Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
державний борг - це сукупність відносин, за якими виникають боргові зобов'язання держави як позичальника, боржника або гаранта погашення позик іншими позичальниками рефінансування державного боргу(один з методів регулювання державним боргом) тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. погашення попередньої заборгованості за допомогою випуску нових позик або шляхом заміни короткострокових зобов’язань на середньо- чи довгострокові. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. реструктуризація (Традиційний метод зменшення боргу)- полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Реструктуризація проводиться шляхом розстрочення сплати заборгованості строком на 24, 48, 60 місяців.
Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик). Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конверсія можуть проводитись одночасно. Уніфікація позики — це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.Тобто конверсія і консолідація – подібні методи, але перший пов’язаний зі зміною дохідності позик, а другий – зі зміною часових домовленостей щодо боргу. Уніфікація в певних випадках може бути частиною методу консолідації, але самий по собі цей метод не означає зміну строкових параметрів позики.
Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.
-Міжбюджетні трансферти(це кошти, що безкоштовно і безповоротно передаються з одного бюджету в іншій.) -Власні доходи - Доходи закріплені законом (це ті доходи, що цілком або частково у відсотках зараховуються до відповідних видів бюджетів безстроково або на довгостроковій основі і для їхнього включення не потрібні рішення органів вищестоящої ради) До власних доходів бюджетів органів місцевого самоврядування належать доходи, що визначені законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а саме: ºмісцеві податки і збори; ºдоходи від нерухомості і підприємств, що належать до комунальної власності, й інші доходи, передбачені законодавством. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):1) прибутковий податок з громадян: 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати 4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності 6) надходження адміністративних штрафів 7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам. До місцевих податків і зборів, які зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування області, належать: 1) комунальний податок 2) ринковий збір 3) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі 4) збір за видачу ордера на квартиру 5) збір за паркування автотранспорту 6) курортний збір 7) готельний збір 8) податок з реклами;9) збір з власників собак; 10) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей - сплачують юридичні особи і громадяни; 11) збір за право використання місцевої символіки.
Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. В збалансуванні бюджетів велике значення має бюджетне регулювання, яке полягає у наданні коштів з Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя з метою збалансування доходів і видатків кожного бюджету. Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інст-зуктивними документами; договірні — на підставі угоди між зідповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: бюджетне субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички. Субсидіювання — це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Вилучення коштів — передання коштів із бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Взаємні розрахунки — передання коштів із одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету. Бюджетні позички — запозичення коштів у зв'язку з виникненням тимчасового касового розриву — незбігання у часі фінансування видатків і надходження доходів. Можуть надаватись або з бюджету вищого рівня, або установами банківської системи (на даний час в Україні позички можна отримати тільки в банках). Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, установлене законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними курсами, які повинні забезпечити виконання цих повноважень.
Під час передання державою права на здійснення видатків виникають міжбюджетні відносини. Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інст-зуктивними документами; договірні — на підставі угоди між зідповідними органами влади чи управління. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, установлене законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними курсами, які повинні забезпечити виконання цих повноважень.Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.Існують такі види міжбюджетних трансфертів: • дотація вирівнювання- це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Це доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. • субвенція - це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно прописаної цілі/цілей. Субвенція є дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету • кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; • інші дотації.
Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти поділяються на: 1) дотацію вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Це доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. Дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являє міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Надаються на безвідплатній і безповоротній основі без встановлення напрямів і (або) умов їх використання. 2) субвенцію - це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно прописаної цілі/цілей. Субвенція є дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету. Субвенцію слід відрізняти від субсидії, яка призначена як дотації бюджетам, так і різним організаціям за рахунок бюджету або за рахунок спеціальних фондів, які формуються на основі внесків громадян і окремих компаній. 3)кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4)інші дотації.У Державному бюджеті затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету АРК, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів. Окремо затверджуються обсяги коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів. Субвенції виділяються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Субвенції можуть надаватись на здійснення програм соціального розвитку, виконання інвестиційних проектів, на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою, на утримання об'єктів спільного користування та інші.
1) дотація вирівнювання; 2) субвенція; 3) кошти, що передають у Державний бюджет України й місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації. Зв’язки між бюджетами різних ланок зумовлені:1) необхідністю досягнення збалансованості усіх бюджетів;2) забезпечення виконання завдань центральних органів влади та управління і місцевого самоврядування;3) здійснення перерозподілу бюджетних ресурсів в зв'язку із розбіжностями у рівнях податкового потенціалу і відмінностями у обсягах видатків в територіальному розрізі. Основними складовими міжбюджетних відносин є: — розмежування функцій і повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядування і на цій основі розподіл доходів і видатків між окремими видами бюджетів; — надання фінансової допомоги бюджетам тих територій, які мають недостатній податковий потенціал, т.б. здійснення бюджетного регулювання; — забезпечення перерахування надлишкових коштів з бюджетів територій-донорів; — здійснення фінансового вирівнювання як гарантії задоволення потреб населення усіх територіальних громад на однаковому рівні.
Місцевий бюджет — бюджет адміністративно-територіальної одиниці — області, району, міста, селища, села, затверджений відповідною радою. Місцевий бюджет області об'єднує обласний бюджет, бюджет районів і міст обласного підпорядкування. Місцевий бюджет району — районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, селищні й сільські бюджети. Завданням місцевого бюджету є забезпечення необхідними грошовими ресурсами фінансування заходів господарського й культурного будівництва, комунального і житлового господарства, розвитку освіти, охорони здоров'я тощо. Важливою особливістю функціонування місцевих бюджетів є те, що вони забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування, і безпосередньо їм підпорядковані. Це дає змогу місцевим органам самоврядування бути організаторами цих бюджетних відносин. Місцеві органи самоврядування мають право в межах наявних коштів збільшувати видатки на утримання житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, науки і культури, спорту, охорони навколишнього природного середовища тощо. Місцеві органи самоврядування можуть визначати у встановленому порядку в межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги на допомогу громадянам, які потребують соціального захисту. Виконання місцевих бюджетів здійснює Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації і виконавчі органи відповідних рад. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України. Місцеві бюджети виконуються згідно з розписом, затвердженим керівником місцевого фінансового органу, який протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.
Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 27.05.97р., активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення. Як економічна категорія, місцеві бюджети відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм держави сферу економічних відносин суспільства, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначених для соціально-економічного розвитку конкретних регіонів країни. Місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільне споживання. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому. Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме: -формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади; -розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.
Страхування (С) є самостійною сферою фінансової системи. С — це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності. З позицій цільового формування і використання страхових фондів — це перерозподільні відносини між тими суб’єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями — це плата за хеджування ризику (плата за спокій), тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії С :1) С пов’язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню. 2) при С має місце солідарне розкладення завданого збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду. 3) замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. Страхові платежі кожного страхувальника, внесенні в страховий фонд, мають тільки одне призначення— відшкодування ймовірної суми шкоди у визначеному територіальному масштабі протягом певного періоду. 4) перерозподільні відносини у С виходять за рамки календарного року.
Страхування (С) є самостійною сферою фінансової системи. Включаючи сферу С до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія С є складовою категорії фінансів. С — це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності. З позицій цільового формування і використання страхових фондів — це перерозподільні відносини між тими суб’єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями — це плата за хеджування ризику (плата за спокій), тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками С та іншими суб’єктами фінансових відносин. Водночас можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії С :1) С пов’язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню. 2) при С має місце солідарне розкладення завданого збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду. 3) замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. Страхові платежі кожного страхувальника, внесенні в страховий фонд, мають тільки одне призначення— відшкодування ймовірної суми шкоди у визначеному територіальному масштабі протягом певного періоду. 4) перерозподільні відносини у С виходять за рамки календарного року. Ця обставина породжує необхідність резервування в сприятливі роки частини страхових платежів, що надійшли, для створення запасного фонду як джерела відшкодування надзвичайних збитків у несприятливому році. Проблеми: найбільш суттєвими проблемами, що стримують розвиток вітчизняного ринку страхових послуг, є: недосконалість нормативно-правової бази у сфері С; недостатність інституційної спроможності для розвитку окремих видів С; низька платоспроможність потенційних споживачів страхових послуг; низька довіра до інституту С (зокрема, через відсутність якісних страхових продуктів, існуючі факти шахрайства та нехтування правами страхувальників з боку страховиків, нестачу інформації щодо страхових компаній та послуг, що вони надають); обмеженість можливостей для інвестування страхових резервів. До цього часу не створені законодавчі засади для впровадження інвестиційного та обов'язкового медичного і пенсійного С. Нерозвиненими залишаються такі сфери С як аграрні, екологічні та катастрофічні ризики. Рівень капіталізації більшості страхових компаній є вкрай низьким. Існує недобросовісна конкуренція (демпінг), щодо тарифікації окремих видів страхових послуг. Недосконалим залишається нормативно-правове врегулювання діяльності страхових посередників, актуаріїв та аварійних комісарів. Відсутній ефективний механізм досудового захисту, не працює інститут омбудсмена. Найближчими пріоритетами у регулюванні страхового ринку є: - сприяння прийняттю нової редакції Закону України «Про страхування»; - впровадження європейських принципів регулювання страхової діяльності; - забезпечення прозорості страхового ринку, шляхом забезпечення достовірної та регулярної фінансової звітності; - боротьба за чистоту страхового ринку шляхом підняття стандартів та посилення відповідальності за їх невиконання; - сприяння унормуванню діяльності щодо С фінансових ризиків; - всебічне сприяння розробці та запровадженню нових видів обов’язкового С; - вдосконалення системи авто страхування; - капіталізація сектора; - впровадження соціально орієнтованих видів страхування: обов`язкового медичного С, добровільного медичного С, агрострахування.
особливості перерозподільних відносин, що виникають під час страхування: Страхування як економічна категорія — це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті. Страхування є гарантом компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам держави, суб’єктів господарювання і населення. Воно значною мірою звільняє бюджет від тягаря витрат на відшкодування збитків, що мають місце внаслідок руйнівних природних катаклізмів, техногенних катастроф, епідемій та інших нещасних випадків, захищає підприємців від майнових і комерційних витрат, забезпечує підтримку рівня життя громадян. Підприємництво і страхування нерозривно пов’язані. Наявність ринкових відносин обумовлює необхідність дій самостійних виробників на свій страх і ризик, що посилює значення страхових послуг. Страхування є ефективним засобом реалізації соціальної політики держави, здійснюючи матеріальний захист громадян шляхом виплати пенсій і грошової допомоги через систему державного соціального страхування. Страхування — стабільне джерело інвестиційних ресурсів держа-ви. Вкладаючи кошти страхових резервів (переважно за довгостроковими договорами особистого страхування) в пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні економічні завдання. Страхування має стратегічне значення у розвитку національної економіки. Отже, страхування є одночасно засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків.
Страхування — це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності. З позицій цільового формування і використання страхових фондів — це перерозподільні відносини між тими суб’єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями — це плата за хеджування ризику (плата за спокій), тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками страхування та іншими суб’єктами фінансових відносин. Об’єктом майнового страхування є рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Нині в Україні найпоширеніші серед фізичних осіб страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Об’єкти особового страхування — це життя та здоров’я громадян. Видами особового страхування є змішане страхування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я), страхування дітей, весільне страхування тощо. У системі соціального страхування об’єктами страхування є працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати, а страхування працевлаштування — на випадок безробіття. У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я громадян. У разі страхування відповідальності об’єктом є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид його — страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам. Об’єкт страхування ризиків — недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, які є ризикованими. Це ризики, пов’язані з кредитними і заставними операціями, з біржовими угодами, депозитними вкладами юридичних і фізичних осіб, втратами від коливання валютних курсів тощо.
Страхування — це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності. З позицій цільового формування і використання страхових фондів — це перерозподільні відносини між тими суб’єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями — це плата за хеджування ризику (плата за спокій), тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками страхування та іншими суб’єктами фінансових відносин. Страхування виконує такі функції: ризиковану (полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором); створення і використання страхових резервних фондів (страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків у разі їх виникнення, заподіяних страхувальникові страховою подією), заощадження коштів (населенню часто вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі, ніж у банках), превентивну (до правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань, Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів). Галузі страхових відносин: майнове, особове, соціальне, медичне, страхування відповідальності, страхування ризиків. Об’єктом майнового страхування є рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Об’єкти особового страхування — це життя та здоров’я громадян. Видами особового страхування є змішане страхування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я), страхування дітей, весільне страхування тощо. Особове страхування виконує дві функції: страхову та нагромаджувальну. Страхова функція передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума. У системі соціального страхування об’єктами страхування є працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати, а страхування працевлаштування — на випадок безробіття. У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я громадян. Воно здійснюється на випадок хвороби чи травми як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі через державні та недержавні структури. У разі страхування відповідальності об’єктом є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Об’єкт страхування ризиків — недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, які є ризикованими. Це ризики, пов’язані з кредитними і заставними операціями, з біржовими угодами, депозитними вкладами юридичних і фізичних осіб, втратами від коливання валютних курсів тощо.
Страхування — це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього. Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Функції страхування Це ризикова, попереджувальна, нагромаджу вальна, контрольна. |