Екзамен політологія. Тема 1 Політика та наука про політику Походження і сутність політики, її структура та основні фїї
 Скачать 58.12 Kb.
|
|
Тема 1:Політика та наука про політику 1.Походження і сутність політики, її структура та основні ф-її. Отже, на ранніх етапах розвитку громадський порядок підтримувався не за рахунок силових методів, а природним шляхом: рішення старійшини, вождя; думку загальних зборів, громади; релігійні табу. Проте з виникненням соціальної диференціації суспільства, непримиренних політичних інтересів і конфліктів з'явилася необхідність замінити старі суспільні інститути новими. Ними стали публічна влада, держава, що сформувався замість інституту самоорганізації прошарок професіоналів-управлінців. Суспільство розкололося на тих, хто управляє і на тих, ким управляють. Таким чином, політика з'являється там, де виникли політичні конфлікти, які вже не могли бути вирішені за допомогою позадержавних методів: моральні норми, самоврядування, авторитет. З'являється держава як посередник між непримиренними групами людей Термін "політика" в науковий обіг ввів Аристотель в IV ст. до н.е. Грецький філософ визначив її як мистецтво управління державою, під якою розумівся поліс. Однак виділення політики в особливу сферу суспільного життя відбулося задовго до того, як греки почали активно користуватися цим поняттям. Хоча політика виникла кілька тисяч років тому, вона формується значно пізніше, ніж економічні і соціальні відносини, а також мораль. Політика-організаційна, регулятивна і контролююча сфера сусп., в межах якої здійснюється соц. Діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соц. Групами задля здійснення власних запитів і потреб. Структура політики: політичні відносини; політична організація; політична діяльність; політична свідомість. Рівні: мікрорівень: діяльність партій, організацій, рухів, профсозов, особистостей, лобістів; макрорівень: сфера державної влади її пристрою; мегауровень : міжнародні організації (ООН, ОБСЄ, ЄЕС , ЛАД та ін). Функції: виявлення і представлення інтересів людей, вирішення цивілізованим шляхом виявлених конфліктів; розробка перспективних цілей розвитку суспільства; мобілізація мас на виконання поставлених завдань: політична соціалізація людей. 2.Об’єкт і предмет політології,її функції. Об’єктом вивчення політології є політика - домінуюча сфера сусп. життя, яка визначає інші сфера життєдіяльності суспільства(ек., право, освіта, культура, наука. Предметом політології є політична система суспільства, яка включає:пол. інститути(держава,партії, гром. огранізації…);політичні та правові норми; політичні відносини (з приводу влади);політичні режими;пол. еліти та пол. лідерство; ідеологія. Функції: Прогностична функція—це розробка наукових прогнозів у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів. Інструментально-практична функція політології проявляє себе у розробці низки рекомендацій для удосконалення всіх сторін політичної практики, а перш за все для практики здійснення керівництва державою. Методологічна функція заснована на тому, що політологія виступає засобом, методологією пізнання державної політики та перетворень у справі реалізації надбаних знань і захисту інтересів суспільства. Світоглядна функція підносить політологію до рівня навчальних дисциплін світоглядного рівня, які розширюють світосприйняття людей, бо вона обумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури керівників держави, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві. Інтегруюча функція виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Прикладна функція передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації загальнополітичних знань, раціональної організації державного планування. Теоретико-пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранних політичних явищ з метою отримання знання про сутність, зміст, закономірності розвитку сфер суспільства під кутом зору впливу на них державної політики. Функція політичної соціалізації дозволяє тому, хто оволодів необхідною сумою знань і навичок політичного аналізу, стати на рівень керівника політичного рангу 3.Методологічні засади політології: - Інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні інститути, їх структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також політично-правові норми, на основі яких функціонують ці інститути; * соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на політику всіх соціальних факторів: економіки, культури, релігії, ідеології та соціальної структури суспільства в цілому; * історичний метод, який розглядає політичні явища, політичні відносини та інститути в безперервному процесі становлення та розвитку, в минулому, в теперішньому стані та у перспективі; * системний метод, що застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути), при якому об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів та знаходиться у багатогранних зв'язках між собою, а також із зовнішнім середовищем; * порівняльний метод дослідження передбачає співставлення характеристик однотипних об'єктів - політичних систем або їх окремих структурних компонентів, політичних режимів різних країн з метою виявлення подібностей та відмінностей політичного життя; * антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи універсальних родових якостей людини, якими є потяг до влади, до панування чи підкорення, до агресивності чи пасіонарності тощо; такий метод часто використовують задля характеристики політичної діяльності видатних особистостей; * нормативно-ціннісний метод дозволяє оцінювати політичні процеси з точки зору пошуку оптимального варіанту функціонування політичних установ для загального блага, для визначеного заздалегідь соціально-політичного ідеалу. Тема 3:Політична влада 1.Влада як суспільне явище. Суб’єкти та об’єкти політичної влади. Поняття влади є одним із центральних у політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Визначення поняття влади, її сутності та характеру має найважливіше значення для розуміння природи політики та держави, уможливлює виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності соціальних відносин. Як явище суспільного життя влада присутня у будь-яких людських відносинах і взаємодіях, і означає прагнення людини приймати рішення, здійснювати визначальний вплив на характеристику відносин. Суб’єкти влади – носії влади, активна діюча величина в системі влади, від якої виходить вплив, дія, слідують розпорядження, вказівки. Об’єкти влади – явища , предмети, органи, установи, підприємства, населення, на керівництво якими згідно із законом або підзаконним актам направлена діяльність властей. 2.Ресурси і види влади. Ресурси влади – всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкти влади з відповідальності і з цілями суб’єкта. Ресурси влади можна поділити на:економічні,соціальні,культурно-інформаційні,силові. До економічних ресурсів відносяться всі матеріальні цінності, необхідні для виробництва та споживання, гроші, земля, продукти харчування та інші. Соціальні ресурси містить в собі підвищення соц. статусу індивіда пов’язані з прибутком та багатством,а також містять в собі такі показники як освіта, посада, престиж, помешкання…У сучасному інформаційному віці надто важливим стало культурно-інформаційні ресурси – знання та інформація, а також засоби їх одержання. Силові ресурси – (насильство)атрибути будь-якої влади,різниця лише у «дозах» їх використання. Види влади:Економічна - (суспільні відноси,в яких власник засобів виробництва підпорядковує інших учасників); Духовно – інформаційна - (влада над людьми,яка здійснюється за допомогою наукових знань та інформації. Соціальна – (можливість розподіляти положення у соц. структурі статусів, посад, пільг та привілей. Примусова – (опирається на силові ресурси та означає контроль за людьми за допомогою пристосування фізичної сили. Сімейна – (право одного з членів сім’ї приймати визначальні рішення) 3.Сутність, специфічні ознаки та особливості пол. влади. Політична влада - здатність і можливість суб’єкта політики визначити політичну поведінку об’єктів політики за допомогою інших ресурсів. Особливості (ознаки): а) загальністю, обов’язковістю її рішень для всіх громадян, організації всякої влади; б) без особливістю - політична влада виступає від імені усього суспільства та звертається за допомогою права до усіх громадян; в) монополією на фізичне насильство, як внутрішнє (право покарання), так і зовнішнє (право на війну). Політична влада означає, що панування, підкорення, насильство як специфічні засоби влади монополізовані та зосереджені у спеціально створених суспільством інститутах, органах і закладах, які у сукупності своїй складає державу г) різноманітністю ресурсів. Політична влада і особливо держава використовує не тільки підкорення, насильство, але й інші ресурси: економічні, соціальні, культурно-духовні. 4.Легітимність політичної влади та її типологія. Дієздатність влади багато в чому залежить від її легітимності. В легітимності відображається ставлення громади до влади,її можна визначити як стан влади, коли вона визнається більшістю народу законною та справедливою. Легітимація – процес визначення легітимності влади. Вебер виділяв три типи легітимності:Традиційний тип – ґрунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Харизматичний тип – ґрунтується на вірі, здібності і винятковості правителя. Легальний тип – ґрунтується на переконанні, законності, легальності й встановленні порядків. Тема 4:Політична еліта та політичне лідерство 1.Основні теорії еліт. Термін еліта введений на початку 20 ст. французьким дослідником Ж. Сорелем та італійським ученим В. Паретто. Ідеї поділу суспільства на вищих та нижчих,аристократію та простолюдинів знаходять своє обґрунтування у творчості Конфуція,Платона, Макіавеллі,Ніцше та ін. Моска у своїй праці «Основи політичної науки» доводив неминучий поділ суспільства на тих , хто керує, і тих, ким керують. Паретто поділяв еліту на два типи: леви та лиси . Левам властивий консерватизм та силові методи управління. Лиси – гнучкі керівники,які є майстрами політичних комбінацій. Міхельс поєднав проблеми виникнення і функціонування пол. еліт з діяльністю політичних партій, керованих меншістю. 2.Сутність, структура, класифікація та функції політичних еліт. Політична еліта - меншість суспільства,яка бере безпосередньо участь у затвердженні і здійсненні рішень пов’язаних з використанням державної влади. Класифікація пол.. еліти: За місцем а політичній системі:правляча та контереліта. За способом панування:традиційна та сучасна. Залежно від основи формування:еліта крові,багатства,інтелектуальної продуктивності. За функціями та повноваженнями: вища, середня та адміністративна. Функції політичних еліт: -стратегічна – полягає в тактиці та стратегії розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій; -комунікативна – передбачає ефективне відбиття в політичних програмах інтересів і потреб різних соц. груп і верств нас.; -інтегративна – зміцненні стабільності суспільства, в запобіганні конфліктів,гострих протиріч….. -організаторська – вироблення курсу,втілення пол. рішень в життя шляхом організації,мобілізації мас. 3.Типологія та ф-її політичного лідерства. Ф-її політичного лідерства: Новаторська – лідер вносить ідеї щодо соціального розвитку суспільства; Комунікативна – відображення всієї гами потреб і інтересів людей,як в політичних програмах пол. лідерів ,так і в їх практичній діяльності. Організаторська – вимагає мобілізації народу на втілення політичних програм, рішень в житті… Інтегративна – направлена на підтримку цілісності і стабільності суспільства, громадського миру і злагоди. Типи політичного лідерства за Херманном:прапороносець,служитель,торговець та пожежник. Типи за Вебером: традиційний(віра підлеглих у те, що влада є законною),раціонально-легальний(здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень) і харизматичний(віра підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який покликаний виконувати визначену місію.). Тема 5: Політична система суспільства 1.Сутність , структура, ф-ії політичної системи. Політична система – впорядкована , складна, багатогранна система державних та недержавних стосунків соціальних інститутів, що виконують певні політичні функції. Структура політичної системи: Політичні відносини – взаємини суб’єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади. Політична організація суспільства – система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства. Засоби масової інформації - мережа установ , які займаються збором,обробкою, поширенням інформації пропагуючи вироблені політичні та правові норми. Політичні принципи та норми – формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Політична свідомість – сукупність політичних ідей відображених у політичних документах,правових нормах. Політична культура – уявлення про різні аспекти політичного життя. Ф-ії політичної системи: координація окремих елементів суспільства;легітимізація;політична соціалізація; артикуляція інтересів; агрегування інтересів. За Алмондом та Пауеллом :політична комунікація;відпрацювання норм і правил;висловлювання інтересів;узагальнення інтересів;застосування правил;контроль за застосуванням правил. 2. Типологія політичних систем. Платон виділяв такі типи:монархія,аристократію,демократію. Марксисти:рабовласницька,феодальна,буржуазна,соціалістична. За характером розподілу:авторитарні та плюралістичні. Алмонд виділяв такі типи політичних систем: - англо-американський – є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг,висока організованість,стабільність. - континентально-європейський – домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі,але тут помітнішим є вплив традицій, структур,які прийшли з до індустріальної епохи. - до індустріальний і тоталітарний типи характеризуються відсталістю,нестабільністю,низьким рівнем політичної культури. 3.Поняття та типи політичних режимів. Політичний режим – це тип,характер влади в країні,сукупність засобів і методів здійснення політичної влади та відображає характер взаємовідносин громадян і держави. Арістотель поділяв на :правильні(монархія,аристократія,політея) та неправильні (тиранія,олігархія,демократія),при правильному режимі влада використовується для загального блага, а при неправильному – для задоволення приватних інтересів правлячої групи. Дюверже класифікує політичний режим як «певне поєднання системи партій, способу голосування, однієї чи кількох груп тиску». У сучасних умовах політичні режими частіше за все класифікують на авторитарні, тоталітарні та демократичні. 4. Поняття, основні виміри і форми демократії. Демократія- влада народу,народовладдя,що виходить з ф-ії та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм,ґрунтується на прагненні забезпечити справедливість,рівність і добробут. Дослідники стверджують,що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота. У залежності від форм участі народ бере участь в управлінні суспільними та державними справами, демократія поділяється на пряму(вираз особою своїх політичних прав і свобод шляхом участі у підготовці,обговоренні,прийнятті важливих рішень), плебісцитарну (при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян обмежені і зводяться до голосування «за» чи «проти» певного законопроекту чи рішення) ,представницьку(опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників,які покликані виражити їхні інтереси). Тема 6:Держава,як політичний інститут 1.Сутність,основні ознаки,ф-ії,типи сучасних держав. Держава – організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку суспільства,здійснює управління загальносуспільними справами. Ознаками держави є: наявність системи суверенної політичної влади(законодавчої,виконавчої,судової);територія(земля,надра,повітряний та водний простір);монополія на легальне застосування сили(ограни примусу,які використовує держава у ситуаціях,передбачених законом);наявність державної мови(мова нації ,котра складає більшість населення держави);апарат держави(наявність системи органів і установ, які здійснюють ф-ії державної влади);наявність національної правової системи(кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи);населення(держава охоплює своїм впливом усіх людей,які перебувають у межах держави). Ф-ії держави: Внутрішні ф-ії: економічна,соціальна,підтримка законності та правопорядку,законодавча,культурно-виховна та наукова,ф-ія узгодження інтересів,фіскальна. Зовнішні ф-ї: оборони та національної безпеки,розвиток відносин співробітництва з іншими державами,інноваційна(технології інших держав). Типи держав : За формою правління:монархія,республіка. За пріоритетними функціями: військова,правова,соціальна. За адміністративно-територіальною організацією:унітарна,федерація,конфедерація. За політичним режимом: тоталітарна,авторитарна,демократична. За соціально-економічною природою: рабовласницька,феодальна,буржуазна,соціалістична. За сталістю політичного життя: стабільна,нестійка. 2. Форми державного правління. Важливою характеристикою держави є поняття «форма держави». Форма державного правління поділяється на монархію та республіку. Монархія – форма держ. правління при якій верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок. Типи монархії:абсолютний(повновладдя глави держави) та конституційний(глави держави обмежується). Різновидами конституційної монархії є дуалістична(монарх володіє виконавчою владою та частково – законодавчою) і парламентська(володіє законодавчою і частково виконавчою). Республіка – форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою. Типи республіки: парламентська(прямі,періодичні вибори парламенту, який формує уряд та призначає його голову,посада президента може існувати, може й не існувати); президентська (прямі,періодичні вибори парламенту та президента,президент є главою держави і главою виконавчої влади);змішана (президент особисто пропонує склад уряду, який обов’язково повинен затверджуватися парламентом). 3. Форми державного територіального устрою. Державний устрій – поділ держави на певні складові та розподіл влади між нею та цими складовими. Державний устрій поділяється на унітарні держави,федерації та конфедерації. Принцип унітаризмуозначає таку побудову держави,за якої верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави не мають ознак політико-державної самостійності й є тільки адміністративно-територіальними підрозділами. Федерація – союзна держава, яка складається з державних утворень, які мають юридичну і відповідно політичну самостійність. Принцип федералізму полягає ц розмежуванні сфер компетенції федеральної,центральної влади та влади суб’єктів федерації. Конфедерація - союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети. Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав-членів конфедерації,відсутність центральних органів влади,уніфікованого законодавства,єдиного громадянства,судової системи. Тема 7:Політичні партії,громадсько-політичні об’єднання та рухи 1.Поняття,основні ознаки,ф-ії політичних партій. Термін «партія» у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти. Політична партія - добровільне об’єднання людей котрі пропонують домогтися здійснення ідей,які вони поділяють. Основні ознаки політичних партій: певна тривалість існування в часі;наявність організаційної структури;прагнення влади;пошук народної підтримки. Американський політолог П. Меркл називає такі головні ф-ії політичних партій: підбір партійних і державних лідерів;рекрутування і соціалізація нових членів;вироблення заходівщодо впливу партій на суспільні інституції та соціальне середовище;розв’язання внутрішніх партійних протиріч. Функції політичних партій: представництва інтересів,соціальна інтеграція,політична соціалізація,ідеологічна,кадрова,досягнення влади. 2.Типологія сучасних політичних партій. Існує декілька типів політичних партій за різними ознаками. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські,робітничі. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні,реформістські,консервативні,реакційні,контрреволюційні. За ставленням до влади: правлячі,опозиційні,нейтральні або центристські. За формами і методами правління: ліберальні, демократичні,диктаторські. За принципами організації та членства: кадрові та масові. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні,фашистські,ліберально-демократичні,націоналістичні… За віросповіданням: християнські,мусульманські. За ознакою внутрішньої організації: відкриті та закриті. 3. Громадсько-політичні організації і рухи:сутність,ознаки,функції та види. Громадсько-політична організація – об’єднання громадян,котрі виникають з їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, упорядковують суспільне життя,мають статут і характеризуються чіткою структурою. Політичні рухи – найактивніша частина суспільства покликана виражати інтереси певних соціальних груп громадян і спрямована на досягнення значної політичної мети. За видами діяльності громадські організації поділяються на такі групи (за В. Бебиком): професійні;економічні (спілки підприємців, кооператорів, селян та ін.); конфесійні (православні, католицькі, мусульманські та ін.);культурологічні (товариства української, російської, європейської мов та ін.); просвітницькі (товариство "Просвіта"); спортивні, туристичні, тверезості, здоров'я тощо; наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів, спеціалізовані академії наук); оборонні (ТСОУ, аероклуби, мотоклуби);національні (товариства російської, єврейської, польської культури та ін.); екологічні ("Зелений світ" та ін.). Функції організацій: представництво й захист групових інтересів; суспільної активізації;формування громадської думки;підбір і підготовка кадрів;виховна;інформаційна. Громадсько-політичні рухи можна класифікувати таким чином:політичні (антифашистські, антирасові чи національної дискримінації);соціальні (проти безробіття, за безкоштовну освіту, охорону здоров'я); нові (антивоєнні, екологічні, феміністичні, тендерні). Отже, громадсько-політичні організації і рухи є: - однією з форм реалізації самоврядування та суспільних зв'язків; - індикатором демократичності політичної системи й режиму; - відображенням рівня політичної свідомості й культури; - засобом упорядкування суспільно-політичного життя; - особливою формою реалізації суспільних інтересів. 4.Класифікація сучасних українських партій. Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у політиці не існує). За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські. За принципами організації та членства: кадрові та масові. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні . За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські, мусульманські. Називають іще партії прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін. За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії, в Україні. Такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, національних меншин. Багатопартійність в Україні відтворює весь ідейно-політичний спектр партій, який існує у світі. Так, за ідеологічним спрямуванням в Україні діють комуністичні, соціал-демократичні, ліберально-демократичні, консервативні, християнські, націоналістичні партії. За політичним спрямуванням — ліві, центристські, праві. Тема 8 : Політична культура та політичні ідеології 1.Політична культура: сутність, структура, ф-ії, типи. Стан політичної культури в Україні. Політична культура – якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки: рівень політичних знань, міра включеності у політичний процес,компетентність і професіоналізм,стан демократії. Американські політологи Алмонд та Верба виділили три типи політичної культури: патріархальна(відсутність у людей інтересу до політики,політичної влади та політичних інститутів); підданська(відзначається певним інтересом соціальних суб’єктів до функціонування політичної системи); активістська(характеризується значимим інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування). Функції політичної культури : -пізнавальна(вивчає політичне знання ,уявлення,міфи,чутки); -інтегративна(досягнення на базі загально-прийнятих політико-культурних цінностей злагоди в межах існуючої політичної системи); -комунікативна – встановити зв’язок між учасниками політичного процесу,а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління); -забезпечення інтересів відповідних соціальних спільнот людей; -регулююча – функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів,норм,традицій; - виховна- формування «політичної людини» на грунті цінностей і норм; - прогностична – передбачення можливих варіантів розвитку класів,соціальних верств,націй у певних соціально-політичних ситуаціях. Політична культура сучасної України має, за дослідженнями вчених, посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною, чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить мовна проблема, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили, Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежною. 2.Поняття,зміст,основні етапи політичної соціалізації. Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж його життя політичних знань,норм і цінностей суспільства,до якого він належить. Ф-ії політичної соціалізації: - інформаційна – інформації,без передавання знань про владу й політику,форми і способи участі в управлінні суспільством,у вирішенні політичних питань; - ціннісно-орієнтована – у процесі її реалізації людина залучається до системи історично сформованих у даному суспільстві політичних відносин,цінностей та орієнтацій,у неї виробляються певний апарат політичного мислення,власна система ціннісних орієнтацій; - установчо-нормативна – процес,спрямований на вироблення в особи певних настанов на сприйняття і споживання політичної інформації,певного ставлення до політичних подій і явищ,до дій інших осіб у сфері політики. У процесі соціалізації індивіда виокремлюють 4 основних етапа: ранній(від народження до вступу до школи); навчання(з моменту вступу до школи до закінчення навчання);соціальна зрілість(від початку до закінчення трудової діяльності);завершення життєвого циклу(від припинення постійної трудової діяльності в межах офіційної організації до смерті). 3.Сутність і ф-ії політичної ідеології. Політична ідеологія – система концептуально оформлених уявлень,ідей і поглядів на політичне життя,яка відбиває інтереси,світогляд,ідеали,умонастрої людей,класів та інших суб’єктів політики. Ф-ії політичної ідеології: -освітньо-виховна – оволодіння масовою політичною свідомістю,впровадження в неї зданих критеріїв оцінки сучасного і майбутнього розвитку суспільства; - інтегруюча –згуртування суспільства на базі інтересів будь-якої соціальної або національної групи чи на грунті свідомо сформульованих цілей; - пропагандистська – створення позитивного іміджу політичної партії,або лідера,що представляють дану ідеологію у відповідності із інтересами суспільства; - захисна- передбачає захист інтересів та ідеалів певного класу(груп); - пізнавальна- допомагає громадянам озброїтись необхідними знаннями про політичну дійсність,сприяє зростанню їхньої політичної культури; - соціально-регулююча- формування та координація відносин між соціальними спільнотами за певними принципами. 4.Основні типи ідеологій в сучасному світі: лібералізм,консерватизм, соціал-демократія та фашизм. Лібералізм – політична та ідеологічна течія,яка об’єднує прихильників парламентського ладу,вільного підприємництва,демократичних свобод. Засновниками є Констант та Токвіль. Виникнення лібералізму пов’язано з розвитком капіталістичного способу виробництва,буржуазними революціями. Головною цінністю лібералізму є свобода. Неолібералізм проголошує ідею державного захисту підприємництва,ринку і конкуренції від монополізму,соціального захисту громадян.. Консерватизм – ідеологія,яка орієнтується на збереження,підтримання існуючих форм економічного,соціального,політичного життя,традиційних духовних цінностей. Вперше термін було введено французьким письменником Шатобріаном. Під соціалізмом розуміють вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою,заснованого на суспільній власності в її різноманітних формах,відсутності експлуатації,справедливому розподілі матеріальних благ та духовних цінностей в залежності від втраченої праці. Соціал-демократичний підхід розглядає соціалізм як суспільний лад,який досягається не в результаті революційної ліквідації капіталізму,а шляхом його реформування зі збереженням приватної власності,забезпечення росту середнього класу… Неоконсерватизм проголошує необхідність сильної влади,сильної позиції держави,зміцнення поличної та духовної єдності нації,збереження її самобутності. Фашизм – корпоративна єдність нації,що заснована на єдності,спільності крові,раси і гарантом якої,у свою чергу виступає фашистська держава. Тема 9: Політичні процеси 1.Типологія та основні стадії політичного процесу. Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи. Розрізняють наступні стадії політичного процесу: • конституювання, утворення політичної системи; • відтворення компонентів і ознак даної системи; • ухвалення і виконання політико-управлінських рішень; • контроль функціонування і напрями розвитку політичної системи. Залежно від об'єкту прояву політичної волі вони підрозділяються на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Так, внутрішньополітичні процеси залежать від форми правління і державного пристрою держави, правлячої еліти, типу лідерства... Зовнішньополітичні процеси визначаються соціально-економічною природою, інтересами і метою держави, балансом сил в світі і в конкретних регіонах… Залежно від термінів протікання політичні процеси розрізняються на тривалі, наприклад, перехід від тоталітарного до демократичного режиму, і порівняно короткострокові, наприклад, вибори. Залежно від значущості для суспільства політичні процеси можна розділити на базові і периферійні. З погляду публічності протікання розрізняють явний (відкритий) і тіньовий (прихований) політичний процес. 2. Політичні конфлікти:сутність,типологія,ф-ії, та шляхи розв'язання. Політичний конфлікт є одним із різновидів соціального конфлікту,специфіка якого зумовлюється особливостями розвитку політичної дійсності. Типи конфліктів: внутрішньополітичні, горизонтальні, відкриті, короткотривалі, зовнішньополітичні ,вертикальні, закриті0, довготривалі. Засновник конфліктології Дарендорф. Ф-ії політичних конфліктів: виконують стабілізуючу роль і можуть привести до дезинтеграцї і дестабілізації суспільства; сприяють вирішенню протиріч і відновленню балансу у суспільстві, а можуть спричинити загибель людей і призвести до матеріальних втрат; стимулюють переоцінку цінностей, ідеалів, прискорюють або сповільнюють процес становлення нових структур; забезпечують краще пізнання учасників конфлікту, а можуть призвести до кризи або втрати легітимності влади. Шляхи розв’язання . В політичній науці найбільшу увагу надають проблемі врегулювання політичних конфліктів. До речі, Р.Дарендорф вважає, що застосування терміну «регулювання» стосовно конфлікту набагато точніше, ніж терміну «дозвіл». Поняття «вирішення» конфлікту вводить в оману, оскільки воно «відображає соціологічне помилкову ідеологію, згідно якої повне усунення конфлікту можливо і бажано». Звичайно, в певному контексті можна використовувати також термін «вирішення» конфлікту. Мирне врегулювання найбільш ймовірно в умовах розвинутого законодавства, парламентаризму, системи політичних партій і т.д., забезпечуючи консультації, переговори, дослідження можливих альтернатив і пошуки взаємоприйнятних рішень. Врегулювання конфлікту - справа досить складна. Конфлікт з приводу цінностей, найважливіших життєвих установок відноситься до числа найбільш складно вирішуваних. Тут включається в справу ту, що називається принципами, якими дуже важко, а часом і неможливо поступитися. Конфлікти з приводу матеріальних ресурсів піддаються врегулюванню з великим ефектом. Управління конфліктом - врегулювання, розв’язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб’єктів. Вирішення конфлікту може йти різними шляхами. В більшості випадків має місце узгодження інтересів в процесі укладання компромісу, тобто угоді на основі взаємних поступок. Термін «консенсус» означає згоду, ухвалення учасниками політичного процесу солідарної позиції з тих або інших питань. 3.Політична модернізація. ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого. Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури (інституціоналізація), яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів суспільства, спрямованих на забезпечення стабільності й соціального порядку. Процес політичної модернізації проявляє себе, перш за все, у трьох основних сферах: політичній системі; політичній культурі; політичній поведінці. Змістовим стрижнем теорії стали два ВИДИ МОДЕРНІЗАЦІЇ: 1) оригінальна (або спонтанна) – характерна для країн, що пережили перехід до раціональних соціальних структур через тривалий внутрішній процес; 2) вторинна (або віддзеркалена) – притаманна відсталим країнам, які використовують досвід передових держав; основний фактор вторинної модернізації – соціокультурні контакти цих країн з центрами індустріальної та постіндустріальної культури.ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ. Політичну модернізацію більшість авторів розуміє як поєднання таких складових: – зростання динамізму політичної системи, її здатність адекватно реагувати на зміни політичних реалій; – формування нової модернізаторської політичної еліти; – зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади; – забезпечення реальної участі народу в політичному житті; – підвищення впливу інформації; – постійне вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури. 4.Політична участь,політична діяльність та політична поведінка як складові політичного процесу. Політична діяльність - це свідома, цілеспрямована діяльність людей або великих суспільних груп щодо реалізації своїх політичних інтересів, цілей, участь в управлінні державними, суспільними справами. Для позначення дій пересічних громадян у сфері політики застосовується поняття «політична поведінка». Політична поведінка - це сукупність реакцій соціальних суб'єктів (соціальних спільнот, груп.) на діяльність політичної системи. Політична участь - цей вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень. До політичної участі можна віднести: дії по делегуванню повноважень (електоральна поведінка);активістську діяльність, направлену на підтримку кандидатів і партій у виборчих кампаніях;відвідування мітингів і участь в демонстраціях;участь в діяльності партій і груп інтересів. Для політичної участі характерні дві форми: пряма, реалізована в безпосередніх діях індивідів (мітинги, демонстрації, страйки, референдуми і т.п.);непряма, що характеризується їх включенням в політику через вибраних представників, партії, суспільні організації і рухи. |