Касько 55. Вступ актуальність дослідження

• Название: Вступ актуальність дослідження
• Дата: 23.03.2022
• Размер: 62.41 Kb.
• Имя файла: Касько 55.docx
• Тип: Документы; #410278
• страница: 2 из 6

РОЗДІЛ 1

РОЛЬ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

В ОСОБИСТІСНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

1. Відносини батьків як фактор розвитку дитини

Дані наукових досліджень про розвиток особистості дитини в сім’ї (С. Бєлічева, С. Броуді, Р. Бейлз, Л. Бенджамін, Р. Белл, А. Варга, В. Гарбузов, А. Денисенко, А. Захаров, Д. Ісаєв, О. Коннер, Є. Маккобі, А. Петровський, Б. Райський, А. Рое, П. Слатер, В. Соколова, А. Співаковська, М. Сегельман, Ю. Тарнавський, Г. Хоментаускас, В. Шутц, Е. Ейдеміллер, Г. Юзефович та ін.) можуть стати основою для розроблення навчальних тренінгових програм для батьків і педагогів, а також для індивідуалізованої системи психокорекційних програм для дітей [6; 7; 9;

15; 18; 19].

У своєму аналізі ми насамперед зупинимося на особливостях стосунків типу «батьки-дитина», що мають ключове значення в становленні особистості дитини. У цій рольовій моделі [26] «роль» визначається як система свідомих і несвідомих очікувань партнера. До таких ролей можемо віднести: роль заступника, колишнього, звичайного з дитинства партнера, роль двійника, роль ідеального себе, роль спільника. Неусвідомлена схильність батьків-невротиків пожвавлювати старий травматичний досвід, може призвести до того, що дитина скористається ними як об’єктом для витіснення афективних очікувань, страхів, тобто для розв’язання не переробленої емоційної напруги. При цьому батьки можуть

почати плутати дитину не тільки з іншим партнером, а й власне – з собою. У цьому випадку мова йде про нaрцистичні проекції.

У дослідницьких поясненнях впливу сім’ї на розвиток особистості дитини можна виділити два загальних напрями: особливості особистості дитини розглядаються як результат сімейних впливів; доводиться, що дитина сама визначає своє місце в контексті сімейних впливів.

Перший напрям створює зв’язок між певними впливами й особистісними характеристиками дітей, «об’єктами» впливу. У рамках цієї орієнтації накопичена велика кількість емпіричних досліджень. Значна частина їх стосується зв’язку особливостей ставлення батьків до дитини.

Дослідження психологічного механізму становлення гуманістичної спрямованості дитини в умовах сімейного виховання довело, що емоційний і соціальний розвиток дитини випробовує вплив не тільки взаємин батьки-діти, а й інших факторів: загального морально- психологічного клімату в сім’ї, співвідношення батьківських позицій батька й матері, взаємин дитини з іншими членами сім’ї. Велике значення у цьому процесі набувають особистісні якості батьків, їхні соціальні установки у спілкуванні з іншими людьми поза сім’єю. Ідентифікація дитини з батьками на основі сталого емоційного зв’язку припускає засвоєння дитиною і цих особистісних рис батьків [10].

На формування турботливого ставлення до батьків, ставлення до сім’ї, до будинку як до чогось вартісного тісним образом впливає задоволеність дитини тим становищем, що вона займає у сімейному колективі, увага до неї, до її інтересів, смаків, особливостей характеру, кола спілкування, уміння й бажання бачити в дитині особистість, що потребує уваги, пестощів, турботи [2].

Особистісні очікування пов’язані з такими факторами, як тісний зв’язок емоційних контактів близьких дорослих з дитиною та їх оцінне ставлення до неї [21].

Вплив сім’ї на формування адекватної самооцінки обумовлює ту або іншу поведінку дитини в класному колективі [20].

У другому напрямі наголошується на тому, що у стосунках «батьки – дитина» варто враховувати активну позицію самої дитини. У рамках цієї орієнтації заслуговують на увагу роботи психоаналітичного напряму, що враховують активність дитини у контексті сімейних стосунків, які використовують для цього термін «ідентифікація», уведений Зиґмундом Фройдoм. Явище ідентифікації вивчається в аспекті формування особистості як процес внутрішньої динаміки сил, які спонукають дитину до формування власного «Я» за схожістю до батьків, a також, як результат цього процесу [24].

У контексті даної проблематики варто згадати теорію атрибуції Дж. Роттера [28], що займається особистістю та її соціальними характеристиками. Одне з відгалужень цієї теорії приділяє особливу увагу постійній характеристиці суб’єкта так званого «локусу контролю» (Locus of control) з оцінками екстернальності-інтернальності. Автор концепту Дж. Роттер [28], спираючись на теорію соціального навчання, говорить про співвідношення внутрішнього контролю й зовнішнього контролю- підкріплення.

Цікавий підхід цієї теорії до впливу виховання на формування інтернaльнoсті-екстернaльнoсті особистості. За результатами досліджень чеських учених [25] більше екстернaльними є ті діти, батьки яких у процесі виховання ставилися до них як до перешкоди, а більше інтернaльними – ті, чиї батьки у процесі виховання підтверджували цінність дитини, не позбавляли її самостійності й свободи.

Вирішальне значення спілкування дитини з дорослими для її психічного й особистісного розвитку доведено дослідженнями вітчизняних і закордонних авторів, які вивчали явища гoспітaлізму, материнської депривaції, феномен «дефіциту спілкування», розвиток потреби

спілкування у дитини в спеціальних формувальних експериментах, а також порівнювали дітей, що виховуються в сім’ї [3; 16; 17].

У дослідженнях, що пов’язані з впливом сімейного виховання на формування особистості дитини, стосункам «батьки – діти» надається провідна роль у забезпеченні психічного здоров’я дітей, розвитку їхніх особистісних якостей, соціальної адаптації в шкільному колективі, засвоєння моральних норм, розвитку емпaтії, емоційної чуйності [7; 12; 14].

Ретельно вивчаючи це питання, М. Лорд, Н. Роллінг [27] присвячують свої роботи вивченню розвитку дитини в сім’ї як соціальній системі, що роздає ролі, які виконуються дітьми; що мають значення як для сім’ї в цілому, так і для розвитку дитини. Авторами виділяються 4 специфічні ролі: «козел відпущення», «мазунчик», «бебі», «примиритель». Всі ці ролі по-різному виконують свої функції, що допомагають стабілізувати стосунки у сім’ї.

Роботи, виконані в рамках такого підходу, висвітлюють загальні проблеми виховання дитини в сім’ї й такі його аспекти, як вплив на формування особистості дитини взаємин між батьками, ставлень батьків до дитини, особливостей турботи про дитину, системи вимог до неї [5; 11]. Однак здебільшого ці роботи мають описовий характер. Дослідження пaтoпсихoлoгів цікаві в плані пошуку практичного інструментарію для вивчення впливу сім’ї на виникнення у дитини психосоматичних захворювань і психічних розладів та на шляхи лікування цих захворювань [6; 8]. Соціально-психологічні роботи розкривають вплив сімейних стосунків на особистісні характеристики дитини, що виявляються в поведінці й спілкуванні [12; 14; 22].

У психологічних дослідженнях, присвячених вивченню ролі сімейного виховання у загальному психічному й особистісному розвитку дитини, показано значний вплив сімейного виховання на формування,

передусім, особливостей емоційної сфери дітей і афективних проявів у соціальній поведінці. Емоційне ставлення батьків до дитини, особливості контролю, способи пред’явлення моральних норм у спілкуванні з дитиною, організація спільної діяльності з нею, оцінювання вчинків дитини, стиль виховання у цілому виступають чинниками, що визначають психологічні механізми такого впливу. Дослідниками проблем розвитку спілкування дітей з однолітками підкреслюється, що зрозуміти своєрідність спілкування дітей, виявити його якісні особливості й механізми розвитку можна тільки в контексті спілкування з дорослими.

Джерелом зародження у дитини емоційно-позитивних ставлень до членів сім’ї є спільна домашня діяльність, що будується на засадах дружньої взаємодопомоги.

Актуалізація стереотипів досвіду спілкування дитини з дорослими й виникнення переживань, які є емоційною підготовкою дитини до нових контактів не тільки з батьками, а й з іншими людьми, здійснюється завдяки особистісним очікуванням дитини. Ставлення до дитини в родині й, насамперед, з боку батьків значною мірою показує міжособистісні зв’язки дитини, її статус у колективі.

На просоціальну поведінку дитини впливає альтруїстична поведінка батьків стосовно своїх дітей та інших людей. Діти з альтруїстичною спрямованістю переймають стиль поведінки батьків, які ставляться з емпатією і співчуттям до нещастя інших. Альтруїзм реальної поведінки на відміну від «вербальної» виховується в актуальних життєвих ситуаціях спілкування, а не тільки під дією слів. Причому максимальний вплив альтруїстичної установки вихователя виявляється у тому випадку, коли між ним і дитиною встановлюються теплі, дружні стосунки. Тепла, любляча атмосфера, загальне благополуччя у родині допомагають батькам, навіть мимоволі, навчити дитину найбільш адаптивним паттернам поведінки, що проявляється в успішності її спілкування з однолітками й у

її соціальній компетентності. Ставлення батьків до дітей, що відрізняється теплотою, розумінням, доброзичливістю, значним об’ємом спілкування, повагою їхньої незалежності й урахуванням думки дітей, сприяє формуванню високого рівня соціалізації, що включає володіння корисними навичками, формуванню високого ступеня незалежності, зрілості, упевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, дружелюбності й уміння орієнтуватися в соціумі. Здатність дитини до встановлення міцних емоційних зв’язків як із близькими, так і з іншими людьми, а також уміння адекватно виражати свої емоції розвивається в атмосфері щирої батьківської любові, доброти, взаємного розуміння, визнання прав дитини.

Відзначено, що у сім’ях, у яких доброзичливе ставлення до дитини поєднується з турботою про інших членів родини, дитина навчається враховувати інтереси й потреби близьких людей, вникати в їхній емоційний стан.

У сім’ях делінквентних дітей переважними типами виховання виступають гіперопіка з боку батьків, або повна байдужість батьків до дитини, зокрема – при жорстокому, агресивному ставленні до неї.

Вказується, що як демократичні, так і авторитарні батьки застосовують виховні прийоми запобігання відхилень у поведінці дітей [4].