Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в т. ч. з фінансових питань, приймає Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет та вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, визначає перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої і зовнішньої політики України. Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду. Рахункова Палата Верховної Ради України здійснює: - контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, - контроль за використанням золотого запасу, запасу дорогоцінних металів та каменів; Кабінет міністрів України організовує розробку проекту закону про Державний бюджет на відповідний рік і забезпечує його виконання; . Міністерство фінансів країни як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів: - складає проект Державного бюджету;- організовує виконання Державного бюджету; Державна контрольно-ревізійна служба здійснює контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, а також здійснює розробку пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому. Державне казначейство здійснює: - організацію касового виконання Державного бюджету та контроль за цим процесом; - управляє наявними коштами Державного бюджету Державна податкова адміністрація здійснює: - контроль за дотриманням податкового законодавства, - розробку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства,- формує та веде Державний реєстр фізичних осіб-платників податків Органи місцевого самоврядування : самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;
Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей. Складові фінансової політики. Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів. Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами — на податкову і бюджетну. Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:— жорстка регламентація(полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою.);— помірна регламентація(здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках.);— політика мінімальних обмежень.(спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні.)
Фінансова політика держави це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення. Головне завдання фінансової політики держави — забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами. Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення. Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулівну економічну політику. Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання. Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання. Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей. Метою державно фiнансової полiтики є забезпечення iстотного пiдвищення рiвня життя громадян нашої країни. Його показники слiд орiєнтувати на рiвень добробуту населення, досягнутий у розвинених країнах. Розвязання такого завдання передбачає прийняття вiдповiдних программ на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначений перiод. При цьому слiд усвiдомлювати: таких результатiв можна досягнути лише за умов, що Україна за рiвнем економiчного розвитку досягне потенцiалу розвинутих держав
На макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. Задачі фінансової політики залежать в першу чергу на макроекономічному рівні - від функцій та природи держави. На цій основі до задач макроекономічного рівня можна віднести: підвищення обсягів й- ефективності використання фінансових ресурсів - відмова від рішення цієї задачі може призвести до розпорошення коштів, скорочення джерел задоволення постійно зростаючих економічних і соціальних потреб суспільства; оздоровлення і структурна перебудова економіки - рішення цієї задачі дозволить підвищити в загальному обсязі виробництва питому вагу галузей другої групи, зменшити витрати на виробництво продукції, впорядкувати грошовий обіг; досягнення більш високого рівня життя населення на основі розвитку галузей промисловості й сільського господарства-соціальна направленість фінансової політики свідчить про те, що рівень життя населення виступає показником, який визначає розвиток виробництва, напрямки і структуру використання фінансових ресурсів. Головне завдання фінансової політики держави — забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами. Відповідно державна фінансова політика сприяє вирішенню таких стратегічних завдань:— формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження держави;- забезпечення раціонального розподілу фінансових ресурсів між галузями і сферами економіки та регіонами;— концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку;— створення ефективної системи управління фінансами держави та інших суб'єктів економічних відносин. Основні складові фінансової політики держави такі.1. Бюджетна.2. Податкова 3. Грошово-кредитна (емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики).4. Митна. 5. Боргова.
фінансова політика — це визначення цілей, завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів. Залежно від рівня економічної системи виділяють: — фінансову політику держави (макрорівень); — фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень); — фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства). Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети. Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями. Фінансова політика суб'єктів господарювання — система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань. Основні завдання фінансової політики суб'єктів господарювання такі: — забезпечення фінансової стійкості; — оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності; — максимізація чистого прибутку; — мінімізація фінансових ризиків; — зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу.
Слід відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансові політики пов'язується не тільки зі сферою держави, а й з окремим галузями економіки, з підприємницькими структурами, з рештою -населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика. В найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення фінансової політики - це спосіб організації і використання фінансових відносин. При чому, фінансову політику доцільно розглядати н; слідуючи рівнях: світовому; макроекономічному; мікроекономічному. Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимог поточного і стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього світу. Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах. Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків може бути поділена на довгострокову (структурну) та поточну. Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Тобто суттєві зміни у системі міжнародних розрахунків; режимі валютних паритетів і курсів; ролі золота в міжнародних відносинах; наборі резервних (ринкових) валют; міжнародних розрахункових і платіжних засобах; завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій; методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів; перегляді пріоритетів податкової та кредитної політики тощо. Поточна політика — це щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Здійснюється таке регулювання з метою підтримки рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем. Складовими поточної міжнародної фінансової політики є: — валютна політика, яка включає дисконтну та девізну політику; девальвацію та ревальвацію національної валюти, політику валютних обмежень, диверсифікації валютних резервів тощо; — податкова політика; — кредитна політика.
Фінансова політика - це особлива сфера економічної діяльності держави, спрямованої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для виконання завдань і цілей держави. Це система заходів у фінансовій сфері з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки взагалі. Основні завдання фінансової політики: 1)знаходження науковообгрунтованих концепцій розвитку фінансів; 2)визначення основних шляхів використання фінансів на перспективу та на сучасному етапі; 3)здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Фінансова політика як особлива сфера економічної діяльності держави направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави. З допомогою фінансової політики в Україні здійснюється радикальний перерозподіл фінансових ресурсів. В Україні поряд з головним завданням фінансової політики держави - фінансовим забезпеченням здійснюваних перетворень в країні - не менш гостро по-стали завдання запобігти соціальному вибуху в суспільстві, максимально полегшити труднощі переходу від однієї системи суспільних відносин до іншої.
Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення. Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулівну економічну політику. Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання. Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання. Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей. Метою державно фiнансової полiтики є забезпечення iстотного пiдвищення рiвня життя громадян нашої країни. Його показники слiд орiєнтувати на рiвень добробуту населення, досягнутий у розвинених країнах. Розвязання такого завдання передбачає прийняття вiдповiдних программ на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначений перiод. При цьому слiд усвiдомлювати: таких результатiв можна досягнути лише за умов, що Україна за рiвнем економiчного розвитку досягне потенцiалу розвинутих держав
фінансова політика - це спосіб організації і використання фінансових відносин. При чому, фінансову політику доцільно розглядати на слідуючи рівнях: світовому; макроекономічному; мікроекономічному. Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів. Задачі фінансової політики залежать в першу чергу: на світовому рівні - від фінансових, економічних та політичних процесів, що відбуваються у світі; на макроекономічному рівні - від функцій та природи держави; на мікроекономічному - від мети функціонування та форми власності підприємства. На цій основі до задач макроекономічного рівня можна віднести: підвищення обсягів й- ефективності використання фінансових ресурсів - відмова від рішення цієї задачі може призвести до розпорошення коштів, скорочення джерел задоволення постійно зростаючих економічних і соціальних потреб суспільства; оздоровлення і структурна перебудова економіки - рішення цієї задачі дозволить підвищити в загальному обсязі виробництва питому вагу галузей другої групи, зменшити витрати на виробництво продукції, впорядкувати грошовий обіг; досягнення більш високого рівня життя населення на основі розвитку галузей промисловості й сільського господарства-соціальна направленість фінансової політики свідчить про те, що рівень життя населення виступає показником, який визначає розвиток виробництва, напрямки і структуру використання фінансових ресурсів. До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести: максимізація прибутку підприємства; оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості; досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів; забезпечення інвестиційної привабливості підприємства; створення ефективного механізму управління підприємством; використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.
Фінансова політика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань. |