Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
Домени – були основою економічної і політичної могутності короля. Регалії – як форма державних доходів, це виключне право короля в якій-небудь галузі господарства. Доходи феод держав: полюдний податок, поземельний податок, фіскальна монополія, мито. Всі фінансові нововведення йшли від Англії. 1215р.-велика Хартія Вольностей(Жодного податку без походження з парламенту) основа доходів феод держав – земля. Великою Хартією надавалося право утримувати гільдії, які сплачували податки на доходи. Феодальна держава стягувала як непрямі податки, так і прямі. Переважало пряме оподаткування – подушний і поземельний податок. Характерним видом доходів феод держави було внутрішнє мито, яке справлялось за провезення товару через заставу по дорогах, річках.В 17-18 ст. внутрішнє мито у більшості країн Західної Європи і на Русі було скасоване. У феодальних державах важливим доповненням до податків був державний кредит. З часом доходи і видатки глави держави були відділені від дежавних доходів і видатків. Значну частину доходів феодальних держав складали судові штрафи. Видатки феод держав базувались на привато-правовому принципі. Основними видатками були: -військові (їх питома вага значно зросла, була вогнепальна зброя, військове озброєння); - видатки на утримання королівського двору; - податки на підкуп сусідніх васалів. Серед видатків були ті, що пов’язані з викупом короля з полону. Зароджується новий напрям видатків пов’язаний з економічною дільністю. Держава надавала всіляку підтримку, встановлювала державні субсидії та привілеї мануфактурам. Промислові підприємства отримували також грошову допомогу та експортні премії
Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення воєн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори та повинності, мита, позики. На ранньому етапі існування держави її доходи носили натуральний характер. Так, ресурси державної скарбниці у країнах Стародавнього Сходу, Римської імперії і Візантії поповнювалися за рахунок експлуатації рабів на державних підприємствах (рудниках, каменоломнях, соляних розробках тощо), воєнних пограбувань, данини з переможених народів, натуральних зборів і повинностей. Витрати рабовласницьких держав спрямовувалися на придбання розкошів царського двору, на утримання армії, флоту і на їх спорядження, на спорудження суспільних будівель, викуп полонених та на інші потреби. Розмежування між ресурсами держави і власними ресурсами її глави в цей час не було. Монарх розпоряджався ресурсами держави як своєю власністю. З розвитком товарного виробництва і обміну, розширенням і вдосконаленням функцій держави, її доходи і витрати поступово набували грошового характеру. Грошова форма вартості давала можливість встановлювати частки сплати доходів окремих господарств (осіб) на користь держави. Держава законодавчо визначає форми мобілізації своїх доходів і напрямки їх використання. Виникнення фінансових відносин належить до періоду форму вання перших державних утворень міст-держав. Найвідомішим містом-державою Стародавньої Греції стали Афіни. Як еквівалент вартості товару в той час використовувалися найрізноманітніші предмети - шкури тварин або й самі тварини, метал у формі зливків, дроту чи брусків, сіль, перець тощо. Для обчислень на лічильній дошці використовували камінці, які з розвитком товарного обміну набули значення грошових одиниць. Перші гроші найдавнішої грецької культури епохибронзи знайдені археологами у формі зливків різної ваги (29-37 кг.) із клеймом, що імітували волові шкури належать до XVІІІ-XV ст. до н. е. Найбільш поширеними в обігу древньоукраїнських земель Північного Причорномор'я у VI - IVст. до н.е. були кізикіни - електрові монети. Саме поява такої форми фінансів, як податки, пов'язане з виникненням держави і необхідністю розподілу суспільного продукту таким чином, щоб певна його частина надходила на утримання держави для виконання нею своїх функцій. З подальшим розвитком товарного виробництва і товарно-грошових відносин, з ускладненням суспільних відносин виникають нові фінансові форми - кредити, страхування, бюджетний дефіцит, державний кредит тощо.
Феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави. На цій стадії розвитку суспільства основними витратами були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики. Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судібни збори тощо). Все більш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у зв’язку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, заміною феодального ополчення наймитницькою армією, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. З розпадом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а доля натуральних зборів скорочувалась. Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно – в епоху капіталізму.
Індустріальна ЕК-ка починається з 18 до сер 20 ст. У цей період відбулися буржуазні революції, в результаті яких буржуазія добивається права на створення умов для роз-ку ринкових відносин, для невтручання держави в ЕК-ку, добивається права пром-вої і торгівельної експансії. У с-мі держ видатків відбуваються постійні зміни: 1. політика невтручання держави в ЕК процеси змінюється активним зростанням держ видатків по фін-нню окремих галузей ек-ки, с/г, по фінансуванню програм цільового роз-ку, по фін-нню наукодово-дослідних розробок, тобто поступово держава перетворюється в найбільшого банкіра, споживача, підприємця, позичальника і експортера. 2. під впливом загострення соц і демографічних проблем вводиться с-ма соц витрат. 3. у зв’язку з тим, що була введена держ початкова і середня освіта (була потреба у кваліфікованій робочій силі) вводиться держ фінансування обов’язкового навчання в середніх загальноосвітніх школах. 4. у с-мі держ видатків все більшу роль починають відігравати видатки держ бюджету, що в багатьох країнах призводить до появи бюджетного дефіциту і держ боргу. З’являється нова стаття в держ видатках – погашеня державного боргу. 5. в індустріальний період розвивається і розширюється сфера фін с-ми, окрім держ (бюджетних) доходів і витрат, до фін відносини стали включати такі нові сфери як фінанси приватних підприємств, фін ринок, страхування і фінанси домогосподарств.
Найважливішим елементом базису постіндустріальної формації стає наука, університети, частково загальноосвітня школа. Вони переходять з надбудови індустріального суспільства в базис постіндустріального, утворюючи з інформаційно-складеною частиною базису нерозривну єдність. Відбувається остаточне перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства, почате в період індустріалізму. Формаційна спільність інформаційно-економічної формації включає: 1) фінансову і технократичну еліту, 2) інформаційно-технічну інтелігенцію, 3) інженерно-технічну інтелігенцію, 4) користувачі Інтернету і персональних комп'ютерів. Потреба в самоствердженні стає ведучою серед мотивів. Мотивами "інформаційно-фінансової інтелігенції" стають також проблеми багатства, виживання людства в умовах екологічної катастрофи і глобалізації. Прибічники постіндустріальної інформаційно-економічної цивілізації виявляють безліч серйозних проблем, які обтяжують постіндустріальні суспільства. Передусім, це проблема взаємин "золотого мільярда" і іншої частини людства, тобто проблема конфлікту між багатими і бідними. Інформаційна революція розділяє усе населення на два інформаційні класи - власників засобів інформації і не власників. Виникає нова соціально-інформаційна і соціально-економічна нерівність. І нарешті, маси людей, що не опанували засоби інформації і одночасно витиснені з сфери матеріального (сільського і промислового) виробництва, опускаються на соціальне дно. Неробство цього населення стає причиною асоціальної активності, прикладом якої може служити агресивність уболівальників різних країн. Таким чином, постіндустріальна формація, вирішуючи одні проблеми індустріальних формацій, породжує інші відповідно до законів діалектики. Постіндустріальна епоха, що настає є постекономічною, тому що в ній - виробництво матеріальних благ, матеріальні інтереси, приватна власність, індивідуальний товарний обмін, експлуатація вже не є такими, що переважають. Переважають стають виробництво інформації, творчі інтереси, колективна власність, нетоварний обмін інформацією, зникнення експлуатації як факту. У постіндустріальній інформаційно-економічній формації зберігаються і змішана власність на інформацію, і інформаційні мережі, і інформаційно-товарний обмін, і експлуатація творчої праці, і багаті і бідні, і колишні мотиви (багатство, незалежність, влада, творчість), тільки їх роль в мотиваційній структурі міняється. Не дивлячись на те, що в постекономічних і постполітичних суспільствах суб'єктом розвитку стає творча інтелігенція, інформаційно-політична і інформаційно-економічна (особливо фінансова) еліти і відповідні їм організаційні структури зберігають свій вирішальний вплив. Верхівка суспільства, орієнтована не на отримання незчисленних матеріальних благ, а на отримання нового знання, що прагне до досягнення внутрішньої задоволеності своєю діяльністю, проте розпоряджатиметься основною частиною громадського багатства; в той же час представники нижчих класів, що прагнуть до забезпечення гідної якості життя через привласнення матеріальних благ, будуть позбавлені можливості досягнення рівня добробуту, до якого вони прагнуть.
Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподільних відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право. Крім того, організація фінансових відносин може здійснюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони мають, як правило, відомчий характер. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділяються фінансові засади їх функціонування. До першої частини належать законодавчі акти, що регламентують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв’язки фінансів суб’єктів підприємницької діяльності з державними фінансами та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову біржу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб’єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяльність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.
Фінансове право-це самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини з приводу формування, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення реалізації завдань та цілей держави. Фінансове право-сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини з приводу формування, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення реалізації завдань та цілей держави. Фінансове право є самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Воно тісно пов’язане з іншими галузями права:конституційне, цивільне, адміністративне. Фінансове законодавство- це системи упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відносини. Фінансове законодавство є зовнішньою формою фінансового права. Джерела фінансового права в Україні: 1)Конституція України – головне джерело (ст.67,85,92, 98-100, 118,119,116,141-143);2) правові акти органів законодавчої та виконавчої влади й місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права;3)Податковий Кодекс України, вiд 02.12.2010р, набрання чинності 1.01.2011.4) Бюжетний кодекс України від 08.07.2010,набрання чинності 1.01.2011. 5) ЗУ «Про місцеве самоврядування» вiд 21.05.1997. 6) ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994, втратить чинність 01.01.2013р.7) ЗУ« Про Державний бюджет України» на відповідний рік; 8) ЗУ «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» вiд 10.12.1997; 9) ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 та інші. Більшість законів, які містять норми фінансового права мають комплексний характер.
Бюджетне право України являє собою сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються в процесі формування і виконання державного бюджету. Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджетів. Джерелом бюджетного права є також щорічний Закон України "Про державний бюджет України", яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань у місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податків. Джерелами бюджетного права є й інші нормативні акти, які регулюють відносини в сфері накопичення і витрачання бюджетних коштів. Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін. Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право —- відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі. Джерелами податкового права України є Конституція України, Податковий кодекс України, закони України та підзаконні акти що стосуються оподаткування, а також міжнародні договори України (наприклад, договори про уникнення подвійного оподаткування.)
Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які є предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й витрачання бюджетної системи. Одна із специфічних рис бюджетного права полягає в тому, що воно регулює відносини тільки між державними органами, підприємствами, установами і організаціями. Бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з формуванням, розподілом та витрачанням ресурсів бюджетної системи країни. Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Цим Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін. Основним джерелом податкового права в Україні є Податковий кодекс. Він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Також Податковий кодекс України визначає правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.
Бюджетне право – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з бюджетною діяльністю. Бюджетне право - це сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність органів державної влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню та виконанню бюджету. Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено становить сукупність таких прав: - право на власний бюджет; - право на отримання бюджетних доходів; - право на використання бюджетних коштів на потреби держави; - право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території; - право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних фондів. Місце кожного з суб’єктів у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав. Бюджетні права органів державної влади та управління розподілені наступним чином: |