тримання над ватрою. Тримання під вартою
 Скачать 221.5 Kb.
|
1 2 Основним нормативно-правовим документом, що безпосередньо встановлює і регулює строки у кримінальному судочинстві України, є Кримінально-процесуальний кодекс. Основним критерієм для встановлення факту порушення положень Конвенції про розумність строків є те, що стало результатом об’єктивних труднощів справи або непотрібної тяганини з боку слідчих органів і суду. Тому в рішеннях Європейського суду не вказані абсолютні часові рамки, тобто конкретні мінімальні або максимальні строки, наприклад, тримання особи під вартою до визнання її винною судом. Виходячи з цього, Європейський суд по кожній скарзі на необґрунтованість тривалого затримання, тримання під вартою, судового розгляду тощо окремо перевіряє всі обставини справи і визначає розумний строк у кожному конкретному випадку індивідуально. [15, c. 102]Звичайно постанови пленуму вже втратили свою чинність, але їх загальнотеритичні положення мають наукову цінність і при дії нового КПК від 2012р.Відповідно до ст. 197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, при цьому, сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування, не повинен перевищувати: − 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; − 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. При оцінці дотримання стандарту розумності строку тримання під вартою Європейський суд неодноразово підкреслював, що продовження строку його дії може мати місце лише в тих випадках, коли є підстави вважати, що звільнення особи реально порушить публічний порядок або якщо цей порядок перебуває під загрозою. Попереднє ув'язнення не повинно передбачати покарання у вигляді позбавлення волі і не може бути “формою очікування” обвинувального вироку (рішення по справі “Летельє проти Франції” від 26 червня 1991 року). Європейський суд також неодноразово відмічав, що “існує презумпція на користь звільнення”, що “до вироку особа має вважатися невинуватою”, і що “вона має бути звільнена до вироку, як тільки її тримання під вартою стає необґрунтованим”. [17, c. 23] Відповідно до ст. 197 КПК у нас визначається особливість порядку обчислення строків відповідно до ч. 2 цієї статті при обчисленні строку тримання під вартою до нього включаються вихідні і святкові дні. На обчислення строків тримання під вартою не поширюється правило, відповідно до якого закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день. Знайшли відображення у новому КПК положення КПК 1960 р. щодо зарахування строку затримання та перебування у психіатричному закладі під час проведення експертизи до строку тримання під вартою. Слід звернути увагу й на те, що у разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше. Тобто фактично у даному випадку звільнення особи з-під варти за підозрою чи обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення є лише обставиною, яка перериває обрахування строків тримання під вартою. Згідно ч.1 ст. 197 законодавець встановлює строк тримання під вартою - до шістдесяти днів. Відповідно до ст. 115 КПК при обчисленні строку тримання під вартою строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. У даному випадку враховується той день, від якого починається строк. При обрахуванні строків тримання під вартою зараховується також і неробочий час. Законодавцем передбачається і продовження строків тримання під вартою відповідно до ч.3 ст. 197 можливістю продовження строку тримання під вартою під час досудового розслідування наділений тільки слідчий суддя місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. При цьому останній повинен ураховувати, що продовження строку застосування запобіжного заходу не може перевищувати строків досудового розслідування - 12 місяців. Строк тримання під вартою у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості (тобто за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання, за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років відповідно) передбачено законодавцем на рівні 6 місяців; за тяжкий чи особливо тяжкий) - до 12 місяців, на відміну від старого КПК, де строк становив 18 місяців. [7, c. 6] Відповідно до практики Європейського суду з прав людини при визначенні тривалості тримання особи під вартою під час провадження за змістом п. 3 ст. 5 Конвенції враховується період, який розпочинається з дати затримання особи та закінчується у день ухвалення вироку судом першої інстанції (Рішення по справі «Белєвіцькій проти Росії» від 1 березня 2007 року). У зв’язку з цим Європейський суд з прав людини у справі Харченко проти України вказував, на необхідність введене термінів сумарного утримання під вартою під час слідства, ознайомлення зі справою та суду. [16, c. 139] Порядок продовження строку тримання під вартою відповідно зазначений та регулюється ст. 199 КПК. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.Тобто розгляд клопотань про продовження строків тримання під вартою (у тому числі й до 12 місяців) у будь-якому випадку віднесено до компетенції слідчого судді місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. При розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою слідчий суддя досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу. Крім того, необхідно з'ясувати конкретні причини тривалого строку досудового розслідування і тримання особи під вартою, чи не допущено безпідставного тривалого розслідування, інші обставини, що вплинули на невиправдано тривале тримання особи під вартою, чи не з'явилися до моменту роз-гляду подання причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо. Клопотання про продовження строків тримання під вартою повинно обов'язково містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Як такі обставини можуть розглядатися необхідність проведення довготривалих експертних досліджень, встановлення значної кількості кримінальних правопорушень, вчинених підозрюваним, дослідження значної кількості доказової інформації.Розглянувши названі обставини, слідчий суддя постановляє ухвалу про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.[18, c. 481] Обов'язковою умовою є розгляд клопотання до закінчення строку дії попередньої ухвали, тобто протягом мінімум п'яти днів та залежно від того, наскільки завчасно буде подано клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором до суду. Про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою негайно у письмовій формі повідомляється адміністрація місця попереднього ув'язнення. У випадках недоведення прокурором, слідчим, що обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою. З вище заначеного можна, що строки застосування такого запобіжного заходу в принцепі є обумовленими законодавством та опираються, як на норми КУ так i рішення Європейського суду с прав людини стосовно розумності строків тримання під варто. Відповідно до КПК тримання під вартою під досудового розлідування не може перевищувати 12 місяців, ця норма встановлена відповідно до строків здійснення досудового розлідування. Проблематика строків тримання під вартою полягає в більшості випадків не під час досудового розлідуванн, а як раз під час судового розгляду, якщо законодавець встановив обмеження по строкам тримання під вартою особи під час досудового розлідування то строки стосовно тримання під вартою під час судового розгляду не встановлені, ткий запобіжний захід закінчується коли закінчується судовий розгляд. Як нам відомо з практики судовий розгляд може відбуватися протягом тривалого часу, як один рік так і декілька. Неврегульваність цього питання призводить до того, що людина, яка не визнанна судом винною у здійсненні злочину, а тобто вона може бути визнанна і не винною, проводить декілька років в установах, які використовуються для застосування до підозрюваного, обвинуваченого такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. Ці випадки напряму порушують конституційні права людини. Досліджуючи це питання відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Конвенція) справи про цивільні права та обов’язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. Виходячи з положень цієї статті справа повинна вирішуватись в срок, який не порушує інших прав людини. [5, c. 3] Суд повинен здійснювати свою діяльність в розумні строки, цей принцип визначається і в КПК, стосовно цього питання є рішення як, КСУ так і рішення Європейського суду з прав людини, але, як вказує практика розумний строк у на залишився тільки, як теоретичний принцип, а не практичний. Права особи, яка не визнана винуватою в скоїні злочину не повинні порушуватись недоліками законодавства, або неякісної діяльності державних органів. На мою думку строк тримання особи під вартою під час судового розгляду повинен бути добре, чітко висвітлений законодавцем, бо цей строк іноді перевищує, як зазначалось «розумний строк». Висновки Досліджуючи питання застосування запобіжних заходів до підозрюваного обвинуваченого я дійшов такого висновку, що суровішого запобіжного захолоду ніж тримання під вартою нашим законодавцем не передбачається. Проблематика застосування такого запобіжного заходу в основному полягає, що цей захід порушує основоположні права людини зазначені в ст.. 29 КУ ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.Звичайно прямого порушення тут не має бо ухвалу про такий вид запобіжного заходу приймає суд і на підставі закону, але він застосовується на стадії досудового розлідування і до соби, яка не визнана винуватою в скоєні злочину. Проаналізувавши все викладене у моєму дослідженні, слід звернути увагу на те, що при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту нагляд прокурора не повинен допускати жодного випадку незаконного та необґрунтованого взяття під варту, оскільки це буде грубим порушенням законності, щозавдає суттєвої шкоди правам, свободам та інтересам людини і громадянина. Інша справа, що закони наші не зовсім досконалі. Це дуже добре видно з попереднього пункту мого дослідження. Поділяю думку, висловлену в літературі, про те, що ніякі інші порушення законів не спричиняють людям таких моральних та фізичних страждань, як порушення, що стосуються незаконних затримань, необґрунтованого притягнення до відповідальності та засудження невинних. До того ж прокурор, слідчий має вживати заходів, спрямованих на те, щоб на свободі не перебували особи, які вчинили небезпечні злочини, перш за все, рецидивісти. Якщо така особа залишатиметься на свободі, то виникнуть об'єктивні умови для вчинення нею нових злочинів. На підставі викладеного можна зробити висновок, що розглянуті питання щодо сутності, значення та завдань органів досудового розлідування за обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинні спрямовуватись на зміцнення законності і правопорядку, відповідати Конституції України, а також демократичним принципам та міжнародним стандартам із забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Проблематика строків тримання особи під вартою та продовження строків завжди було дуже обговорюваним питанням, як і в національному законодавстві так і в міжнародному. Розумність строків тримання під вартою ставало предметом рішень Європейського суду з прав людини, постанов Пленуму Верховного суду України та інших.Гуманною тенденцією нового КПК стало те, що максимальний строк тримання особою під вартою став 12 місяців на відміну від минулого КПК де цей строк встановлювався в 18 місяців. Під час дослідження строків, для себе, я виділив основну проблему, а саме проблематика строків тримання під вартою полягає в більшості випадків не під час досудового розлідуванн, а як раз під час судового розгляду, якщо законодавець встановив обмеження по строкам тримання під вартою особи під час досудового розлідування то строки стосовно тримання під вартою під час судового розгляду не встановлені, ткий запобіжний захід закінчується коли закінчується судовий розгляд. Роблячи узагальнючий висновок можна сказати, що правове врегулювання застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою потребує вдосконалення, новий КПК вніс позитивні зміни, але повне вирішення цього питання потребує більшої уваги збоку законодавця. Список використаних джерел Кримінальний процесуальний кодекс України/ Верховна Рада України; від; 13.04.2012: чинне законодавство зі змінами і доповненнями. – 328с. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141; з наступними змінами і доповненнями. Закон України від 13 квітня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процессуального кодексу України» / Голос України. – 2012. – 19 травня, - №90-91. Закон України від 12 січня 2005 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України(щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)// Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №10. – Ст.187. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950 Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003 у справі №1-15/2003 за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України “Про статус народного депутата України” та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності)//Вісник Конституційного Суду України. – 2003. - №3. – С.16-22. Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 у справі №1-23/2003 за конституційним поданням 50 народних депутатів України що відповідності Конституції України(конституційності) положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу)//Вісник Конституційного Суду України. – 2003. - №3. – С.32-35. Висновок Конституційного Суду України від 27 серпня 2012 року №2-в/2012 у справі №1-25/2012 за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 80, 105 Основного Закону України). №6 від 26 березня 1999 року “Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу” // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – К.: Юрінком Інтер, 2007. - С.130 – 136; №4 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” // Там само. – С.204 – 215; №2 від 28 березня 2008р. “Про деякі питання застосування судами України законодавства про дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства” // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – №4. – С.4-8. Ахтирська Н., Костюченко О., Кухнюк Д., Новіков В. Застосування запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту, у кримінальному судочинстві України: Посібник викладача. – К.: Конус-Ю, 2009. Білоусов О.І., Смоков С.М. Затримання підозрюваного у кримінальному процесі України: Монографія. – Одеса, 2009. Верхогляд – Герасименко О.В. Забезпечення майнових прав особи при застосуванні заходів кримінально –процесуального примусу: Монографія. – Х.: Юрайт, 2012. Заїка С.О. Строки у кримінальному-процесі Українив контексті європейських стандартів, Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук , УДК 343.1 Заїка С.О. Окремі аспекти вдосконалення правового регулювання строків тримання під вартою // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – №3. – С. 137-142. Назаров В.В. Конституційні права людини та їх обмеження у кримінальному процесі України: Монографія. – Х.: ТД «Золота миля», 2009. Тацій В.Я., Пшонка В.П., Портнов А.В. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2т. Т.1. – Х.: Право, 2012. – 768с. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. - М., 1989. Тищенко О.І. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту: проблеми обрання та оскарження в досудовому провадженні по кримінальній справі: Монографія. – Х.: «Фінн», 2008. 1 2 |