Задачі медичної мікробіології, етапи розвитку. Вдосконалення методів лабораторної діагностики інфекційних хвороб

• Название: Задачі медичної мікробіології, етапи розвитку. Вдосконалення методів лабораторної діагностики інфекційних хвороб
• Анкор: Modul_MIKROBIOLOGIYa.docx
• Дата: 26.10.2017
• Размер: 154.95 Kb.
• Имя файла: Modul_MIKROBIOLOGIYa.docx
• Тип: Документы; #9844
• страница: 8 из 8

9.6 II Реакція преципітації та її використання в медичній практиці. Реакція преципітації в гелі та імуноелектрофорезу. В основі її механізму лежить утворення і випадання в осад комплексів антиген - антитіло. Проте вона відрізняється за характером антигенів: в реакції аглютинації вони корпускулярні, а в цій реакції - молекулярні, в розчинному стані. Антигенами можуть бути екстракти мікроорганізмів. Тканин, органів, хімічні речовини. Феномен преципітації полягає в тому. Що антитіла з’єднуючись з розчинними антигенами зумовлюють утворення осаду або помутніння розчину. За титр реакції приймають найбільше розведення антигена, яке дає позитивний результат. Реакція відбувається при змішуванні розчинів антигена і антитіла або нашаруванні одного компонента на інший. В останньому випадку. На межі двох реагентів утворюється преципітат у вигляді кільця. Тому така реакція називається кільцепреципітація. Методика постановки: для цього в пробірку вносять діагностичну преципітуючу сироватку і нашаровують досліджуваний матеріал. РП позитивна за умови появи кільця на межі преципітину і преципітиногену.

Для аналізу складу антигенів широкого поширення набула реакція преципітації в гелі. Розрізняють просту і подвійну дифузію в гелі. Проста імунодифузія - агаровий гель, який містить приципітуючу сироватку, поміщають у вузькі пробірки і зверху нашаровують розчин антигена; дифундуючи в гель, антиген зв’язується з відповідними антитілами, утворюючи мутні лінії преципітації; розміщення ліній в агарі визначається концентрацією відповідного антигену. Подвійна імунодифузія - на відміну від попереднього методу у цій реакції реагенти розділені шаром нейтрального гелю, який не містить реагентів; на поверхню гелю, змішаного з специфічною сироваткою. Вносять шар нейтрального гелю, після застигання якого нашаровують антиген, дифундуючи на зустріч один одному. Антиген і антитіла зустрічаються в шарі нейтрального гелю і утворюють лінії преципітації.

Феномен преципітації широко використовується в мікробіологічній практиці. Зокрема, в судово-медичній експертизі його застосовують для визначення видової належності крові. За допомогою специфічних преципітуючих сироваток проти білка людини, різних тварин і птахів можна встановити, якому виду належить виявлена кров. Таким чином визначають можливу фальсифікацію продуктів. Ця реакція застосовується для діагностики епідемічного цереброспінального менінгіту, чуми, дизентерії. Особливе значення має реакція термопреципітації Асколі, яку використовують для визначення інфікованості збудником сибірки продуктів і матеріалів тваринного походження.

При діагностиці різноманітних бактеріальних і вірусних інфекцій досить часто використовують метод зустрічного електрофорезу, результат якого можна одержати через 1-2 год. Імуноелектрофорез є поєднанням 2 методів – електрофорезу в гелі і наступної після нього подвійної імунодифузії. Для проведення реакції використовують скляні пластинки, предметні скельця, на які наносять тонкий шар агару. Спочатку антигени розміщують у центрі пластинки і розділяють їх в електричному колі. Потів у канавку, зроблену в агарі паралельно до лінії розділу антигенів, вносять специфічну сироватку. Дифундуючи назустріч один одному. Антигени і антитіла у місці контакту утворюють дуги преципітації.
9.7 III Реакція зв’язування комплементу, її використання в діагностиці інфекційних хвороб. Методика постановки. Характерною відмінністю РЗК є участь в ній, крім антигену і антитіла, інгредієнтів реакції гемолізу, яка виступає у вигляді індикаторної системи. Взаємодія антигену з антитілом не завжди зумовлює візуальні зміни, які дозволяють визначити результат реакції. Відомо, що при утворенні комплексу антиген – антитіло до нього завжди приєднується комплемент. Якщо антиген і антитіло не відповідають один одному, комплемент не зв’язується, залишається вільним у системі. При додаванні комплексу еритроцити барана – гемолізини вільний комплемент, зв’язуючись з ним, викликає гемоліз еритроцитів. Цей принцип і покладено в основу РЗК. При відповідності антигену антитілу з ним зв’язується комплемент. Класичну постановку методу РЗК запропонували Борде і Жангу для діагностики хронічної гонореї. При постановці реакції компоненти вносять у певній послідовності. Спочатку в пробірки, у яких міститься розведена сироватка хворого, додають рівні об’єми антигену і комплементу в робочій дозі. Пробірки ретельно струшують і ставлять у термостат при Т=37 на 1 год. За цей час з’єднується антиген з антитілом, і на цьому комплексі фіксується комплемент. Одночасно в термостаті інкубують гемолітичну систему. Через годину в усі пробірки основного досліду додають по 1мл гемолітичної системи і знову ставлять у термостат. Через 30-45 хв. проводять облік реакції при умові повного гемолізу в контролях сироватки, антигену і комплементу. РЗК оцінюють за чотири плюсовою системою : різко позитивна реакція (++++,+++) – повна затримка гемолізу, рідина безколірна або блідо-рожевого кольору, еритроцити осідають на дно; позитивна реакція (++) – часткова затримка гемолізу, рідина рожевого кольору, компактний осад еритроцитів; сумнівна реакція(+) – незначна затримка гемолізу, на дні ледь помітний осад, рідина рожевого кольору; негативна реакція (-) – повний гемоліз, осад відсутній, рідина червона і прозора. РЗК набула широкого розповсюдження для діагностики багатьох інфекційних захворювань, алергічних станів. Вона використовується для серологічної діагностики захворювань бактерійної етіології (сифілісу, лептоспірозу, бруцельозу, туляремії, лістеріозу, озени, орнітозу), вірусного походження (грипу, паротиту, цитомегалії, поліомієліту, лімфоцитарного менінгіту), грибкових (кандидозу, асперігельозу). А також токсоплазмозу, пневмоцистозу.
9.3 IV Протипухлинний імунітет, його особливості Він представляє собою систему, яка включає в себе 2 лінії захисту з різними характеристиками і функціями. Перша з них - природний імунітет - реагує на присутність в організмі чужорідного тіла, у тому числі мутованих клітин, які можуть бути джерелами розвитку пухлин. Друга - адаптивний імунітет – служить для реалізації імунної відповіді шляхом формування популяції лімфоїдних клітин, які ведуть боротьбу з пухлиною, яка розвивається. Для цього адоптивний імунітет, на відміну від природного, має характерні якості - імунологічну пам’ять по відношенню до конкретного пухлинного фактора і здатністю розпізнавати цей фактор, в результаті чого формується і підтримується імунна відповідь, а наприкінці руйнуються атипові для організму пухлинні клітини. Саме на основі специфічності та імунологічної пам’яті створюються різні вакцини. Природний імунітет реалізується за рахунок декількох типів клітин: великих гранулярних лімфоцитів - природних кілерів, мононуклеарних клітин, нейтрофільних гранулоцитів. Функція природного імунітету полягає у розпізнаванні і руйнуванні мікробних інфікованих вірусом, злоякісних клітин шляхом фагоцитозу або цитотоксичного ефекту. Друга функція полягає у представленні чужорідного матеріалу системі адоптивного імунітету. Природний і адоптивний імунітет - це ланки єдиного механізму імунологічного захисту, реалізація якого направлена на підтримку постійності внутрішнього середовища організму і знешкодження чужорідних субстанцій, у тому числі і трансформованих клітин. Існує комплекс, який розпізнає пухлинний антиген і може викликати розвиток ефективної імунної реакції. Цей комплекс об’єднує декілька факторів. Пухлинний антиген, який може бути фагоцитований і перероблений клітинами природного імунітету. Представляє собою пептидну молекулу, яка зв’язана з різними молекулами гістосумісності, представленими на моноцитах або тканинних макрофагах. В такому вигляді антиген взаємодіє з відповідними рецепторами лімфоцитів, які є попередниками цитотоксичних клітин. Система протипухлинного імунітету працює по типу замка і ключа, при цьому механізм розпізнавання від макрофагів до лімфоцитів пов’язаний з ізоантигенами. Це означає, що всі клітини, які беруть участь у реалізації адоптивного імунітету, повинні належати одному організму. Дійсність цього механізму доведена у багатьох експериментах, які можна одержати різними методами молекулярної біології та генної інженерії.
9.9 V Реакції імунної сироватки при вірусних захворюваннях (нейтралізації, зв’язування комплементу) Реакцію нейтралізації в лабораторній практиці використовують для нейтралізації вірусів. В основі цієї реакції лежить здатність специфічних антитіл міцно зв’язуватись з вірусами. В результаті віруси не можуть адсорбуватись на чутливих клітинах і розмножуватись в них. Для постановки реакції необхідна наявність вірусу, сироватки, яка містить антитіла, і біологічного об’єкта, який виступає індикатором нейтралізації. Залежно від виду вірусу такими об’єктами можуть бути лабораторні тварини, курячі ембріони, тканинні культури. У реакції в якості антигену використовують культуральні рідини, алантоїсну і амніотичну рідини курячих ембріонів, суспензії органів лабораторних тварин, в яких репродукувались віруси. Залежно від мети дослідження в якості антитіла використовують або сироватки хворого - для встановлення концентрації противірусних антитіл, або стандартні противірусні сироватки - для ідентифікації збудника. В першому випадку використовують сироватки, які були узяті у хворого на початку хвороби і в період реконвалесценції. Перед постановкою РН вірус попередньо титрують, визначаючи найменшу концентрацію, яка викликає цитопатичну дію або зараження експериментальних тварин чи курячих ембріонів. За титр вірусу приймають 50% дозу. Для розведення вірусної суспензії при проведенні РН на курячих ембріонах використовують фосфатно-буферний розчин. Методика постановки: до послідовних розведень досліджуваних сироваток вносять по 100 ЦПД вірусу і обидва реагенти інкубують при Т+37 протягом 1-2 год. Після чого до суміші вірусу і сироватки додають суспензію клітин або суміш вводять в організм лабораторних тварин. При наявності у сироватці хворого вірус нейтралізуючих антитіл свідчить відсутність цитопатичної дії вірусу у культурі клітин або проявів інфікування лабораторних тварин. Досить часто для діагностики вірусних інфекцій вживається модифікація реакції нейтралізації - кольорова проба. В основі ї лежить те, що в процесі життєдіяльності культури клітин у поживному середовищі накопичується кислі продукти метаболізму, які зумовлюють зміну ph середовища і появу жовтого забарвлення.
9.4 VI Антитоксини, застосування антитоксичних сироваток в медицині Антитоксини - специфічні антитіла, що утворюються в організмі людини і тварин під впливом токсинів мікроорганізмів, отрут рослин і тварин і мають здатність нейтралізувати їх отруйні властивості. Антитоксини являють собою гамма глобуліни, здатні специфічно взаємодіяти з токсинами. Кожен А. знешкоджує лише той токсин, під впливом якого утворився. А. – одні із чинників імунітету, виконують головну захисну роль у разі токсинемічної інфекції (дифтерії, правця, ботулізмі. Анаеробній газовій і стафілококовій інфекції). В організмі у природних умовах А. утв. у результаті перенесеної токсинемічної інфекції чи носійства токсигенних мікроорганізмів, виявляються в сироватці крові і можуть забезпечувати несприйнятливість до токсинемічних інфекцій. Антитоксичний імунітет можна створити і штучно - активною імунізацією антитоксином або введенням антитоксичної сироватки . антитоксичні сироватки отримують у результаті імунізації коней і великої рогатої худоби анатоксинами у зростаючих дозах, а потім і відповідними токсинами. У практичній медицині антитоксичні сироватки застосовують для профілактики і лікування дифтерії, правця, ботулізму, стафілококового сепсису. Для досягнення лікувальної дії важливим є своєчасне введення антитоксину, здатного знешкодити токсин, що циркулює в крові. Введення людям антитоксичних сироваток може супроводжуватись ускладненнями, що проявляються анафілактичним шоком, сироватковою хворобою. Щоб уникнути цього, препарати вводять за методом Безредки.
9.8 VII Опсоніни та їх роль в імунітеті. Реакція фагоцитозу. Опсонофагоцитарний індекс.

Опсонінами називаються антитіла, які сприяють фагоцитозу. Опсоніни виявляються як в імунній , так і в нормальній сироватці крові, в останньому випадку в дуже малій кількості. Наявність опсонінів безумовно має певне захисне значення, особливо при інфекціях, в яких фагоцитоз визначає стан імунітету. Опсонізація являється яскравою ілюстрацією дії різних факторів імунітету.

Мечніков і Борде всиановили, що фагоцитоз значно посилюється, якщо до суміші фагоцитів і бактерій добавити імунну сироватку проти фагоцитованого мікроба. Вони припускали, що в імунній сироватці є особлива речовина – стимулін, який активізує лейкоцити. В подальшому Райтом і Савченком було показано, що ці антитіла діють не на лейкоцити, а на бактерії, підготовлюючи їх до поглинання фагоцитами. Вони були названі Райтом опсонінами.

Реакція фагоцитозу

Фагоцитарну активність лейкоцитів оцінюють по інтенсивності захвату ними тест-бактерії, в якості яких використовують стандартну культуру стафілококу або збудника конкретної інфекції. Для кількісної оцінки фагоцитарної активності розраховують фагоцитарний показник – середню кількість захоплених бактерій на один лейкоцит і процент фагоцитованих клітин. Про наявність антитіл опсонінів в сироватці крові судять по підвищенню його фагоцитарної активності , про що свідчить опсонофагоцитарний індекс – відношення фагоцитарного числа імунної сироватки до фагоцитарного числа нормальної сироватки.
Підготовка питань з мікробіології.

9.10.Реакції з міченими антитілами або антигенами. Реакції імунофлюоресценції,імуноферментного та радіоімунного аналізів. Практичне використання.

а)Ріф - полісистемна,непряма, гетерологічна .У діагностиці застосовують пряму і непряму Ріф. Використовують антитіла,мічені флуоресцентним барвником - ізоціанатом флюороесцеїну. З'єднуючись з антигеном вони утв. комплекс,який при дії У-ф випромінювання дає яскраво-жовте світіння. Пряма Ріф: взаємодія між антигеном і специф. антитілами обробленими флюор. барвниками. Непряма Ріф:спочатку зв’язують антиген з неміченим антитілом,потім комплекс обробляють міченим анти-γ-глобуліном .Комплекс антиген-антитіло-антиглоб. легко виявляють у люмінесцентному мікроскопі.

б)Іфа- взаємодія антигену з антитілом ,хімічно зв’язаним з ферментом. Комплекс набуває ферментативної активності і розщеплює відповідний субстрат з появою забарвлення і люмінесцентним ефектом. Прямий Іфа- визначає наявність антигену, непрямий антитіл.(до комплексу антиген-антитіло проти якого-небудь антигену добавляють мічений ферментом антиглобулін проти 1-ої імунної сироватки і хромогенний субстрат). Ефект позитивної реакції: темно-коричневе забарвлення рез-таті з'єднання анти глоб. сироватки, що несе імунофермент. комплекс, з імуноглоб. досліджуваної сироватки.

Простий і доступний метод для виявлення антитіл і антигенів при різних захворюваннях.

в)Ріа- використовують стандартні к-сті антисироватки проти дослідж. антигену і к-сть цього антигену, міченого радіонуклідом. Для мічення найчастіше використовують 2 нукліди:тритій 3Н і 125І йод. Радіоактивність заміряють лічильниками γ-проміння . Чим більша к-сть дослід. антигена, тим менше міченого антигену зв’язується з антитілами. Ріа найчутливіший імунологічний метод ,дозволяє виявляти слідові к-сті білка(нано-, пікограми).

9.11.Гіперчутливість негайного та уповільненого типів. Практичне використання алергічних проб в діагностиці інфек. хвороб.

Змінену під впливом патогенних макроорганізмів, токсинів,лік. Засобів та інш. Речовин реактивність організму називають алергією . Алергія:

а)Гіпер. нег. типу пов’язана з β-системою імунітету. Проявляється незабаром після введення антигену. У розвитку бере участь реакція антиген-антитіло в тканинах і рідких тканинних середовищах, може передаватись від однієї тварини до іншої введенням імунної сироватки сенсибілізованих тварин. Відносять до г. н. типу анафілаксію,сироваткову хворобу, атопії та інш.

б)Гіпер. упов. типу пов’язана з Т-системою імунітету. Може передаватись ввденням лімфоїдних клітин сенсибілізованого орг-му. Сенсибілізовані Т-лімфоцити несуть на своїй поверхні рецептори, специфічні до кожного антигену, завдяки яким вони зв’язуються з чужорідним антигеном і руйнують його за допомогою ферментів, лімфокінів. До гіп. упов. типу належать інфекційна і контагіозна алергія,ауто алергічні реакції, реакції при трансплантації.

Алерг. реакції широко використовують у діагностиці інф. Захворювань у вигляді шкірних проб, реакцій бласттрансформації лімфоцитів, специфічного розетко утворення, ушкодження нейтрофільних гранулоцитів та ін. Визначення к-сті лімфокінів та їх активності – діагностика сепсису і визначення ефективності протипухлинної терапії.

9.12.Вакцинопрофілактика, типи вакцин. Методи введення .Побічна дія вакцинних препаратів .Вакцини-препарати, одержані з бактерій,вірусів та інших мікроорганізмів, їх хім. компонентів, продуктів життєдіяльності або виготовленні штучним шляхом , які застосовують для активної імунізації людей і тварин з метою профілактики лікув. інф. хвороб. За способом одержання і характером антигенів поділяють на : живі, вбиті, хімічні, субклітинні, субодиничні, анатоксини, штучні, анти ідіотипові. Вакцини вводять в організм нашкірно, підшкірно, внутрішньошкірно, через рот, на слизову оболонку носа, зіва.

Побічна дія:інфекційні, запальні, алергічні реакції, слабкість, підвищення Т°, сенсибілізуюча дія.

9.13.Живі вакцини, принципи одержання. Практичне використання та оцінка ефективності. Біологічні препарати виготовленні з живих бактерій або вірусів з пониженою вірулентністю, але вираженими імуногенними в-ми .Індукують довготривалий і напружений поствакцинальний імунітет, є найбільш ефективними.

Для виготовлення використовують «атенуацію» - зниження вірулентності, шляхом несприятливих умов культивування, селекцію найменш вірулентних штамів.

Їх важко зберігати, стандартизувати ,контролювати активність. У людей зі слабким імунітетом живі вакцини можуть викликати зах-ня. Відносяться : вакцини проти тубер.(БЦЖ),кору, жовтої гарячки,поліомієліту, сказу, віспи та інш.

9.14.Корпускулярні вбиті вакцини . Принципи одержання .Практичне використання та оцінка ефективності.

Належать: Черевнотифозна, паратифозна, холерна, коклюшна, вакцини грипу, лептоспірозів та інш. Виготовлення:1)підбір штаму з вірулентними і імуногенними в-ми.2)засівають на спеціальні поживні середовища для одержання значної к-сті біомаси.3)готують маточні суспензії для інактивації(гріють при 56-60°С протягом 1-2 год. або діють формаліном, спиртом, ацетоном та інш).4)стандартизують. Перевіряють на стерильність, антигенність , імуногенність , реактивність. Переваги:можливість використання к-ох антигенів , стабільність, безпечність та швидкість виготовлення.

9.15)Хімічні вакцини, принципи одержання. Практичне використання та оцінка ефективності.

З бактерій чи вірусів за допомогою хімічних методів або У-З вилучають окремі антигенні компоненти, які складають основу хім. вакцини. Такі очищені антигени можна концентрувати й адсорбувати на різних основах, збільшуючи імуногенну активність. Належать: черевнотифозна, пневмококова, менінгококова. Ці вакцини довго зберігаються ,вони менш реактогенні , не мають побічних дій і забезпечують тривалу імуностимулюючу дію.

9.16)Анатоксини, їх одержання та використання.

Препарати, які одержують з бактеріальних білкових токсинів при дії на них формаліну(0.3-0.5%) протягом 3-4 тижнів при 39-40 °С. Не має отруйних властивостей, але має антигенні. Одержані анатоксини очищують, концентрують й адсорбують на гідроокисі алюмінію. Належать: правцевий, дифтерійний, ботулінові, гангренозні, стафілококові анатоксини.

Силу анатоксину визначають у реакції флокуляції і виражають в Одиницях Флокуляції, активність визначають за здатністю вступати у реакцію зі спец. антитоксичною сироваткою і виражають в Од. Зв'язування .

9.17)Вакцинотерапія, показання. Види лікувальних вакцин, принципи виготовлення.

Для лікування хворих з тривалим перебігом інфекційних захворювань застосовують вакцини з убитих мікроорганізмів ,анатоксини, екстракти із стафілококів. Ефективне лікування стафілококовим анатоксином, полівалентною стафілококовою і стрептококовою, гонококовою, проти бруцельозною і проти дизентерійною вакцинами і вакцинами проти розсіяного енцефаломієліту і розсіяного склерозу.

У деяких випадках застосовують аутовакцини. Для підвищення реактивності організму ,активації функції органів і систем як засіб неспецифічної терапії при запальних зах-ях очей ,стат. Органів у жінок , сифілісі нерв. системи, екземі, хронічній стрептодермії, мікозах, різних формах туберкульозу рекомендується застосування бактеріального полісахариду – пірогеналу.