Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
Корпорації є одним із суб’єктів фінансового ринку. Вони виступають на ньому як великі емітенти, тобто продавці своїх цінних паперів. Корпорації також є великими інвесторами, які вкладають свої тимчасово вільні кошти у фінансові активи. Як емітент корпорація виступає на фінансовому ринку в ролі позичальника-дебітора, як інвестор — позичкодавця-кредитора. При цьому загальна ринкова вартість цінних паперів, які емітуються корпорацією, переважає інвестиції. На фінансовому ринку корпорація функціонує як нетто-позичальник.Корпорація активно діє в усіх сферах і сегментах фінансового ринку: на грошовому і фондовому ринках, на ринку банківських позичок, на первинному і вторинному ринках, на біржовому і позабіржовому ринках. Вибір ринку визначається оперативними і стратегічними цілями, які ставлять перед собою фінансові менеджери корпорацій. На грошовому ринку корпорація виступає емітентом короткострокових цінних паперів, на ринку банківських позичок — позичальником короткострокового капіталу з метою мобілізації короткострокових фондів для фінансування працюючого (оборотного) капіталу. На фондовому ринку вона емітує довгострокові цінні папери з метою фінансування довгострокових проектів розвитку.Емісії акцій і облігацій відбуваються на первинному ринку через відкритий продаж або за допомогою інвестиційних банків, що є андеррайтерами, тобто гарантами первинного розміщення цінних паперів. На вторинному ринку перебувають в обігу раніше випущені цінні папери корпорацій. Безпосередньої участі на цьому ринку корпорація не бере, проте фінансові менеджери постійно одержують інформацію й аналізують її для визначення можливості нових емісій, структури капіталу, дивідендної політики та викупу акцій, що перебувають в обігу. Вторинний ринок цінних паперів організовують фондові біржі, а також позабіржові торговельні системи.
Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і корпорацією. Залежно від власних стратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступні види дивідендної політики. 1. Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. 2. Політика «100%» дивіденду - її сутність полягає у виділенні 100% нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Виділення 100% чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбувається збільшення власного капіталу компанії. Така політика може бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності. 3. Політика фіксованого дивіденду - полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. 4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами - передбачає на додаток до фіксованої частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. 5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку - сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення спочатку вирішують, яку частку чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення даної частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями. 6. Прогресивна дивідендна політика - передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. В процесі визначення величини поточних дивідендних виплат варто: встановити величину дивідендних виплат на одну акцію в аналогічному кварталі минулого року; прийняти рішення стосовно темпу приросту поточних дивідендних виплат порівняно з аналогічним кварталом минулого року; на основі встановленого темпу приросту, визначити поточні дивідендні виплати на одну акцію; визначити, яка сума грошей потрібна для забезпечення даних поточних дивідендних виплат; визначити, який відсоток чистого прибутку становить сума потрібна для забезпечення поточних дивідендних виплат; вирішити остаточно, чи може акціонерна корпорація виділити цю частину прибутку на дивідендні виплати. 7. Регресивна дивідендна політика - передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. 8. Політика негрошових виплат - у цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники (випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій). 9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів - у цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.
Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються глобалізацією економічних зв'язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об'єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі. Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв'язків, опосередковують міжнародний інтеграційний процес, сприяючи його розвитку і поглибленню. Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок. Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами: • взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн; держави з юридичними і фізичними особами інших країн, держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями; держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями. У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів - держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти - міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних, фінансів. У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення — ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку, а також, своєю чергою, вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.
Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок. Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами: • взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн; держави з юридичними і фізичними особами інших країн, держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями; держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями. У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів - держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти - міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних, фінансів. Ще одним важливим аспектом економічної категорії міжнародних фінансів є їхня суспільно-економічна роль, або функції, які вони виконують при здійсненні міжнародної фінансової політики. До функцій міжнародних фінансів належать розподільча та контрольна. Розподільча функція, її суть полягає у грошовому розподілі й перерозподілі світового продукту через механізм міжнародних фінансів. Механізм розподілу й перерозподілу має певні об'єктивні та суб'єктивні закономірності. До об'єктивних закономірностей належать такі: - капітал обертається відповідно до закону пропорційного розвитку; - потоки грошових коштів перебувають у русі в пошуку найвищої норми прибутку; — отримання прибутку завжди пов'язано з ризиком. Суб'єктивними чинниками, що впливають на механізм розподілу, є політичні й особисті інтереси суб'єктів міжнародних фінансів. Об'єктивні та суб'єктивні закономірності можуть збігатися або бути різноспрямова-ними. Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжнародних фінансів: обмін і перерозподіл вартості між державами. Перша роль виконується, коли на противагу грошовим потокам рухається товар. Друга — коли акумулюються і трансформуються грошові фонди між державами. У поєднанні цих двох ролей і виявляється розподільча функція. Контрольна функція. Суть її полягає в тому, що у будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік й аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій (універсальній, зіставній) формі, оскільки міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі. Зібрану під час цього обліку й проаналізовану інформацію можна використовувати як орієнтир для швидкого прийняття подальших адекватних рішень щодо міжнародних фінансів, а також для опрацювання суб'єктами міжнародних фінансових відносин поточної та стратегічної політики своєї діяльності. На ефективну реалізацію цієї функції впливає як політика держави, характер і рівень її економічного розвитку, технічне оснащення процесу збирання й обробки інформації, так і міра розуміння можливості практичної реалізації контрольної функції. У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення — ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку, а також, своєю чергою, вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.
Міжнародні фінансові відносини виникають у зв’язку з рухом грошових потоків між національними суб’єктами різних країн: - між підприємствами; - між урядами країн; - між підприємствами й урядами; - між громадянами й урядами. Взаємовідносини між підприємствами складаються в процесі купівлі-продажу товарів. Ці взаємовідносини насамперед відображають фінанси суб’єктів господарювання. Однак, оскільки ці суб’єкти належать до різних країн, то дані взаємовідносини відображають рух грошових потоків між країнами. Забезпечення еквівалентності обміну досягається через установлення реального курсу валют. Відхилення курсу валют від реального співвідношення між валютами веде до міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Взаємовідносини між урядами різних країн виникають у сфері державного кредиту, коли одна країна є позичальником, інша — кредитором. Аналогічний характер мають взаємовідносини з урядом певної країни юридичних і фізичних осіб інших країн. За змістом ці всі відносини належать до державного кредиту, а за напрямом руху коштів — до міжнародних фінансових відносин. Торговельні взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн охоплюють два грошові потоки: надходження підприємству валютних доходів від експорту товарів і послуг; оплата підприємством товарів та послуг, що імпортуються. Кредитні взаємовідносини є двосторонніми: з одного боку — надання позики позичальником кредитору, з іншого — погашення позики і сплата процентів.
Міжнародні фінансові потоки — це потоки іноземних валют чи будь-яких інших фінансових активів, зумовлені економічною діяльністю суб’єктів світового господарства. Міжнародні фінансові потоки обслуговують рух товарів, послуг і міжкраїновий перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими суб’єктами світового ринку. Вони дають уявлення про стан кон’юнктури, яка служить орієнтиром для прийняття рішення менеджерами. Серед факторів, що впливають на рух міжнародних фінансових потоків слід назвати: стан економіки; структурна перебудова економіки; масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв; взаємна лібералізація торгівлі країн — учасниць ВТО/ГАТТ; розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок між державами; збільшення масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків; переважання вивезення капіталу над торгівлею товарами та послугами. Грошові потоки в міжнародних фінансах рухаються між окремими міжнародними організаціями та урядами і між окремими підприємствами та міжнародними інститутами — МВФ, МБРР та ін. Рух міжнародних фінансових потоків відбувається за сферами міжнародних розрахунків — каналами міжнародних розрахунків, до яких належать: • валютно-кредитне і розрахункове обслуговування торгівлі, включаючи торгівлю золотом; • зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал підприємств; • операції з цінними паперами на світовому фондовому ринку; • валютні операції на світовому валютному ринку; • перерозподіл частини національного доходу окремих країн у вигляді членських внесків у капітал міжнародних фінансових організацій; • надання фінансової допомоги окремим країнам, що передбачено державним бюджетом країни-донора та ін. Існує класифікація міжнародних фінансових потоків, за такими ознаками: за типом економічної взаємодії: зовнішньоторговельні (опосередковують торгівлю товарами та послугами, поточні операції); капітальні (кредитно-інвестиційну діяльність); спекулятивні (не мають зв’язку з виробничою діяльністю); балансуючі (урівноваження зовнішніх платежів і розрахунків країн); за видами економічної діяльності: розрахунки за товари; розрахунки за послуги; поточні та капітальні трансферти у грошовій формі; коротко-, середньо- та довгострокові кредити; прямі та портфельні інвестиції; потоки резервних активів; за ознакою часу: потоки короткострокового капіталу; потоки середньо- та довгострокового капіталу. за характером власності їхніх джерел: приватні джерела потоків — це ресурси міжнародних банків, багатонаціональних корпорацій, фізичних осіб тощо офіційні джерела потоків — це ресурси урядів країн та міжнародних і офіційних організацій. Розподіл фінансових потоків залежно від джерел на приватні та офіційні впливає на формування валютно-фінансових потоків таких основних типів: валютно-фінансові потоки, спрямовані з приватних джерел у приватну власність; валютно-фінансові потоки, спрямовані з офіційних джерел у приватну власність; валютно-фінансові потоки, спрямовані з приватних джерел в офіційну власність; валютно-фінансові потоки, спрямовані з офіційних джерел в офіційну власність. Міжнародні фінансові потоки функціонують на світових ринках — територіальних утвореннях, де здійснюються міжнародні фінансові операції.
Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнародний ринок грошей (валютний ринок); міжнародний ринок кредитних ресурсів, міжнародний ринок цінних паперів. Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів. Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Міжнародні валютні ринки — це купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції. Є світові і регіональні міжнародні валютні ринки. Учасниками є банки, банкірські будинки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації. Інструментами валютних операцій є банківські перекази Введення в обіг євро означає новий етап у розвитку системи міжнародних фінансів у цілому і європейської валютної системи зокрема. Міжнародний ринок кредитних ресурсів — це специфічна сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжнародному ринку рухаються на загальновідомих принципах, а саме принципах обов’язкового повернення коштів, терміновості, платності і забезпеченості. На міжнародний кредит впливають такі фактори, як платіжний баланс, розмір процентної ставки, вид валюти, курс валюти, рівень рентабельності кредитних операцій та ін. Функції: забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів; посилює процес нагромадження в рамках світового господарства; прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) у всесвітньому масштабі. У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Залежно від суб’єкта кредитування кредити поділяються на приватні, урядові й кредити міжнародних фінансових організацій. Кредити надаються коротко-, середньо- і довготермінові. Міжнародні кредити поділяються також на забезпечені й банківськіУ міжнародній банківській діяльності з метою страхування поширена практика надання синдиційованих кредитів — це кредити, що надаються двома або більше кредиторами, тобто банківськими синдикатами, одному позичальнику. |