Фінанси. Що є предметом фінансової науки Субєкти і обєкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення
 Скачать 1.56 Mb.
|
|
Суб’єкти страхових відносин- страховик ,страхувальник та застрахований-осн субєкти Страховики — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам. Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку. Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належні, страхове відшкодування у разі настання страхового випаді Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе ісплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб’єкт як отримувач страхового відшкодування у тих випадках, коли його не може отримати застрахований. Об’єктом страхових відносин завжди повинен виступати законний майновий інтерес страхувальника щодо матеріальних і грошових цінностей (майно, прибуток від підприємницької діяльності), або цивільної відповідальності страхувальника з приводу можливого заподіяння шкоди внаслідок його діяльності або бездіяльності, або щодо особистих благ, котрими людина володіє – її життя, здоров’я, працездатності, пенсійного або ритуального забезпечення, котрі вона ризикує втратити у зв’язку з настанням певних випадкових подій у період страхування.
Це ризикова, попереджувальна, нагромаджу вальна, контрольна. Головною, визначальною є ризикова функція, оскільки страховий ризик як імовірність збитків безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування — надання грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв'язку з наслідками страхових подій. Страхування виконує також попереджувальну функціюпов'язану з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредит і при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Отже, страхування може мати ій нагромаджу вальну функцію. Контрольна функціястрахування випливає з указаних вищі трьох специфічних функцій і проявляється одночасно з ними і конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій. можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це: 1) страхування пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню. В умовах ринкового господарства поряд з традиційним використанням можливостей страхування з захисту від надзвичайних явищ природного характеру (землетруси, урагани, повені та ін.) і техногенних ризиків (пожежі, аварії, вибухи тощо) зростає потреба у підприємців у страховому покритті збитків, що виникають у разі порушення фінансових і кредитних зобов'язань, неплатоспроможності контрагентів, коливання валютних курсів та дії інших економічних факторів, які призводять до втрат прибутків і реальних доходів. Страховий захист життя, здоров'я, працездатності і матеріального благополуччя населення також пов'язаний із його економічними інтересами і реалізується за допомогою страхових послуг; 2) при страхуванні має місце солідарне розкладення завдано збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду. 3) замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. 4) перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розкладення збитків у часі пов'язане із випадковим характером виникнення надзвичайних подій: кілька років підряд надзвичайних подій може і не бути, і точний час їх настання невідомий.
Необхідність страхового захисту визначається кількома аспектами: — з позиції природних інтересів людства страховий захист виник як засіб збереження матеріального добробуту в разі настання непередбачуваних ситуацій або випадків, які можна передбачити, але яких неможливо уникнути, з метою розподілу збитків, завданих окремим громадянам, між багатьма членами суспільства, задля зменшення втрат потерпілих; — економічний аспект страхового захисту пояснюється необхідністю організації суспільних відносин, які базуються на мобілізації та використанні фінансових ресурсів на відшкодування збитків з метою забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення; — соціальна потреба страхового захисту зумовлена необхідністю вирішення соціальних питань у суспільстві з метою захисту особистих інтересів громадян; — в юридичному аспекті організація страхового захисту як цивільно-правових відносин здійснюється відповідно до чинного страхового законодавства та договору страхування; — міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавчих актах різних країн з метою забезпечення страховикам та страхувальникам достатніх фінансових гарантій. Таким чином, страховий захист — сукупність економічних відносин, пов'язаних із попередженням, подоланням або зменшенням негативного впливу несприятливих подій (ризиків) і відшкодуванням їх наслідків з метою забезпечення безперервного і безперебійного суспільного виробництва, фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку і загального добробуту. Страховий захист може бути забезпечений лише за наявності ресурсів, які зосереджуються для цих цілей у страховому фонді суспільства. Так, з'являється об'єктивна необхідність формування страхового фонду для збереження збалансованості пропорційного розвитку суспільного виробництва, зменшення збитків унаслідок виникнення ризикових ситуацій. Так, підприємницька сфера в ринковому середовищі пов'язана з певним ризиком: банкрутства, катастрофи, недоотримання прибутку, втрати капіталу. Крім того, життєдіяльність практично кожної людини також має ризиковий характер (травматизм, непрацездатність, смерть), що потребує непередбачених витрат. Наявність елементів ризику, які неодмінно супроводжують суспільне виробництво, а також підприємницьку діяльність та життя окремих громадян, породжує необхідність їхнього попередження, відшкодування, зменшення збиткових наслідків. Взаємовідносини між людьми з приводу забезпечення стійких гарантій захисту їх майнових інтересів формують зміст категорії "страховий захист".
Страховий фонд є економічною необхідністю й обов'язковим елементом суспільного відтворення у будь-якому суспільстві. Розрізняють три основних форми створення страхового фонду: самостійна, централізована І страхова. Самостійна форма передбачає, що кожний окремо взятий господарюючий суб'єкт накопичуватиме необхідні матеріальні засоби і фінансові ресурси, які могли б покрити можливий збиток, не перериваючи на довгий час процес нормального функціонування. Централізована форма страхового фонду створюється за рахунок державних ресурсів, які резервуються у централізованому порядку в натуральній і грошовій формах. Натуральні резерви формують із регулярно поновлюваних запасів готової продукції, сировини, матеріалів, палива, продовольства тощо. Грошові резерви фондів створюються щорічно під час складання державного бюджету. У галузях народного господарства грошові резерви створюються у вигляді фондів для надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям галузі. Страхова форма створюється за рахунок внесків численних юридичних та фізичних осіб, що виявили бажання застрахувати свій можливий збиток від будь-яких непередбачених обставин. Кошти цього фонду, які збирають Спеціалізовані організації — страхові товариства, призначені для відшкодування своїм страхувальникам збитків, яких вони зазнали у результаті стихійних лих, нещасних випадків або інших непередбачених обставин, обумовлених у договорах страхування.
Створення колективних страхових фондів ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин. Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація фінансової справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого – дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.
Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і не раціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. Відтак сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб’єктами господарювання та певному резервуванні коштів фізичними особами.(найпоширеніша в банківській сфері через вищий ступінь ризику та рівень відповідальності). Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація фінансової справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого – дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.
Об’єктом страхових відносин завжди повинен виступати законний майновий інтерес страхувальника щодо матеріальних і грошових цінностей (майно, прибуток від підприємницької діяльності), або цивільної відповідальності страхувальника з приводу можливого заподіяння шкоди внаслідок його діяльності або бездіяльності, або щодо особистих благ, котрими людина володіє – її життя, здоров’я, працездатності, пенсійного або ритуального забезпечення, котрі вона ризикує втратити у зв’язку з настанням певних випадкових подій у період страхування. За формою проведення розрізняють обов’язкове та добровільне страхування. Обов'язкове страхування реалізується через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на випадок безробіття. Функції страховика тут виконує держава в особі уповноважених органів, страхувальників — роботодавці й працюючі за наймом громадяни, застрахованими є громадяни. Страхові платежі здійснюються у формі внесків до пенсійного фонду, фонду соціального страхування і фонду сприяння зайнятості населення. Страхове відшкодування здійснюється у формі пенсій — при повній чи частковій втраті працездатності; допомог— при тимчасовій втраті працездатності та при безробітті. Добровільне страхування здійснюється через недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий характер.
Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований. Страховик – юридична особа – Страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією. Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду. Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований. Крім безпосередніх суб’єктів страхування на страховому ринку діють страхові посередники. Страхові агенти- громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. Страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.
у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення. Ц  ільові фонди поділяються на дві групи. Першу становлять постійні фонди, створення яких пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються у разі конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються.В Україні такі основні цільові фонди: А. У сфері соціального страхування: - Пенсійний фонд; - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; - Фонд соціального страхування на випадок безробіття; - Фонд соціального страхування від нещасних випадків; Б. Тимчасові: - Фонд соціального захисту інвалідів; - Фонд охорони навколишнього природного середовища. Соціальне страхування — це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування при постійній чи тимчасовій втраті працездатності або місця роботи. Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів: -відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави; -відрахування до фондів є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово; -витрати з фондів здійснюються лише на певні потреби, які передбачені законом.
Чинне Українське законодавство дозволяє мати на території України державні цілові кошти. За цільовим призначенням вони також можуть бути соціальними і економічними. За допомогою коштів цих фондів надається допомога як населенню, так і для розвитку економіки, окремих галузей виробництва. Особливу роль у сучасних умовах відіграють цільові фонди соціального призначення. Особливе значення серед них мають соціальні фонди (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань). Специфікою цільових фондів є чітке закріплення дохідних джерел і, як правило, суворе цільове їх використання. Джерелами формування цих фондів є: спеціальні податки і збори, асигнування із державного і місцевих бюджетів, спеціальні позики, добровільні поступлення. Поступлення можуть формуватися також від капіталізації частини тимчасово вільних засобів цільових фондів (як, наприклад, покупка цінних паперів, інвестування тощо). В управлінні та контролі за коштами бюджетних цільових фондів є певні відмінності: по-перше, використання коштів бюджетними фондами регламентується законодавством та органами влади, а використання коштів цільових фондів — законодавством та виконавчими дирекціями фондів, при цьому є реальна можливість використання коштів в оперативному режимі; по-друге, контроль за діяльністю і використанням коштів бюджетних фондів здійснює Верховна Рада України, цільові фонди не підлягають контролю з боку законодавчих органів. Контроль здійснюється податковими інспекціями, фінансовими відділами і виконавчими дирекціями фондів. Джерела формування доходів бюджету Пенсійного фонду:1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;2) внески добровільно застрахованих осіб;3) обов'язкові збори на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій;4) кошти Державного бюджету України та державних цільових орондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;5) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;6) суми фінансових санкцій, застосованих до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених на посадових осіб та громадян за ці порушення;7) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;8) інші надходження відповідно до законодавства.Основне джерело формування доходів Пенсійного фонду України — страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які сплачують страхувальники та застраховані особи. Кошти, акумульовані у бюджеті Пенсійного фонду України, спрямовуються на:— виплату пенсій, яка згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду. Пенсія — гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадян у старості, а також у випадку втрати годувальника або працездатності. За рахунок коштів Пенсійного фонду України на сьогодні виплачуються такі види пенсій: за віком (пенсійний вік в Україні для жінок — 55 років, для чоловіків — 60); за вислугу років; по інвалідності в результаті загального захворювання, інвалідності з дитинства; у зв'язку із втратою годувальника;— надання соціальних послуг, передбачених чинним законодавством (соціальна виплата — допомога на поховання непрацюючих пенсіонерів тощо);— погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;— фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;— оплату послуг з виплати та доставки пенсій;— формування резерву коштів Пенсійного фонду. Резерв коштів Пенсійного фонду України складається з резерву коштів для поточних потреб та резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах.
Державні цільові фонди - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб з визначених джерел, які мають цільові призначення. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Бюджет є основним централізованим фондом грошових коштів держави. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію його функцій. Однак у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. До таких потреб належать: надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання інших непередбачуваних подій.Це і є причиною формування фондів цільового призначення. Цільові фонди певною мірою доповнюють Державний бюджет, мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. За допомогою цільових державних фондів можливо:· впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування і кредитування підприємств;· забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;· надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури в цілому. Цільові фонди поділяються на дві групи. Першу становлять постійні фонди, створення яких пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Так, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У зв’язку з цим окремо створюються спеціальні фонди для гарантованого забезпечення цих видатків. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються у разі конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються. Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Джерела формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Отже, джерела формування коштів державних цільових фондів можуть мати як відносно стабільний, так і тимчасовий характер. Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Деякі державні цільові фонди можуть бути інвесторами і учасниками фінансового ринку у зв’язку з тим, що, по-перше, нерідко використання грошових коштів не збігається у часі з їх надходженням, а по-друге, доходи від інвестицій є додатковим джерелом фінансування витрат відповідного фонду. Таким чином, необхіднiсть створення цiльових фондiв викликана об’єктивною закономірністю існування та розвитку суспільства, що пов’язано в першу чергу з необхiднiстю перерозподiлу фiнансових ресурсiв для вирiшення найбільш важливих соцiально-економiчних завдань, не передбачених бюджетом.
Пенсійний фонд —об"єднує і державний Пенсійний фонд України і інші цільові позабюджетні фонди, які створюються відповідно до діючого законодавства. Пенсійний фонд України — центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є: 1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування 2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду. 3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду. 4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення; 5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб; 6) добровільні внески; 7) інші надходження відповідно до законодавства. Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню. |