Нормування праці. Загальне поняття організації праці Сутність та основні напрями організації праці

• Название: Загальне поняття організації праці Сутність та основні напрями організації праці
• Анкор: Нормування праці.docx
• Дата: 05.08.2018
• Размер: 98.18 Kb.
• Имя файла: Нормування праці.docx
• Тип: Документы; #22537
• страница: 2 из 4

Атестація робочих місць передбачає:

виявлення шкідливих та небезпечних факторів і причин формування несприятливих умов праці;

санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

комплексну оцінку факторів виробничого середовища, праці на відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

визначення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;

визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;

розробку і реалізацію технічних й організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію умов та характеру праці.

Міжатестаційний період визначається самим підприємством у колективному договорі, але не повинен перевищувати 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на власника підприємства.

У ході вивчення факторів виробничого середовища і трудового процесу слід визначити:

характерні для конкретного робочого місця виробничі фактори, що підлягають дослідженню;

нормативні значення параметрів виробничого середовища і трудового процесу на основі Державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (ДНАОП) та міждержавних стандартів України (ДСТУ) - стандартів (системи стандартів безпеки праці), правил, норм, положень і статутів, інструкцій, керівництв або вказівок, вимог, рекомендацій, технічних умов безпеки, переліків та інших нормативних актів.

Оцінка технічного рівня робочого місця проводиться шляхом аналізу:

відповідності технологічного процесу, будівель і споруд - проектам, обладнання - нормативно-технічній документації, а також характеру та обсягу виконуваних робіт, оптимальності технологічних режимів;

технологічної оснащеності робочого місця;

відповідності обладнання, оснащення, інструменту і засобів контролю вимогам стандартів безпеки та нормам охорони праці;

впливу на робоче місце технологічного процесу, що відбувається на інших робочих місцях.

На основі комплексної оцінки робочі місця за умовами праці відносять до трьох видів:

з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці;

зі шкідливими та важкими умовами праці;

зі шкідливими умовами праці.

За документами атестації визначаються невідкладні заходи щодо покращання умов і підвищення безпеки праці, які не потребують для їх розробки та впровадження залучення сторонніх організацій і фахівців. За результатами атестації складається перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджується право на пільги і компенсації, а також робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких слід здійснити першочергові заходи щодо покращання зазначених умов.

3). Теоретико-методологічні основи нормування праці

3.1 Сутність нормування праці

Нормування праці - це встановлення кількості праці визначеної якості, необхідної для виконання конкретної роботи, виготовлення конкретної продукції у певних організаційно-технічних умовах виробництва.

Предметомнормування праці є тривалість у часі трудового процесу.

Об’єктом нормування є доцільна діяльність людини фізичної чи розумової праці, тобто трудовий процес в його конкретному перебігу як складова виробничого процесу на робочому місці. Тому норми праці широко застосовуються у роботі підприємства і визначають ряд його економічних показників.

Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об’єктів нормування у вузькому практичному сенсі належать:

робочий час;

виробнича (технологічна) операція;

технологічна структура операції;

трудовий мікроелемент (трудовий рух);

обсяг роботи за певну одиницю часу;

зона обслуговування;

чисельність персоналу.

Нормування праці на підприємстві виконує надзвичайно важливі функції, а саме:

планування - норми є основою виробничого планування на всіх рівнях, в усіх підрозділах підприємства;

організація праці - нормування сприяє виявленню й закріпленню ефективних прийомів і методів праці;

диференціація заробітної плати - підставою для правильного встановлення заробітної плати працівникам виробничої та невиробничої сфери, засобом урахування індивідуальних і колективних результатів праці, мають бути ретельно обґрунтовані норми;

поширення і закріплення передових ноу-хау;

соціальна - сприяє обґрунтованому й справедливому розподілу трудових доходів між працівниками.

Головною метою нормування в ринкових умовах є встановлення на кожному підприємстві міри праці тобто робочого часу, який необхідно вкласти у виробництво конкретної продукції, роботи або її частини, максимальне зменшення витрат виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, усунення його непродуктивних втрат.

Практичні завдання технічного нормування можна визначити як:

встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;

розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;

впровадження ефективної організації праці на робочому місці.

Принципи нормування праці:

принцип забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці;

принцип необхідності забезпечення прогресивності норм;

принцип наукової та організаційно-технічної обґрунтованості норм;

принцип єдності застосованих норм, рівної напруженості;

принцип обов’язкового комплексного охоплення обґрунтованими нормами всього обсягу робіт;

принцип чіткої регламентації складу робіт та організаційно-технічних умов їх виконання;

принцип оптимального вибору об’єкта дослідження як одиниці нормування праці;

принцип демократичного залучення працівників до розробки норм праці.

Відповідно до мети, завдань і принципів можна визначити зміст процесу нормування праці на підприємствах:

вивчення й аналіз змісту і характеру праці відповідної категорії персоналу в цілому та окремих професійно-кваліфікаційних груп зокрема у реальних організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умовах;

вивчення передового науково-технічного виробничого вітчизняного та закордонного досвіду, аналіз можливостей впровадження його в умовах підприємства;

встановлення конкретної мети розробки певної норми, визначення вимог до неї, вибір методу нормування, вирішення питання або необхідності проведення науково-дослідних робіт, що передують розробці норми, або можливості використання для цього типових галузевих або інших норм, що існують;

проектування виконання роботи, зокрема визначення ефективного складу її процесів і такої послідовності їх виконання у часі, що найповніше відповідала б організаційно-технічним умовам виробництва; відповідно до цього встановлення необхідного ступеня деталізації трудового процесу, способу спостереження і фіксації результатів, визначення кількості спостережень;

апробація норм, оцінка їх економічної ефективності; аналіз тенденцій змін організаційно-технічних умов, уточнення норм згідно з отриманими результатами;

впровадження норм на конкретних робочих місцях у виробничому процесі.

Склад спеціалістів, зайнятих нормуванням праці на конкретному підприємстві, залежить від багатьох обставин, головна серед яких - вирішення питання: або встановленням і переглядом норм на підприємстві буде займатися власний штат спеціалістів, або планується залучення фірм, інститутів, консультантів, що спеціалізуються на нормуванні праці.

Якщо підприємство зорієнтоване на створення власної служби нормування праці, то її чисельний склад залежатиме від таких основних чинників:

загальна чисельність персоналу підприємства;

обсяг робіт, що оплачуються за відрядною системою;

рівень охоплення нормуванням праці допоміжних цехів та робіт;

розповсюдження нормування праці на управлінський персонал.
3.2 Класифікація робочого часу

Робочий час - встановлена законодавством певної країни тривалість залучення працівника до виконання трудових функцій у технологічному процесі на робочому місці для виробництва конкретної продукції.

Важливим завданням поліпшення організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку.

Найбільш поширеними є класифікації робочого часу в розрізах:

виконавця;

виробничого процесу;

устаткування (апарата).

Класифікація робочого часу виконавця трудового процесу передбачає поділ на:

час роботи;

час перерв.

Часом роботи (Т_р )називають період, протягом якого працівник виконує дії, пов’язані безпосередньо з виконанням виробничого завдання для перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів у продукцію на своєму робочому місці. Дії працівника можуть складатись як з фізичної праці, так і з активного нагляду за роботою устаткування, перебігом технологічного процесу, ознайомлення з технічною документацією, кресленнями, інструкціями.

Час перерв (Т_п ) становлять усі відрізки часу зміни, коли працівник не працює (бездіяльний), незалежно від характеру та причин бездіяльності.

Якісний аналіз використання робочого часу зумовлює необхідність чіткого визначення змісту та доцільності виконання всіх видів робіт. Найголовнішим є час роботи для виконання виробничого завдання, тобто період, який витрачає працівник на його підготовку та безпосереднє виконання. Його можна визначити як час продуктивної роботи (Т_рп ) виконавця.

Продуктивна робота складається з підготовчо-завершальної роботи, оперативної роботи та роботи з обслуговування робочого місця.

До підготовчо-завершального часу (Т_пз) зараховують часові відрізки, які працівник (бригада) витрачає на підготовку до виконання цільової роботи та дії, пов’язані з її закінченням.

Час оперативної роботи (Т_оп) - оперативний час - витрачається виконавцем на здійснення роботи, безпосереднім результатом якої є виконання виробничого завдання. Особливістю часу оперативної роботи є пропорційність його витрат обсягам виконання виробничого завдання, кількості виробленої продукції чи послуг.

Час оперативної роботи поділяється на час основної роботи та час допоміжної роботи.

До часу основної роботи (Т_о) належить час, що витрачається робітником на якісні або кількісні зміни предмета праці: його зовнішнього вигляду, форми, розмірів, положення у просторі, властивостей, складу.

Для певного виконавця змістом основної роботи є нагляд за роботою устаткування, отже виділяють час нагляду за роботою устаткування чи за ходом технологічного процесу. При цьому нагляд може бути активним чи пасивним.

Час активного нагляду - це час, протягом якого робітник слідкує за роботою машини, механізму, апарата, верстата, рівнем технологічних параметрів, щоб своєчасно втрутитись у технологічний процес для забезпечення необхідної кількості та якості продукції, дієздатності наявної техніки.

Час пасивного нагляду - це час, упродовж якого робітник слідкує за роботою техніки, ходом технологічного процесу внаслідок відсутності іншої необхідної праці. Час пасивного нагляду може бути використаний продуктивніше при розширенні зони обслуговування, переході до багатоапаратного та багатоверстатного обслуговування, суміщенні професій.

До часу допоміжної роботи (Т_д) зараховують час, що витрачається на дії, пов’язані зі створенням умов для здійснення основної роботи, без яких основна робота не може бути виконана.

До часу обслуговування робочого місця (Т_об) належать періоди, що необхідні для впорядкування робочого устаткування та утримання робочого місця в належному стані для продуктивного виконання праці. Цей час витрачається на технічне обслуговування (Т_mex )та на організаційне обслуговування (Т_орг ), необхідне для догляду та впорядкування машин, механізмів, апаратів, верстатів, періодичного прибирання виробничих відходів на робочій зоні тощо.

До часу роботи, не передбаченої виробничим завданням,входить час виконання випадкової роботи та час непродуктивної роботи.

Час випадкової роботи - це продуктивні втрати часу на роботи, не передбачені регламентом технологічного й трудового процесів, що виникли внаслідок непередбачених відхилень від нормального виробничого процесу на певному робочому місці.

Часом непродуктивної роботи (Т_рн ) виконавця називають час, який він витрачає на дії, що не передбачені змістом виробничого завдання, а виникають унаслідок недоліків у роботі техніки або організації виробництва і праці, або коли вироблялася бракована продукція. Виконання непродуктивної роботи не призводить до приросту продукції, поліпшення її якості.

У складі робочої зміни, крім часу роботи, завжди наявний час перерв.

Часом перерв називають час, протягом якого робітник не виконує ніякої роботи. Перерви бувають регламентовані та нерегламентовані.

Часом регламентованих перерв (Т_пр ) називають ті відрізки часу, що передбачені в організаційно-технічній структурі виробничого процесу на певному робочому місці та не можуть бути усунені на існуючому ступені науково-технічного та соціального прогресу.

Регламентовані перерви становить час, відведений на внутрішньозмінні відпочинки, особисті потреби, виробничу гімнастику, а також час технологічних перерв, які не можуть бути усунені при застосуванні наявної техніки та випливають з її технологічно-конструктивних особливостей.

Час регламентованих перерв на відпочинок та особисті потреби (Т_воп ) - це час, що має бути витрачений на короткочасні перерви у праці, необхідні для відпочинку, особистої гігієни та задоволення природних потреб.

Час регламентованих перерв з організаційно-технічних причин (Т_пт ) - це передбачений час закладений в організаційно-технічній структурі виробничого процесу на певному робочому місці, який не може бути усунений без внесення відповідних змін до технології чи організації праці.

Часом нерегламентованих перерв (простоїв), зумовлених недоліками у технології та організації виробництва (Т_пнт), називають втрати робочого часу, що спричинені технічними недоліками на виробництві (перервами через поломки машин чи механізмів, поганою якістю матеріалів, пошкодженням електромережі, газо-, водо- та продуктопроводів і т. ін. — тобто через простої) та недосконалістю організації виробництва і праці.

Часом нерегламентованих перерв (простоїв) внаслідок порушень трудової дисципліни (Т_птд) називають ті втрати робочого часу, що виникають з вини самого робітника (запізнення на роботу і тимчасова відсутність протягом робочої зміни, відволікання від роботи на розмови особистого характеру, передчасне залишення роботи).

Усі витрати робочого часу виконавця поділяють на нормовані та ненормовані. До нормованихвитрат робочого часу належать ті, що повинні бути обов’язково враховані при складанні науково обґрунтованої норми праці, а саме:

підготовчо-завершальні витрати часу;

оперативний час (основної та допоміжної роботи);

час обслуговування робочого місця;

регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

регламентовані перерви на відпочинок та особисті потреби.

Витрати часу, що не входитимуть до складу норми праці (ненормовані витрати робочого часу), - це усі втрати робочого часу протягом зміни, а саме:

втрати робочого часу з організаційно-технічних причин;

втрати робочого часу через порушення трудової дисципліни;

втрати робочого часу на виконання випадкової та непродуктивної роботи.

Класифікація робочого часу в розрізі виробничого процесупередбачає дещо інші цілі спостереження. У цьому разі вивчають не те, якими видами праці займається робітник та чому він не працює під час зміни, а аналізують, на які види робіт витрачається робочий час при виконанні виробничого завдання. Тому робочий час групується щодо виробничого процесу і поділяється на:

час, пов'язаний з виконанням виробничого завдання; час втрат.

Час, пов'язаний з виконанням виробничого завдання, складається з підготовчо-завершального часу, оперативного часу, часу на обслуговування робочого місця, а також на відпочинок та особисті потреби.

Час втрат в розрізі виробничого процесу включає час некорисної і непродуктивної роботи, а також час втрат, що залежать від робітника, та внаслідок неполадок у виробництві (технічного або організаційного характеру).

Класифікація робочого часу в розрізі використання устаткування має на меті виявити, наскільки повно воно використовується для обґрунтування норм праці. Цей час поділяється на:

періоди роботи;

періоди бездіяльності.

Період роботи машини містить час виконання виробничого завдання та час непередбачений виробничим завданням.

Час роботи з виконання виробничого завдання- це час, протягом якого на машині здійснюється передбачений завданням технологічний процес. Залежно від типу машини ця робота може складатися з процесу обробки та допоміжних дій; з робочого і холостого ходу; з часу ефективної роботи та холостого ходу.

Періоди бездіяльності - це час перерв у роботі машин з тих чи інших причин. Перерви можуть бути регламентованими та нерегламентованими.

Регламентовані перерви - це перерви, пов’язані з підготовкою машини до роботи та з обслуговуванням робочого місця, що передбачені технологією й організацією виробничого процесу, а також перерви на відпочинок і особисті потреби працівника.

Час нерегламентованих перерв - це час перерв, викликаних порушенням виробничого процесу або трудової дисципліни.

Вивчення трудових і виробничих процесів на практиці здійснюють за допомогою спостереження за послідовністю та обсягом витрат часу. Це один з найважливіших етапів роботи щодо встановлення науково обґрунтованих норм праці, бо чим точніші спостереження, тим якісніші визначені на їх основі норми.