тримання над ватрою. Тримання під вартою

• Название: Тримання під вартою
• Дата: 03.12.2020
• Размер: 221.5 Kb.
• Имя файла: тримання над ватрою.doc
• Тип: Документы; #156459
• страница: 1 из 2

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

кафедра правосуддя
К У Р С О В А Р О Б О Т А
на тему

«Тримання під вартою»


Студента

3 курсу юридичного факультету

денної форми навчання

Малімона Олександра Олександровича
Науковий керівник

асистент кафедри правосуддя

Задоєнко Олексій Володимирович

Київ – 2013

План
Вступ

Розділ І. Тримання під вартою в системі інших запобіжних заходів.
Розділ ІІ. Порядок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

2.1  Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів.

2.2 Підстави застосування запобіжного заходу взяття під варту, та коло осіб до яких він застосовується.
Розділ ІІІ. Строки тримання під вартою та порядок продовження строків.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ
Історично склалось, що найбільш цінним правом серед людей вважалось право на свободу.Багато століть найсуворішим покаранням для людини визнавалось позбавлення волі.Тримання під вартою своїм походженням виходить із позбавлення волі, різниця цих понять з’явилась з розвитком права та судочинства, основна різниця полягає в тому, що тримання під варту застосовується до не засудженої людини і визначається більш меншим строком ніж бозбавлення волі. Допустимість застосування запобіжного заходу - принципове положення згідно з яким втручання в сферу прав і свобод людини, застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, повинно допускатись лише у випадку крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя, якщо цього не можливо досягти іншими засобами, а заподіяна запобіжним заходом шкода буде меншою, ніж відвернута. Крім того, взяття особи під варту не повинно суперечити Основному Закону України. Так ч.2статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішення суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Строки тримання під вартою є найдискусійнішим питання при дослідження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. Це питання відоброжається в новому КПК більш гуманно, було зменшено загльний максимальний строк тримання під вартою під час досудового розлідування, але так і залишилось без належного правового регулювання питання тримання особи під вартою під час судового розгляду справи.

Дослідженням питання тримання особи під вартою у кримінальному процесі займались найковці як Портнов А.В., Заїка С.О., Тищенко О.І., Білоус О.І., Ахтирська Н., Назаров В.В та інші.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є положення чинного КПК і українського законодавства, що регулюють процесуальний порядок застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а предметом – запобіжний захід тримання під вартою.

Метою роботи є дослідження процесуального порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,підстави застосування данного заходу, визначення строків тримання під вартою та порядок продовження строків. Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1) охарактеризувати вид запобіжного заходу,як тримання під вартою в системі інших запобіжних заходів;

2) дослідити порядок подання клопотання слідчого,прокурора (підстави, мета, умови та ін.);

3). Дослідити строики тримання під вартою та підстави їх продовження.

У роботі використовувалися такі методи дослідження, як: методи логічного і якісного аналізу, методи системного аналізу, синтезу, спеціально-юридичний метод та ін.

Інформаційною базою є наукові публікації, підручники вітчизняних і закордонних вчених, нормативно-законодавчі акти України та міжнародні актти ратифіковані Верховною Радою України.

Отже, слід підкреслити що актуальність обраної теми полягає у дослідженні найсуворішого запобіжного заходу взяття під варту. Я намагатимусь дослідити питання розумності строків тримання під вартою при цьому використовувати не тільки національне законодавство, а і рішення Європейського суду з прав людини, порядок застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Слід також наголосити, що в процесі дослідження необхідно буде врахувати як інтереси слідчого, прокурора, суду, так і інтереси підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Розділ І. Тримання під вартою в системі інших запобіжних заходів.
Право на свободу й особисту недоторканість є одним з найбільш суттєвих прав людини та громадянина. Охорона та захист прав і свобод людини і громадянина є наріжним каменем державної та соціальної політики України. Допустимість застосування запобіжного заходу - принципове положення згідно з яким втручання в сферу прав і свобод людини, застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, повинно допускатись лише у випадку крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя, якщо цього не можливо досягти іншими засобами, а заподіяна запобіжним заходом шкода буде меншою, ніж відвернута. Цей принцип випливає із логічного аналізу співвідношення завдань кримінального процесу та його окремих інститутів. Він безпосередньо визнаний у Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, де зазначається, що працівники правоохоронних органів, у тому числі і ті, що здійснюють розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність та права людини, застосовувати запобіжні заходи тільки у випадках крайньої необхідності і в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків.

Виходячи із вище зазначеного ми розуміємо, що питання взяття під варту потребує ретельного обмірковування, бо воно в тій чи іншій мірі порушує одне із основоположних прав люди, яке зазначено в Конституції України, а саме в ст. 29, 21,23, право на свободу. Але з метою запобігання вчинення особою певних дій держава в особі своїх органів, вона може обмежувати людину в свободі відповідно до закону. [13, c. 37]

Кримінально процесуальний кодекс передбачає такі запобіжні заходи:

1) особисте зобов'язання (ст. 179 КПК);

2) особиста порука (ст. 180 КПК);

3) застава (ст. 182 КПК);

4) домашній арешт (ст. 181 КПК);

5) затримання – тимчасовий запобіжний захід (ст.ст. 188−192, 207−213 КПК);

6) тримання під вартою (ст. 183 КПК).

Цей перелік є вичерпним. Система різних запобіжних заходів, передбачена КПК, дозволяє органу дізнання, слідчим, прокурору, і судді (суду) індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості та характеру інкримінованого злочину, особи обвинуваченого чи підозрюваного. При цьому слід мати на увазі, що до них може бути застосовано тільки один з передбачених законом запобіжних заходів, а не кілька одночасно.

За аналітичними даними, в Україні щодо майже 70% обвинувачених обирається запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд; приблизно 20% їх беруться під варту, щодо 0,2% обвинувачених застосовується застава.

Взагалі запобіжні заходи застосовуються за наявністю достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений намагаються ухилитися від слідства і суду, або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжних заходів у кожному разі вирішуються особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і суддею (судом) з урахуванням даних про те, що обвинувачений схиляє свідків чи потерпілих до відмови від показань чи до дачі неправдивих показань, намагався знищити документи, предмети, що можуть бути речовими доказами, замислив чи готує новий злочин тощо.

Оцінюючи тяжкість вчиненого злочину при обранні запобіжного заходу, слід зважити на обставини що обтяжують чи пом'якшують відповідальність (статті 66-67 КК ); ступінь суспільної небезпечності злочину в конкретних умовах місця і часу.

Особу обвинуваченого характеризують, зокрема, її минула діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність чи відсутність зв'язку з особами з антигромадською спрямованістю, наявність чи відсутність певних занять, постійного місця проживання, тощо.Враховуються також вік, стан здоров'я, сімейний стан обвинуваченого.

Наявність системи запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці кримінального провадження, що передбачає взяття до уваги не лише обставин провадження, а й суворості запобіжного заходу. Так, одні запобіжні заходи обмежують свободу обвинуваченого, створюють лише психологічні перешкоди ухилення від обов’язків (особисте зобов'язання, особиста порука), інші − частково або повністю позбавляють підозрюваного, обвинуваченого фізичної можливості ухилитися від слідства та суду (тримання під вартою).

Вказаний перелік запобіжних заходів у кожному конкретному випадку дозволяє індивідуалізувати його застосування враховуючи при цьому як інтереси правосуддя, так і недопущення невиправданих обмежень прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого. При цьому, Кримінальний процесуальний кодекс в окремих нормах конкретизує умови застосування певних запобіжних заходів. Так, відповідно до ч.7 ст.194 КПК, до підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі − НМДГ), може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою. [18, c. 458]

Окрім цього, відповідно до ч.3 ст.176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Метою застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі є (ч.1 ст. 177 КПК):

1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків;

2) запобігання спробам (звідси – запобіжні заходи):

− переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду;

− знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

−незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

− перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

−вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Запобіжні заходи можуть застосовуватися лише за наявності підстав, визначених в ч. 2 ст. 177 КПК, де передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є:

1)    наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними достатніми даними, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення;

2)    наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії визначені у ч.1 ст. 177 КПК, а саме:

• 
  буде ухилятися:
  

− від органів досудового розслідування та (або) суду. Наприклад, підозрюваний, обвинувачений висловлював наміри виїхати за межі населеного пункту, оголошувався його розшук у цьому провадженні чи він одержав закордонний паспорт;

− від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків;

• 
  буде перешкоджати кримінальному провадженню шляхом:
  

− знищення, приховування, спотворення будь-якої речі чи документа, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

− незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. Наприклад, схилятиме цих осіб до відмови давати показання чи буде погрожувати експерту, спеціалісту з тією ж метою;

• 
  продовжуватиме протиправну діяльність шляхом:
  

− вчинення інших кримінальних правопорушень;

− продовження здійснення кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Про це, наприклад, може свідчити те, що підозрюваний, обвинувачений раніше неодноразово засуджувався за вчинення кримінального правопорушення. [12, c. 43]

Труднощі практичного характеру при обранні запобіжного заходу полягають у тому, що доказування ризиків, за яких запобіжні заходи варто застосовувати, мають прогностичний характер, тобто спрямовані у майбутнє, а тому повинні спиратися на конкретні фактичні дані, які свідчать про обґрунтованість прийнятого рішення. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності обґрунтування підстав обрання запобіжного заходу. Зокрема у Рішенні “Ткачов проти України” від 13 грудня 2007 року, вказано, що повторювання формальних підстав для взяття під варту, без будь-якої спроби продемонструвати, яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінено як “відповідні” та “достатні” підстави застосування запобіжного заходу.

Закон не зобов’язує обирати запобіжний захід кожному підозрюваному, обвинуваченому. Відповідно до вимог ч.2 ст. 177 КПК, якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, то слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності вищенаведених ризиків, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всіобставини, у тому числі:

− вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

− тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

− вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

− міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

− наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

− репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

− майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

− наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

− дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

− наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення (ст.178 КПК).

Вказані обставини повинні ретельно аналізуватися при вирішенні питання про тримання під вартою чи при застосуванні запобіжних заходів щодо неповнолітніх, або осіб похилого віку, вагітних жінок, матерів, які мають малолітніх дітей чи одиноких матерів тощо.

Розділ ІІ. Порядок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

1. 
   Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів.
   

Рішення про застосування запобіжного заходу приймається у вигляді ухвали слідчого судді, суду на підставі статей 110, 196 КПК за результатами розгляду пода­ного клопотання прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, який здійснює на­гляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуаль­ного керівництва.

Законодавцем встановлюється вимога подання клопотання про обрання запобіж­ного заходу - до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійсню­ється досудове розслідування.

У пунктах 1-7 ч. Статті 184 передбачено вимоги до змісту клопотання про за­стосування запобіжного заходу. Зокрема, у ньому повинно бути відображено короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у якому підозрюється або обвинувачується особа, встановлених досудовим розслідуванням на момент вне­сення клопотання, правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначен­ням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Обов'язково у клопотанні з посиланням на матеріали кримінального провадження викладаються обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, а також на один або кілька ризиків, які свідчать про те, що підозрюваний, обвинувачений переховуватиметься від органів досудового розслідування та/або суду; знищить, сховає або спотворить будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримі­нального правопорушення; незаконно впливатиме на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному про­вадженні; перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином; вчинить інше кримінальне правопорушення чи продовжить кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При цьому клопотання слідчого, прокурора повинно містити чітке обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом за­стосування більш м'яких запобіжних заходів, а також обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК.

Слідчий, прокурор повинні разом із клопотанням надати суду матеріали кримі­нального провадження, якими обґрунтовується необхідність застосування певного запобіжного заходу. Копії клопотання та цих матеріалів повинні бути надані і підозрю­ваному, обвинуваченому.

Законодавцем встановлються чіткі норми що до змісту клопотання та його обґрунтованості. Також встано влюються строки надання копій підозрюваному, обвинуваченому не пізніше трьох годин до початку роз­гляду клопотання. При цьому слідчий, прокурор не зобов'язаний надати матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судо­чинстві, а також ті матеріали, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального про­вадження можуть зашкодити досудовому розслідуванню.

Ураховуючи положення ст. 186 КПК, де зазначається про невідкладність розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, слідчим, прокурором повинно бути зав­часно передбачено можливість вручення копій названих документів з метою недо­пущення порушення встановлених кримінальним процесуальним законодавством прав підозрюваного, обвинуваченого. [15, c. 17]

Всатновлені строки надання копію матеріалів та клопотання підозрюваному, обвинуваченому є дуже спірними. Формулювання не пізніше трьох годин до початку роз­гляду клопотання надає слідчому і прокурору можливість в дуже короткий строк довести своє клопотання до розгляду, але в той же час цей строк є дуже незручний для підозрюваного, обвинуваченого. Іноді повідомлення особи про розгляд клопотання слідчого, прокурора всього за 3 години може зіграти негативні наслідки для особи стосовно якої вирішується питання застосування запобіжного заходу взяття під варту, такими наслідками можуть бути:

1. 
   Неможливість особи з’явитись в залі судового засідання.
   
2. 
   Неможливість особи залучити до справи захисника.
   
3. 
   Непідготовленість особи до свого захисту в суді.
   

Таким чином цей встановлений законодавцем строк викликає багато питань з боку захисту своїх прав підозрюваним, обвинуваченим.

Законодавець встановлює можливість слідчому, прокурору вносити зміни до свого клопотання та його відкликання.Відповідно до ст.185 КПК якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу про­курору стали відомі обставини, що виключають обґрунтовану підозру у вчинен­ні особою кримінального правопорушення, він зобов'язаний відкликати клопо­тання про застосування запобіжного заходу та відкликати дозвіл на затримання, якщо такий дозвіл був отриманий.Також частина 2 цієї статті встановлює, якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов’язаний доповнити або змінити клопотання, або замінити його новим клопотанням.

Виходячи з вище зазначеного, підставою для відкликання клопотання про обрання запобіжного заходу є наявність обставин, які спростовують повідомлену раніше підозру у вчинен­ні кримінального правопорушення або свідчать про необхідність її заміни. Причому зробити це прокурор повинен у найкоротший строк (невідкладно) після того, як йому стануть відомі ці обставини. У такому випадку фактично виключається одна із перед­бачених ст. 177 КПК підстав до застосування запобіжного заходу - наявність обґрун­тованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення й відповідно за­стосування до такої особи заходів забезпечення кримінального провадження розгля­датиметься як порушення її конституційних прав та свобод.

Разом із клопотанням прокурор повинен відкликати також і дозвіл на затримання, за умови, якщо він вже був наданий слідчим суддею, судом.

У разі виявлення обставин, які можуть певним чином вплинути на характер по­відомленої підозри, без ознак повного її спростування, законодавцем передбачена можливість зміни та доповнення клопотання про обрання запобіжного заходу, або й навіть заміни його новим. Такі процесуальні повноваження закріплені за прокурором та слідчим.

Роблячи висновок стосовно можливостей зміни та відкликання клопотання можно сказати, що законодавець надає широкі повноваженя слідчому та прокурору в цьому питанні, звичайно це робиться для того щоб обставини справи, які стають відому негайно могли бути внесенні до клопотання, або наїх підставах воно було відкликане.

Відповідно до ст. 186 КПК встановлються строки розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Ця стаття є загальною до всіх видів запобіжних заходів тому ми її розлядаємо і в контексті клопотання прос застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. Клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання.[18, c. 472]

Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу. Однак слід звернути увагу на винятки з цього правила.

У першому випадку слідчий суддя, суд орієнтується на момент затримання, тобто коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповно­важеною службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службо­вою особою. У зв'язку із цим та керуючись частинами 2 та 5 ст. 115 КПК, якщо особу затримали о 15 год 21 вересня, то рішення про застосування запобіжного заходу по­винно бути прийняте не пізніше 14 год 59 хв 24 вересня. .[15, c. 22]

Якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі, то строк у 72 години починає спливати з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, надійде до суду і буде зареєстровано у канцелярії. Момент реєстрації і буде моментом початку 72-го динного строку.

Новелою цього КПК є закріплення за стороною захисту можливості вносити кло­потання про обрання запобіжного заходу, що обґрунтовує задекларований принцип змагальності у кримінальному провадженні. Момент початку спливу 72-годинного строку буде збігатися з моментом реєстрації відповідного клопотання у канцелярії суду, до компетенції якого віднесено прийняття зазначених процесуальних рішень.

1. 
   Ст. 188 КПК надає можливість прокурору подати клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, відповідно коли це клопотання може бути подане встановлюється цією статтею. Можливість внесення клопотання прокурора, слідчого, погодженого з прокуро­ром про дозвіл на затримання з метою приводу, відповідно до ч. 2 цієї статті, виникає у трьох випадках.
   

Перш за все таке клопотання може бути внесене разом із клопотанням про засто­сування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіж­ного заходу на тримання під вартою (див. коментар до ст. 187 КПК). У зазначеному випадку, хоча це й не визначено законодавцем, указані клопотання можуть бути об'єднані в одному процесуальному акті - клопотанні про застосування запобіжного заходу вигляді тримання під вартою та про дозвіл на затримання з метою приводу.

Ще одним випадком внесення клопотання про дозвіл на затримання підозрюва­ного, обвинуваченого з метою приводу є момент, коли клопотання про застосування запобіжного заходу вже подано, дата розгляду визначена, судовий виклик надіслано, але підозрюваний, обвинувачений ще не з'явився.

І останній випадок - внесення клопотання про дозвіл на затримання підозрюва­ного, обвинуваченого після його неприбуття за судовим викликом, про що також за­значалось у коментарі до ст. 187 КПК.

Цей захід здійснюється з метою забезпечення присутності пі­дозрюваного, обвинуваченого у залі судового засідання під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і у зв'язку із цим за­безпечення оперативності здійснення досудового розслідування та судового прова­дження, уникнення необгрунтованого затягування часу тощо.

Разом із клопотанням про дозвіл на затримання з метою приводу додаються документи, які підтверджують факт переховування підозрюваного, обвинуваченого від органів досудового розслідування чи суду, а також, що, одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосу­вання запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу.

Також варто зазначити, що законодавець уповноважує тільки прокурора на подання до суду цих документів, адже у ч. З статті, що коментується, про слідчого мова не йде, навіть в аспекті погодження його рішення прокурором. Відповідно прокурор повинен витребувати відповідні документи у слідчого, який здійснює досудове розслідування.

Стаття 189 КПК встановлює норми та порядок pозгляд клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу. Цікаво те що норми цієї статті не відповідають ст. 27 КПК, розгляд клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу здійснюється у закритому судовому засіданні за участю прокурора. Незважаючи на те, що розгляд такого клопотання не передбачений як умова для проведення закритого судового за­сідання у ч. 2 ст. 27 КПК, це право не належить до загальних підстав проведення за­критого судового засідання, все одно порядок його здійснення визначається з ураху­ванням вимог ч. 4 ст. 27 КПК - на судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

Ухвала суду про дозвіл на затримання з метою приводу регулюється ст. 190 КПК в ній закріплено, які саме положення повинні формувати зміст ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу, окремо законодавець наголошує на необхідності зазначення в ухвалі відомостей про прокурора або слідчого, за клопотанням якого постановлена ухвала.

Строк дії ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу визначається з урахуванням певних особливостей:

• 
  якщо у ній прямо передбачено кінцевий строк чинності і він уже закінчився;
  
• 
  якщо строк дії не визначено, то вважається, що кінцевий строк спливає після шести місяців від дня постановления ухвали. У випадках, коли підозрюваного, обви­нуваченого, для затримання якого постановлялася ухвала, затримано так і не було, слідчий за погодженням з прокурором, прокурор мають право повторного звернення до суду з клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по тому самому кримінальному провадженню;
  
• 
  ухвала втрачає законну силу з моменту приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду, а також відкликання її прокурором. У випадках, коли прокурору стали відомі обставини, що виключають обгрунтовану підозру у вчиненні особою кримінального правопорушення, він зобов'язаний відкликати дозвіл на затримання. Це питання може ініціюватися також і слідчим, який здійснює досудове розслідування.
  

Також встановлюються обмеження повторного звернення з тим самим клопотан­ням до суду, однак підставою повинна бути поява нових обставин, які підтверджують необхідність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і у зв'язку із цим затримання особи з метою приводу.

Відмова суду у задоволенні клопотання про дозвіл на за­тримання з метою приводу, це рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі статей 309 та 310 КПК. [15, c. 98]

Ухвала слідчого судді, суду про надання дозволу на затримання оскарженню не підлягає, оскільки вона підлягає негайному виконанню відповідними службовими особами.

Застосування запобіжного заходу до обвинуваченого чи підозрюваного відбувається відповідно до ст. 190 КПК. Перш ніж прийняти рішення про застосування того чи іншого запобіжного за­ходу, слідчий суддя, суд повинен дослідити обставини, які є предметом обгрунтуван­ня сторін кримінального провадження під час внесення клопотання про обрання за­побіжного заходу.

У першу чергу встановлюється наявність обґрунтованої підозри у вчиненні пі­дозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. Про це можуть свідчити оформлені належним чином протоколи слідчих (розшукових) дій, долучені до мате­ріалів кримінального провадження предмети та документи, які є речовими доказами, висновки експертів тощо. Оскільки згідно зі ст. 177 КПК запобіжний захід застосову­ється лише до підозрюваного чи обвинуваченого, прокурор, слідчий за згодою про­курора до звернення з клопотанням до суду про обрання запобіжного заходу повинен повідомити особі про підозру за правилами, передбаченими гл. 22 КПК.

За умови надання та доведення прокурором доказів, які підтверджують причетність до злочину, слідчий суддя має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого при­бувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, зокрема до слідчого та прокурора.

Обставиною, яка враховується слідчим суддею, судом під час обрання запобіжно­го заходу, є наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, коли підозрюваний, обвинувачений намагається:

1. 
   переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
   
2. 
   знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
   
3. 
   незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваче­ного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
   
4. 
   перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
   
5. 
   вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне право­порушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
   

Для доведення цієї обставини прокурор повинен надати: докази, які засвідчують факти нез'явлення підозрюваного, обвинуваченого за викликом слідчого, прокурора; показання свідків щодо намагання змінити свої показання, експерта та спеціаліста про спроби переглянути результати раніше проведених ними досліджень; виявлення до­даткових епізодів протиправної діяльності особи щодо того самого або інших кримі­нальних правопорушень тощо.

За умови доведення прокурором зазначених обставин слідчий суддя вправі при­йняти рішення про обрання запобіжного заходу, зазначеного у клопотанні.

Однак слід звернути увагу на таку особливість: законодавець наділяє слідчого суддю, суд можливістю застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, що пе­редбачений у клопотанні, навіть за умови доведення зазначених обставин. Адже, окрім цих обставин, прокурор повинен ще встановити неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу і що саме запропонований захід зможе забезпечити ви­конання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.

Відповідно до ч. 2 слідчий суддя, суд зобов'язаний поста­новити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність обгрунтованої підозри у вчиненні підозрю­ваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, на які вказує слідчий, прокурор, а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Разом з тим відповідно до ст. 315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасу­вати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. За відсутності зазначених клопотань сторін кримі­нального провадження застосування заходів забезпечення кримінального проваджен­ня, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

Частиною 7 коментованої статті визначається імперативне правило щодо об­рання запобіжного заходу при вчиненні злочинів, за які передбачено основне пока- рання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до них належать переважно злочини у сфері господарської діяльності). Так, до пі­дозрюваного, обвинуваченого у вчиненні такого злочину може бути застосовано за­побіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою у випадках та в по­рядку, передбачених гл. 18 КПК.

Ідеться про те, що відповідно до ст. 183 КПК запобіжний захід у вигляді три­мання під вартою до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні зло­чину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, застосовується виключ­но у разі якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язків, покладених на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання до­кумента, що це підтверджує. Тобто у такому випадку до підозрюваного, обвинува­ченого в будь-якому разі першочергово повинен обиратися запобіжний захід у ви­гляді застави.[18, c. 476]

Положення цієї статті застосовується до всіх видів запобіжних заходів, але ми розглядаємо її тільки в контексті запобіжного заходу тримання під вартою.

2. 
   Підстави застосування запобіжного заходу взяття під варту, та коло осіб до яких він застосовується.
   

Тримання під вартою - запобіжний захід, який полягає в ізоляції підозрювано­го, обвинуваченого від суспільства, ув'язненні (арешті) й утриманні його під вартою на встановлених законом підставах і умовах.

Фактичною підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність сукупності неспростовних доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.[13, c. 46]

Одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжних заходів об­ставин про те, що підозрюваний, обвинувачений не виконує покладених на нього процесуальних обов'язків, а також намагається чи намагатиметься переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду чи вчиняти інші дії, направлені на про­тидію розслідуванню, недостатньо. Зазначене повинне підтверджуватися відповід­ними матеріалами, які має право дослідити слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.

В ст. 183 КПК визначено, що тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст.177 КПК.

На відміну від КПК 1960 року, Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року в ч. 3 ст.176 законодавчо визначив, що найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим – тримання під вартою. Отже, за мірою зростання суворості запобіжні заходи розташовуються таким чином: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Тримання особою під вартою визнається , як самий суровий вид запобіжного заходу тому його застосування потребує ретельного контрою з боку законодавства. Запобіжні заходи застосовуються до осіб, яких суд не визнав винуватими. Тримання під вартою використовується на стадії досудового розслідування,під час провадження тому особа, яка ще не визнана винуватим піддається триманню під вартою( по факту позбавленню волі), це суттєво обмежує її конституційні права, тому це питання є дуже проблематичним в призначені такого запобіжного заходу.

Характерезуючи запобіжний захід такий , як тримання під вартою треба розуміти , що він є тимчасовим запобіжним заходом, що застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями КПК. Затримання - це певною мірою різновид запобіжних заходів, бо його основне призначення - запобігти ухиленню підозрюваного від слідства і суду, припинити його злочинну діяльність, запобігти фальсифікації доказів.

У ч. 2 183 статті визначається перелік злочинів, підстав та умов, за наявності яких слідчий суддя, суд має право задовольнити клопотання про засто­сування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своєрідною межею у цьому випадку виступає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три та п'ять років за вчинення підозрюваним, обвинуваченим злочину. Однак тут же законо­давець наголошує, що у виняткових випадках запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований і за вчинення злочину, за який передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі до трьох років або навіть і штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під винятковими випадками у цьому разі слід розуміти відсутність постійного місця проживання в підозрюваного, обвинуваченого, систематичні пияцтво та дебош у сім'ї, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у криміналь­ному провадженні, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування по­карання тощо. [18, c. 477]

Водночас тримання під вартою як запобіжний захід може застосовуватися не лише щодо підозрюваних, обвинувачених, а й щодо особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнен­ня до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розд. IX КПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України. У даному випадку до такої особи застосовується екстра- диційний арешт, тобто застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції).

Відповідно до ст. 580 КПК рішення компетентного органу іноземної держави про взяття особи під варту або призначення їй покарання у виді позбавлення волі є під­ставою для тримання осіб під вартою на території України, які: 1) транзитно пере­возяться територією України; 2) тимчасово видані в Україну. При цьому період три­мання особи під вартою на території України на підставі рішення компетентного ор­гану іноземної держави під час тимчасової видачі не зараховується такій особі у строк відбування покарання, призначеного за вироком суду України.

Стосовно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок здійснення кримінального провадження, у тому числі і застосування запобіжних заходів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 480 КПК особливий порядок кримінального проваджен­ня застосовується стосовно:

1. 
   народного депутата України;
   
2. 
   судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;
   
3. 
   кандидата у Президенти України;
   
4. 
   Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
   
5. 
   Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;
   
6. 
   депутата місцевої ради;
   
7. 
   адвоката;
   
8. 
   Генерального прокурора України, його заступника.
   

Стосовно деяких категорій суб'єктів передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності. Недоторканністю володі­ють Президент України, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується тільки за рішенням слідчого судді, суду. Ухвала перед виконанням оголошується підозрюваному, обви­нуваченому, що засвідчується його підписом на цьому документі.[7, c. 5]

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, до­статньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків. Саме у цьому і проявляється гуманність та демократичність положень цього КПК.

У зв'язку з обранням застави на підозрюваного, обвинуваченого можуть бути по­кладені обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, а саме:

1. 
   прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
   
2. 
   не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
   
3. 
   повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/ або місця роботи;
   
4. 
   утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
   
5. 
   не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
   
6. 
   пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
   
7. 
   докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
   
8. 
   здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (пас­порти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
   
9. 
   носити електронний засіб контролю.
   

У разі невиконання цих обов'язків до особи може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Цілком слушними є положення ч. 4 статті, що коментується, стосовно обмежен­ня можливостей обрання застави під час вирішення питання про застосування запо­біжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, слідчий суддя, суд при постанов- ленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, що, по-суті, ви­ключає можливість її подальшого обрання. Це, зокрема, стосується: злочину, вчине­ного із застосуванням насильства або погрозою його застосування; злочину, який спричинив загибель людини; особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. [16, c. 140] Ці положення уне­можливлюють застосування застави при вчиненні насильницьких та особливо тяжких злочинів, а також у випадках недотримання умов при обранні більш м'якого запо­біжного заходу (застави).

Обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя, суд зобов'язані з'ясувати, чи є у підозрюваного, обвинуваченого діти до 18 років, які не можуть залишатися без нагляду. При цьому до матеріалів провадження доцільно приєднати до­відку про склад сім'ї підозрюваного, обвинуваченого. Якщо буде встановлено, що в сім'ї не залишається осіб, які можуть здійснювати нагляд за дітьми, слідчий суддя, суд зобов'язані негайно повідомити про це комісії у справах неповнолітніх за місцем про­живання дітей для вжиття ними заходів щодо забезпечення належного нагляду за ними.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного чи обвинува­ченого під вартою слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо вони залишаються без нагляду. Для цього необхідно встановити, чи є у підозрюваного, обвинуваченого майно і яке саме, де воно знаходиться, чи є у нього близькі родичі, які могли б забезпечити збереження цього майна. Заходи з охорони майна та житла ув'язненого полягають у передачі майна на відповідальне зберігання та в опечатуванні приміщення.

Виходячи із вище зазначених норм, можна зробити висновок, що правове регулювання подання, доповнення, відкликання та розгляду клопотання врегульоване значною мірою це обумовлене тим, що тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом який застосовується до підозрюваного, обвинуваченого і порушує певні прова особи які зазначені в ст. 29 КУ. Законодавець врегулюван нормами всі етапи, що стосуються клопотання слідчого та прокурора, або тільки прокурора, підстави застосування такого заходу, та коло осіб до яких він застосовується, а також процесуальний порядок проведення цих дій. Новели, які були викладені в КПК 2012 року є достатньо суттєвими і не були врегульовані в КПК 1960 р., але також зостались питання та колізії, які потребують врегулювання, наприклад не відповідність ст. 27 КПК норми зазначеної в ст. 189 КПК стосовно закритого засідання, строки інформування підозрюваного, обвинуваченого про розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою та інші питання.

Розділ ІІІ. Строки тримання під вартою та порядок продовження строків тримання під вартою.
У кримінально-процесуальному законодавстві України порядок встановлення, обчислення, поновлення та продовження строків закріплений у законах та підзаконних нормативних актах. Забезпечуючи право кожної людини на свободу та особисту недоторканість, ст. 29 Конституції України гарантує при цьому дотримання часових меж при здійсненні кримінального судочинства.

Поняття “розумного строку”, про яке згадувалося вище, тлумачиться у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. №3-рп/2003. У п. 8 зазначеного рішення єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні на підставі аналізу міжнародних правових актів вказує на те, що строки досудового слідства повинні бути розумними... Поняття “розумний строк досудового слідства” є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків.

Велика увага строкам досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справа приділяється у постановах Пленуму Верховного Суду України. Зокрема, це постанови “Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ” від 1 квітня 1994 р. № 3, “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” від 25 квітня 2003 р. № 4, “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” від 24 жовтня 2003 р. № 8 .

Поняття “розумного” строку згадується також у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи” від 11 лютого 2005 р. № 1. [15,c.98]