Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
Макрорівень: суб’єкти: держава; категорії: податки, податковий прибуток, державний кредит, державний борг, емісійний дохід, державні доходи, державні видатки, бюджет, державні фінанси. Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях). Мікрорівень: суб’єкти: підприємства, організації, домогосподарства; категорії: акція, акціонерний капітал, облігація, запозичений капітал, фундаментальний капітал, інвестиції, прибуток, децентралізовані фонди. Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими. Фінанси суб’єктів господарювання – це особлива галузь функціонування самих фінансів і фінансових відносин з метою забезпечення процесу виробництва. Фінанси суб’єктів господарювання – це процес формування фондів грошових коштів для обслуговування виробничого процесу з метою одержання прибутку, підвищення ефективності виробництва, забезпечення розрахунків з Державним бюджетом, фінансовими інститутами та іншими юридичними і фізичними особами.
Понятійний апарат фінансової науки складають фінансові категорії. Фінансові категорії - характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування. З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій: державні доходи, державні видатки, бюджет, фінанси підприємств, страхування, фінансовий ринок. Виділяють 2 рівні ФК: макро- та мікрорівень. Мікрорівень: суб’єкти: підприємства, організації, домогосподарства; категорії: акція, акціонерний капітал, облігація, запозичений капітал, фундаментальний капітал, інвестиції, прибуток, децентралізовані фонди. Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими. Макрорівень: суб’єкти: держава; категорії: податки, податковий прибуток, державний кредит, державний борг, емісійний дохід, державні доходи, державні видатки, бюджет, державні фінанси. Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях). Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.
Понятійний апарат фінансової науки охоплює загальноекономічні та фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Фінансові категорії використовують як інструменти наукового пізнання, що дозволяє глибоко розкрити сутність фінансів, їх специфіку та особливості функціонування. Система фінансових категорій характеризується чіткою ієрархічністю та підпорядкованістю її елементів, що забезпечують її діяльність. З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій: державні доходи, державні видатки, бюджет, фінанси підприємств, страхування, фінансовий ринок. Виділяють 2 рівні ФК: макро- та мікрорівень. Мікрорівень: суб’єкти: підприємства, організації, домогосподарства; категорії: акція, акціонерний капітал, облігація, запозичений капітал, фундаментальний капітал, інвестиції, прибуток, децентралізовані фонди. Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими. Макрорівень: суб’єкти: держава; категорії: податки, податковий прибуток, державний кредит, державний борг, емісійний дохід, державні доходи, державні видатки, бюджет, державні фінанси. Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях).
Податок — універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві ознаки і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Економічна теорія характеризує податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб'єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку — виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов'язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість — від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов'язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом. Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску становить сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами суб'єктів господарювання та громадян, з одного боку, та держави — з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об'єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП, який формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі. Отже, виходячи із сутності категорійного поняття, податки — фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій.
Акція – як первісна категорія корпоративних фінансів хар-ся тим, що: 1. Вона є однією із форм мобілізації капіталу. 2. Акція дає змогу трансформувати заощадження у виробничі інвестиції. Вивчаючи корпоративні фінанси, також слід виділити вихідну категорію, що розкриває сутність абстрактних фінансових відносин у даній сфері. Такою категорією є акція — фінансова клітинка акціонерного товариства. Акція з’явилась у процесі створення перших акціонерних товариств, що виникли у сфері міжнародної торгівлі ще в кінці XV ст. З розвитком ринкових відносин акціонерні товариства стають домінантною формою організації підприємництва і капіталу в усіх основних галузях виробництва. Акціонерне товариство є формою підприємництва, капітал якого спочатку формується за рахунок продажу акцій. Купивши акцію, фізична або юридична особа стає власником акціонерного товариства відповідно до суми її номіналу. Акція є титулом власності, її дублікатом. Акція як абстракція виражає об’єктивні фінансові відносини з приводу формування асоційованого капіталу. Акція сприяє створенню корпоративної, тобто акціонерної, власності. Фізична або юридична особа отримує можливість придбати акції багатьох корпорацій і бути мультивласником. Акція створила можливість централізації капіталу. Акція і заснований на ній акціонерний капітал створили можливість для формування гігантських корпорацій, транснаціональних корпорацій і банків, фондових бірж. Акція з економічного погляду є капіталом, що дає дохід її власнику. І, нарешті, основною метою корпорації є збільшення ринкової вартості акції в інтересах її власника. На базі акції формується акціонерний капітал корпорацій. Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою: Вихідна категорія - акція→акціонерний капітал→позичковий к-л→функціонуючий к-л корпорації→інвестиції в активи→прибуток.
Фінансові категорії — категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово- економічної діяльності. До Ф. к. належать: податки, державний кредит, державні доходи, державні витрати, бюджет. Вони відображають стійкі причинно-слідственні зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Державний кредит — грошові відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д.к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім. Бюджет — економічні відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із розподілом і перерозподілом ВВП з метою форм. і викорис. бюдж. фонду призначеного для виконання державою покладених функцій. Доходи Державного бюджету України – фн. відносини, які скл. в державі в процесі форм. бюдж. фонду фін. ресурсів. Державні витрати- це фін. відносини які обумовлені використанням центр. та децентр. доходів держви і направлені на задоволення заг. потреб держави.
Державний бюджет — це встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи складніших категорій - державні доходи і державні видатки, які, у свою чергу, утворюють категорію державного бюджету, а всі разом вони складають найбільш загальну абстракцію фінансової науки - категорію фінансів. У дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподаткові доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на: 1) доходи від господарської діяльності; 2) доходи від використання природних ресурсів; 3) доходи від зовнішньо-економічної діяльності; 4) доходи від банківської діяльності; 5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; 6) державне мито; 7) митні платежі; 8) збори та інші неподаткові доходи; 9) доходи від приватизації; 10)доходи від громадян тощо. Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди. Державні витрати — це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у: -державному бюджеті та місцевих бюджетах; -державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах; -власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.
Фінанси виконують функції:1. розподільча та перерозподільна. Суть в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП і тому об’єктом розподілу виступає частина ВВП та НД. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи. Механізм дії цієї функції включає з стадії: 1.первинний розподіл – розподіл за новоствореною вартістю і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створені ВВП. Формування первинних доходів: із.. осіб – з/п; юр. осіб – прибуток; держави – доходи від державних послуг. 2.перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів. Етапи: 1.вилучення частини ВВП і формування централізованих фондів: держави – бюджет і спеціальні фонди; відомчі – Міністерства і відомства корпоративні фонди. 2.використання цих фондів. Формуються як первинні так і вторинні доходи. 3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі. 2.Регулююча функція фінансів полягає в томі, що за допомогою цієї функції держава регулює всі економічні процеси в суспільстві: 1.регулює співвідношення між централізованими та децентралізованими фінансовими ресурсами 2. регулює співвідношення виробничої та не виробничої сфери 3. регулює співвідношення Ф споживання та накопичення 4. регулює рівень перерозподілу фінансових ресурсів між державою і регіонами. 3.Контрольна функція. Її суть в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів усіх рівнів. В процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб, а також держави.Будучи тісно пов’язаною з розподільчою та перерозподільною функціями, контрольна функція через кількісні параметри відповідних фінансових показників дозволяє оцінити результати господарської діяльності суб’єктів господарювання і прийняти відповідні рішення направлені на усунення недоліків. У практичній діяльності контрольна функція фінансів знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Контрольна функція висвітлює фінансові відносини базису, а фінансовий контроль висвітлює відносини надбудови. Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція, а також виробнича.
Розподільча функція. Суть в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП і тому об’єктом розподілу виступає частина ВВП та НД. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи. Механізм дії цієї функції включає з стадії: 1.первинний розподіл – розподіл за новоствореною вартістю і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створені ВВП. Формування первинних доходів: із.. осіб – з/п; юр. осіб – прибуток; держави – доходи від державних послуг. 2.перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів. Етапи: 1.вилучення частини ВВП і формування централізованих фондів: держави – бюджет і спеціальні фонди; відомчі – Міністерства і відомства корпоративні фонди. 2.використання цих фондів. Формуються як первинні так і вторинні доходи. 3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі. Контрольна функція фінансів органічно випливає з розподільчої. Вона передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою. Через фінансове законодавство держава регламентує й регулює процес нарахування, огтримання, зміну й відміну платежів у бюджет. Регулююча функція в основному діє тоді, коли треба внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. В одному випадку регулююча функція має характер коригування розподілу доходів. Припустімо, надання додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих, виправлення прорахунків, що виникли в процесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку. В інших випадках регулювання здійснюється для забезпечення стабілізації економіки, усунення кризових явищ.Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, так регулювати вартісні пропорції, щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії, піднесення продуктивності праці і якості продукції. Будь-яке порушення цієї функції негайно підриває економічну і соціальну стабільність суспільства, провокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці.
3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі. Контрольна функція фінансів органічно випливає з розподільчої. Вона передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою. Через фінансове законодавство держава регламентує й регулює процес нарахування, огтримання, зміну й відміну платежів у бюджет. Регулююча функція в основному діє тоді, коли треба внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. В одному випадку регулююча функція має характер коригування розподілу доходів. Припустімо, надання додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих, виправлення прорахунків, що виникли в процесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку. Стабілізаційна функція фінансів полягає в тому, щоб забезпечити для всіх господарюючих суб’єктів і громадян стабільні умови економічного і соціального розвитку. Важливе значення при цьому має стабільність фінансового законодавства, без чого не можлива успішна політика, стабільний розвиток економіки держави. Виробнича - формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності.
Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги — нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію вимірювання вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП. Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях. Перерозподіл включає два етапи: вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди; використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.
|