Лекції Політична теорія держави. Політична теорія держави як наука і навчальна дисципліна 2 вересня 2020 р
 Скачать 86.5 Kb.
|
|
Політична теорія держави як наука і навчальна дисципліна 2 вересня 2020 р. 8:38 Об'єкт та предмет політичної теорії держави. Методологія політичної теорії держави. Категорії та функції дисципліни. Термін "теорія" грецького походження і означає "розгляд дослідження". Сьогодні він розглядається в основному у двох значеннях: у широкому розумінні - це форма наукового знання, яке дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки дійсності; у вузькому розумінні - це система основних ідей, законів, понять в тій чи іншій галузі знань. У реальному житті діють такі об'єктивні закономірності, які є загальними і притаманні усій групі відповідних явищ, без пізнання яких неможливе достеменне вивчення цих явищ. Даний підхід стосується і політичної науки: глибоке дослідження свого предмета галузевими політичними дисциплінами було б дещо складним без пізнання загальних для всієї політичної дійсності зв'язків і відносин. Так , висвітлення сутності держави, її соціальної ролі, й виконуваних нею функцій, форм державного правління, державного устрою, політичних режимів тощо у межах курсу політичної теорії держави полегшує вивчення політико-соціальних проблем галузевих політичних наук Отже, термін теорія, вжитий у назву предмета, тут якраз в другому, вузькому розумінні. Політична теорія держави - це система знань про найбільш загальні закономірності держави, про виникнення, сутність, функціонування і розвиток державно-політичних явищ. Теорія політики вивчає політику в широкому розумінні як суспільне явище в її сутності та проявах в різних історичних формах, визначає тенденції закономірності виникнення розвитку та функціонування держави, влади, права та інших політичних інституцій. Теорія держави є однією із складових теорії політики. Разом із тим, юридична наука теж має "теорію держави і права", проте, проте, підхід до держави в політологічному вимірі має свої особливості: по-перше, політологічний підхід базується не тільки на законодавчій регламентації влаштування та функціонування держави, а перш за все звертається до сутності її явища; по-друге, включення в поле уваги питань, що не належать до юридичної царини, не є предметом законодавчого врегулювання. Отже, об'єктом дослідження політичної теорії держави є держава. Предмет становить висвітлення сутності держави, її соціальної ролі й виконуваних нею функцій, форм державного правління і державного устрою, політичних режимів, принципів міждержавної політики політичної системи суспільства. Відповідно, розкриття предмета визначає також методологічна ідея про розрізнення трьох головних площин держави як такої: А) владноорганізованого суспільства; Б) урядово-адміністративної установи; В) територіальної організації населення. Методологія науки - це сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів, способів наукової діяльності, що застосовуються для отримання теоретичних знань, які відображають об'єктивну реальність. Сучасні вітчизняні наукові дослідження базуються на матеріалізмі та діалектиці. До філософських підходів дослідження можна визначити два: діалектичний і синергетичний. До загальнонаукових методів можна віднести системний, функціональний, порівняльний методи. Системний метод - це спосіб пізнання, який спрямований на розкриття цілісності об'єкта і виявлення різних типів зв'язку при вивченні його. Функціональний метод - це спосіб пізнання, який використовується для вияснення функцій одних соціальних явищ щодо інших. У політичній теоріях держави цей метод застосовується при вивченні функцій держави, державних органів та інших державно-політичних явищ. Політична теорія держави, як і будь-яка інша наука, має свої категорії, тобто загальні фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їхня специфіка полягає в тому, що вони розкривають різні сторони ролі і сутності держави у суспільстві. Досконала теорія передбачає наявність системи категорій, у якій останні перебувають у логічному взаємозв'язку, розташовуються в певній послідовності. Базовою категорією в політичній теорії держави виступає держава. Держава, відповідно до визначенні в Політологічному енциклопедичному словнику - це базовий інститут політичної системи і політичної організації суспільства, який створюється для налагодження життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності й безпеки, задоволення загальносоціальних проблем. Іще однією категорією виступає політична влада. Політика, як заснована на владі суспільна діяльність, реалізується в просторових рамках політичної системи суспільства, яка виступає однією із центральних категорій. Політична система суспільства - це інтегрована сукупність політичної влади, суб'єктів відносин політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну організацію. Інституції політичної системи складають основні категорії дисципліни: політичні партії, форми державного правління, політичні режими тощо. У суспільствознавстві під функцією розуміють роль, яку виконує певний соціальний інститут, або процес, стосовно цілого. У функції політичної теорії держави виявляю себе її сутність, зміст, і призначення. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі політичних наук. Теоретико-пізнавальна функція дає можливість пізнати і пояснити державно-політичні явища, що досліджує політична теорія держави, розкрити об'єктивні тенденції державно-політичного розвитку. Методологічна функція розкриває загальні закономірності держави, є базою для окремих політичних теорій та суспільних наук. Виховна функція сприяє політичній соціалізації, формуванню і розвитку політичної культури. Аналітична функція - аналіз, оцінка результатів діяльності держави, партій, інших елементів політичної організації суспільства. Прогностична функція - визначення найближчих і віддалених перспектив розвитку державно-політичних процесів. Отже, політична теорія держави є складовою загальної теорії політики, проте вона має свій предмет дослідження, методологію, категорії та функції. Література: Найчук А. В. Політична теорія держави. Кам'янець-Подільський. 2017. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: навчальний посібник. Політика як суспільне явище. 2 вересня 2020 р. 9:53 Політика як специфічна сфера діяльності. Політична система суспільства. Як свідчить історія політичної думки, питання ролі політики в житті людини і суспільства завжди були в центрі уваги мислителів. Відповідно, є досить велика кількість визначень політики. Серед них твердження про єдино можливий природний стан людства і про засіб панування можновладців, про справу мільйонів і про мистецтво можливо та багато іншого. Разом із тим, політика постійно присутня як в житті окремих людей, так і суспільства в цілому. Як зазначав В. Черчілль, "навіть тоді, коли ми не цікавимся політикою, політика цікавиться нами". На вітчизняних теренах аж до 80-х рр. ХХ ст. постійно формувалося переконання в тому, що участь у політиці є неодмінною і чи не найважливішою ознакою добродійності особи, повноти і значущості її життя. Перша група: розуміння політики розглядається як зіткнення та протиборства великих груп людей, соціальних спільнот, прагнення до панування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів. Друга група вбачає у політиці засіб узгодження інтересів різних соціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягненню загальнозначущих цілей. Як перший, так і другий підхід не є хибним і не виключає один одного. Ще у Платона та Арістотеля ми зустрічаємо припущення, що в політичному житті суспільства точиться безперервна боротьба різних соціальних груп, верств, родів. На протиборство аристократії та народу звертав і Ніколо Маккіавеллі. Віко вбачав у боротьбі патриціїв та плебеїв рушійну силу суспільного розвитку. Французькі історики Гізе, Міньє, П'єрі першими спробували пояснити природу політики як соціального явища, виходячи з поняття "класовий інтерес", вбачаючи джерело суспільного прогресу у боротьбі класів. Усе складне політичне життя вони зводили до суспільного і політичного панування певних класів. Марксизм з'ясовував причини, джерела, механізми виникнення класів виходячи з процесу матеріального виробництва. Гумплович вважав рушійною силою історії боротьбу рас за існування. Кропоткін писав: "Держава - щось значно більше, ніж організація, адміністрації з метою впровадження гармонії у суспільстві, як це викладають в університетах. Це організація, випрацювана й удосконалена впродовж трьох століть, щоб підтримати права, що їх здобули певні класи і користатися з праці робітничих мас; щоб розширити ці права і створити нові, які ведуть до нового закріпачення знедолених законодавством громадян, щодо групи осіб угаразділих від щедрот урядової ієрархії. Такою є суть справжньої держави". Пізніше визначення сутності політики істотно не змінилося. Американський професор Райд писав: "Політика може бути визначена як мистецтво і практика забезпечення групових цілей, що досягаються шляхом подолання опору інших груп". Разом з тим, Даррендорф, Козир, Коллінс вбачають у людській конфліктності не ваду а перевагу. Змагання і боротьба, які відбуваються у суспільстві є не якимось відхиленням від мирного, безконфліктного існування, а навпаки, породженням самого єства суспільства і людини. У змаганні, конкуренції вчені вбачають джерело суспільного розвитку, стимулюючу засаду людської ініціативи й наполегливості у досягненні мети. Як зазначає Даррендорф, людська антагоністичність є підставою і вираженням свободи людини, виявлення можливості людських прагнень. Вільне здійснення інтересів індивіда неодмінно змушує їх зазіхати на інтереси інших, робить необхідними чиїсь вчинки та обмеження намірів. Індивідуальна конкуренція і мобільність - це характерні риси сучасного ліберального суспільства. Тож на думку вчених, вилучити конфлікти з людського життя неможливо, необхідно навчитися регулювати їх, творити рівні вихідні шанси для всіх. Отже, політика - це специфічна сфера людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо. Ці інтереси стикаються, протиставляються чи збігаються, відбувається безпосереднє зіткнення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодження. Разом з тим, слід зазначити, що слово "політика" походить від давньогрецького "πολιτικε" і означає "мистецтво здійснювати спільні справи, співіснувати громадою, управляти державою". Арістотель вважав, що держава утворюється, коли виникає "спілкування, зв'язок між сім'ями і родами задля благого життя та самоцінного існування. Гегель у свою чергу наголошував, що держава є виразником всезагальних інтересів всезагальної волі . Вимоги суспільного єства визначають і підпорядковують собі дії окремих людей, постають як зовнішняя необхідність, імператив (необхідна вимога, веління), що є більш обов'язковими ніж суб'єктивні бажання і устремління окремих людей. До цих вимог можна віднести цінності, однаково важливі для всіх: дотримання певного порядку і безпеки, дотримання встановлених правил взаємодії, співжиття, збереження і розширення зв'язків, протистояння руйнівному впливу (стихійному чи соціальному), прийнятне й можливе за конкретних умов розв'язання соціальних протиріч, покращення умов життя людини. Саме ці вимоги ми можемо назвати всезагальними інтересами. Найпершим вираженням всезагальних інтересів постає збереження цілісності суспільства, дотримання певного відповідного рівню його розвитку порядку взаємодії людей і спільнот між собою, саме існування вирізнених угрупувань та зрештою самого суспільства. Отже, політика - це не лише сфера виявлення інтересів соціальних груп, зіткнення їх і протиборство, це також спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим а також обов'язковим для всього загалу. Здійснення, реалізація всезагального інтересу через змагання між собою інтересів часткових та їх носіїв становить головний сутнісний зміст політики як суспільного явища, а механізм, сукупність чинників такого здійснення називають політичною системою Підсумовуючи зазначимо, що політика - це: Сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборство; Спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш значущому і обов'язковому; Рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть здійснити свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства; Спосіб збереження єдності й цілісності суспільства; Чинник становлення людини як вільної, унікальної і неповторної. Історія людства знає різні системи суспільної організації. "Система" в перекладі з грецької означає "ціле, що складається з частин". Політична система, як і економічна, духовна, соціальна, є підсистемою суспільства. Однак, якщо істотна ознака економічної системи- власність, правової - норми права та регулятори суспільного, духовної - формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цінностям, то істотна ознака політичної системи - це формування та здійснення політичної, державної влади. Політична система суспільства характеризується властивими їй ознаками й особливостями, які відрізняють її від інших систем: Забезпечує формування та здійснення політичної, державної влади; Підтримує органічний зв'язок із соціальною, економічною та культурною системами; Є найбільш інституціоналізованою системою; Здійснює більш глибокий вплив в порівнянні з іншими системами на все суспільство. Є найбільшою системою. Характер та зміст політичної системи будь-якого суспільства визначається: Існуючою супільно-класово структурою; Політичною організацією (державними органами, громадськими і партійними організаціями та установами); Сповідуваними людьми ідеями, уявленнями про цінності буття, правовими нормами, які вони поважають і законами, що виражають ці правові норми. Отже, політична система суспільства - це сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних політичних інституцій та організацій, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури. Слід зазначити, що найадекватнішим об'єктом системно-політичного аналізу є окремі держави. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система проявляє свою головну функцію - суспільної інтеграції, забезпечення єдності та цілісності суспільства. Тому, поняття "політична система" найчастіше застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то мається на увазі саме окремі держави. Влада - одне із фундаментальних начал суспільства 7 вересня 2020 р. 10:20 Влада як суспільний феномен Політична та державна влада У філософському словнику "влада" в широкому соціально філософському розумінні - цілеспрямований вплив за допомогою будь-яких засобів (знарядь влади) однієї групи людей, класу (носіїв влади) на іншу групу людей, клас (підвладних) внаслідок чого підвладна сторона виконує саме такі дії, яких вимагає від неї носій влади, і які вона без такого впливу не виконувала б. Згідно з політологічного енциклопедичного словника, влада - здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити вирішальний вплив на діяльність людей за допомогою певних засобів, зокрема авторитету, права, насильства; організаційний аспект і функціонально специфічне начало - втілення вольових рішень. Разом з тим, основою першого і другого визначення є визнання влади як впливу однієї частини суспільства на іншу у бажаному для себе напрямі. Шляхтун виділяє наступні підходи до владних відносин: Біологічний підхід. Визнає владу притаманною біологічній природі людини. А оскільки біологічна природа людини і тварини є спільною, то визнається наявність владних відносин не тільки у суспільстві, а й у тваринному світі. Антропологічний підхід. Пов'язує поняття політичної влади з суспільною природою людини і поширює його на всі соціальні, в т. ч. і докласові утворення. Політологічний підхід. Ґрунтується на організаційному зв'язку влади і політики, пов'язує їх існування лише з певними етапами суспільного розвитку, для яких характерною є наявність специфічних суспільних інститутів, здійснення влади, насамперед державою. Виділяють наступні концепції тлумачення влади. Біхевіористська концепція влади. Розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших людей. (Ніцше, Рассел, Ласвелл). Виходячи з цього, викреслюються наступні підходи до визначення влади: А) силова модель політичного процесу Б) політичні відносини розглядаються як ринок влади. Влада продається і купується за правилами ринку, де діє попит та пропозиція, прагнення до вигоди, конкуренція продавців і покупців. В) зв'язок ринку влади і держави. При такому підході держава розглядається як структура, що впорядковує владу, визначає правила гри, приборкує ринкову стихію влади Г) політичний ринок як змагання суб'єктів влади. На цій основі будується ігрова модель процесу. В її тлумаченні політичний світ розглядається як театр, поле гри, де успіх влади залежить від здібностей, сили, гнучкості суб'єкта, здатності його перевтілюватися, наполягати тощо. |