Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
Суб’єкт, або платник, податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою. Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Нормальна податкова робота можлива тільки у разі чітко визначеного об’єкта оподаткування. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт. Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом. Загалом правомірним є пов’язування джерела сплати податку з об’єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати. Крім того, у підприємства джерело сплати може розглядатись з позицій віднесення того чи іншого податку на валові витрати (собівартість продукції), отриманий прибуток чи цінову надбавку. Загальним джерелом сплати є виручка від реалізації. Однак залежно від того, з якого її елемента сплачується податок, визначається його вплив на фінансові інтереси підприємства.
Поняття «об'єкт оподаткування» передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький). Як правова категорія об'єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов’язку платника податків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в основному закріплюється в законодавчих актах) об’єкти оподаткування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридичних осіб тощо), що і закріплюються спеціальними податковими законодавчими актами Об'єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому один об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування по кількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє використовувати об'єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад прибуток) може використовуватися як об'єкт оподаткування у кількох випадках. Наприклад, використання доходу як об'єкта при загальнодержавних податках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні. Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об'єкта оподаткування. Для визначення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скоригувати відповідно до законодавства кількісні характеристики об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база істотно відрізнятиметься від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Вона за своїм змістом є об'єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування завдаткової ставки, нарахування суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'язок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Наприклад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що зумовлював би зобов'язання сплатити акциз. Реалізація підакцизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначеними в законі діями платників податків: реалізацією підакцизного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньому ринку, ввозом товару на митну територію.
суб’єкт хто сплачує; об’єкт що оподатковується ; джерело з чого сплачується платник податку — юридична чи фізична особа, яка володіє певним майном або отримує відповідні доходи і безпосередньо зобов'язана сплачувати податки до бюджетів різних рівнів. Платник здебільшого є транзитною, посередницькою ланкою під час проходження доходів. Він не стільки сплачує податки до бюджету, скільки перераховує туди частину отриманих коштів від покупця; Суб'єкт оподаткування — один із учасників податкового процесу, який в межах своєї компетенції здійснює певні податкові процедури: держава в особі парламенту приймає податкові закони з питань оподаткування; органи податкової служби впроваджують це законодавство у фіскальну практику; платники податків виконують покладені на них податкові зобов'язання; Носій податку — кінцевий споживач матеріальних благ; особа, яка виступила реальним платником нагромаджених на всіх стадіях товаропросування податків. Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які ведуть підприємницьку діяльність у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа. На прикладі непрямих податків ми бачимо: Платник податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг. Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.я: Субєкт оподаткуван- податковий орган. До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, державне мито тощо.
Елементи податків: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота. Суб’єкт, або платник податку, — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Критеріями вибору платників під час проведення податкової політики є швидкість надходження податку, наявність можливостей контролю за своєчасністю і повнотою його сплати, відсутність шляхів ухилення від оподаткування. Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, товари, доходи, яка власність тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта. Фізичний вимір, наприклад оцінка земельної ділянки для сплати податку на землю проводиться в гектарах, сотих гектара тощо. Грошовий вимір — у разі оцінки доходів (одиницею оподаткування в даному випадку виступає грошова) — і опосередкованим — під час оцінки кількісних показників у грошовій формі (наприклад у процесі оцінки земельної ділянки в грошовому виразі). База оподаткування — це розмір об’єкта оподаткування в грошовому чи фізичному вимірі. Саме до бази оподаткування застосовуються ставки для визначення суми податку.Ставка — це розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні (єдині) або диференційовані. Універсальні, або єдині, ставки передбачають створення рівних умов для всіх платників податків. Диференціація податкових ставок може проводитись щодо розміру або виду об’єкта оподаткування (наприклад різні підакцизні товари оподатковуються акцизним збором за різними ставками) та стосовно статусу і місцезнаходження платників. За будовою ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються для податків, щодо яких база оподаткування визначена у фізичному вимірі. У свою чергу тверді ставки поділяються на фіксовані, тобто в грошовому виразі на одиницю оподаткування, виражену кількісно, і відносні, тобто в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі на одиницю оподаткування. Процентні ставки встановлюються щодо податків, база оподаткування яких визначена у вартісному вимірі (обсяг доходів, обсяг продажів тощо). Вони поділяються на пропорційні, тобто ставка не змінюється в разі зміни обсягів бази оподаткування, прогресивні — ставка збільшується при збільшенні бази оподаткування — та регресивні — ставки зменшуються в разі збільшення бази оподаткування. Джерело сплати — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Квота — це частка податку в доходах платника.
Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному підході встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — відповідно до платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — відповідно до різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування. Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Установлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні. Податкові ставки бувають: Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані — установлені в конкретних сумах, відносні — визначені відносно певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати). Приклад — ставки земельного податку. Процентні ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз (адже сума податку має тільки грошовий вираз, за винятком натуральних податків). Вони поділяються на три види: пропорційні, прогресивні й регресивні. Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільшою мірою відповідають принципу рівності платників. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року. Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання.
Згідно з діючим податковим законодавством України передбачені наступні форми надання податкових пільг:– встановлення мінімуму, який не оподатковується;– вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта оподаткування;– звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків; – зменшення податкових ставок;– застосування цільових податкових пільг, у т. ч. податкових кредитів.Крім вищезазначеної класифікації податкових пільг, існує ще наступний їх поділ на основі віднесення пільг на прибуток або витрати платника, впливу на елементи податкового механізму. Відповідно до цього пільги поділяються на три основні види: вилучення, знижка, податковий кредит. Вилучення (відрахування) – вид податкової пільги, при якій відбувається вилучення окремих складових частин із загальної бази оподаткування з метою її зменшення. Механізм надання такого виду пільг безпосередньо проектується на об’єкт оподаткування, який зменшується. Подібні зменшення можна класифікувати наступним чином:– за видами платників: повні (надаються всім платникам) або часткові (надаються визначеним категоріям платників);– за термінами дії: постійні (які діють постійно протягом тривалого часу) або тимчасові (які діють протягом визначеного заздалегідь, обмеженого періоду);– за видами об’єкта: майнові (відрахування визначеної частини майна, що оподатковується) та прибуткові відрахування (застосовуються до частини прибутку платника);– за видами діяльності. Знижка – це вид податкової пільги, яка зменшує податкову базу або суму податку на визначені розміри. Величина цієї знижки визначається сумою витрат платника, які законодавчо виводяться з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну величину податкової бази. Шляхом надання такого виду пільг держава стимулює розвиток пріоритетних для суспільства напрямів діяльності господарюючих суб’єктів. Виділяються такі види знижок:– лімітовані, розмір яких прямо обмежений;– нелімітовані, при яких підсумкова база оподаткування може зменшуватися на всю суму витрат платника податків. Податковий кредит – вид пільг, при якому звільнення стосується загальної суми податкового платежу, нарахованого для сплати. За формами надання податкові кредити поділяються на:– зниження ставки податку; – скорочення оподатковуваної суми;– перенесення терміну сплати або сплата податку частинами; – повернення раніше сплаченого податку (частини податку);– зарахування раніше сплаченого податку в рахунок майбутніх платежів. В Україні податковий кредит застосовується у вигляді перенесення терміну сплати податкового платежу суб’єкта господарювання до бюджету відповідного рівня, наданого органом податкової служби у формі кредитної угоди, за умови використання платником податків звільнених коштів на законодавчо визначені цілі. Податкові пільги є дієвим інструментом реалізації регулюючої (стимулюючої) функції податкової політики держави, який застосовується урядами багатьох країн світу з метою стимулювання накопичення капіталу, інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей економіки, розширення експорту, збільшення зайнятості та для вирішення багатьох інших проблем. Слід наголосити, що надання податкових пільг без їх системного обґрунтування призводить до негативних наслідків для економіки держави, а саме: викривлення конкурентного середовища, збереження неефективних та неприбуткових суб’єктів у структурі народного господарства, отримання збитків, пов’язаних із демпінговою політикою, нерівномірний розподіл податкового тягаря між господарюючими суб’єктами.
Податкові пільги — це звільнення від податків згідно з чинним законодавством. Вони є одним із елементів податкової політики і переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування і сплати тих чи інших податків. Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Вилучення — це податкові пільги, спрямовані на виключення з оподатковуваного доходу окремих предметів (об'єктів оподаткування). Вилучення можуть надаватись як усім платникам податку, так і окремим їхнім категоріям; як постійно, так і на визначений строк. Знижки — це пільги, спрямовані на скорочення податкової бази. Вони пов'язані не з доходами платника податків, а з видатками. Так, платник податків має право зменшувати оподатковуваний прибуток на суму перерахованих ним коштів у благодійні фонди, підприємствам освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Податкові кредити — це пільги, спрямовані на зменшення податкової ставки або податкового окладу. Об'єктом в даному випадку виступає обчислена сума податку, а не доходи або видатки платника. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів. Якщо платника цілком звільнено від сплати податку, то обов’язок з обліку і звітності в нього залишиться. Законодавством України передбачено особливі пільги, які можна поділити на дві групи: — перша включає відносно традиційні і сталі звільнення від податку незалежно від обставин (звільнення від сплати податку окремих груп платників); — друга характеризується певною короткотривалістю стосовно конкретних об'єктів. Серед найбільш поширених є такі види податкових пільг: — повне або часткове звільнення від сплати деяких податків; — податкові скидки для окремих підприємств, галузей, регіонів; — неоподатковуваний мінімальний рівень прибутків; — виключення з оподатковуваних прибутків деяких витрат платників податків; — повернення раніше сплачених податків (податкова амністія) та ін
Податкова квота — встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. Податкове навантаження є прямо пропорційним податковій квоті. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується. З позицій соціальної справедливості механізм оподаткування обов'язково має включати податкову квоту. Але тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому податкова квота законодавчо не встановлюється.
|