Лекції Політична теорія держави. Політична теорія держави як наука і навчальна дисципліна 2 вересня 2020 р
 Скачать 86.5 Kb.
|
|
Використання засобів державного примусу. Мається на увазі: по-перше, потенціальна можливість застосування державою системою її органів різних способів примусового впливу на громадян з метою виконання ними усіх або деяких положень закону. Далеко не всі норми законів вимагають такого забезпечення. Більш того, багато з них зовсім не містять будь-яких санкцій. Останні можуть бути закріплені в інших законодавчих актах (відсилаючий метод), а також в актах інших державних органів. По-друге, коли мова йде про державний примус, необхідно враховувати його природу, саме: можливість кримінальної кари, адміністративного, громадсько-правового впливу. У виключних випадках можливе використання збройних сил. Забезпечення реального верховенства закону в правовій системі. Вищі органи державної влади контролюються дотримання законності, перевіряють оцінюють фактичну дію закону. Усі інші ограни повинні діяти у строгій відповідності з законом, не допускаючи його прямих чи непрямих порушень. Матеріальне забезпечення закону, яке означає створення фактичних умов його дій та реалізації. Мається на увазі, здійснення виконання закону яке досягається шляхом планування, фінансування, розподілу ресурсів, розвитку науки, культури тощо, в таких напрямах і в такому режимі регулювання, які передбачені положеннями закону. Які-небудь відхилення свідчать про недостатню обґрунтованість закону або про прагнення окремих членів державного апарату вирішувати практичні завдання з допомогою. Організаційне забезпечення закону. Воно відображається в ґрунтовній практичній діяльності державних органів та організацій в тому стилі діяльності, які реально підпорядковані реалізації положень закону. До організаційного забезпечення можна віднести і необхідні зміни в системі органів, їх функцій, повноважень та взаємовідносин в структурі та кадрах. Ідеологічне забезпечення закону. Воно передбачає інформацію про закон, пояснення його положень та переконання про необхідність виконання, використання усіх засобів ідеологічної роботи серед населення. Перераховані засоби державного забезпечення повинні знаходитись в певному співвідношенні. Недооцінювання їх комплексного і послідовного використання та перебільшення одного з них негативно відобразиться на фактичній дії виконання закону. При цьому штучно звужуються зв'язки держави і права. Обмежується творчий потенціал закону, який розкривається лише завдяки повному використанню усіх засобів його державного забезпечення. У кожні країні поряд із звичаєвими законами існує основний закон держави, який формує і закріплює головні засади суспільного і державного устрою країни, існуючу в ній політичну систему, форму правління, правовий статус, принципи, порядок утворення, компетенцію органів влади і управління, організацію та головні принципи правосуддя, виборчої системи. Цей основний закон називають конституцією. Термін "конституція має матеріальне і формальне значення. У матеріальному значенні, конституція - це основний закон держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, основні права, свободи і обов'язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій символіку держави тощо. У формальному значенні, конституція - це закон, який розв'язує засадові питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття і має найвищу юридичну силу в країні, порівняно з іншими законами. Розуміння конституції як основного закону суспільства формується в політичній практиці в період буржуазно-демократичних революцій. Першими такими конституціями були американська (1787 р.) французька (1791 р.), конституція Речі Посполитої (1881 р.) цікавим зразком конституційної творчості є проєкт конституції Пилипа Орлика. Україна за цим проєктом повинна була стати конституційно демократичною правовою республікою. Передбачалося, обрання державних посад знизу догори. Гетьманське самодержавство обмежувалося Генеральною радою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів. У проєкті Конститущії та документах до нього, розроблено функціональні принципи зовнішньої та внутрішньої політики України як суверенної держави. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів суспільства, зокрема козацтву. Києву та іншим містам України гарантувалися усі права та надані привілеї Громадянське суспільство: поняття, сутність, ознаки. 14 вересня 2020 р. 12:25 1 . Поняття та ознаки громадянського суспільства. Становлення концепції громадянського суспільства. Громадянське суспільство - одне з ключових понять сучасної політичної науки. Актуальність його теоретичних і практичних аспектів зумовлена зростання ролі громадян та їх добровільних об'єднань в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Визначаючи сутність громадянського суспільства, слід наголосити, що воно ґрунтується на приватній власності і стихійному поділі праці, а це детермінує мотиви діяльності людей, її значну зумовленість приватним інтересом, конкуренцією і законами праці. Громадянське суспільство - це не тільки відокремлене від держави суспільство, автономна царина суспільного буття, яка не підлягає прямому контролю й регламентації з боку держави, а ще і структуроване суспільство. Воно передбачає асоціації індивідів за інтересами і уподобаннями, окремі верстви населення створюють свої добровільні об'єднання як інституції вираження їхніх інтересів. Союзи підприємців, органи виробничого самоврядування, спілки споживачів тощо покликані забезпечувати цивілізовані відносини між усіма учасниками виробництва і обміну, пом'якшувати численних приватних прагнень. Громадянське суспільство - це певний механізм неформального соціального партнерства, яке уможливлює здійснення і баланс існуючих інтересів. Відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Так чи інакше, держава регулює усі суспільні відносини від сімейних до політичних. Однак, це регулювання може здійснюватися як на основі закону, котрий в правовій державі є результатом суспільного консенсусу, так і шляхом довільної регламентації з боку різних державних структур і посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам. Громадянське суспільство перебуває поза межами такої довільної регламентації з боку держави, воно повинно мати певну автономію щодо держави як політичного інституту. Головні ознаки громадянського суспільства: Відокремлена від держави структура суспільства, яка складне з різноманітних асоціацій добровільних об'єднань людей. Відповідний вільним відносинам обміну суспільний лад, політична система, в якій держава є похідною від громадянського суспільства та процесів в ньому. Царина безпосередніх і різноманітних інтересів, можливостей їх виражати та здйснювати Царина справжнього, реального життя, на відміну від держави - сфери умовного .формального життя. Компонентами громадянського суспільства є ринок, вільна конкуренція, відносини обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками. Свобода особистості Форма безпосереднього спілкування людей. Цінування громадянських прав, які вважаються вищими, ніж державні закони. Сукупність усіх неполітичних відносин у суспільстві. Плюралізм Життя індивідів як приватних осіб. Багатство соціальних ініціатив Царина життя, де дії людей регулюються безпосередньо самим людьми невідчуджено перш за все через норми моралі. Щодо сучасного формування громадянського суспільства, слід виділити наступні чинники: Громадянське суспільство - це соціально організована структура, що складається за межами політичних структур, але охоплює їх оскільки вони також є його частиною і утворені громадянами. Такі елементи, як демократичне законодавство, поділ влади, наявність легальної опозиції цілого ряду політичних партій тощо, не являють самі по собі безпосередню структуру громадянського суспістьа, але вони становлять певні форми закріплення його впливу в політичній організації суспільства. Їх соціальна роль полягає в реалізації цінностей громадянського життя, політичної і соціальної , та їх об'єднання в асоціації Громадянське суспільство існує завдяки плюралізму будь-якої, зокрема соціально-політичної діяльності. Сфера приватного життя має бути закріпленою для будь-якого політичного-владного життя. Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини. Особистість має гарантію вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати свої погляди та інтереси. В основі ідеї громадянського суспільства лежить проблема взаємодії людини з державою. Корені самої ідеї громадянського суспільства сягають Древньої Греції та Риму, а саме політико-юридичної думки тих часів. На той час, громадянське суспільство і держава являли по суті взаємозамінні терміни. Дослідники політичних теорій, мислителі Давньої Греції визнавали, що у них політичне обіймало усі важливі сфери життя суспільства: сім'ю, релігію, освіту тощо. Бути членом політики означало бути громадянином, тобто жити і діяти відповідно до законів а також не завдавати шкоди іншим громадянам.. Разом з тим Платон і Арістотель хоча і ототожнювали суспільство з державою, але водночас розглядали питання взаємовідносин людини і влади в контексті аналізу різних форм державного управління. Цікаві погляди виклав Н. Макіавеллі, Зокрема глава держави не повинен зловживати своїми правами та порушувати майнові й особисті права підданих. Йшлося власне про громадянське суспільство як про спільність людей, протилежну державі, яка прагне підірвати будь-яку діяльність суспільства, аби самій піднестися над ним. Макіавеллі довів, що окрім держави є щось самостійне, самодостатнє, що живе за своїми законами. На його думку це і є громадянським суспільством. Саме ж поняття "громадянське суспільство" з'явилось лише у XVIIст. Зокрема у працях Гоббса, Локка. Зокрема концептуального оформлення воно набуло у творчості Гоббса. Він один із перших почав протиставляти природнє і суспільно-політичне в людині. Ідеї громадянського суспільство розвинув Локк. Він у праці "Про державне правління писав: "Ті, хто об'єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову установу, куди можна звернутися і яка наділена владою вирішувати суперечки між ними і карати злочинців, ті перебувають у громадянському суспільстві. Але ті, хто не мають такого суспільного судилища, я маю на увазі, на землі, вони ще перебувають у природньому стані, за якого кожен, коли не має нічого іншого, сам є суддею і катом." Початок розрізненню громадянського суспільства і держави поклав Жан-Жак Руссо в праці "Міркування про походження і засади нерівності між людьми" .Громадянське суспільство на його думку, виникло внаслідок формування приватної власності. Держава ж витворена з нього на підставі суспільної угоди. Особлива заслуга в розробці концепції громадянського суспільства належить Гегелю. У його праці "Філософія права" систематизовано вчення про обидва феномени , в якій він доводить принципову відмінність громадянського суспільства від держави. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою умов життя, в якому індивіди пов'язані інтересами. Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі за допомогою праці, задовольняють власні потреби і потреби інших. Фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. Перехід від громадянського суспільства до держави відбувається тоді, коли окремі члени суспільства об'єднуються в органічну цілісність держави. Суспільство згідно з його концепцією, має вийти за його межі й вирішувати проблеми разом зіншими інституціями, взаємозбагачуючи одна одну. Вищі інтереси громадянського суспільства охороняються законодавством, поліцією, і тому не можуть бути реалізовані без участі держави. Відповідно, Гегель віддавав перевагу державі, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових приватних інтересів окремих осіб. К. Маркс також вважав, що громадянське суспільство існує поза державою як суспільним інститутом. Він розглядав це суспільство як сукупність сімей, суспільних класів і станів, відносин власності, розподілу тощо. Однак, на відміну від Гегеля, Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського суспільства, а в кінцевому підсумку стосовно його економічної структури. На його думку, громадянське суспільство, в якому приватній власності належить вирішальна роль породжує державу. Таке суспільство є буржуазним, держава в якому як і будь-яка держава є знаряддям класового панування. Історичний розвиток за Марксом, веде до звільнення громадянського суспільства від держави. Не держава підпорядковує собі суспільство, а суспільство з його базисними економічними відносинами підпорядковує державу, і в кінцевому результаті розчиняє її в самоврядних структурах, держава в комуністичному суспільстві відмирає. Отже, в основу концепції громадянського суспільства, лягло все те, що не є державою і державним. Громадянське суспільство - це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин. Громадянське суспільство і держава 21 вересня 2020 р. 12:31 Структура громадянського суспільства. Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства. Економічною основою, фундаментом громадянського суспільства є недержавна власність на засоби виробництва. Суб'єктами різновидів індивідуальної власності виступають індивіди та домашні господарства. Колективною є власність акціонерних товариств, кооперативів, релігійних громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо. Наявність у громадян власності на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні. Поряд з правом приватної власності важливе значення для громадянського суспільства має гарантована державою свобода підприємницької, трудової і споживчої діяльності. Соціальну структуру громадянського суспільства складають різноманітні соціальні спільності: Класові, етнічні, демографічні, професійні та відносини між ними. Особливість громадянського полягає в наявності у ньому класів власників виробництва економічною основою яких є недержавна, передусім приватна власність. …. Є переважання в ній т. зв. Середнього класу як прошарку людей, з відносно високим рівнем матеріального достатку. Первинний соціальний осередок громадянського суспільства - сім'я. Це заснована на шлюбі або кровній спорідненості група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємовідповідальністю. Як соціальний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій, і зразків поведінки, що регламентують взаємовідносини подружжя, батьків, дітей та інших родичів. Сім'я є найбільш сталим інститутом громадянського суспільства, який зберігає певну автономію стосовно держави навіть у тотально одержавлених суспільствах. Елементом політичної структури громадянського суспільства виступають недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, громадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, ЗМІ. У Політологічній літературі нерідко висловлюється думка про неполітичний характер громадянського суспільства, тобто про відсутність у ньому політичних інститутів і відносин. Така позиція необґрунтовано залишає поза межами громадянського суспільства зокрема політичні партії, громадсько-політичні організації, ЗМІ, які є найважливішими засобами впливу громадянського суспільства на державу. Політичні відносини як відносини з приводу влади притаманні і громадянському суспілтьсьву, однак в ньому вони не є державно-політичними і виступають як відносини між недержавними політичними інститутами. Найважливішим політичними інститутом є політичні партії. Це добровільні об'єднання громадян, що виконують у громадянському суспільстві ряд функцій: Вираження соціальних інтересів, Ідеологічну Політичної організації Формування громадської думки тощо Водночас політичні партії є найважливішою ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з державою. Передусім саме завдяки їм здійснюється представництво багатоманітних соціальних інтересів на державному рівні. У разі оволодіння державною владою та чи інша партія стає суб'єктом державно політичних відносин і в такій якості не виступає інститутом громадянського суспільства. Інституціональними елементами структури громадянського суспільства є багатоманітні громадські організації. Політичними інституціями є ті, які тією чи іншою мірою впливають на здійснення державної влади, тобто виступають як групи інтересів. Групами інтересів є передусім громадсько-політичні організації: професійні, жіночі, ветеранські тощо. Інші громадські організації, як групи інтересів виявляють себе лише ситуативно у разі безпосередньої чи опосередкованої взаємодії з політичними інститутами. Управлінська діяльність в адміністративно-територіальних одиницях держави поділяється на місцеве управління і місцеве самоврядування. Місцеве управління є державним управлінням, що здійснюється центральною владою або адміністрацією вищестоячого територіального рівня управління як правило через призначені вищестоячою владою адміністративні органи. Місцеве самоврядування - це діяльність самого населення територіальної одиниці та їх виборних органів в управлінні місцевими справами. Важливим політичним інститутом, за допомогою якого громадянське суспільство справляє істотний вплив на державу є ЗМІ. Інститутом громадянського суспільства можуть бути лише недержавні ЗМІ. Структуру духовної сфери громадянського суспільства складають соціокультурні відносини, а її елементами є школа, церква, різноманітні культурно-мистецькі заходи тією мірою, якою вони виступають як недержавні утворення. Отже, елементами структури громадянського суспільства є все те, що перебуває поза межами держави як політичного інституту, що не є державою. Громадянське суспільтсво співіснує з державною у діалектичній та суперечливій єдності. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство - це не тільки школа і церква, а і громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія, з якими впоратись може лише держава. Водночас, держава не може існувати поза суспільством, вона є похідна від громадянського суспільства і її призначення полягає в тому, щоб стримувати його. Разом з тим громадянське суспільство є противагою державі у її прагненні до панування над суспільством. Від ступеня розвинутості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. У розумінні ролі держави в суспільстві є крайні позиції - анархізм і етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм перебільшує роль держави в житті суспільства, це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Теоретично етатизм обґрунтовує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності вищого регулятора й мети суспільного розвитку. Практично, етатизм проявляється в централізації, концентрації й бюрократизації політичної влади, поширенні організаційно-контрольних функцій держави за межі оптимального співвідношення держави й суспільства. Процес етатизації суспільного життя веде до послаблення громадянського суспільства, його впливу на державу, що в свою чергу негативно відбивається на самій державі, спричиняючи її занепад. Фомою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів - демократичний, авторитарний, тоталітарний - є різними способами цієї взаємодії Головною особливістю тоталітарного режиму є: |