Нормування праці. Загальне поняття організації праці Сутність та основні напрями організації праці

• Название: Загальне поняття організації праці Сутність та основні напрями організації праці
• Анкор: Нормування праці.docx
• Дата: 05.08.2018
• Размер: 98.18 Kb.
• Имя файла: Нормування праці.docx
• Тип: Документы; #22537
• страница: 3 из 4

3.3Методи дослідження витрат робочого часу

Відповідно до цілей спостереження, особливостей конкретних робочих місць та організації праці виконавців, існують різні класифікації методів вивчення витрат робочого часу, а саме:

за видом і метою спостереження, змістом та деталізацією

витрат робочого часу:

хронометраж- це метод визначення середньої фактичної тривалості повторюваних операцій шляхом безпосереднього спостереження на робочому місці;

фотографія робочого часу - це процес вивчення часу шляхом спостереження та вимірювання всіх без винятку елементів робочого процесу протягом робочої зміни або її частини. Фотографування має три різновиди: фотографія робочого часу виконавця; фотографія використання устаткування в часі; фотографія виробничого процесу;

фотохронометраж— це комбінований спосіб спостереження, в якому поєднуються фотографія робочого дня і хронометраж оперативного часу;

за способом спостереження при вивченні витрат робочого часу.

метод безпосереднього вимірювання тривалості кожного з елементів роботи чи перерви в роботі шляхом: суцільних (безперервних) замірів з фіксацією всіх витрат робочого часу; вибіркових замірів; циклічних замірів;

метод фіксування кількості випадків повторення тих чи інших видів витрат робочого часу у певному інтервалі часу шляхом: періодичних спостережень через однакові, заздалегідь встановлені інтервали часу; моментних спостережень;

за об’єктом спостереження та формою організації праці на робочих місцях:

індивідуальнеспостереження;

групове спостереження;

бригадне спостереження (за роботою бригади);

багатоверстатне, багатоапаратне спостереження;

маршрутне спостереження;

пікетне спостереження;

за способом спостереження та реєстрації результатів:

у результаті візуального спостереження безпосередньо нормувальником за показниками найпростіших приладів (годинників, секундомірів);

за допомогою приладів, що фіксують початок і кінець окремих періодів витрат часу, під наглядом працівника;

самим робітником (самофотографія);

за способом та формою запису результатів спостереження'.

цифровий;

індексний, графічний, фото- і кінозйомка;

осцилографічний;

комбінований (змішаний).

Отже, спостереження різними методами становлять основу дослідження змісту й обсягу праці при її технічному нормуванні. За результатами спостереження вивчають зміст і структуру робочих процесів, їхній взаємозв’язок. При цьому виявляють притаманні певному робочому місцю виробничі можливості устаткування, машин, механізмів, кращі методи праці, кращих виконавців.

Для проведення спостережень можуть бути застосовані звичайні годинники з секундною стрілкою. Але можливості годинників обмежені проведенням простих вимірювань (наприклад, як при фотографії робочого часу), вони не дають змоги виконувати складні й детальні спостереження. Тому підвищення точності вимірюваннятривалості окремих коротких операцій, дій та рухів потребує більш точних приладів. Такими є хронометри, хроноскопи та одно- і дво- стрілкові секундоміри, що застосовуються у хронометражних та фотохронометражних спостереженнях. Для вивчення послідовності дій, рухів і вилучення зайвих елементів застосовують кіно, телебачення.

Більш детально методи дослідження витрат робочого часу розглянемо на прикладах хронометражу та індивідуальної фотографії робочого часу виконавця.

Хронометраж

Призначення хронометражу полягає в тому, щоб на основі замірів часу виконання прийомів ручної і машинно-ручної роботи та їх нормальної тривалості, визначити технічно обґрунтовані норми виробітку (норми часу).

Виділяють такі етапи проведення хронометражу:

Підготовка до хронометражу:

вибір об’єкта спостереження - робітника з якісними показниками праці, який виконує норму виробітку, вище від середнього значення на дільниці (але не на рекордному рівні);

ознайомлення з процесом праці;

розчленування операції на елементи (прийоми) та вибір фіксажних точок;

визначення кола факторів, що впливають на тривалість прийомів;

визначення кількості замірів;

бесіда з вибраним працівником щодо мети, завдань, особливостей хронометражу саме на цьому робочому місці та урахування усіх зауважень робітника у матеріалах спостереження;

підготовка усіх необхідних матеріальних засобів для спостереження.

Спостереження (власне хронометраж) - спостерігач за допомогою хронометра (двострілкового секундоміра) фіксує тривалість елементів операції.

Вимір кожного елемента можна здійснювати за окремими відліками часу (коли хронометр вмикають у момент початку елемента, що спостерігається, і зупиняють у момент його закінчення) або за поточним часом (коли двострілковий секундомір запускають у момент початку першого елемента операції і не зупиняють до кінця спостереження, а фіксація тривалості окремих елементів відбувається зупинкою другої, допоміжної стрілки). У нашому прикладі, де елементи операції дуже короткі, можна використовувати лише перший спосіб. За результатами вимірювання заповнюється хронометражна карта

Оброблення та аналіз результатів спостереження:

визначення стійкості хронометражних рядів;

визначення тривалості прийомів;

установлення оперативного часу на виконання операції. Отриманий ряд чисел тривалості конкретного елемента операції

являє собою хронометражний ряд. Показникам хронометражних рядів властиві певні коливання, у зв’язку з цим їх потрібно від помилкових замірів, перевірити хронометражний ряд на стійкість. Стійкість хронометражного ряду характеризується коефіцієнтом стійкості К_ст , що визначається відношенням максимальної тривалості хронометражного ряду ( t_max) до мінімальної (t_min ):



Хронометражний ряд вважається стійким, якщо:



Значення нормативного коефіцієнта стійкості містяться у спеціальних таблицях та залежать від типу виробництва, виду робіт і тривалості елемента операції. Для нашого прикладу значення нормативного коефіцієнта стійкості дорівнює 2,5.

Отже, перевіримо на стійкість перший хронометражний ряд нашого прикладу:



Тобто ряд стійкій, помилковий замірів немає.

При перевірці другого ряду фіксуємо, що він не стійкій:

= > 2,5

Помилковими можуть виявитися максимальне або мінімальне значення ряду. Припустимо, що у нашому випадку це максимальне значення ряду та викреслимо це значення. Ряд залишається нестійким, тому закреслюємо наступне максимальне значення. Тепер умови стійкості дотримано:

2,5

Після цього можна проаналізувати результати спостереження. При цьому для визначення тривалості окремого прийому порівнюється середньоарифметичне значення хронометражного ряду з його модою та обирається найменше значення із них.
Оперативний час(t_оп) на виконання операції визначається як сума тривалостей окремих її елементів.

Потім на основі проведених спостережень визначається проектна норма виробіткудля цієї робітниці за формулою:



Індивідуальна фотографія робочого часу виконавця.

Індивідуальна фотографія робочого часу проводиться у такій послідовності:

1. Підготовка до спостереження:

вибір об’єкта спостереження;

бесіда з працівником, за яким буде вестися спостереження, для роз’яснення мети та завдань запланованого спостереження, а також для виявлення недоліків умов праці на цьому робочому місці;

підготовка та заповнення листка спостереження. Слід розробити бланк спостереження, де буде міститися скорочена характеристика об’єкта спостереження, опис змісту дій, що спостерігаються, а також визначити спосіб замірів часу (графічний, цифровий, змішаний). До початку зміни у бланку спостереження спостерігач записує прізвище, ім’я та по батькові працівника, його спеціальність (професію), розряд, стаж роботи, характеристику роботи.

2. Спостереження - реєстрація (за допомогою годинника) всіх витрат робочого часу як за назвою, так і за тривалістю.

Оброблення результатів спостереження:

визначення тривалості робочого часу за кожним елементом витрат часу;

проведення індексації (позначення видів витрат робочого часу умовними символами);

групування у зведеній таблиці однойменних витрати робочого часу та визначення його структури;

розрахунок аналітичних показників за даними зведеної таблиці.

Аналітичні розрахунки: визначення коефіцієнта зайнятості працівника протягом зміни:



Коефіцієнт зайнятості працівника дозволяє оцінити ступінь використання його робочого часу і порівняти різні організаційні варіанти розстановки працівників по робочих місцях. Найкращий варіант досягається у випадку наближення цього коефіцієнта до одиниці, але на практиці він завжди дещо менший. У нашому прикладі він задовільний;

визначення коефіцієнта оперативної роботи у зміні:



Розрахунок коефіцієнта оперативної роботи дозволяє оцінити ефективність використання робочого часу, пов’язаного з безпосереднім виконанням виробничого завдання, і визначити головні шляхи його раціоналізації за елементами витрат;

визначення коефіцієнта втрат робочого часу внаслідок організаційно-технічних причин:



визначення коефіцієнта втрат робочого часу з причин, що залежать від робітника:



Значення Т_воп^нормприймають залежно від умов праці у відсотках від Т_зм

можливий приріст продуктивності праці за рахунок ліквідації втрат часу з організаційно-технічних причин.



можливий приріст продуктивності праці за рахунок усунення втрат часу з причин, що залежать від робітника:



загальний коефіцієнт зростання продуктивності праці становитиме:



Аналіз отриманих результатів спостереження:

визначення можливості усунення втрат часу за рахунок упровадження заходів, спрямованих на запобігання простоям, порушенням трудової дисципліни, раціоналізацію та скорочення допоміжних робіт і витрат часу на обслуговування робочого місця тощо;

за умови можливості впровадження вищезгаданих заходів визначення проектного, раціонального оперативного часу роботи.

Припустимо, що у нашому прикладі нормувальник знайшов можливість впровадження заходів з усунення втрат робочого часу, тому можемо визначити проектний оперативний час роботи:



Потім на основі проведених спостережень двома способами визначається проектна норма виробітку для цієї робітниці:





3.4 Методи нормування та способи встановлення норм

Метод нормуваннявизначає, яку методичну і розрахункову основу обрано для встановлення норми затрат праці тим чи іншим способом.

Спосіб встановлення норми показує, на підставі якої інформації та як її визначено.

Сумарними методами нормування праці встановлюються норми одразу на всю операцію чи комплекс операцій без розчленовування на складові частини, тобто сумарно.

Суть досвідного способу полягає в тому, що норма визначається на основі суб’єктивної оцінки нормувальника (майстра, технолога), що можна вважати недоліком цього методу.

Порівняльний спосіб полягає у підборі деталі чи операції-аналога та зіставленні тих характеристик, які саме визначають норму часу. Існує й модернізований варіант, коли порівнюються кілька важливих параметрів виконуваної роботи (маса, діаметр, довжина оброблення тощо), розраховуються поправочні коефіцієнти для відповідного уточнення норми. Цей варіант дістав назву «спосіб неперехідної інтерполяції» (порівняння за основними переходами операції); він поширений на тих підприємствах, де використовуються уніфіковані деталі та типові технологічні процеси.

Статистичний спосіб передбачає використання даних про затрати праці на конкретну операцію (деталь, виріб), що були у виробництві в минулому.

Аналітичні методи нормування праці передбачають ділення операції чи комплексу робіт на складові елементи, ретельний аналіз їх змісту, дослідження чинників, що визначають тривалість кожного елемента, проектування нового, більш раціонального складу операції з урахуванням прогресивного виробничого досвіду.

Застосовуючи аналітичні методи, норму затрат праці розраховують на основі детального вивчення виробничих можливостей робочого місця, аналізу технологічного процесу, кожної операції та її елементів. Після ретельного аналізу виробничих умов розпочинають проектування раціонального режиму роботи обладнання.

Аналітично-дослідницький метод передбачає проведення масових фотохронометражних спостережень. Але основним завданням цього методу є не так одержання норм затрат праці, як створення нормативних матеріалів для подальшого встановлення норм аналітично-розрахунковим методом.

Процес установлення норм аналітично-розрахунковим методом складається з таких елементів:

аналіз структури трудового процесу та можливостей його вдосконалення;

вивчення та (у разі потреби) поліпшення організаційно-технічних умов виконання трудового процесу;

вибір нормативів часу, що відповідають наявним організаційно-технічним умовам;

визначення тривалості кожного елемента та у підсумку встановлення усієї норми в цілому.

Переваги застосування цього методу:

трудомісткість установлення розрахункових норм значно нижча, ніж хронометражних;

за точністю розрахункові норми майже не поступаються хронометражним;

розрахункові норми легше впроваджувати, ніж хронометражні адже їх обґрунтованість не викликає сумніву, вони базуються на нормативних матеріалах і враховують організаційно-технічні умови виробництва.

Для контролю за витратами робочого часу на підприємстві розробляються різноманітні види норм.

Норма часу (H_ч) - це максимальні витрати часу на виконання окремої операції виробничого процесу або на одиницю певної роботи (у хвилинах):

Н_ч=Т_о+Т_д+Т_об+Т_пз+Т_в+Т_ос.

де Т_о - основний (машинний) час роботи;

Т_д - час допоміжної роботи;

Т_об . — час обслуговування робочого місця;

Т_пз - час підготовчо-завершальної роботи;

Т