Теорія мови. Теорія мови Знакова природа мови
 Скачать 145.52 Kb.
|
|
Фразеологічний проміжний рівень мови У кожній мові є вільні словосполучення (які вільно творяться з окремих слів) і стійкі (які в мовленні не створюються, а лише відтворюються і за змістом та синтаксичною функцією рівнозначні слову). Якщо зміст вільних словосполучень головним чином утворе¬ний самостійними значеннями слів, з яких вони скла¬даються, то зміст фразеологізмів має щось інше порів¬няно зі значенням їх складників (пор. зелена діброва і зелена вулиця «сприятливі умови для просування по роботі, службі», «умови для безперешкодного розвит¬ку, поширення, використання чого-небудь»). Фразеологія (ВІД грец. рпгазіз «вираз, зворот» і Іо£оз «слово, вчен¬ня») — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мово¬знавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Перше значення слова фразеологія використовують у широкому і вузькому розумінні. До фразеології у широкому розумінні відносять ідіоми, фразеологічні сполучення і стійкі фрази (прислів'я, крилаті вирази, фрази-привітання тощо, які нерідко виходять за межі словосполучень, тобто є реченнями). У вузькому — лише ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально спів-відносні зі словом як номінативною одиницею мови. У цьому разі фразеологізми — це мовні знаки вторинної номінації. Фразеологія як проміжний рівень мови зна¬ходиться на стику лексико-семантичного і синтаксич¬ного рівнів. Особливість проміжних рівнів у тому, що вони не мають власної одиниці. їхні одиниці виника¬ють на одному рівні, а функціонують як одиниці іншо¬го рівня. Фразеологізми виникають у синтаксисі, а функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній системі; це своєрідні лексеми-многочлени [Семчинський 1996: 193]. Структура фразеологізму збігається зі структурою словосполучень або речень, а значення — зі значенням лексичних одиниць. Фразеологія як наука вивчає специфіку фразеологіз¬мів як знаків вторинної номінації, їх значення, структу¬ру, характер їх зовнішніх лексико-синтаксичних зв'яз¬ків, а також їх експресивно-стилістичні ознаки та сис¬темні зв'язки з іншими фразеологічними одиницями і словами. Вона також розробляє принципи виділення фразеологізмів, методи їх вивчення, класифікації і лексикографічного опрацювання. Одним із важливих завдань фразеології є дослідження її національно-мов¬ної своєрідності, оскільки вона в кожній мові має не¬повторний план вираження і таким чином фіксує на¬ціональний колорит мови. Саме через те переважна більшість фразеологізмів не перекладається на інші мови. Хоча передумови фразеології було закладено ще в XIX ст. О. О. Потебнею, як окрема лінгвістична дис¬ципліна вона виникла в 40-х роках XX ст. її станов¬лення пов'язане з ідеями французького мовознавця Ш. Баллі, а також із дослідженнями Є. Д. Поливано-ва, С. І. Абакумова, Л. А. Булаховського і В. В. Ви¬ноградова. Виноградову належить визначення основ-них понять, обсягу і завдань фразеології. Однак і нині чимало проблем фразеології залишаються нерозв'я¬заними. Це, зокрема, визначення фразеологізму і критеріїв його виділення; співвідношення між фра¬зеологізмом і словом, словосполученням та реченням; принципи класифікації фразеологічних одиниць; се¬мантичні та граматичні властивості фразеологізмів тощо. Здебільшого поняття фразеологічної одиниці ви¬значається на основі таких ознак, як структурно-се¬мантична стійкість (постійне співвідношення значен¬ня сполучення слів з його лексико-граматичним спо¬собом вираження, що є наслідком переосмислення всього сполучення або окремих його компонентів) і відтворюваність. Однак не завжди ці критерії є само¬достатніми, і нерідко при їх використанні поза фра¬зеологією залишається чимало фраз, які інтуїтивно сприймаються як фразеологізми. Збільшення крите¬ріїв також не розв'язує проблеми, бо залежно від то¬го, які критерії приймає чи яким критеріям надає пе-ревагу вчений, змінюється якісний і кількісний склад фразеологізмів. Оскільки до складу фразеології належать неодно¬рідні класи фразеологізмів з різним ступенем фразео¬логічності (пор. ляси точити, з одного боку, і атомна вага — з іншого), то для визначення ступеня фразеоло¬гічності білоруський мовознавець Б. О. Плотников за-пропонував 10 критеріїв (чим більше ознак-критеріїв має сполучення слів, тим вищою є його фразеологічність): 1) ідіоматичність, тобто зрушення у значенні компо¬нентів {пекти раків «червоніти від сорому, ніяковіти»); 2) дослівна неперекладність на інші мови (гарбуза піднести, піймати об лизня, облизати макогона «від¬мовити при сватанні, залицянні», на рушник стати «взяти шлюб, одружитися», пошитися в дурні «дати себе обдурити»); 3) наявність компонента з утраченим лексичним значенням або із застарілою граматичною формою (ля¬си точити, притча во язицех); 4) граматична категоріальність, тобто здатність усього звороту виступати в ролі одного члена речення (сторч головою — обставина способу дії, шкіра та кіс¬тки — означення); 5) невмотивованість значення (собаку з'їсти «набу¬ти великого досвіду в якійсь справі, ґрунтовно, до тон¬кощів вивчити що-небудь»); 6) незмінність граматичної форми (поминай як зва¬ли, як Пилип з конопель, була не була, зуб на зуб, ні сіло ні впало, і нашим і вашим, і хочеться і колеться, сиди й не рипайся, у три погибелі); 7) синтаксична немодельованість, тобто творення сполучення не за живою в мові моделлю (сам на сам, чорта з два, так собі); 8) відсутність варіантності (пор.: бити баглаї і на¬говорити (набалакати, намолоти, наплести) сім міш¬ків (кіп) гречаної вовни); 9) неможливість вставити в середину виразу якесь слово (пор.: бабине літо, кров з молоком і завдати (доброго) гарту, закрутити (таку) веремію); 10) неможливість синтаксичних перетворень (пор.: ні се ні те і прийняти ухвалу, прийнята ухвала, ухва¬ла, яку прийняли). Залежно від кількості критеріїв, що має певний ви¬раз, ступінь фразеологічності може коливатися від 1 (рос. ничтоже сумяшеся, яке має всі 10 перелічених ознак) до 0,1 (блок управления, яке має тільки одну ознаку — стійкість, або відтворюваність) [Общее язм-кознание 1983: 226—231]. Щодо класифікації фразеологізмів, то вона здійсню¬ється на різних основах — структурно-семантичній, граматичній і функціонально-стилістичній. Найпо-пулярнішою є структурно-семантична класифікація Виноградова, яка ґрунтується на критерії семантичної злютованості або аналітичності значення фразеологіз¬му. За цим критерієм Виноградов виділяє три типи фразеологізмів: 1) фразеологічні зрощення, в яких значення фор¬мально не вмотивоване значенням його складників (дати кучми «побити», на руку ковінька «вигідно»); 2) фразеологічні єдності, в яких зміст опосеред¬ковано вмотивований значенням компонентів (при¬кусити язика «замовкнути», не нюхати пороху «не бути ще в боях», тримати камінь за пазухою «при¬ховувати злобу, ненависть до кого-небудь, бути гото¬вим зробити прикрість комусь, вчинити помсту над кимсь»); 3) фразеологічні сполучення — фрази, створені ре¬алізацією зв'язаних значень слів (зло бере за немож¬ливості радість бере, задоволення бере, добро бере; наг¬ла смерть; рос. закадьічньїй друг тощо). М. М. ПІанський виділив ще четвертий тип — фра¬зеологічні вирази, до якого відніс стійкі за складом і вживанням звороти, що складаються із слів з вільним значенням (серйозно і надовго; і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь). |