У будівельному процесі можна виділити три етапи

• Название: У будівельному процесі можна виділити три етапи
• Анкор: shpori_grom_bud.doc
• Дата: 09.06.2018
• Размер: 2.22 Mb.
• Имя файла: shpori_grom_bud.doc
• Тип: Документы; #20139
• страница: 2 из 6

Білет №5 Природні кам’яні матеріали (гірські породи, природні матеріали). К-ція залежна від виду обробки. Основні напрямки використання природних кам’яних матеріалів за основними ознаками.

Природними кам'яними матеріалами називають матеріали і вироби, які одержують механічною обробкою (подрібненням, розкоолюванням, розпилюванням тощо) гірських порід, не змінюючи їх природної структури та властивостей. Серед будівельних матеріалів природні кам'яні займають одне з основних місць. Загальна частка затрат у будівництві на ці матеріали перевищує 20%.

Гірські породи - це природні мінеральні утворення, які сформувалися внаслідок геологічних процесів у земній корі, відрізняються ступенем щільності, складаються з одного або кількох мінералів і мають досить великі площі залягання. Залежно від кількості породотвірних мінералів гірські породи поділяють на мономінеральні, що складаються лише з одного мінералу, та полімінеральні - з двох або більше мінералів.

Природні мінерали це новоутворення, що відрізняються постійним хімічним складом, структурою і властивостями та беруть участь у формуванні гірських порід. Нині майже всі монументальні споруди виготовляють з використанням природного каменю, що обумовлено його високою довговічністю і декоративністю.

Залежно від виду обробки природні кам'яні матеріали бувають:

1. подрібнені (щебінь, висівки);

2. колоті (бутовий камінь, шашка,);

3. пиляні (блоки, плити);

4. штучні вироби різного ступеня обробки.

У сучасному будівництві визначено такі основні напрями використання зазначених матеріалів:

1. штучне каміння та вироби для зведення стін будівель, улашштування підлог, сходів тощо;

2. облицювальні (декоративні) вироби плити, каміння, профільовані вироби;

3. каміння та вироби для дорожнього будівництва - брущатка, шашка для брукування, плити, бордюрний камінь;

4. каміння та вироби різних типів для гідротехнічних та інших споруд;

5. нерудні матеріали - бутовий камінь, заповнювачі для бетонів (щебінь, гравій, пісок).

Гірські породи широко застосовують не лише для вигоотовлення кам'яних матеріалів, але і як сировину для одержання мінеральних в'яжучих речовин, керамічних, скляних та інших виробів. При цьому під дією спеціальних технологічних процесів (випалювання, спікання, плавлення тощо) принципово змінюється будова та властивості вихідних порід.

Природні кам'яні матеріали та вироби класифікують за такими ознаками:

1. за середньою густиною1: важкі та легкі. Середня густина Р т - це маса одиниці об'єму матеріалу у природному стані (разом з порами і пустотами).

2. за міцністю при стиску (кгс/см2): марки М4, М7, М10, М15, М25, М35, М50, М75, М100, М125, М150, М200, МЗ00, М400, М500, М600, М800, М1000. Міцність - це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень (напруження стиску, згину, розтягу, зрізу та удару).

3. за морозостійкістю3: марки F10, F15, F25, F50, F1 оо, F200, F300, F500; МорОЗОСТійкіСть - це здатність матеріалу витримувати у водонасиченому стані багаторазове навперемінне заморожування й танення без суттєвих втрат міцності і маси.

4. за коефіцієнтом розм'якшення4: 0,6; 0,75; 0,8; 0,9; 1,0.

Залежно від ступеня обробки розрізняють грубооброблені кам'яні матеріали, штучні вироби і профільовані деталі.

Грубооброблені матеріали. Бутовий камінь (бут) - це уламки природної породи неправильної форми розміром 150 ... 500 мм, масою 20 ... 40 кг., які одержують при розробці родовищ, вапняків, пісковиків та інших гірських порід переважно буровибуховим способом. Бутовий камінь може бути рваним (розробляють підривним способом) та постелистим (одержують з порід пластово го залягання). Щебінь це куски каменя неправильної форми розмірами від 5 до 150 мм (одержують подрібненням великих уламків гірських порід). Гравій - природний або штучний матеріал, що являє собою обкочені (округлі) зерна розмірами від 5 до 150 мм (одержують просіюванням сипких порід, іноді їх промивають для видалення домішок глини та пилу). Пісок - це осадова порода - мінеральні зерна розміром від 0, 16 до 5 мм. Одержують просіюванням дрібних сипких порід (природний пісок) або подрібненням і просіюванням відходів каменеобробки (штучний пісок). Щебінь, гравій та пісок використовують як заповнювачі для бетонів та розчинів.

Каміння та блоки ДЛЯ укладання стін. Основні розміри каменів для зведення стін: 390х190х188; 390х190х288; 490х240х188 мм. Кожен такий камінь замінює 8 ... 16 цеглин. Маса каменя не повинна перевищувати 16 кг, маса дрібного блоку 040 кг. Застосовуючи великі стінові блоки розмірами до 3000х1000х1500 мм і масою до 1,5 т, можна знизити затрати праці на їхнє виготовлення та монтаж. Каміння та блоки виготовляють з м'яких гірських порід (пористих вапняків, опок, вулканічних туфів).

Облицювальні матеріали та вироби. Для зовнішнього облицювання використовують щільні1 атмосферостійкі породи (граніти, сієніти, габро) або щільні вапняки, для внутрішнього облицювання - породи середньої твердості: мармури, пористі вапняки (черепашник), вулканічні туфи. Пористі породи, крім декоративного ефекту забезпечують добру акустику приміщень, тому їх застосовують для оздоблення театрів, кінотеатрів та інших громадських споруд. Цокольні плити, а також деталі карнизів та інших частин будівлі, що виступають, виготовляють з атмосфероостійких порід.

Влаштування покриттів підлог виконують полірованими (рідше шліфованими) плитами з твердих щільних порід (граніт, сієніт, лабрадорит). У приміщеннях з малою інтенсивністю руху і високими вимогами щодо декоративності можливе викоористання мармуру. Товщина плит для підлоги має бути не менше 20 мм. Сходи облицьовують також твердими зносостійкими породами.

Матеріали та вироби для дорожнього будівництва виготовляють зі щільних міцних і зносостійких порід (граніту, діориту, габро, базальту), оскільки умови їх експлуатації надзвичайно складні. До дорожніх матеріалів і виробів належать: брущатий камінь; брукове каміння; тротуарні плити і бордюрний камінь.
6. Будівельні розчини (класифікація). Бетони (класифікація). Залізобетон. Вироби із залізобетону.

Будівельні розчини – це штучний камінь,отриманий при затвердінні раціонально підібраної і ретельно перемішаної суміші, що складається з мінеральної в’яжучої сировини, дрібного заповнювача(піску), води та добавок. Будівельними розчинами нового покоління є матеріали, отриманні на основі сухих будівельних сумішей – порошкоподібних композицій, що виготовлені у виробничих умовах і склад з мінеральної в’яжучої речовини, мікронапорвнювачів, заповнювачів та добавок. Будівельні розчини класифікуються за призначенням, середньою густиною та видом в’яжучої речовини. За призначенням їх поділяють на розчини для кам’яних кладок, монтажу будівельних конструкцій (колони, стіни) облицювальних і штукатурних робіт та спеціальні (акустичні, теплоізоляційні, радіаційнозахисні, хімічно стійкі, жаростійкі тощо). За середньою густиною в сухому стані розчини поділяють на важкі з середньою густиною 1500 кг/м³ і більше та легкі, що мають середню густину менше 1500 кг/м³ .

Бетон є типовим прикладом композиційного матеріалу, який отримують при твердінні суміші в’яжучої речовини, заповнювачів та добавок. Бетони поділяються за такими ознаками:

за основним призначенням – конструкційні та спеціальні (дорожні корозійно стійкі, жаростійкі та вогнетривкі, декоративні)

за середньою густиною – у сухому стані бетони поділяють на особливо важкі(понад 2500 кг/м³) отримують з використанням залізних руд та сталевих відходів, важкі (2200 – 2500 кг/м³ ), передбачають застосування заповнювачів із щільних гірських порід; полегшені (2000 – 2200 кг/м³) з використанням нещільних заповнювачів(вапняк-черепашник, цегельний бій); легкі(500 – 2000 кг/м³)з використанням пористих заповнювачів (вулканічні і вапнякові туфи, пемза, керамзит) особливо легкі (менше 500 кг/м³) з використанням штучних пористих заповнювачів .

за видом в’яжучої речовини бетони поділяють на портландцементні, вапняні, гіпсові, лужні, асфальтові тощо.

За розмірами крупного заповнювача (вибір якого обумовлений конструктивними особливостями бетонних виробів) розрізняють бетони: крупнозернисті (заповнювач від 10…150 мм), дрібнозернисті(заповнювач до 10 мм), піщані (різновид дрібнозернистих з піском крупністю до 5 мм)

За структурою поділяють на щільні, поризовані, ніздрюваті, великопористі.

Залізобетон. Вироби із залізобетону.

Залізобетон – комплексний матеріал, який складається з бетону і розміщеної в ньому арматури, тому він має гарні фізико-механічні властивості, високу несучу здатність на стиск і згин, довговічність, вогнестійкість,стійкість до атмосферних впливів, опір динамічним навантаженням. Основним недоліком залізобетону є велика об’ємна вага. Для зниження ваги залізобетонних конструкцій використовують: високоміцні бетони і сталі, тонкостінні та пустотілі конструкції та конструкції з бетоном на пористих заповнювачах.

У несучих конструкціях каркаса із залізобетону використовують бетони щільної структури, виготовленні на цементних в’яжучих, щільних дрібних і крупних заповнювачах.

Для армування залізобетонних конструкцій використовують сталеві стрижні з арматури або дроту, сутки. За способом виготовлення залізобетонні конструкції каркасів можуть бути збірними, монолітними і збірно-монолітними.
7. Деревина: переваги і недоліки. Міцність та твердість деревини. Породи деревини, що використовуються у будівництві. Різновиди пиломатеріалів. Пороки та дефекти деревини.

До переваг деревини належать: екологічність матеріалу, висока повітропроникність та високі теплоізоляційні властивості, звукоізоляція без застосування спеціальних матеріалів, привабливий зовнішній вигляд, створює затишок і гармонію. А до недоліків деревини відносять : гниття, легко займистість, гігроскопічність, вади структури, вологісні деформації.

Міцністю називають властивість деревини чинити опір руйнуванню під дією механічних навантажень – стиск, розтяг, згин. Твердість деревини залежить від породи дерева та умов його росту, вологості та іншого. Зазвичай вказують середні відносні показники твердості у відсотках відносно дуба. Відноснв твердість дуба приймається за 100%.

У будівництві використовують хвойні (сосна, модрина, кедр, ялина) і листяні ( бук, клен, дуб, береза, ясень) породи деревини.

Із сосни виготовляють вироби від колоди, бруса до вагонки, плінтуса та ін. пагонажних виробів.

Модрина – одна з найстійкіших до механічних ушкоджень, а також вироби з неї не гніють через присутність у ній природної речовини камеді, яка захищає деревину від псування.

Ялина має малу смолистість, високу стійкість до розтріскування. Її як і сосну не варто використовувати для настилу підлоги в приміщеннях через високу м’якість матеріалу.

Бук – тверда міцна деревина добре фарбується і майже не змінює колір при лакуванні. Має колір від рожево-жовтого до червоно-бурого. Використовується для імітації горіха чи червоного дерева.

Клен – стійкий до впливу вологи, має білуватий колір з дрібними блискітками, які створюють ефект шовковистості.

Деревина ясеня має сірий колір з рожевуватим або жовтуватим відтінком і яскравою текстурою. Достатньо тверда і міцна, і пружна.

До різновидів пиломатеріалів належать бруски, обрізана дошка, дрібний брусок, рейки, планки, розпилена фанера та інші деревинні матеріали, отримані шляхом розпилювання.

Залежно від розмірів поперечного перерізу пиломатеріали поділяють на бруси, ширина і товщина яких більше 100 мм. Дошки – це коли ширина більше подвійної товщини, бруски – це коли ширина не більше подвійної товщини.

До виробів з деревини належать ламінат, паркет, віконна рама, фанера, елементи сходів, ДСП(деревно - стружкова плита) та інше.

Пороки деревини – це природні недоліки окремих ділянок деревини, які знижують її якість, що обмежує у використанні.

Відповідно до цього готова продукція розрізняється за сортами. Основний показник розподілу – наявність сучків. Сорт «Еліт» відповідає вищому класу, що означає повну відсутність у виробі будь-яких пороків деревини. У сорті «А» допускається не більше двох живих сучків на погонний метр, і в сорті «В» допускаються мертві та випадаючі сучки будь-якого діаметру та смоляні кишені.

Дефекти деревини вади готової продукції механічного походження, що виникають у дереві у процесі заготовки, транспортування, сортування та механічної обробки.
8. Стіни із цегли і штучного каміння. Стіни із дрібних бетонних блоків і природного каміння. Стіни із крупних елементів. Дерев’яні стіни.

Стіни із цегли і штучного каменя – це стіни, які виконують із керамічної цегли і каменю з використанням цементних, вапняних та цементно-вапняних розчинів. Товщина стін в 1; 1,5 ; 2; 2,5 цеглини. А також виконують з силікатної цегли і каменю розчини використовують аналогічні керамічним стінам. Стіни із цегли і штучного каменя міцні, проте важкі та трудомісткі. Більш економічні полегшені стіни, в яких частина кладки замінена теплоізоляційним матеріалом або повітряним прошарком: цегляно-бетонна, з термовкладками, колодязна кладка.

Стіни із дрібних бетонних блоків і природного каміння – це стіни які виконують з дрібних стінових блоків, які виготовляють із ніздрюватих бетонів і глини розмірами 390х190х188, 390х90х188 мм. Укладають такі стіни з перев’язуванням швів, вони є більш економічні, але менш міцні. Також їх виконують з природного каменю (черепашник, туф тощо) виготовляють розмірами 390х190х188 мм, укладають по однорядній системі перев’язуванням . Стіни мають привабливий вигляд і не потребують штукатурки.

Стіни із крупних елементів - це блоки маса яких більше 300кг, які виготовляють із цегли, легких бетонів(керамзитобетон, шлакобетон, пінобетон) туфу, черепашнику, сандвіч-панелей(багатошарові конструкції). До даного типу стін відносяться стінові панелі. Вони виготовляються з дверними і віконними блоками, з декоративним опорядженням зовнішньої і внутрішньої поверхні. Конструктивне рішення стін залежить від системи розрізки, розміру панелей, матеріалу. Також завнішні панелі залежно від конструкції можуть бути: одношарові – з легких бетонів, опоряджувальний шар, бувають зовнішні(облицювальна плитка) і внутрішні(штукатурка); багатошарові(тришарові) – два зовнішніх шари виконують із залізобетону, листкових матеріалів; внутрішній – з утеплювача (скловата, фіброліт, мінеральна вата).

Дерев’яні стіни – це стіни які використовують у районах багатих лісом. Вони залежно від конструкції бувають рублені(колоди 200, 400 мм), брущаті(150х150 мм, а внутрішні 100х150мм), щитові(ширина щита 600-1200 мм, зовні дошки товщиною 16 мм, а в середині протопласт товщиною 40 мм), каркасно-щитові(каркас виконують із стояків і обов ’язок, а простір заповнюють зовнішньою і внутрішньою обшивками).
9. Громадські будівлі. Їх класифікація. Загальні вимоги до будівель. Каркаси будівель та їх основні елементи (надати конструктивні схеми будівель).

Будівлями називають наземні споруди, які мають внутрішній простір, призначений для того чи іншого виду діяльності (житлові будинки, школи, лікарні та інше). Проте будівлі спеціального призначення такі як мости, канали, дамби відносяться до інженерних споруд.

Розрізняють цивільні(житлові та громадські) промислові та сільськогосподарські будівлі. Проте не зважаючи на тип будівлі вона має внутрішній простір який складається з окремих приміщень , що розташовані на одному рівні і утворюють поверх. Поверхи можуть бути цокольні, підвальні, надземні та мансардні. Саме за кількість поверхів будівлі поділяються на одноповерхові, малоповерхові(1-3 поверхи), багатоповерхові (4-9 поверхів), підвищеної поверховості (10-20 поверхів) висотні (більше 20). Наступна одиниця класифікації будівель за ступенем поширеності бувають масового будівництва та унікальні(театри, музеї тощо).

За нормативною документацією СНиП визначають 4 класи будівель. 1 клас – великі громадські будівлі, житлові будівлі підвищеної поверховості. До таких будівель висувають підвищені вимоги довговічності комфортності, вогнетривкості. 2клас – багатоповерхові житлові будинки, основні корпуси промислових підприємств, громадські будівлі масового будівництва;3 клас – житлові будинки до 5 поверхів громадські будівлі невеликої місткості. 4 клас – тимчасові будівлі.

Будівлі поділяються на дерев’яні, кам’яні, залізобетон, металеві тощо за матеріалом; за вилом і розмірами застосованих виробів, за способом спорудження – збірні, монолітні, збірно-монолітні.

Загальні вимоги до будівель полягають у функціональній доцільності(повна відповідність будівлі своєму призначенню)технічній доцільності(при виробництві конструкцій будівлі обов’язково враховують зовнішні впливи силові та несилові)міцності( здатність будівлі не руйнуватися, за будь-яких умов експлуатації)стійкості(опірність будівлі зсуву і перекиданню)жорсткості(незмінність геометричних форм і розмірів) довговічності(міцність, стійкість будівлі в цілому та її елементів з часом), існує 4 класи будівель за довговічністю.1 клас більше 100 р, 2клас 50-100 р, 3 клас 20-50р, 4 клас 5-20 р.Також вимогою до будівель є вогнестійкість, архітектурна виразність та економічна доцільність.

Каркаси будівель та їх основні елементи. Залежно від просторового розташування несучих елементів розрізняють такі конструктивні типи будівель:

безкаркасний (З несучими стінами. Зовнішні стіни сприймають навантаження від міжповерхових перекриттів). Каркасний(у вигляді системи поперечних рам і повздовжніх елементів. Несучими є колони, балки плити покриття і перекриття).З неповним каркасом(навантаження сприймають внутрішні колони і зовнішні стіни).