Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
Пенсійна реформа1990 рік, грудень. Утворено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду.Прийнято рішення про проведення пенсійної реформи шляхом поступового запровадження трирівневої пенсійної системи: Рівень 1 - солідарна система Рівень 2 - загальнообов'язкова накопичувальна система Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень Основні завдання та цілі пенсійної реформи: -підвищити рівень життя пенсіонерів; -встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу; -забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи; -заохотити громадян до заощадження коштів на старість; -створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні. Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів. Пенсійний фонд України в січні-березні 2010 року наростив борг перед державним бюджетом майже на 4 млрд доларів.дані наведені на сайті Президента. Радикальну реформу запропонував Україні Світовий банк. Але її умови в Кабміні вважають неприйнятними. Швидше за все, припускають аналітики, основний упор зроблять на оподаткування. Пенсійну реформу в Україну почали ще в 2003 році, але так і не завершили. Частка пенсійних витрат 2009-го до ВВП склала мінімум 18%. Це найвищий показник у світі.
Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. Запровадження цієї системи відбудеться після досягнення Україною певних критеріїв економічного розвитку. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи Накопичувального пенсійного фонду використовуватимуться для внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати пенсій із поточних надходжень за солідарною системою. Учасниками накопичувальної системи будуть особи, яким на момент введення такої системи до призначення пенсії залишиться не менше двадцяти років. Основною складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна, так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу, працювали і утримували пенсіонерів того часу.
Необхідність запровадження недержавного пенсійного страхування викликано: 1. Незбалансованістю солідарної системи, що спричиняється: високим рівнем демографічного навантаження на непрацездатне населення; наявністю значної кількості різного роду пільг із сплати внесків до державного Пенсійного фонду України; не високою, а в деяких регіонах навіть низькою заробітною платою; дефіцитом коштів бюджету Пенсійного фонду на виплату пенсій, що покривається за рахунок Державного бюджету; великою заборгованістю підприємств із сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. 2. Посилення мотивації людини до продуктивності праці, результати якої гарантуватимуть матеріальну забезпеченість у старості. 3. Обмеженістю бюджетних ресурсів для вирішення соціальних потреб і як наслідок – зниження ролі держави у виконанні соціальних функцій.
2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю. 3. Товариства взаємного страхування — юридичні особи — страховики, створені відповідно до ЗУ"Про страх" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України. 4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність. 5. Перестрахувальні компанії — організації, які не виконують прямих страхо вих операцій, а приймають у перестрахування ризи ки інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію. 6. Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник. 7. Моторне (транспортне) страхове бюро — юр особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування. 8. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. За економ сутністю фін ринок - це сукупність економ відносин, пов'язаних з розподілом фін ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Взаємовідносини з фін ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходів. Ці доходи розподіляються на дві частини. Одна з них формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.
Страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств. Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства. Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об’єднання страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України — Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Страховик надає своєму клієнту страхову послугу, яка виступає як специфічний товар на страховому ринку. ряд особливостей, якими характеризується страхова послуга: 1. надавати страхові послуги можуть лише спеціалізовані організації, які можуть надати відповідні фінансові гарантії; 2. Щоб надавати страхові послуги страхова компанія повинна мати ліцензії на відповідні види цих послуг; 3. Оскільки страхова послуга невідчутна, невидима – це означає, страховик не бачить цього продукту, не може відчути одразу користь від нього. Тому для просування на ринку страхових послуг потрібна вичерпна інформація і інтенсивна реклама; 4. Страхова послуга може бути надана як на добровільних засадах, так і примусово; 5. Страхова послуга носить обов’язковий характер тоді, коли надання страхового захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів; 6. Дуже часто процес купівлі-продажу страхових послуг здійснюється через посередників, які відіграють дуже важливу роль; 7. При наданні страхових послуг завжди укладається договір страхування (досить часто він має спрощену форму) і виступає у вигляді полісу.
Поняття "страхового-ринку" можна розглядати з таких позицій: — як сферу економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист та формується попит і пропозиція на нього; — як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних і фізичних осіб; — як соціально-економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь В реалізації страхових послуг; — як сукупність страхових організацій і страхових послуг; — як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і страховиків. Нині в Україні функціонує понад 240 страхових компаній, низка посередницьких та інших організацій, причетних до страхової справи. Існує спеціальний орган -- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює державний контроль за дотриманням чинного законодавства на ринку страхових послуг. Український страховий ринок ще молодий і перебуває у стадії формування. Але уже сьогодні появляються ознаки того, що страхування стає важливішим сегментом ринкових економічних відносин. Саме страхування в змозі забезпечити не тільки безпеку, стабільність, соціальні гарантії в суспільстві через механізм страхового захисту, але у перспективі може стати серйозним механізмом перерозподілу інвестиційних ресурсів і механізмом вирішення питання занятості населення. В умовах економічної і фінансової кризи знижується активність на страховому ринку. Для її активізації необхідною умовою є стабільність гривні, завершення процесів приватизації в основних галузях народного господарства. Держава також зацікавлена страховому захисті державного майна та підвищенні соціально-економічної захищеності громадян України. Вирішення цих питань шляхом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування та здійснення заходів передбачено Программою розвитку страхового ринку. В основу розвитку страхового ринку України покладаються такі принципи: верховенство правового регулювання страхової діяльності; системність узгодження заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обгрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування; конкурентність, коли держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним); стабільність забезпечення сталого надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування; обмеження присутності держави на страховому ринку, коли держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається в діяльність страховиків,; довіра, що грунтується на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника. Протягом 2005-2009 рр. кількість страхових компаній зростала. На кінець першого півріччя 2009 р. в Україні діяла 471 страхова компанія (СК), в т.ч. 396 страховиків з ризикового страхування і 75 - зі страхування життя. На вітчизняному страховому ринку іноземна присутність зростає. Сумарний статутний капітал українських страховиків щорічно зростає у середньому на 25 %. Стан страхового ринку визначається обсягом зібраних страхових премій і сформованими страховими резервами. Валові страхові премії українських страховиків в 2008 р. зросли на 33,3 % - до 24 млрд. грн., а чисті страхові премії - на 29,4 % - до 15,7 млрд. грн. Для поступального розвитку страхового ринку України необхідно тенденції : · завершити розробку та затвердити національну концепцію розвитку страхової системи; · підвищити добробут громадян і поліпшити стан корпоративних і державних фінансів; підвищити рівень капіталізації страхових компаній, їх фінансову стійкість, плато- і конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість; розвивати сучасну інфраструктуру страхового ринку; посилити увагу до вдосконалення страхової справи в регіонах; підвищити прозорість страхового ринку, створити єдину базу даних, організувати роботу бюро страхових історій; підвищити страхову культуру населення і його довіру до страхових компаній.
Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований. Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією. Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду. Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований. Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків. Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходів. Ці доходи розподіляються на дві частини. Одна з них формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.
Інституційна структура: - страхові компанії, створені капіталом фіз. Осіб; - страх компанії, створені капіталом юр осіб; - страх компанії, створені капіталом фіз. І юр осіб; - страх компанії, створені на основі приватного і держ капіталу; - страх компанії, ств на основі капіталу держави. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони. Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика» . Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.
Страхова премія (внесок, платіж) (insurance premium) – це плата страхувальника страховикові за те, що той зобов´язався відшкодувати страхувальникові у разі виникнення матеріальні збитки, завдані застрахованому майну, або виплатити страхову суму при настанні певних подій. С. п. сплачується одноразово до вступу в дію договору страхування або періодично в передбачені ним строки. Розмір С. п. залежить від страхового тарифу (брутто-ставки) і страхової суми, періоду страхування та іноді від деяких інших факторів. Страхове відшкодування - грошова сума, що виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності з настанням страхового випадку. С. в. не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі, коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, С. в. виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Система соціального страхування є однією з ключових напрямків соціальної політики держави. Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямовуваних на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи. Перевага страхового методу формування й використання коштів соціального спрямування полягає ось у чому. Він усуває знеособлення таких коштів, а завдяки цьому й зрівнялівку в їх розподілі, коли однакові за розміром пенсії одержують академіки та прибиральниці, підвищує відповідальність за якість медичних та інших соціальних послуг Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат навчання у вузі чи коледжі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат
Страхові платежі — це перерахування одноразово чи поетапно коштів страхувальником страховику. Вони є джерелом формування як колективного страхового фонду, так і доходів страхових компаній. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф (брутто-ставка) складається з двох частин — нетто-ставки та навантаження. Нетто-ставка відображає ту частину тарифу, яка призначена для виплати страхового відшкодування. Вона залежить від загальних розмірів страхового відшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування. Навантаження відображає витрати страховика, пов’язані з проведенням страхування, та його прибуток. Страховий тариф — це ціна страхування. Це основний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менші витрати страховика, тим ни жчий розмір страхового тарифу і тим більші можливості для залучення нових клієнтів. Страхове відшкодування — це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби даної страхової операції, тобто на яку суму застраховано той чи інший об’єкт. Ця сума визначається, з одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування, а з іншого — можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки об’єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100%. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат. Існують різні системи визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. При повній відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми. При пропорційній системі відповідальність розподіляється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою об’єкта страхування. Наприклад, якщо страхова сума становить половину вартісної оцінки об’єкта страхування, то застрахованому буде виплачено страхове відшкодування у розмірі 50% від суми заподіяних збитків.
|