В чому полягає значення культурної спадковості, культурного генофонду у формуванні та розвитку культури
 Скачать 327.5 Kb.
|
|
Дайте характеристику процесу становлення та розвитку нової української літератури Нова українська література — період в історії української літератури, що охоплює 19 століття і характеризується становленням нової, ближчої і зрозумілішої для народу літератури. Виділяють чотири періоди розвитку нової української літератури: 1) Кінець VIII -30 р. ХІХ ст -розвивається просвітительский реалізм, сентименталізм. Формуються нові провідні жанри поезії, прози та драми. Саме в цей період розвивалась літературна українська мова, характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що обумовило й відповідну систему художніх засобів. 2)1840-60-ті роки ХІХ ст. -розвивається романтизм. З'являється Шевченко зі своїми творами. Зародження літературної критики (П.Куліш) проблемно-тематичне коло літератури ґрунтується на кріпацтві і пошуках шляхів боротьби з ним. 3)1870-90-ті роки ХІХ ст. -зародження натуралізму. З'являється журналістика і публіцистика. 4)Кінець ХІХ -початок ХХ -процвітає модернізм. Іван Котляревський (1769–1838) – поет, автор «Енеїди», зачинатель нової української літератури. 54)Прокоментуйте причини та наслідки переслідування української мови царизмом у ХІХ ст. Після приєднання українських земель до Російської держави національне пригноблення українського народу поступово перетворювалося на офіційну політику російського уряду, який розглядав Україну як свою колонію,проводячи планомірну політику русифікації. У досить розвинутій духовній культурі українського народу, її найважливішій складовій – мові, царизм вбачав постійну загрозу цілісності Російської імперії, а тому першочергово проводив розгорнуту політику денаціоналізації українців, підводячи їх до межі етнічного зникнення. 1847 р. - розгром Кирило-Мефодіївського товариства, початок жорстокого переслідування української мови, літератури, культури. 1863 р.-Валуєвський циркуляр. 1908 р. - Синод видав указ, у якому культурна й освітня діяльність на Україні визнана шкідливою, "могущей вызвать последствия, угрожающие общественному спокойствию и безопасности..."Наслідки-еміграція,репресії,неповноцінний розвиток мови тощо. 55)Наведіть приклади та характерні риси національно-культурного руху в другій половині ХІХ ст. У другій половині XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень. Наприкінці 50-х виникають так звані громади згуртовують навколо себе патріотично налаштовану інтелігенцію і студентську молодь. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасники якого - В.Антонович, Ф.Панченко, Т.Рильський, - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення. Створення у 1868 р. товариства «Просвіта»,Кир-Мефодіївське братство(46)Руська трійця(33). Отже, другу половину XIX ст. і особливо його кінець можна оцінити як важливий етап підготовки та збирання українських сил до боротьби за незалежність, за українську державність.Припиняли рух Валуєвський циркуляр,Емський указ. Політика царського уряду неспроможна знищити в українському народі прагнення до самовизначення, до вільного соціального та національного розвитку. 56)В чому особливість розвитку української культури кінця ХІХ -початку ХХ ст. ? У досить розвинутій духовній культурі українського народу, її найважливішій складовій – мові, царизм вбачав постійну загрозу цілісності Російської імперії, а тому першочергово проводив розгорнуту політику денаціоналізації українців, підводячи їх до межі етнічного зникнення.Національно-культурний рух(товариства,братсва(кирило-мефодіївське,руська трійця,просвіта)), переслідування української культури царизмом,покарання культурних діячів. Але знищити самосвідомість українців царизму не вдалося. Літературний процес другої половини XIX ст. формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників — Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Бориса Грінченка та ін.. Тарас Шевченко-«Кобзар», «Заповіт» тощо. українська література зазнає впливу європейського модернізму-Леся Українка Михайло Коцюбинський. 57)Дайте характеристику українській художній літературі ХІХ-початку ХХ ст..? XIX ст. — це доба становлення національної самосвідомості. Поетична збірка «Кобзар» видатного українського поета Тараса Шевченка, яка побачила світ у 1840 році, фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців.Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.)У 1820 році засновано Руську трійцю — галицьке літературне угрупування, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.Літературний процес другої половини XIX ст. формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників — Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Бориса Грінченка та ін. Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індивідуальних стилів письменства, використання різних жанрів — від епічних романів і повістей до новел, фейлетонів, оповідань тощо.З появою на зламі століть нової генерації авторів українська література зазнає впливу європейського модернізму. Найяскравіше цей підхід позначився на творчості двох провідних літературних постатей цього періоду — поетеси Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського. 58)Опишіть успіхи в драматургії та театральному мистетстві ХІХ-поч. ХХ ст. Українська драматургія останніх десятиліть ХІХ — початку ХХ ст. явила літературі і театру новаторські концептуально, різнопланові за стильовими ознаками, художнім мисленням сценічні твори. Її символіка, зосередженість на внутрішній боротьбі характерів, пристрасна дискусійність, наповненість психологічно-екзистенційними ситуаціями означили відхід у слові і театральній дії від традиційної драми, утвердження нових стильових, виражальних можливостей у письмі та на сцені. Творчість І. Карпенка-Карого, Лесі Українки, Олександра Олеся, В. Винниченка. З 40-х рр. ХІХ ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. з кінця 50-х років почали складатися спочатку аматорські, а потім професійні театральні гуртки й трупи, засновниками яких були П. Ніщинський, М.Кропивницький, М.Старицький, І.Карпенко-Карий. Український театр кінця ХІХ - початку ХХ ст. за своєю тематикою залишався переважно побутовим. Але тісний зв’язок з народною культурою робили його дуже популярним. 59)Проведіть аналіз досягнень суспільних і природничих наук ХІХ-поч. ХХ ст. Розвиток університетської освіти сприяв прогресові природничих наук. Великі відкриття в галузі математичного аналізу і математична фізика були зроблені М. Остроградським. Фундатором сучасної фізичної хімії став М. Бекетов У 1886 р. в Одесі зоолог І. Мечников і мікробіолог М. Гамалія заснували першу вітчизняну бактеріологічну станцію. Д. Заболотний і В. Високович зробили вагомий внесок у вивчення та лікування важких інфекційних захворювань. М. Кибальчича, який вже в ті часи запропонував ідею літального апарата (ракети) для польоту в космос (його іменем вже в ХХ столітті названо кратер на Місяці). 60.Дайте характеристику розвитку музчичної культури в XIX–XXст. Чималих здобутків у ХІХ ст. набула українська музична культура. Віками створювалася в нашого народу пісенно-фольклорна культура. Пісенності, мелодійності народної творчості сприяли помірний клімат, мелодійна мова, благодатна земля, українські ліси, луки, ріки, степи. Українськими піснями здавна захоплювалась і Європа, і Петербург. Ще у ХVІІІ ст. було створено цілий ряд культурно-музичних осередків у Києво-Могилянській академії, Харківському колегіумі, у Глухові, Полтаві, Переяславі. Українських співаків і композиторів запрошували до Придворної капели, вони стажувались в Італії. Творчу базу, фундамент цього розвитку заклали Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель. Крім того, діяли кріпацькі театри, симфонічні оркестри в Перемишлі, Качанівці, Сокиринцях, інших поміщицьких маєтках чи при церквах.У професійній українській музиці з’являються перші симфонії, на Заході України збагачують музичний репертуар твори М. Вербицького (автора музичного гімну України), Івана Лаврівського.Особливий внесок в українську і світову музичну культуру зробив Микола Віталійович Лисенко (1842—1912) — український композитор, диригент, етнограф, основоположник національної музичної школи, автор опер, які заклали фундамент українського оперного мистецтва: «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплениця», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Ноктюрн», «Енеїда», ряд дитячих опер. У музично-драматичній школі, яку він створив 1904 р., навчались українські композитори К. Г. Стеценко (1882—1922), Я. М. Ревуцький (1889—1977), О. Кошиць. 61.Прокоментуйте здобутки української культури на шляху її національного відродження. Українська культура початку 20-х років була в дуже тяжкому стані. Завершений на цей час новий поділ українських земель гальмував визрівання нації, отже, і її культури. Культурний потенціал народу був підірваний руйнівними наслідками громадянських протистоянь у суспільстві попередніх років, які не тільки руйнували духовні і матеріальні надбання минулого, а й нищили інтелігенцію — основного творця культурних цінностей.Проте і за цих умов українська культура вижила, більше того в 20-ті роки набула такого злету, який правомірно був названий українським культурним ренесансом, національно-культурним відродженням. При чин цьому багато. Це і інерція позитивних процесів у національно- культурному творенні часів української державності, і намагання націо нальне свідомих сил в українському суспільстві, в самій КП(б)У, особ ливо «боротьбистів», попри всі труднощі використати можливості офі ційно проголошуваної більшовиками національно-культурної політи ки. Українізація швидко переросла рамки дерусифікації освіти, апарату, створила те сприятливе середовище, в якому розпочався бурхливий процес національно-культурного відродження. Українська культура легалізувалась, українська мова фактично набула статусу державної. Маючи конкретні класові цілі — зближення між зрусифікованим робітничим класом і українським селянством, українізація разом з тим наповнювалась конкретним національно-культурним змістом, вилилася в масовий суспільний рух. У серпні 1923 р. уряд УСРР* прийняв декрет про українізацію, яким українську культуру фактично було визнано державною в республіці.Особлива заслуга у здійсненні політики українізації, отже, й розвитку української культури належала О. Шумському і М. Скрипники, які в 20-ті — на початку 30-х років очолювали Наркомат освіти УРСР. Отже, культуротворчий процес в Україні 20-х років виявив чітко виражені тенденції до національно-культурного відродження. На цьому шляху, всупереч наростаючим ідеологічним перепонам і політичним утискам, українська культура досягла успіхів світового значення. 62. В чому полягала суть політики коренізації та її наслідки для української культури? Принципово важливою складовою культурних процесів в Україні у 20—30-ті роки була політика коренізації, спрямована на те, щоб надати народам, об'єднаним у СРСР, певної «культурно-національної автономії» У практичному здійсненні політики коренізації в Україні виокремлюють два аспекти: українізацію і створення необхідних політичних та економічних умов для розвитку національних меншин.Суть політики коренізації полягає в спробі більшовицького керівництва очолити і взяти під контроль процес національного відродження на окраїнах. Цю тезу можна підтвердити висловами осіб, які у вирішенні національного питання займали діаметрально протилежні позиції..Отже, впроваджуючи політику коренізації на початку 20-х років, більшовицьке керівництво СРСР мало на меті створити у світового співтовариства враження про вільний та гармонійний розвиток радянських республік; знайти спільну мову з багатомільйонним полінаціональним селянством; зняти наростаюче протиріччя між народними масами і політичною елітою; поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах; частково компенсувати республікам СРСР втрату політичного суверенітету наданням прав «культурно-національної автономії». Коли ж у 30-х роках національне відродження, яке було одним із безпосередніх наслідків політики коренізації, почало виходити за межі міцніючої командно-адміністративної системи, цю політику було згорнуто. 63. Назвіть особливості та характерні риси культурного розвитку інших народів та національностей України в 1920–30-х рр. На початку 1920-х рр. у партійних комітетах були створені спеціальні підрозділи, що займалися роботою з національними меншинами, їх роботу координував підвідділ національних меншин ЦК КП(б)У. У 1924 р. підвідділ мав 4 секції: єврейську, німецьку, польську та болгарську. З квітня 1924 р. різнопланову роботу серед неукраїнського населення почала координувати Центральна комісія у справах національних меншин при ВУЦВК (головою був обраний секретар Президії ВУЦВК П.Буценко) та її органи на місцях. У 1927 р. було проведено першу Всеукраїнську нараду з роботи серед національних меншин, що сприяла активізації діяльності у цій сфері. Варто підкреслити, що в цей час досить активно провадилась лінія на найбільш повне представництво різних національностей в органах радянської влади. В результаті чого у 1929 р. у республіканському держапараті представники неукраїнського населення становили 63,8% всіх працюючих, в обласному - 73,1%, окружному - 46,5%. Всього у держапараті всіх рівнів представники інших національностей складали 41,3%. Для рівноправного розвитку національних меншин велике значення мало створення окремих адміністративно-територіальних одиниць у місцях компактного поселення неукраїнського населення. В жовтні 1924 р. у складі Української СРР була утворена автономна Молдавська республіка, а протягом 1924 - 1925 рр. почали функціонувати 7 німецьких, 4 болгарських, один польський і один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяли 566 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 - з єврейською, 31 - з татарською тощо. 64.Визначте причини суперчності та наслідки національно- культурного піднесення 1920-30. Українську культуру ХХ ст. живив, як й інші європейські культури, динамізм соціальних і духовних процесів, властивий світові від першої світової війни.Культурному піднесенню в Україні сприяла також загальноросійська визвольна боротьба і пожвавлення революційних настроїв на західних землях, що давало надію на швидке розв’язання віковічних національних проблем, відкривало можливість справедливішого соціального устрою. Але найважливішими стали нові історичні реалії – хоч і недовга, але власна державність у формі Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також політика українізації в перші пореволюційні роки в Україні (вже в складі радянської країни).Освіта. У січні – квітні 1919 року було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов’язковість шкільної освіти. Раднаркомом України було видано декрети про школу, згідно з якими церква відокремлювалась від держави і школа від церкви, скасовувалась плата за навчання в усіх без винятку навчальних закладах, всі приватні школи було передано державі, запроваджено спільне навчання хлопців і дівчат. Створювалася єдина десятирічна двоступенева школа, на базі семи класів будувалась професійно-технічна школа. Було встановлено два типи вищої школи: технікуми, що готували спеціалістів вузького профілю, та інститути, які випускали інженерів та інших спеціалістів різного фаху. У 1921 р. організовано робітничі факультети, які готували робітників і селян до вступу у вузи. Цього ж року видано декрет про ліквідацію неписьменності в республіці, а йому на допомогу через два роки виникло добровільне товариство «Геть неписьменність». У 1922 р. в УРСР, як і в усьому Радянському Союзі, було створено єдину комуністичну організацію дітей – піонерську.Рідною мовою могли навчатися і поляки, і євреї, і росіяни, і греки, і болгари, й інші національні меншини на території України, що сприяло розвиткові різних культур. Але для українців можливість вчитися рідною мовою означала не лише природність навчального процесу, коли не треба «мучитися» незрозумілим, штучно долати свій менталітет, почуватися другорядною людиною через неволодіння офіційною мовою.Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. 10–20-ті роки становлять собою цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ. Митці й науковці натхненно, наполегливо працювали у різних умовах – і колоніального існування в останні імперські роки, і в суворі, жорстокі часи війни й революції, і в перші – ще сприятливі для розбудови національної культури – пореволюційні роки; творили надзвичайно інтенсивно і плідно (наче передчуваючи нетривалість цих умов) науку і мистецтво найвищого рівня. Тому таким вагомим став тогочасний вітчизняний доробок і такий значний його внесок у світову культуру. 65. Дайте оцінку впливу політичних процесів 1920-30 на розвиток української культури В освіті України протягом 1930-х рр. відбулися процеси унітаризації, фактично, її російщення. Друга п’ятирічка характеризувалася знищенням специфічних особливостей у побудові народної освіти. Українська школа перестала відрізнятися від школи в будь-якій іншій союзній республіці СРСР. Були запроваджені єдині програми і підручники, ретельно проредаговані у відділах комітетів державної партії, які контролювали культурне будівництво.Здійснена в період суцільної колективізації села масова каральна акція проти ”куркулів” і ”підкуркульників”, тобто більш заможної або більш протестуючої проти колгоспів частини селянства, позначилася й на дітях репресованих селян. Сотні тисяч селянських родин були вислані з України у віддалені, непридатні для сільського господарства регіони СРСР.У 1930-і рр. посилилась цензура дитячої літератури та шкільних підручників. Були вилучені всі підручники, написані в 1920-х роках на основі концепцій М.Грушевського та С.Єфремова. Було проведено їх уніфікацію на базі російських підручників. Все це робилось для полегшення у майбутньому асиміляції українців.Наприкінці 20-х- на початку 30-х рр. ХХ ст. вагомих результатів було досягнуто в УСРР у розвитку освіти національних меншин: працювали відповідні школи, видавались підручники, готувалися педагогічні кадри. Однак у другій половині 1930-х рр. ці процеси під гаслом боротьби проти місцевого націоналізму поступово згортаються.. На кінець 20-х рр. ХХ ст. були остаточно знищені останні культосвітні організації національно-патріотичного спрямування на селі, зокрема товариство “Просвіта”. 66. |