Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
Податко́вий борг — податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (господарським судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Основні причини виникнення податкового боргу: неефективний внутрішній фінансовий менеджмент платників, умисні дії(ухилення від сплати податків). Головним методом досягнення його зменшення вважається адміністрування податків. Наслідки: неможливість вести ефективну, націлену на розширений розвиток економічну діяльність через постійну необхідність повертати даний податковий борг, втрата можливості отримувати певні заохочувальні програми та допомогу саме через наявність податкового боргу, необхідність створення податкової застави, що забезпечить повернення боргу, але зменшить можливість використання цього заставленого майна у виробничому процесі суб’єктом, який має його сплатити, можливість стати податковим банкрутом, що може призвести до ліквідації підприємства.
Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. До принципів оподаткування Адам Сміт відніс такі: - податки повинні платити всі піддані у відповідності зі своїм доходом; - розмір податку повинен бути точно визначений заздалегідь; - способи справляння і терміни сплати податку повинні бути зручними для платника, а не для держава; - справляння податків та їх організація повинні здійснюватись з мін витратами. У праці піддавався критиці податок на з/п, Сміт вважав його безглуздим і руйнівним. Також классик був противниками непрямих податків: на сіль, шкіру, мило і свічки; їх оподаткування, на думку Сміта, підвищувало ціну праці, що призводить до зростання витрат вир-ва. Стосовно бюджету, класик дотримувався теорії «здорових фінансів», тобто збалансованості доходів і видатків. При цьому зверталась увага на тенденцію до посилення рівня бюдж централізації ВВП у зв'язку з розширенням ф-цій держави (закон Вагнера).
Податкова система(ПС)-це сукупність встановлених в державі податків, зборів та обов’язкових платежів, принципів і методів оподаткування, контроль за дотриманням податкового законодавства та організації податкової служби. принципи побудови ПС:України:1) загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені податки та збори; 2)рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності; 3)невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;; 4)фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями; 5)соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; 6)економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування; 7)нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків; 8)стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; 9)рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками; 10)єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку. 11) сплаті підлягають лише загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких передбачено податковим кодексом України
Теорія оподаткування почала формуватись в останню третину ХVIII ст. Чи не вперше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англ. класичної політекономії А.Сміт та Д. Рікардо. Вони чітко сформулювали основні принципи оподаткування. Суть цих принципів полягає у такому: 1. Піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності 2. Податок має бути чітко визначеним, а не довільним. 3. Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує. 4. Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави. Принципи оподаткування можна визначити як узагальнені і систематизовані погляди та ідеї, пов’язані з оподаткуванням. У сучасній економіці домінують ідеї американських економістів, які визначають такі принципи оподаткування: Податкова система повинна- не спотворювати оптимального розміщення виробничих факторів на ефективних ринках; бути справедливою; бути гнучким автоматичним стабілізатором; бути чіткою, прозорою і незмінною; забезпечувати мінімум витрат на стягнення податків. У ХVIII ст. головним напрямом було дотримання справедливості — тобто ліквідація привілеїв. Сьогодні основна увага приділяється ступеню прогресивності, або платоспроможності. Принципи оподаткування можна розділити на такі, що визначають справедливість податкової системи, і такі, що визначають її ефективність. Принцип платоспроможності стосується збирання надходжень бюджету і зосереджений на розподільній природі оподаткування. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно з платоспроможністю платника податку.
Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Виходячи із загальної фінансової політики, завдань податкової політики, визначаються головні принципи, що забезпечують її дієвість при регулюванні економічних процесів, а саме: Принцип справедливості та соціальної направленості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш "справедливого" податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури та рівня оподаткування, яка мають максимально задовольняти всі верстви населення, господарюючі суб'єкти. З принципом соціальної справедливості щільно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість. Принцип вигідності або економічної зацікавленості - як для держави так і для платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку має отримати максимум благ чи послуг, яка б задовольняла його уяву про їх вартість. Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики: по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Ні про яке нормальне фінансове планування, в таких умовах не може бути й мови. по-друге, стабільність податкової політики забезпечує високій рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Принцип економічної ефективності. Така ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність затрат пов'язаних з обліком платників і збирання податків, порівняно з надходженнями від цих податків. Гнучкість податкової політики. Даний принцип відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків, зборів як фінансових інструментів впливу на економіку країни.
Податкова система — це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння.Паралельно з поняттям «податкова система» досить часто використовується термін «система оподаткування». Їх слід розрізняти, оскільки податкова система — це сукупність податків, а оподаткування — це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткування характеризується її елементами — платник, об’єкт оподаткування, ставка тощо — та механізмом обчислення і сплати податків. Принципи формування податкової системи визначають фундаментальні домінанти відносно встановлення кожного податку окремо та їх сукупності. Принципи оподаткування відображають засади справляння податків державою. Податкова політика здійснюється за певними напрямами і принципами. Напрями податкової політики визначаються завданнями соціально-економічного розвитку і можуть мати стимулюючу чи стримуючу спрямованість. Вона являє собою діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері встановлення та збирання податків і зборів (обов'язкових платежів), яка реалізується через визначення платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справляються на території країни, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів надання пільг та звільнення від оподаткування.
Закріплення зазначених положень на законодавчому рівні може призвести до зловживань з боку контролюючих органів. Виправлення помилок повинно бути дозволено як в сторону збільшення податкових зобов'язань, так і в сторону їх зменшення. Крім того, несправедливим є позбавлення платника податків права щодо виправлення помилок за період, що перевірявся контролюючим органом, у випадку невиявлення таких помилок самим контролюючим органом.
Із 2011 року в Україні зменшилась кількість податків. Замість 14 місцевих податків та зборів, згідно з ПКУ справлятимуть тільки 5 місцевих податків і зборів. Ст. 10 нового Податкового кодексу: До місцевих податків належать: 1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 2. єдиний податок. До місцевих зборів належать: 1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 2. збір за місця для паркування транспортних засобів; 3. туристичний збір. Відмовитися від десятка нинішніх зборів і податків уряд змусила їх неефективність. Наприклад, зник збір з власників собак, збір за участь у перегонах на іподромі, збір за використання місцевої символіки тощо. На мою думку, з п'яти місцевих податків і зборів, залишених Податк кодексом, кошик доходів регіонів найефективніше наповнить плата за патентування - збір за ведення деяких видів підприємницької діяльності. Відійщли від фіксованих сум збору і прив'язали базу оподаткування до мінімальної заробітної плати, тим самим забезпечивши прогресивне збільшення плати за отримання патенту. Відмінності між курортними і туристичними зборами полягають в тому, що перший прив'язувався до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (до 10%), а туристичний збір прив'язаний до вартості тимчасового мешкання (становлячи від 0,5% до 1% вартості мешкання). До прийняття ПКУ в Україні не існувало оподаткування нерухомості, відмінної від земельних ділянок. За своїм характером даний податок є місцевим (тобто зараховується до бюджету того адміністративного утворення, в межах якого розташований об’єкт оподаткування) та таким, що не залежить від можливого доходу від об’єкта. Об’єктом оподаткування є виключно нерухомість житлового призначення в межах села, селища чи міста, проте без залежності від того, знаходиться вона у власності фізичних чи юридичних осіб(1). Якщо об’єкт нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб, застосовуються такі положення:- при спільній частковій власності – кожен співвласник вважається окремим платником податку та відповідає за його сплату в ідеальній частці відповідно до частки у праві власності;- при спільній сумісній власності (без виділення в натурі) – співвласники за взаємною згодою визначають особу, яка буде вважатися платником;- при спільній сумісній власності (з виділенням часток у натурі) – застосовується правило про спільну часткову власність. Варто зазначити, що, з-поміж іншого, до об’єктів оподаткування не належать:- житло, належне державі або органам місцевого самоврядування(2);- садовий або дачний будинок, проте не більше одного для одного платника податку(3);- об’єкти, які належать багатодітним сім’ям(4) та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, проте не більше одного об’єкта на всю сім’ю;- гуртожитки;- тощо. Базою оподаткування є житлова (а не загальна) площа об’єкту. При цьому варто мати на увазі, що оподаткуванню підлягає не сукупна житлова площа всіх належних платнику об’єктів, а кожен об’єкт окремо. Ставка податку встановлюється органом місцевого самоврядування із розрахунку на 1 кв. метр у відсотках від мінімальної заробітної плати. Але поряд з тим недостатньо врегульовано проблему місцевого оподаткування, оскільки місцеві податки все ж таки залишаються малим джерелом доходу місцевих органів самоврядування, що вимагає необхідність подальшого розвитку місцевого оподаткування в Україні.
Бюджет, як економічна категорія виражає економічні категорії, що виникають у розподільчому процесі і пов’язані із формуванням і використанням централізованого фонду грошей у процесі розподілу і перерозподілу ВВП. За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів влади й управління. Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків. Водночас це не просто розпис доходів і видатків держави — це віддзеркалення її економічної і соціальної, міжнародної та оборонної, а головне фінансової (в усіх її напрямах) політики. За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету — це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. Функції:1) Розподільча дозволяє сконцентрувати в руках держави та використовувати на виконання завдань і для задоволення суспільних проблем фінансових ресурсів. Обєктом виступає національний дохід і частково національне багацтво. 2) Контрольна дозволяє визначити: - наскільки часто і в повному обсязі надходять ресурси в бюджетні фонди; - чи відповідають сформовані обсяги ресурсів потребам в цих ресурсах. 3) Наскільки ефективно ми використовуємо бюджетні кошти. Обєктом контролю є рух бюджетних коштів.Особливості Б. відносин: 1) Виникають у розподільчому процесі учасником якого є держава 2)Мають перерозподільчий характер 3)Мають всеохоплюючий характер 4)Повязані з виконанням завдань і функцій держави в контексті формування і використання централізованих фондів держави. 5)Регулюється чиним законодавством
За економічним змістом бюджет являє собою сукупність грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів влади й управління. Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків. За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету — це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх перерозподільний, усеохоплюючий та законодавчо регламентований характер. Перерозподільний характер полягає у перерозподілі через бюджет доходів юридичних і фізичних осіб. Бюджетний перерозподіл здійснюється між галузями економіки і соціальної сфери, між окремими регіонами та між соціальними верствами населення. При цьому саме бюджет завдяки розгалуженій бюджетній системі, що охоплює усі регіональні формування та населені пункти, є основним інструментом перерозподілу і реалізації на цій основі економічної, фінансової та соціальної політики. Усеохоплюючий характер бюджетних відносин виявляється у тому, що вони охоплюють абсолютно всіх. При цьому, як правило, бюджетні відносини мають двосторонній характер — платежі до бюджету та асигнування з нього. Оскільки на цій основі здійснюється перерозподіл доходів, то взаємовідносини з бюджетом є ключовими інструментами фінансового регулювання діяльності суспільства. Бюджетні відносини регламентуються у законодавчій формі (відповідними законами про побудову бюджету і бюджетної системи, в яких визначається склад доходів і видатків бюджету, склад бюджетної системи і принципи її побудови; законами, що регламентують формування доходів і фінансування видатків; по-третє, на основі прийняття щорічних законів про бюджет на поточний рік, в якому затверджується обсяг доходів і видатків бюджету поточного року, джерела їх формування і напрями фінансування, стан бюджету.
Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини, що виникають у розподільчому процесі і пов’язані з формуванням і використанням централізованого фонду грошових коштів в процесі розподілу та перерозподілу ВВП. Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров’я, наука, культура тощо. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого різноманітного і багаторівневого перерозподілу коштів, як бюджет. Сфера дії розподільної функції бюджету визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва. Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків. Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об’єктивно — через формування і використання фонду грошових коштів держави — відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки. Належне виконання своїх функцій зумовлює вирішення передбачених завдань у процесі формування бюджету, зокрема таких, як: визначення реальних обсягів його доходів, встановлення оптимальної структури видатків бюджету на основі забезпечення максимального зростання ВВП та збалансування бюджету у всіх ланках бюджетної системи держави.
Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає можливості і пріоритети держави, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою. Особливістю державного бюджету як основного плану держави є те, що він єдиний має силу закону. Стан бюджету як фінансового плану характеризується 3 показниками: 1)Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним та доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи - видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. 2)Перевищення доходів над видатками загалом відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави. Перевищення доходів над видатками (позитивне сальдо балансу, тобто профіцит) вважається позитивним явищем. Воно відображує стабільну фінансову ситуацію у державі. Основною метою затвердження запланованого перевищення доходів над видатками є погашення певних обсягів боргових зобов´язань держави. Водночас перевищення доходів над видатками може використовуватися на фінансування заходів, непередбачених видатками бюджету у поточному році. Обсяг фактично отриманого перевищення доходів над видатками бюджету переходить у доходи наступного року. 3)Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит,є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище.
Бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. У сучасних умовах бюджет — це складне економічне і багатогранне явище, без якого не може існувати жодна держава. Об’єктивна необхідність бюджету зумовлена діяльністю держави, необхідністю перерозподілу ВВП між сферами діяльності, територіями країни внаслідок нерівномірності їхнього розвитку, між окремими верствами населення для забезпечення найбільш вразливих його категорій фінансовими ресурсами. Б. являє собою основну економічну форму планомірного утворення і використання централізованого фонду фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Бюджет служить сферою зіткнення економіки і політики та невід’ємною складовою соціально-економічного розвитку суспільства. У бюджеті сконцентровані інтереси держави, суб’єктів господарювання та населення. Тому головне призначення бюджету полягає у зрівноваженні інтересів усіх суб’єктів суспільства. Відповідно до визначеної фінансової політики за допомогою бюджету відбувається розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними одиницями суспільства та верствами населення. Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету — забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.
Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Отже, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством. Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів залучення коштів доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Податкові надходження формують основну частину доходів бюджету України (65-70 %). До них належать: - податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості; - збори на спец використання природних ресурсів; - внутрішні податки на товари та послуги; - податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції - інші податки. Неподатковими доходами бюджету є: - доходи від використання майна, що перебувають у державній власності (орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником яких є держава та ін.); - доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності; - проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; - доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами; - кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення); - інші неподаткові доходи. Доходи бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад залежно від: - державного устрою держави розрізняють: а) в унітарній державі — доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; б) в федеративній державі — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів; - рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи, вони поділяються на власні і регулюючі; - джерел надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення; - громадянства суб’єктів оподаткування — сплачувані резидентами або нерезидентами.
Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних методів. Внутрішніми джерелами є вироблений у країні ВВП та національне багатство. Зовнішні джерела — це надходження доходів до бюджету на основі міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. У процесі формування доходів бюджету держава може використовувати як загальні методи, притаманні всім суб’єктам фінансових відносин (від продуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення), так і специфічні, властиві тільки їй, методи (податковий, емісійний) Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень. Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств. Доходи від державних послуг надходять до бюджету у вигляді державного мита — плати за нотаріальні послуги, видачу дозволів, патентів, документів тощо. Доходи від державного майна і майнових прав можуть надходити на постійній та разовій основі. Постійними доходами є орендна плата — від передання державного майна в оренду, та дивіденди від акцій, що відображають корпоративні права держави на частку майна акціонерних товариств, якою володіє держава. Доходи від державних угідь пов’язані із загальнонародною, по суті державною, власністю на землю та, відповідно, на угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі. Основою формування доходів бюджету держави є податковий метод, а головним джерелом — ВВП. Спеціальний фонд бюджету - складова бюджету, яка включає надходження до бюджету, призначені для спрямування на конкретні заходи, та витрати з бюджету на реалізацію цих заходів, які провадяться за рахунок відповідних надходжень. Загальний фонд бюджету - складова бюджету, яка включає надходження до бюджету, визначені законом про бюджет для забезпечення фінансовими ресурсами загальних витрат з бюджету, здійснення яких передбачається за рахунок надходжень до загального фонду бюджету.
|