ПІДРУЧНИК КУКУРУДЗА С.І. БІОГЕОГРАФІЯ. С. М. Стойко (Інститут екології Карпат нан україни)
 Скачать 45.61 Mb.
|
|
Öàðñòâî Àðêòîãåÿ До царства Арктогеяналежать три області – Ефіопська, Східна, або Індо-Малайська, та Голарктична.Для всього царства характерна відсутність сумчатих і панування різноманітних плацентарних. Ефіопська область займає більшу частину Африканського ма- терика – із самого півдня до пустелі Сахари на півночі. Крім того, до царства належать південний край Аравійського півострова і такі острови: Сокотра, Мадагаскар, Вознесіння, Святої Олени. На пів- ночі межі не виходять із тропічного поясу, а на півдні вони зміщені в субтропіки. Фауна Ефіопської області типово материкова, дуже багата й різ- номанітна. У неї багато спільних рис з тваринним світом Індо-Малай- ської області. Для фауни характерні ендеміки високого рангу, які зосе- реджені в районі Конго, а також на островах і мають обмежені ареали. Рис. 9.24. Квакша – деревна жаба 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 321 Самобутність та багатство характерне для фауни ссавців, яку представляють комахоїдні – золотокроти, видрові землерийки, дов- гоноги та стрибунці. Численні, як і скрізь у тропіках, летючі миші. Тут вони належать до родини гладко- і підковоносих. Надзвичайно поширені в Ефіопській області такі мавпи: родини мартишко- і люди- ноподібних, напівмавп, лоризид. Трапляються також такі ендемічні роди, як павіан (рис. 9.25), мандрил, мартишка, гвереца, шимпанзе, горила. Ендемічні для Ефіопської області монотиповий ряд трубкозубів, родини шилохвостих (3 роди і 10 видів), бегемотів (2 роди і 2 види), жирафів (2роди і 2 види – окапі і жираф). Особливо різноманітні представники родини порожнисторогих, саме тут міститься їхній осередок видової різноманітності : та на- явні підродини характерні для Ефіопського царства, зокрема, дукери, карликові гвин- торогі, коров’ячі й шаблерогі антилопи, водяні козли, газелі. Варте уваги поширення ламантинів: один вид родини населяє прісні води Аф- рики, а інший (близький вид) – басейн Амазонки. Ряд ящерів, або панголінів, представлений гігантським ящером. Серед хижих ссавців також багатогруп, спільних для вище зазначених царств. Такими є лев, леопард, гепард, каракул, смугаста гієна, звичайний шакал, медоїд та ін. Проте в Ефіопській області є чимало й ендемічних родів хижаків – гієновий собака, плямиста гієна, конголезька видра, різні віверові. Хоботні представлені одним ендемічним родом і видом – африкан- ським слоном. З даманів субендемічних тільки один з десяти видів ряду проникає на північ за межі області. Із видів родини носорогів лише два види ендемічні. Орнітофауна охоплює 67 родин, більшість із них спільні з Го- ларктикою та Східною областю або поширені по всій Земній кулі. Проте тут трапляються і представники двох ендемічних рядів – страу- сів (один вид) і птахів-мишей (шість видів), чотирьох ендемічних родин – китоголових (один вид), птахів-секретарів (один вид), тура- Рис. 9.25. Павіан ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 322 кових (п’ять родів з вісімнадцятьма видами) та лісових сорокопудів (три роди з дев’ятьма видами). Монотипна родина молотоголових чапель поширена також на Мадагаскарі. Родини цесарок медоукаж- чиків, рогодзьобів, птахів-носорогів споріднюють Ефіопську область зі Східною і частково з Палеарктикою, а родина піпових, дронтових, нектарниць, ткачиків і білозірок – і з Австралійською. Ефіопську область можна охарактеризувати як центр фауністичного різнома- нітття та ймовірного виникнення медоукажчиків, птахів-носорогів (рис. 9.26), нектарниць і ткачиків. Центр різноманітності сухопутних черепах розміщенні в Гол- арктичній області. Тут їх є чотири роди, а також м’якошкірі (два роди) і пеломедузові черепахи. Із крокодилів найвідоміший ніль- ський крокодил. У Західній Африці живуть тупорилий і африканський вузькорилий крокодили. Основний кістяк видової різноманітності ящірок Ефіопської області утворюють родини геконових, агамових, сцинкових, справжніх ящірок і варанів. Серед змій найпоширенішою є родина вузькоротих та аспидових. У Центральній Африці наявні найбільший осередок формування родини гадюкових. Тут живуть найпримітивніші гадюки – земляні, жаб’ячі, африканські. В Африці водяться численні отруйні аспидові змії – кобри, водяні кобри, мамби, які пристосовані до життя на деревах. У цьому царстві дуже поширені без- хвості земноводні: родина піпових, шпор- цева жаба, родина веслоногих жаб. Справ- жні жаби саме в тропічній Африці мають центр різноманітності. Тут живе найбіль- ший вид родини – жаба-голіаф (25 см завдовжки, маса 3,3 кг). Вод- ночас зазначимо, що тут немає квакш. Фауна риб досить різноманітна. Серед них – двоякодихаючі лускатники (три види), які поширені вбасейнах рік Сенегалу, Нілу, Конго, Замбезі. Ендемічними родинами єкнерієві, кромерієві та ін. Протоптер відрізняється від мускатника кількістю зябрових дуг та зябрових щілин (по одній менше), зважаючи на це, їх виділяють в окрему родину – Protopteridae (рис. 9.27). Рис. 9.26. Птах-носоріг 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 323 Дуже різноманітна фауна безхребетних: членистоногі – скорпіо- ни, сольпуки, павуки-птахоїди; багатоніжки – ківсяки, сколопендри, терміти (700 видів). Фауна Ефіопської області характеризується цілою низкою ендемічних рядів і родин, причому центр ендемічних форм міститься в басейні р. Конго та на островах. Індо-Малайська (Східна) область. Територія області досить розчленована й охоплює півострови Індостан, Індокитай та Шрі- Ланку, Малайський архіпелаг, Філіппінські та ін. Минулі та сучасні територіальні контакти Індо-Малайської, Голарктичної і Австралій- ської областей зумовлюють їхній значний взаємний вплив. Більша частина території області розміщена в тропіках. Фауна цієї області має риси як материкової, так і острівної. Зважаючи на багатство і різноманітність видів та родів, в ній порівняно невелика кількість ендемічних груп високого рангу. Із ссавців поширені тут шерстокрилі (ендемічний ряд). Ці звір- ки, які перелітають з дерева на дерево, трапляються на півострові Індокитай, островах Ява, Суматра, Калімантан, Філіппінських. Ряд приматів тут представлений широко, три родини цього ряду обмежені в своєму поширенні межами царства. Це тупайї, лоризиди і гібонові. Рис. 9.27. Заривання протоптера в мул, де він перебуває протягом засушливого сезону (Ж. Ж., т. 4) ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 324 На островах Суматра і Калімантан живе орангутанг з родини лю- диноподібних мавп, трапляються гібони. Із хижих звірів ендемік – червоний вовк (Індія, Індокитай, Великі Зондські острови), велика кількість віверових. Серед котячих (близько 10 видів) типові най- більші – тигр, леопард, гепард (рис. 9.28). Дуже різноманітні гризуни і дикобрази, піщанки, миші, щурі. Комахоїдні представлені різними видами кротів, однією родиною ендемічних їжаків. Для копитних характерна незначна кількість антилоп, але бага- то биків, з яких такі великі, як гаур, гайял, бантенг. Наявна велика кількість свиней. Представником невеликої, але цікавої групи непар- нокопитих є чепрачний тапір. Серед непарнокопитих ендемічні три види носорогів – індійський, суматранський і яванський, що мають родичів в Ефіопській області. Індійський слон поширений від Індії до Суматри, а раніше жив і на Калімантані. Цікаво, що індійський слон більш споріднений не з африканським слоном, а з вимерлим мамонтом, з яким об’єднаний в один ряд. Орнітофауна Індо-Малайської областіналічує 66 родин, з яких лише одна – ендемічна – листівкові. Листівкові заселяють усі області цього царства. Це невеличкі, яскраво забарвлені горобині птахи з пензликом на кінці язика для збирання нектару. Чимало родин птахів мають в Індо-Малайському царстві центр різноманітності й, очевид- но, виникнення. Це фазанові, рогодзьобі, пікнонотові, білозіркові. На родовому рівні в цьому царстві багато ендеміків, особливо серед фазанових. Добре представлені в цьому царстві птахи-носороги, нектарниці (рис. 9.29), ткачикові, хоча центр їхньої видової різно- манітності наявний в Ефіопській області. У цій області простежується різно- манітність серед плазунів. Тут наявні енде- міки на рівні таких родин: безвухі варани, щитохвості змії, гавіали, променисті змії. Поширені в Індо-Малайській області ко- бри, товстоголові й валькуваті змії. Земноводні в цій області представлені рядами безхвостих, хвостатих і безногих. Трапляється значна кількість веслоногих жаб та вузькоротих. Рис. 9.28. Гепард 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 325 Древніх риб тут немає, хоча й область є центром різноманітності таких широко поширених риб, як карпо- і сомоподібні. Тільки родина карпових представлена в цьому царстві двома тисячами видів. Різ- номанітні тут і лабіринтові риби, які мо- жуть дихати атмосферним повітрям. Бага- та фауна комах (понад 4000 видів) – мете- лики, палочники, жуки-листоїди, златки, вусачі, жуки-носороги. Голарктична область найбільша за площею й охоплює майже весь суходіл північної півкулі – Північну Америку, Європу, Північну Африку і більшу частину Азії. Ця область характеризується великою різноманітністю кліматичних умов та ландшафтів. Не зважаючи на значну територію, ця область фауністично бідна як за абсолютною кількістю видів, так і за кількістю систематичних категорій високого рангу. В області ендемізм виражений слабко. Головні риси фауни Голарктики: • широтна зональність фауни. На крайній півночі області фауна дуже бідна й одноманітна, але вона збагачується внаслідок просування на південь, де сприятливіші при- родні умови. • риси спільності фауни Голарктичної області найліпше виражені в північних районах і зменшуються на південь. Фауна тундри Євразії та Північної Америки майже немає відмінностей, ця схожість добре виявляється у лісовій зоні. У південних районах Голарктики подібність фауни значно менша, оскільки простежується більша фізико- географічна диференціація. У межах області виділяють сім підобластей, які об’єднують у субцарства – Палео- арктичне та Неарктичне. Палеарктична субобласть охоплює весь материк Євразію, за винятком півдня Аравійського півострова, Індостану та Індокитаю. Крім того, до Палеарктики належить і Північна Африка. Природні умови Палеарктики досить різноманітні. Фауна за сво- їм походжанням належить до древньої тропічної фауни Євразії, яка за- Рис. 9.29. Нектарниця ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 326 знала суттєвих змін під впливом аридизації й особливо четвертинного зледеніння. З огляду на це фауна значно збіднена, їй властиві значна кількість молодих груп, які мають високу сухо- і холодостійкість. Наявність незначної кількості реліктів засвідчує минулі фауністичні зв’язки цієї субобласті з територією південних областей. Серед ссавців Палеарктики є одна ендемічна родина селевиній (один вид), субендемічна родина тушканчиків, багато родин мають давнє коріння (їжакові, свині, коні, бичачі, мишачі, віверові, гієнові, мартишки та ін.). Комахоїдні охоплюють вихухолевих, кротів, їжаків, землерийок, серед яких найбільш поширені буро- і білозубки. Летючих мишей не- багато. Вони зосереджені на півдні й південному заході Палеарктики. Хижаки представлені гієновими і віверовими в південних районах. Найбільша частка серед хижих припадає на котячих, куницевих і ведмежих. Із копитних ендеміками є серна (рис. 9.30) і козуля, тра- пляються кулани та кінь Пржевальського. Серед копитних значна кількість диких кабанів, овець, кіз, зубрів, різноманітних оленів та верблюдів. Немає тут таких груп тварин, як носороги, слони, люди- ноподібні мавпи. Птахи Палеарктики за видовим складом бідніші, ніж у попе- редніх областях. Тут є одна ендемічна родина – тинівки. Окремі групи досягли значної різноманітності – славкові (понад 300 видів), тетереві, курині. Зозулі, дятли поширені значно менше, ніж у тропіках. Папуг і птахів-носорогів, нектарниць та інших, які поширені втропіках, тут або немає взагалі, або наявні одиничні види. Широко представлені в Палеарктиці плазуни родин Старого Світу – агамові й справжні ящірки. В усіх регіонах трапляються отруйні змії, які належать до гадюкових. До них приєднуються оди- ничні види ямкоголових (щитомордники) й аспидові (кобри). На крайньому півдні водяться окремі види хамелеонів, сліпоз- мійок, крокодилів та черепах. Земноводні тут дуже різноманітні. Із хвостатих земноводних переважає енде- мічна родина кутозубів, решта (скритозя- берники, справжні й безлегеневі саламанд- Рис. 9.30. Серна 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 327 ри, протеї) – голарктичні. Із безхвостих – ендемічні круглоязикі, а на крайній південний схід проникають вузькороті і веслоногі жаби. Прісноводні риби представлені такими родинами, як карпові, окуневі, лососеві (рис. 9.31). Із ендеміків на родовому рівні в Па- леарктиці немало карасів, гірчакоподібних (Rhodeinae, або Acheilo- gnathinae), які налічують 6 родів і 40 видів. Безхребетні менш різноманітні, ніж в тропіках, хоч серед комах ендемізм добре виражений на родовому рівні (30%). Найбільший ен- демізм простежується в гірських областях південної Палеарктики. Неарктична область охоплює всю Північну Америку з при- леглими островами. Зважаючи на значну протяжність, тут просте- жується зміна всіх типів кліматів, окрім тропічних. Для цієї підоб- ласті, як і для Палеарктики, характерне поступове збіднення фауни в напрямку на північ, а найбільша різноманітність простежується у південних районах. Серед ссавців в Неоарктиці виділя- ють три ендемічні родини. Із гризунів це родина аплодонтових (гризун, який живе під землею), гоферових (близько 40 видів), сумчастих стрибунів, які трапляються у південних районах. Особливу монотипну родину, ендемічну для Неоарктики, утво- рює антилопа-вилоріг (рис. 9.32), яка на- селяє прерії заходу. Із Неотропіків у межі субобласті проникають американський опосум, ле- тючі миші родини листоносих і вампірів, броненосці, американські дикобрази, єно- ти, пекарі. Спільними з Палеарктикою є кротові, кажанові, пищухові, зайцеві, білячі, хом’яки, полівки, куницеві. Є інші спільні з Палеарктикою види: бобер, вовк, бурий і білий ведмеді, горностай, лось, благородний олень, сніговий баран та багато інших. Із хижаків ендеміками є рижий вовк, сіра лисиця, американський Рис. 9.31. Лосось Рис. 9.32. Антилопа-вилоріг ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 328 борсук, скунси. Відсутність у Неарктиці гризунів родини мишачих (щурів) та їжаків, компенсує велика кількість і різноманітність хом’якових. Орнітофауна Неарктики має багато спільних рис з Палеарк- тикою і Неотропіками. У північних районах Неарктики виявле- но родини птахів, спільні з Палеарктикою – чистикові, тетерукові (рис. 9.33), омелюхові, синицеві, королькові, вівсяникові. Спільність на рівні видів характерна й для інших голарктичних родин птахів, особливо пов’язаних водним середовищем (чистунові, пластинчато- дзьобі, кулики). Субендемічні для Неарк- тики індикові, які проникають з півдня, а також американські зозулі. З півдня сюди також проникають американські грифи, колібрі, тиранові тощо. Фауна плазунів характеризується ціл- ковитою відсутністю справжніх ящірок і гадюкових змій. Ендеміком є родина ядо- зубів (Helodermaideae) (два види північноамериканських ящірок). Найбільш відомі ігуанові ящірки, ямкоголові змії – щитомордники, гримучки. Аспідових тут небагато, а кобр взагалі немає. Проникають сюди удави (каліфорнійський) та вужеподібні. На півдні трапляються представники неотропічної родини алі- гаторів. Різноманітні в Неарктиці хвостаті земноводні – велетенська саламандра. Із безхвостих земноводних сюди заходять вузькороті жаби, квакші, ропухи, справжні жаби. У південній частині облас- ті поширені прісноводні, сухопутні (черепаха-гофер), кайманові та мулові черепахи. Іхтіофауна містить давні форми: щукові, мулові риби, лопато- носи, веслоноси. Спільними для Неарктики та Палеарктики є родини щукових, лососевих, осетрових, а з неотропічної іхтіофауни – зубаті карпи, американські соми, харацинові. Фауна безхребетних має багато спільних рис з Неотропіками та Палеарктикою. Такими є двостулкові молюски, терміти, паличникові, волохатокрильцеві та твердокрилі. Рис. 9.33. Тетеруки 9. Ôëîðèñòè÷íà, ôàóí³ñòè÷íà òà á³îòè÷íà ðåã³îíàë³ñòèêà 329 9.4. Á³îòè÷íå ðàéîíóâàííÿ ñóõîäîëó Біотичне районування як синтез флористичного й фауністич- ного районування 1978 року запропонували П. Второв і М. Дроздов (рис. 9.34). Ми скористаємося їхньою схемою та категоріями поді- лу, які охоплюють царства та області. Нижчі категорії (провінції, округи, ділянки) не будуть предметом нашого розгляду. Зазначимо, що у процесі біотичного районування у випадках, коли межі флорис- тичного й фауністичного регіонів не збігалися, автори районування пріоритет надавали флористичним межам. Біоти царств, розташованих в екваторіальних і тропічних ши- ротах, мають не лише складнішу структуру та багатший видовий склад, а й тривалішу історію формування. Це дало підставу авто- Рис. 9.34. Біотичні регіони суходолу (П. Второв, Н. Дроздов) І. Орієнтальне царство. Області: 1 – Індійська; 2 – Індокитайська; 3 – Малайська; 4 – Тихо- океанська. ІІ. Афротропічне царство. Області: 5 – Суданська; 6 – Конголезька; 7 – Калахарі-На- мібська; 8 – Атлантична. ІІІ. Мадагаскарське царство. Області: 9 – Мадагаскарська. IV. Капське царство. Області: 10 – Капська. V. Австралійське царство. Області: 11 – Материкова; 12 – Новогвінейська; 13 – Фіджійська; 14 – Новокаледонська. VI. Антарктичне царство. Області: 15 – Магеленова; 16 – Хуан-Фернандеська; 17 – Циркумполярна (Антарктична); 18 – Новозе- ландська. VII. Неотропічне царство. Області: 19 – Карибська; 20 – Гвіанська; 21 – Амазонська; 22 – Південнобразильська; 23 – Андійська. VIII. Голарктичне царство. Області: 24 – Циркум- полярна (Арктична); 25 – Канадська; 26 – Міссісіпська; 27 – Кордільєрська; 28 – Сонорська; 29 – Європейська; 30 – Ангарська; 31 – Середземноморська; 32 – Сахаро-Сіндська; 33 – Ірано- Туранська; 34 – Центральноазійська; 35 – Східноазійська; а – межі царств; б – межі областей ×àñòèíà 2. Ðåã³îíàëüíà á³îãåîãðàô³ÿ 330 рам біотичного районування запропонувати хронологічний принцип формування біоти царств (від найдавніших до наймолодших): Орі- єнтальне, Афротропічне, Мадагаскарське, Капське, Австралійське, Антарктичне, Неотропічне та Голарктичне. Нижче подана коротка характеристика біоти царств та їх поділ на області. Зазначимо, що стосовно меж регіонів, запропонованих авторами біотичного райо- нування, у вчених є різні погляди. |