з дозволу адміністрації ботанічного саду. Заповідна зона – для відвідування забороняється, крім випадків, коли воно пов’язане з проведенням наукових спостережень. Адміністративно-господарська зона – використовується для господарської діяльності, розташування адміністративних та господарських споруд. 10. Правовий режим дендрологічних парків Правовий режим дендрологічних парків регулюєтьсяглавою 9 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року. Дендрологічні парки можуть бути загальнодержавного і місцевого значення. Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, створеними задля збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. В іншому правовий режим дендрологічних парків подібний до правового режиму ботанічних садів. 11. Правовий режим зоологічних парків Правовий режим зоологічних парків регулюється: · главою 10 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року; · Положенням про зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки та Мінкультури України від 20 лютого 1998 року № 21/46. Зоологічні парки є культурно-освітніми установами загальнодержавного чи місцевого значення, що створюються задля організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами, що надаються зоологічним паркам, вилучаються з господарського використання. На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин. Територія зоологічних парків підлягає зонуванню: Експозиційна зона – призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях; Наукова зона – у її межах проводиться науково-дослідна робота з тваринами. Відвідування цієї зони дозволяється у порядку, встановленому адміністрацією парку; Рекреаційна зона – використовується для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку; Господарська зона – використовується для розміщення господарських об’єктів, підсобних господарств. 12. Правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва регулюється главою 11 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року. Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. На їх територіях забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених парками–пам’ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. У іншому правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва подібний до ботанічних садів. 13. Правове значення літопису природи Ведення літопису природи регулюється: · ст. 43 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 січня 1992 року; · Положенням про організацію наукових досліджень у заповідниках та національних природних парках України, затвердженим наказом Мінекобезпеки України від 10 листопада 1998 року № 163; · Положенням про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, затвердженим наказом Мінекоресурсів України від 9 серпня 2000 року № 103; · Програмою Літопису природи, затвердженою наказом Мінекоресурсів і НАНУ від 25 листопада 2002 року. Літопис природи є основною формою узагальнення результатів наукових досліджень та спостережень за станом і змінами природних комплексів, виконаних на територіях та об’єктах природо-заповідного фонду. Матеріали літопису природи використовуються для оцінки стану довкілля, розробки заходів щодо його охорони, ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Літопис природи ведеться науковими відділами об’єктів природно-заповідного фонду, або науковими закладами на замовлення адміністрацій зазначених об’єктів. Кожний том літопису природи затверджується директором природно-заповідної установи. У літописі природи подаються основні дані про календар природи, фізико-географічні умови, рослинний і тваринний світ, режими їх охорони, антропогенний вплив на природно-заповідну територію. 14. Правове регулювання ведення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду Ведення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду регулюється: · розділом 8 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 січня 1992 року; · Інструкцією про зміст та складання документації державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, затвердженою наказом Мінприроди від 16 лютого 2005 року № 67. Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду – це система необхідних та достовірних відомостей про природні, наукові та інші характеристики територій і об’єктів, що входять до складу природно-заповідного фонду, зокрема, про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні та якісні характеристики цих територій та об’єктів, їх природоохоронну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну та іншу цінність. Ведеться державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду Державною службою заповідної справи Мінприроди на підставі відомостей адміністрацій об’єктів природно-заповідного фонду. ---------------- Голова не володіє відповідними повноваженнями Стаття 55. Голова районної, обласної, районної у місті ради 1. Голова районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обирається відповідною радою шляхом таємного голосування з числа її депутатів на строк повноважень ради. { Частина перша статті 55 в редакції Закону N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 } 2. Голова ради здійснює свої повноваження до припинення ним повноважень депутата ради відповідного скликання, крім випадків, передбачених частинами четвертою та п'ятою цієї статті. Голова ради вважається звільненим з посади з дня припинення ним депутатських повноважень або повноважень голови. { Частина друга статті 55 в редакції Закону N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 } 3. Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю. { Частина третя статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4711-VI ( 4711-17 ) від 17.05.2012 } 4. У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді та може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менш як третини депутатів від загального складу ради. Звільнення особи з посади голови ради не має наслідком припинення нею повноважень депутата цієї ради. { Частина четверта статті 55 в редакції Закону N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 } 5. Повноваження голови районної, обласної, районної у місті ради також вважаються достроково припиненими без припинення повноважень депутата ради в разі: 1) звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови ради; 2) порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених законом; 3) набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення. { Частину п'яту статті 55 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом N 4711-VI ( 4711-17 ) від 17.05.2012 } Зазначені повноваження голови районної, обласної, районної у місті ради припиняються, а відповідна особа звільняється з посади голови ради з дня прийняття відповідною радою рішення, яким береться до відома зазначений факт. { Частина п'ята статті 55 в редакції Закону N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 } 6. Голова районної, обласної, районної у місті ради: 1) скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради, веде засідання ради; 2) забезпечує підготовку сесій ради і питань, що вносяться на її розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організує контроль за їх виконанням; 3) представляє раді кандидатури для обрання на посаду відповідно заступника голови районної, районної у місті ради чи першого заступника, заступника голови обласної ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання; { Пункт 3 частини шостої статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 } 4) вносить раді пропозиції щодо утворення і обрання постійних комісій ради; 5) координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій; 6) організує подання депутатам допомоги у здійсненні ними своїх повноважень; 7) організує відповідно до законодавства проведення референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування; 8) організує роботу президії (колегії) ради (у разі її створення); 9) призначає і звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради; 10) здійснює керівництво виконавчим апаратом ради; 11) є розпорядником коштів, передбачених на утримання ради та її виконавчого апарату; 12) підписує рішення ради, протоколи сесій ради; 13) забезпечує роботу по розгляду звернень громадян; веде особистий прийом громадян; 14) забезпечує гласність у роботі ради та її органів, обговорення громадянами проектів рішень ради, важливих питань місцевого значення, вивчення громадської думки, оприлюднює рішення ради; 15) представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства; 16) за рішенням ради звертається до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів; 17) звітує перед радою про свою діяльність не менше одного разу на рік, у тому числі про здійснення державної регуляторної політики відповідно виконавчим апаратом районної, обласної ради, районної у місті ради, а на вимогу не менш як третини депутатів - у визначений радою термін; { Пункт 17 частини шостої статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010 } 18) вирішує інші питання, доручені йому радою. 7. Голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Відсутні повноваження і рад Глава 4. Повноваження районних і обласних рад Стаття 43. Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях 1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: 1) обрання голови ради, відповідно заступника голови районної ради та першого заступника, заступника голови обласної ради, звільнення їх з посади; { Пункт 1 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 } 2) утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій; 3) утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї; 4) затвердження за пропозицією голови ради структури виконавчого апарату ради, його чисельності, встановленої відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на утримання ради та її виконавчого комітету; { Пункт 4 частини першої статті 43 в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 } 5) затвердження регламенту ради; 6) затвердження плану роботи ради з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 ), заслуховування звіту про його виконання; { Пункт 6 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010 } 7) заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; 8) заслуховування звітів постійних комісій, керівників органів, які рада утворює, обирає та призначає; 9) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них; 10) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законодавством; 11) визначення відповідно до закону кількісного складу ради; 12) прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведення консультативного опитування з питань, які стосуються їх спільних інтересів; 13) здійснення відповідно до закону повноважень щодо організації проведення всеукраїнських референдумів та виборів органів державної влади і місцевого самоврядування; 14) затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки району, області; 15) прийняття рішень щодо об'єднання в асоціації, вступ до асоціацій та інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також про вихід із них; 16) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання; 17) затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; 18) розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; 19) вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку; ( Пункт 19 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-XIV ( 997-14 ) від 16.07.99 ) 20) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників; 21) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; 22) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу; 23) встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях; 24) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом; 25) прийняття за пропозицією відповідних сільських, селищних, міських рад рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; 26) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку, визначених законом; 27) прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад; 28) заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень; { Пункт 28 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4875-VI ( 4875-17 ) від 05.06.2012 } 29) прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації; 30) прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів; 31) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації; 32) надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності; ( Частину першу статті 43 доповнено пунктом 32 згідно із Законом N 163-XIV 35) затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради; ( Частину першу статті 43 доповнено пунктом 35 згідно із Законом N 3266-IV ( 3266-15 ) від 22.12.2005 ) 36) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів внутрішніх справ про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території; { Частину першу статті 43 доповнено пунктом 36 згідно із Законом N 2389-VI ( 2389-17 ) від 01.07.2010 } 37) встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб'єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств. { Частину першу статті 43 доповнено пунктом 37 згідно із Законом N 2404-VI ( 2404-17 ) від 01.07.2010 } 2. Районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами. 3. Крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, виключно на пленарних засіданнях обласних рад вирішуються такі питання: 2) прийняття у межах, що визначаються законами, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність; 4) прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом. -------------- Адміністрація Президента України[1] (неофіційно: Банкова) — постійно діючий орган, утворений Президентом України для здійснення його повноважень. Загальне керівництво Адміністрацією здійснює Глава Адміністрації. Основними завданнями Адміністрації є забезпечення здійснення Президентом України його конституційних повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості. Для забезпечення здійснення своїх повноважень як Глави держави Президентом України Леонідом Кравчуком 13 грудня 1991 (указ № 6/1991) було створено постійно діючий орган, який отримав назву «Адміністрація Президента України». Загальне керівництво Адміністрацією Президента здійснював Секретар Адміністрації, який призначався на посаду і звільнявся з неї Президентом України. Основними завданнями Адміністрації були організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України. Першим (і єдиним) Секретарем став Микола Хоменко [1].  Новорічна ілюмінація будівлі Адміністрації Президента України, 2011. На підставі розпорядження Президента України № 21 його Адміністрація з 8 січня 1992 займала будинок № 11 по вулиці Банковій у Києві. У липні 1994 новообраний Президент України Леонід Кучма змінив назву керівника Адміністрації на «Глава Адміністрації Президента України». Першим Главою став Дмитро Табачник. Третій Президент України, Віктор Ющенко, також не залишив Адміністрацію без уваги і вже 24 січня 2005, на другий після його інавгурації день, вона була реорганізована у Секретаріат Президента України. Всі ці переутворення стали змістом президентського указу № 108/2005. Першим Державним секретарем України, як тепер звався керівник Секретаріату став Олександр Зінченко. 22 вересня 2005 посада Державного Секретаря була замінена на посаду Голови Секретаріата Президента України. 14 жовтня 2005 Віктор Ющенко ліквідував Секретаріат Президента і створив його заново, тепер вже на чолі з Главою, а не Головою. З 25 лютого 2010 знову Адміністрація Президента України --------- |