Задачі медичної мікробіології, етапи розвитку. Вдосконалення методів лабораторної діагностики інфекційних хвороб
 Скачать 154.95 Kb.
|
|
Інфекція.питання6.Первинна локалізація збудника, її практичне значення в лабораторній діагностиці. Джерело інфекції - різні живі і неживі об'єкти зовнішнього середовища, які містять і зберігають патогенні мікроорганізми. Механізми передачі: • фекально-оральний - збудник локалізується в кишечнику, передача аліментарним шляхом - з їжею, водою; • аерогенний (респіраторний, повітряно-крапельний) - збудник локалізується в дихальних шляхах, передається повітряно-краплинним, повітряно-пиловим шляхом; • кров'яний (трансмісивний) - збудник локалізується у кровоносній системі (малярія, висипний тиф), передається комахами; • контактний - збудник локалізується на зовнішніх покривах (шкіра та слизові) а) прямий - передача збудника відбувається при безпосередньому доторканню (венеричні хвороби), б) непрямий - через заражені предмети навколишнього оточення; • вертикальний - передача збудника через плаценту плоду від інфікованої матері (внутрішньоутробне зараження) при таких хворобах, як токсоплазмоз, краснуха, ВІЛ-інфекція, герпетична інфекція та ін При інфекціях дихальних шляхів немає потреби виявляти фактор, через який передався збудник, тому що він відомий (по¬вітря) У заражених осіб збудники перебувають на слизових обо¬лонках носоглотки, гортані, іноді трахеї та бронхів, звідки під час кашлю, розмови, чхання з крапельками слизу виділяються в дов¬кілля (крапельний механізм передачі) Зараження відбувається при потраплянні цих крапельок або пилу, що утворився при їх підсиханні, у дихальні шляхи сприйнятливої людини До цієї гру¬пи інфекцій відносяться грип, дифтерія, кір, ангіна.При лабораторній діагностиці при первинній локалізації збудника в дихальних шляхах на дослідження беруть мазок з зіву, носоглотки, харкотиння. При кров'яних інфекціях, збудники перебувають у кровоносній системі хворої людини чи тварини, звідки можуть потрапити в кров іншої особи за допомогою кровосисних комах (воша, комар, блоха, москіт, кліщ) Це так званий трансмісивний механізм передачі До цієї групи належать висипний тиф, малярія, геморагічні гарячки, кліщовий енцефаліт, чума та ін Зрозуміло, що розірвати такий механізм передачі збудника можна шляхом зни¬щення комах-переносників, тобто засобами дезінсекції.При трансмісивному шляху потраплянні збудника, він локалізується в крові, тому при лабораторній діагностиці на дослідження беруть кров. При інфекціях зовнішніх покривів збудники потрапляють на шкіру та слизові оболонки завдяки прямому (безпосередньому) контакту з джерелом збудника або через різні предмети (непрямий контакт).Тому лабораторна діагностика найчастіше у таких випадках проводиться дослідження зовнішніх покривів та мазків слизу При фекально-оральному шляху потрапляння збудника, він локалізується в шлунково-кишковому тракті.На лабораторне дослідження найчастіше беруть калові маси. Інфекційною дозою називається певна кількість патогенних бактерій. Здатних викликати захворювання Інфекція.питання7 Шляхи розповсюдження мікробів і токсинів у організмі(бактеріємія, септицемія, токсинемія,вірусемія) Епідеміологія - наука про закономірності поширення інфекційних захворювань у популяції людини. Епідеміологія вивчає епідемічний процес - складне соціально-біологічне явище. Будь-який епідемічний процес включає три взаємопов'язані компоненти: джерело інфекції; механізм, шляхи і чинники передачі збудника; сприйнятливий організм Вірусемія - циркуляція вірусу в крові. Пов'язана з розмноженням вірусів в клітинах внутрішніх органів і їх виходом із зруйнованих або пошкоджених клітин. При багатьох вірусних інфекціях вірусемія є закономірним процесом, істотною стадією патогенезу вірусної інфекції. вірусемія спостерігається при гепатиті В, вона характерна для більшості інфекцій, що передаються кровососними переносниками, - кліщових і комариних енцефалітів, геморагічних лихоманок, тропічних лихоманок (денге, жовта лихоманка та ін.) Рідше вірусемія виникає при грипі і респіраторних вірусних хворобах, сказі та ін вірусемія може спостерігатися в інкубаційному періоді хвороби Бактеріємія - циркуляція в крові бактерій. БАКТЕРІЕМІЯ - присутність бактерій в крові. Проникнення збудника в кров відзначається при багатьох інф. хворобах і є обов'язковим або можливим компонентом їх розвитку. Кількість мікроорганізмів в одиниці об'єму крові залежить від вірулентності збудника та опірності організму хворого. При тривалій і вираженої бактеріємії зазвичай формуються генералізовані і, зокрема, септичні форми інф. процесу. Найбільш важкою генералізованою формою інфекції є сепсис або септицемія. Цей стан характеризується розмноженням збудника в крові при різкому пригніченні основних механізмів імунітету. СЕПСИС (Генералізована гнійна інфекція) - загальна важке інфекційне захворювання, що виникає внаслідок поширення інфекції з первинного вогнища у зв'язку з порушенням місцевих і загальних імунологічних механізмів. Первинним септичним вогнищем може бути будь-який нагноительной процес м'яких тканин, кісток, суглобів і внутрішніх органів. Тривале існування місцевого гнійного вогнища а також нерадикальної оперативне втручання з приводу гнійного процесу можуть супрооджуватися розвитком сепсису. Якщо в патогенезі інфекційного захворювання провідною ланкою служить інтоксикація, викликана циркуляцією екзо-або ендотоксинів збудника в крові, то такі стани визначають терміном токсінемія. . Токсемія виникає тоді, коли в крові накопичуються продукти розпаду від життєдіяльності мікроорганізмів, що локалізуються в організмі людини. Інфекція.Питання8. Основні періоди розвитку інфекційної хвороби. Носійство збудника. Інфекцією, або інфекційним процесом, називається взаємодія патогенного мікроорганізму та макроорганізму, яка відбувається під впливом навколишнього середовища. Якщо в результаті взаємодії з патогенним мікроорганізмом порушуються фізіологічні функції і настає розлад життєдіяльності організму, то виникає інфекційна хвороба — одна з форм інфекційного процесу. Інкубаційний період починається з моменту проникнення інфекційного агента в організм людини до появи перших проявів захворювання. Збудник зазвичай не виділяється з організму в навколишнє середовище. Продромальний період супроводжується первинними клінічними проявами загальними для багатьох захворювань. У даний період збудник інтенсивно розмножується і колонізує тканину, а також починає продукувати відповідні ферменти і токсини. Тривалість періоду не перевищує 24-48 год. Збудник як правило не виділяється в зовнішнє середовище. Розпал хвороби характеризується появою специфічних симптомів. Збудник продовжує інтенсивно розмножуватися в організмі. Разом з тим відбувається виділення збудника з організму хворого, внаслідок чого він становить небезпеку для оточуючих. На початку періоду виявляються специфічні антитіла в сироватці крові хворого. Період розрішення, який може закінчитись видужанням, носійством чи смертю( Через Проникнення високовірулентних збудників,Недостатнього імунітету, Інших соматичних захворюван,Соціальних факторів) Реконвалесценція (одужання) - період, протягом якого поступово відновлюються фізіологічні функції уражених клітин, тканин і всього організму. Тривалість його залежить від стану організму господаря, реабілітаційних заходів і т.д. Кількість антитіл досягає максимуму. При багатьох інфекційних захворюваннях у період реконвалесценції збудник виділяється з організму людини у великій кількості. одужання може бути літичне (повільне), критичне (швидке) Однією з форм взаємовідносин між збудником і макроорганізмом без проявів захворювання є носійство патогенних мікроорганізмів.Носійство можливе тільки при низькому рівні імунітету.При одних захворюваннях виробляється тривалий і напружений після інфекційний імунітет, який виключає носійство.При інших захворюваннях виробляється після інфекційний імунітет слабкого напруження,що і обумовлює збереження збудника у вигляді носійства. Носійство – це особлива форма імунологічної толерантності організму.Воно лікується введенням в організм препаратів, що стимулюють формування імунітету в потрібному напрямку. Носійство до 3 місяців вважають гострим, а носійство більше 3 міс. – хронічним.Довготривале носійство(роками,десятиліттями) можливе при брючному тифі,паратифах А і В.Носійство можливе і в здорових людей,що контактували з хворими(дифтерією,холерою,черевним тифом,менінгітом). Розрізняють ранніх носіїв (вони виділяють збудник в інкубаційному періоді), носіїв-реконвалесцентів і так званих здорових носіїв. В інкубаційному періоді збудник з організму виділяється нетривалий час. Тому роль ранніх носіїв невелика. Значно більшу епідеміологічну роль відіграють носії-реконвалесценти. Вони, як і хворі, виділяють звичайно у великій кількості вірулентні штами збудника. У більшості реконвалесцентів виділення збудника триває протягом 1—3 тижнів після клінічного видужання. Але після деяких інфекційних хвороб, наприклад черевного тифу, збудник може виділятися довго: місяцями, навіть роками (хронічні носії). Інфекції.Питання9.Форми прояву інфекцій За проявом інфекції поділяються на гострі і хронічн.Гострі характеризуються раптовим початком і порівняно короткочасним перебіго.(грип, скарлатина, висипний і черевний тиф).Тривалість гострої форми захворювання до 3 місяців..Затяжна форма триває до 6 місяців, хронічна ж більше ніж 6 місяців.До хворіб з хронічним чи затяжним характером відносять малярію, туберкульоз, лепру, сифіліс, бруцельоз, токсоплазмоз. Деякі інфекційні захворювання протікають без клінічних проявів.Такіформи інфекції називаються латентними, при них збудник тривалий час знаходиться в тканинах чи органах і не викликати реакій відповіді макроорганізму.Найчастіше латентну форму має туберкульоз, при якій відсутні клінічні ознаки, але відбувається розмноження збудника. Особлива форма інфекції – персистуюча,яка характеризується довготривалим збереженням збудника в організмі людини(віруси гепатиу В, герпесу,краснухи, туберкульозу, токсоплазми).Персистуюсі віруси викликають важкої форми захворювання ЦНС,і післявакцинні ускладнення.Персистуюча форма може тривати роки чи навіть десятиліття. Коли відбувається зараження не одним видом збудника, а кількома, це має назву змішаної інфекції.При багатьох інфекційних захворюваннях одночасно виявляються віруси і бактерії.Часто організм, що переніс одну інфекцію стає сприйнятливішим до інших, що є наслідко ослаблення захисних функцій імунітету. Реінфекція – це повторне зараження тим же видом мікробів, які викликали захворювання, що завершилось видужанням. Суперінфекція – повторне зараження організму до його видужання, тим же збудником.Суперінфекції зустрічаються при багатьох інфекційних захворюваннях, що протікають в гострій чи хронічній формах. Рецедив –повернення симптомів того ж захворюванн.В виникненні рецидивів визначальне значення має низький імунітет . Імунопатологія.Питання18.Серотерапія та серопрофілактика інфекційних хвороб. При необхідності терміново попередити розвиток захворювання вводять готові антитіла(імунні сироватки, імуноглобуліни.Введення цих сироваток для профілактики захворювань називається імунопрофілактикою.Імунні сироватки та імуноглобуліни вживають і для лікування інфекційних захворювань.Процес лікування інфекційних хворіб введенням лікувальних сироваток називається серотерапією.Усі лікувально-профілактичні сироватки поділяються на антитоксичні, антимікробні і антивірусні. Антитоксичні сироватки(протиправцева, протидифтерійна, протибутулінові, протигангренозні) виготовляють шляхом гіперімунізації коней відповідним антитоксином.Після кількох циклів гіперімунізації в коней беруть кров і одержують відповідну антитоксичну сироватку,в якій містяться в великих кількостях специфічні антитіла.Сироватки очищують від баластних речовин, перевіряють на стерильність, нешкідливість, апірогенність і активність.Визначають концентрацію антитіл в антитоксичних одиницях або міжнародних одиницях.1одиниця= найменша кількість сироватки, яка нейтралізує певну кількість відповідного токсину. Антимікробні сироватки готують шляхом гіперімунізації тварин відповідними вбитими бактеріями або ї антигенами. Техніка проведень профілактичних щеплень Для профілактики виникнення анафілактичного шоку перед введенням будь-якої гетеро логічної сироватки, проводять внутрішньошкірну пробу з розведеною 1:100 сироваткою коня.ЇЇ вводять 0,1мл внутрішньшкірно у згинальну поверхню передпліччя.Аналіз реакції проводять через 20хв.Проба негативна, якщо діаметр набряку до 1см, і позитивна, якщо діаметр перевищує1см.Якщо проба негативна сироватку вводять в об”ємі 0,1мл підшкірно у ділянку середньої третини плеча.При відсутності місцевої реакції або загальної через 30-40хв вводиться внутрішньом”язова потрібна доза сироватки, пыдыгрытоъ до 36С. Якщо ж проба позитивна ы спостерыгаэться розвиток реакії на підшкірну ін”єкцію, препарат вводять тільки за життєвою необхідністю. Для десенсибілізації сироватку в розведенні 1:100 вводять підшкірно послідовно в об”ємі 0,5мл, 2 і 5мл з інтервалом 15-20хв.Потім підшкірно вводять 0,1 і 1мл з інтервалом 15-20хв.При відсутності реакції вводять потрібну дозу сироватки.З початком десенсибілізації проводять протишокову терапію. 8.1 Антигени (anti-проти, genos-рід) – це хімічні речовини, розчинні або у складі клітин, що мають ознаки генетичної чужерідності, здатні викликати імунну відповідь і призводити до зміни імунної реактивності макроорганізму. Основні властивості антигену – здатність зумовлювати імунну відповідь та взаємодіяти з продуктами імунної відповіді (з антитілами або рецепторами лімфоцитів) Види імунної реактивності організму 1.Синтез антитіл 2.Утворення специфічних цитотоксичних клітин 3.Реакції гіперчутливості негайного та сповільненого типу 4.Утворення клітин імунної пам’яті 5.Виникнення імунної толерантності 6.Розвиток ідіотип-антиідіотипової взаємодії Вид імунної відповіді обумовлені: Властивостями антигену Його дозою Шляхами потрапляння в організм Станом імунної системи Види антигенів Повноцінні антигени – здатні індукувати імунну відповідь і взаємодіяти з її продуктами Структура повноцінного антигену: гаптен + шлеппер Гаптен (детермінанта антигену, епітоп) – це невелика ділянка молекули антигену, яка має сталу стереохімічну структуру, зумовлює специфічність імунної відповіді і специфічну взаємодію антигену з продуктами імунної відповіді Шлеппер (провідник) – це велика ділянка молекули, яка є носієм епітопу антигену Види антигенів Неповноцінні антигени – не здатні самостійно індукувати імунну відповідь, але зберігають можливість реагувати з її продуктами Структура неповноцінного антигену: гаптен напівгаптен Гаптени – це низькомолекулярні органічні речовини, здатні взаємодіяти з білками організму Напівгаптени – це прості неорганічні речовини, здатні взаємодіяти з білками організму Гаптени і напівгаптени здатні викликати імунну відповідь тільки після кон’югації з високомолекулярними білками Види антигенів Повноцінні антигени: складні білки високомолекулярні полісахариди глікопротеіди ліпопротеіди ліпополісахариди нуклеопротеїди Неповноцінні антигени: Гаптени олігопептиди полісахариди нуклеїнові кислоти ліпіди стероїди лікарські засоби Неповноцінні антигени: Напівгаптени нітрогрупи Іони галогенів (йод, хлор, бром) Іони важких металів амінокислоти 8.1 Антигенна структура бактеріальної клітини.Протективні антигени. Бактерії-складний комплекс антигенів,до якого входять високомолекулярні сполуки білкової природи,біол. активні специфічні полісахариди та ін. хім. сполуки.До складу спец бакт полісахаридів входять амінопохідні цукрі,залишки моносахаридів,спиртів. Антигенна будова мікроорганізмів: • O-Ag (соматичні) – ліпополі-(оліго)сахаридні комплекси Грам(-) бактерій, термостійкі,витримують нагрівання до 80-100С. • H-Ag (джгутикові) – білки, термолабільні,руйнуються при t 56-80С. • K-Ag (капсульні) – полісахариди, поліпептиди; термостабільні або термолабільні. • Vi-Ag (поверхневі соматичні) – полімер N-ацетилгалактоз-аміноуронової кислоти • Протективні Ag – поверхневі білки, які синтезуються тільки в організмі хазяїна • Екзоферменти – білки • Екзотоксини – білки. 8.2 Антигенна структура бактерій визначається за допомогою серологічних реакцій: • Корпускулярні антигени (О-Аг, К-Аг, Н-Аг) виявляються за допомогою реакції аглютинації К-Аг також можна визначити за реакцією набухання капсули (свелінг-реакція) • Розчинні антигени визначають за допомогою реакції преципітації або реакції нейтралізації in vivo. Протективні антигени спричиняють вироблення специфічних антитіл,що знешкоджують одну з патогенних ф-ій збудника. Їх виявлено в ексудаті карбункула при сибірці.Добувають при культивуванні бацил сибірки на тканинах тварин і спец синтез живльних серед.Протективні антигени належать до атоксичних термолабільних протеїнів,вони мають виражені захисні властивості і можуть бути викор для імунізації проти деяких інф захов,зокрема сибірки і чуми. 8.4 Імуноглобуліни, фіз.-хім.властивості. Класи імуноглобулінів, їх захисні функції. Повні та неповні антитіла, аутоантитіла. Антитіла – це глікопротеїдна фракція гамма-білків сироватки крові, наділена специфічною здатністю взаємодіяти з антигенними речовинами, що індукують їх синтез. З точки зору інфекційної імунології – це захисні специфічні білки, продукти гуморальної імунної відповіді |