ГЛАВА 02п. Завдання, організація та актуальні питання медичної служби збройних сил україни у воєнний час
 Скачать 1.63 Mb.
|
|
ГЛАВА 2. ЗАВДАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ ТА АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ У ВОЄННИЙ ЧАС 2.1. Загальні поняття про військову медицину Військова медицина є специфічною галуззю загальної медицини та охорони здоров’я і становить систему наукових знань (комплекс науково-практичних дисциплін) та напрямок практичної діяльності, що спрямовані на зміцнення здоров’я особового складу збройних сил в особливих умовах проходження військової служби, попередження та лікування захворювань і травм в цих умовах, а на період війни (бойових дій, збройних конфліктів) і бойових уражень, з метою збереження боєздатності військовослужбовців. Велика медична енциклопедія (ВМЕ, 1980 р., т. 14, стор. 951) визначає, військову медицину як теорію і практику охорони здоров’я (медичного забезпечення) збройних сил в умовах мирного та воєнного часу. Військова медицина об’єднує три основні складові частини: військово-медичну науку, метою якої є розробка теорії медичного забезпечення збройних сил у різних умовах діяльності мирного та воєнного часу. Теорія охорони здоров’я (медичного забезпечення) збройних сил являє собою сукупність наукових знань про вплив на стан здоров’я військовослужбовців шкідливих умов військової праці, про особливості виникнення та перебігу бойових уражень, захворювань і патологічних станів особового складу військ, їх профілактики і лікування, включаючи принципи і спеціальні (медичні) методи захисту від бойових уражень, а також організацію медичного забезпечення військ в різних умовах мирного і воєнного часу; військово-медичну практику, метою якої є реалізація системи і методів медичного забезпечення військ в процесі їх повсякденної діяльності як в мирний так і у воєнний час; військово-медичну організацію, що є чіткою системою використання сил та засобів медичної служби, які об’єднанні в складі збройних сил в регламентовану та оформлену спеціальну організаційну структуру - військово-медичну службу і діють на основі визначених наукових принципів та правил для систематичного і повноцінного медичного забезпечення військ в різних умовах їх діяльності. Медичне забезпечення військ – це система організаційних, лікувально-профілактичних (лікувально-евакуаційних), санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, які проводяться в збройних силах у всіх видах їх бойової і повсякденної діяльності з метою підтримання боєздатності військ (сил) шляхом збереження та зміцнення здоров`я особового складу, надання військовослужбовцям медичної допомоги, їх лікування і швидкого відновлення боєздатності та працездатності після поранень, травм та захворювань. Теоретичним підґрунтям військової медицини є медична наука. Однак через специфічні умови життя і діяльності військ, особливості бойової патології та захворювань у воєнний час, особливості організаційної структури військ (організовані колективи) та їх бойового застосування неможливо просто перенести до військової медицини положення, принципи, форми та методи цивільної охорони здоров'я. Тому, на певній стадії розвитку військової справи й збройних сил виникла потреба винайти такі методи й форми медичного забезпечення, які б найефективніше відповідали організації та способам застосування військ. Ці питання вивчає окрема медична дисципліна організація медичного забезпечення військ. Військову медицину вивчають і узагальнюють окремі військово-медичні науки (навчальні дисципліни). До їх числа входять такі основні дисципліни як: організація медичного забезпечення військ (ОМЗВ); організація медичного забезпечення Повітряних сил Збройних Сил України (ОМЗ ПС ЗСУ); організація медичного забезпечення Військово-морських сил Збройних Сил України (ОМЗ ВМС ЗСУ); військова хірургія з хірургією надзвичайних ситуацій (ВХ); військова терапія з терапією надзвичайних ситуацій (ВТ); військова епідеміологія з епідеміологією надзвичайних ситуацій (ВЕ); військова гігієна з гігієною надзвичайних ситуацій (ВГ); військово-авіаційна гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях (ВАГ); військово-морська гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях (ВМГ); військова стоматологія із стоматологією надзвичайних ситуацій (ВСт); військова токсикологія, радіологія та медичний захист (ВТРМЗ); фізіологія військової праці (ФВП); військово-медична статистика; військово-медична географія; організація забезпечення медичним майном, тощо. Всі розділи військової медицини пов'язані між собою загальною метою, яка полягає в тому, щоб визначити найефективніші і зручні для широкого застосування у військово-медичній практиці прийоми і способи профілактичної та лікувальної роботи. Загальними для різних розділів військової медицини є умови, в яких здійснюється медичне забезпечення військ і відбувається повсякденна діяльність військово-медичної служби: вид, характер бойових дій, величина і структура санітарних втрат особового складу військ (сил), загальні принципи застосування сил і засобів медичної служби та інші фактори. Разом з тим, кожен з розділів військової медицини, як й медицини взагалі, має свій певний об'єкт наукових досліджень, свої часткові цілі та методи його вивчення і практичного застосування в системі медичного забезпечення військ. 2.2. Організація медичного забезпечення військ як наукова дисципліна, її формування, розвиток, зміст. Методи дослідження. Розвиток організаційних форм медичного забезпечення військ Організація медичного забезпечення військ як наукова дисципліна. Організація медичного забезпечення військ (ОМЗВ) – це прикладна наукова дисципліна, яка вивчає теорію і практику охорони здоров’я військовослужбовців Збройних Сил України у воєнний час. Для практичного виконання свого призначення цей розділ військової медицини: вивчає досвід медичного забезпечення збройних сил і умови діяльності медичної служби у воєнний час; аналізує бойові умови та фактори, які діють на війська, з метою ліквідації або попередження їх шкідливого впливу в інтересах охорони і зміцнення здоров’я особового складу Збройних Сил; формулює рекомендації щодо створення раціональної, ефективної системи охорони здоров’я військовослужбовців відповідно до даного етапу розвитку медицини, військової справи та економічного потенціалу держави; виявляє закономірності, що визначають принципові основи будівництва військово-медичної служби та організації медичного забезпечення військ (сил); визначає та реалізує найбільш ефективні форми і методи використання та способи управління силами і засобами військово-медичної служби в різних умовах бойової діяльності. Серед військово-медичних наук ОМЗВ найбільш щільно поєднана з ВХ, ВТ, ВЕ, ВГ, ВСт, управлінням повсякденною діяльністю медичної служби (розробляє принципові положення ОМЗВ мирного часу), з історією військової медицини (вивчає досвід роботи військово-медичної служби минулих часів), з військово-медичною географією (вивчає географічні та кліматичні умови діяльності військово-медичної служби), з організацією забезпечення військ медичним майном, тощо. Організація медичного забезпечення військ є головною частиною військової медицини і складається з 4-х основних розділів:
Предметом організації медичного забезпечення військ, як наукової дисципліни, є вивчення окремих об’єктів медичної служби. Ними можуть бути сили і засоби медичної служби (органи управління, військові частини, заклади та підрозділи), особовий склад Збройних Сил України – здорові, хворі та поранені військовослужбовці, а також навколишнє середовище (конкретні умови життєдіяльності особового складу збройних сил, в яких він існує). Об’єктом наукових досліджень організації медичного забезпечення військ є система охорони здоров’я військовослужбовців у воєнний час. В об’єктах дослідження даної дисципліни вивчаються три найважливіші аспекти життєдіяльності військовослужбовців: соціально-медичний (стан здоров’я, рівень та структура захворюваності особового складу (призовного контингенту), організація та управління рухом поранених і хворих через етапи медичної евакуації на основі визначення їх лікувально-евакуаційних характеристик); військово-медичний (сили і засоби медичної служби, організація та управління ними в різних умовах і видах бойової діяльності); власне соціальний (суспільний лад, соціально-економічна та політична структура держави, її правова та економічна база, соціальні фактори – умови праці, відпочинку, житла, освіта військовослужбовців та інше). Власне соціальний аспект в об'єктах дослідження є провідним в організації медичного забезпечення військ. В цілому рівень розвитку економіки держави за відповідних соціально-економічних та політичних умов визначає стан розвитку медичної науки і техніки, які безпосередньо впливають на форми і методи медичного забезпечення військ. Підвищення рівня розвитку зазначених чинників сприяє удосконаленню організації медичного забезпечення і тим самим зростанню ролі організаційних заходів у системі медичного забезпечення військ. Практичне втілення власне соціального аспекту в об'єктах дослідження організації медичного забезпечення військ, як науки, підтверджує розвиток її організаційних форм (організаційної структури сил та засобів медичної служби). Про це стверджують історичні матеріали (від царевого "Указа ратных пушечных и других дел, касающихся до военной науки" (1607-1621 р.р.), через введення "штатных медицинских чинов" в стрілецьких полках та заснування першого "гофшпиталя для лечения больных людей" у Москві в 1707 р. до сьогодення). Метою дослідження даної дисципліни є виявлення закономірностей, які визначають організацію медичного забезпечення військ (сил), шляхом вивчення та аналізу досвіду медичного забезпечення військ в минулих війнах, умов діяльності медичної служби збройних сил в різних умовах бойової обстановки на сучасному етапі їх розвитку. На основі досвіду і виявлених закономірностей розробляються найбільш доцільні та ефективні форми й методи організації медичного забезпечення військ, що відповідають сучасному розвитку воєнної науки, медицини й економіки. Методи дослідження. Організація медичного забезпечення військ, як й інші наукові дисципліни, має свої методи дослідження. Основними із них є: історичний, експериментальний, натурного спостереження, статистичний, експертних оцінок, економічний та логічний. Історичний метод узагальнює досвід медичного забезпечення військ в минулих війнах, а також досліджує стан охорони здоров’я військовослужбовців в збройних силах на різних етапах історії людства шляхом вивчення та критичного аналізу літературних джерел, архівних матеріалів, досвіду медичного забезпечення в країнах близького (Російська Федерація, Молдова, Білорусь) та далекого зарубіжжя (Німеччина, Франція, Великобританія, США та інші), а також власного досвіду медичного забезпечення миротворчих операцій. Експериментальний метод вивчає організаційні питання медичного забезпечення військ і способи використання сил і засобів медичної служби в штучно створених умовах максимально наближених до реальної діяльності медичної служби на війні: навчання та маневри військ, військово-медичні навчання на картах (місцевості) з використанням реальних засобів медичного обладнання та оснащення, командно-штабні навчання з використанням засобів зв’язку, математичне моделювання досліджуваних процесів з використанням електронно-обчислювальної техніки. Сучасні програмні засоби забезпечують створення зручних для користувачів (та відносно дешевих) імітаційних моделей всіх видів медичного забезпечення військ та діяльності медичних підрозділів, частин, закладів. Це суттєво допомагає у створенні автоматизованих засобів прийняття управлінських рішень, автоматизації управління взагалі, проведенні прогностичних розрахунків величини та структури санітарних втрат, визначенні потреби та оцінці можливостей сил і засобів медичної служби. На сучасному етапі розбудови Збройних Сил України та їх медичної служби, цей метод є найбільш раціональним і оптимальним, тому що дозволяє проводити наукові дослідження на рівні сучасних вимог без значних фінансових витрат. Метод натурного спостереження. Об'єктами дослідження є здорові та хворі військовослужбовці, об'єкти зовнішнього середовища. Дослідження проводяться за допомогою великої кількості санітарно-гігієнічних методик. Метод застосовується безпосередньо до об'єкту дослідження. Ніякі моделі його не можуть замінити. Статистичний метод дає можливість встановити і об'єктивно оцінити зміни, які проходять в стані здоров'я військовослужбовців, вивчити діяльність підрозділів і частин з питань лікувально-профілактичного (лікувально-евакуаційного) та протиепідемічного забезпечення військ та на їх основі визначити ефективність діяльності підрозділів, частин і закладів медичної служби Збройних Сил України. Останнім часом стверджується і оформлюється як окремий метод дослідження організації медичного забезпечення військ - метод економічних досліджень. Він включає в себе систему маркетингу та менеджменту військової медицини і дозволяє досягти оптимальної, з точки зору економічних можливостей держави і її збройних сил, доцільності в створенні системи медичного забезпечення військ. Метод економічних досліджень потребує ґрунтовної підготовки фахівців на різних посадових рівнях з економічних, маркетингових питань, а також удосконалення управлінської діяльності (менеджменту). Метод експертних оцінок. Один із соціологічних методів досліджень. Застосовується разом з іншими науковими методами. При цьому, за допомогою рішень спеціально відібраної групи експертів-фахівців вивчається визначений для дослідження предмет. Зазначений метод використовується при наукових розробках принципових питань організації медичного забезпечення військ. Логічний метод є обов'язковою складовою частиною наукових досліджень. Він вміщує в себе елементи логіки, формальної логіки, індукції та дедукції, які взаємно доповнюють метод і дають йому нові грані визначення у вигляді аксіоми чи теорії наукового дослідження. Розвиток організаційних форм медичного забезпечення військ. Розвиток організаційної структури медичної служби та способів її застосування під час воєнних дій підлягає тим же закономірностям, що визначають розвиток військової медицини взагалі. Відомо, що збройні сили є основою та гарантом державності багатьох країн світу відповідно до їх воєнно-політичної та воєнно-стратегічної доктрини. Загальнополітичний устрій держави визначає рівні керівництва, механізми управління, функції збройних сил як на мирний так і воєнний час. Відношення органів влади до збройних сил, місце останніх в соціально-політичній структурі держави, статус військовослужбовців у суспільстві, законодавчо визначений порядок взаємовідношень (ступінь інтеграції) військових формувань та цивільних організацій на особливий період по різному впливають на організаційні форми медичного забезпечення військ. Ступінь і якість медичного забезпечення військ (сил) також залежить від дотримання норм міжнародного гуманітарного права, інструкцій, директив, міжнародних домовленостей. Так, після розпаду Радянського Союзу й проголошення в 1991 році незалежності Україна успадкувала одне з найбільш потужних угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та в цілому відносно сучасними зразками звичайного озброєння та військової техніки. З перших днів самостійного існування України поряд із загальним процесом державотворення одним з основних завдань країни стало будівництво власних збройних сил. Останні пройшли шлях еволюції від безсистемної сукупності окремих фрагментів військової машини колишнього СРСР до цілісної боєздатної структури. В основу процесу створення власного війська було закладено політичне рішення керівництва України стосовно без'ядерного й позаблокового статусу держави. В перші роки незалежності Україна здійснила ядерне роззброєння. Вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. В розвинених країнах світу концептуальним, базовим і регламентуючим документом державного рівня щодо ролі й місця військової медицини у мирний і воєнний час є Військово-медична доктрина. Так, у російсько-радянській військово-медичній традиції Доктрина є основним науково-практичним документом непрямої дії, який для своєї практичної реалізації потребує низки додаткових керівних документів. Фахівці НАТО під Доктриною розуміють політику і концепцію планування медичного забезпечення військ. Військово-медична доктрина НАТО підпорядкована виконанню головного завдання Збройних Сил Альянсу в XXI ст., яке полягає не так у проведенні бойових операцій, як у здійсненні миротворчих, гуманітарних місій та участі в ліквідації катастроф. В Збройних Силах України Військово-медична доктрина - це сукупність науково обґрунтованих принципів, єдиних організаційних вимог і професійно-технологічних стандартів військової медицини, спрямованих на зміцнення здоров’я, збереження і підвищення боєздатності особового складу, на збереження життя, запобігання інвалідності та якомога швидше повернення до строю чи трудової діяльності максимальної кількості поранених і хворих, а також на досягнення максимальної ефективності всієї системи медичного забезпечення збройних сил. Економічний потенціал держави має як опосередкований так і безпосередній вплив на організаційні форми медичного забезпечення збройних сил. Розвиток загальної технічної оснащеності військ (сил), впровадження нових видів озброєння, комунікацій викликають зміни в організації збройних сил, характері бойових дій, умовах боє- та життєдіяльності особового складу, що певним чином визначає відповідні зміни в медичній службі як складовій військового організму. Так, застосування сучасної вогнепальної зброї під час воєнних конфліктів змусило військових медиків відмовитись від надання медичної допомоги пораненим і хворим поблизу зони бойових дій через загрозу їх вторинного ураження, виведення з ладу медичного персоналу чи втрати обладнання. Виникла потреба в систематичній медичній евакуації поранених і хворих в тил та розчленуванні медичної допомоги відповідно до можливостей різних ланок медичної служби, розгорнутих на певних відстанях від поля бою. Технічний прогрес, впровадження нових видів транспорту - спочатку залізничного, автомобільного, а потім й авіаційного дозволили значно покращити можливості медичної евакуації, зменшити кількість її етапів, скоротити терміни надання медичної допомоги пораненим і хворим. Стало можливим розгортати лікувальні заклади на безпечній відстані від лінії фронту поза межами їх досягання засобами ураження противника. Винахід зброї масового ураження та засобів її доставки на будь-які відстані викликали можливість виникнення осередків масових санітарних втрат серед особового складу військ. Це змусило військово-медичну службу відповідним чином змінити організаційну структуру, переглянути своє оснащення, способи застосування медичних сил і засобів. Рівень економічного розвитку держави безпосередньо впливає на можливості військово-медичної служби через її здатність накопичувати, утримувати і зосереджувати медичні ресурси в районі бойових дій, через зміни матеріально-технічної бази медичної служби, загального та професійного рівня освіти медичного персоналу. Успішне та тривале виконання завдань медичного забезпечення військ залежить від якості функціонування загальної системи медичної комунікації, автоматизації проведення необхідних розрахунків при аналізі обстановки та плануванні медичного забезпечення військ, забезпеченості медичних підрозділів, частин і закладів медичним майном і технікою, своєчасності їх відновлення і ремонту, наявності крові. Удосконалення організаційної структури збройних сил, оснащення військ все більш потужною та різноманітною зброєю з новими вражаючими властивостями, повна механізація військових формувань змінюють способи ведення бойових дій. Цей процес розвитку військової справи, в свою чергу, ускладнює організацію медичного забезпечення військ (сил). Медична служба може ефективно виконувати свої основні функції тільки при адекватних організаційних змінах відповідно до зростаючої мобільності військ, збільшеної маневреності бойових дій. Забезпечення своєчасності, безперервності і послідовності в проведенні лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів досягається оснащенням медичних підрозділів, частин і закладів сучасним обладнанням, підвищенням їх мобільності, компактності, застосуванням нових медичних технологій, препаратів, одноразового інструментарію та ін. Матеріально-технічне забезпечення медичних підрозділів удосконалюється в напрямку можливості організації їх роботи “з ходу”, під час короткотермінових зупинок з незначним часом на розгортання. Промисловістю розробляються і надходять на постачання військово-медичних формувань автоперев’язочні, автоопераційні, автолабора-торії, пересувні стоматологічні і рентгенівські кабінети на автомобілях, медичні літаки (вертольоти) з реанімаційним обладнанням. Розробка військовими фахівцями повітряно-наземних і космічно-наземних оперативно-стратегічних операцій, наявність на озброєнні авіаційних і ракетних засобів доставки як ядерної так і звичайної зброї масового ураження, техніки аерокосмічної розвідки різко підвищують вимоги до загальної боєготовності збройних сил. Готовність медичної служби полягає в спроможності підтримувати стан медичних ресурсів на рівні, що дозволяє зберігати здоров'я особового складу збройних сил тривалий час. Це включає спроможність сил і засобів медичної служби до відмобілізування, своєчасного висування та розгортання. Швидкість відмобілізування медичної служби полегшується в разі максимального використання автомобільних, повітряних та морських засобів для її перевезення та модулювання елементів системи медичного забезпечення. Ці засоби будуть також дуже важливими для евакуації поранених і хворих з театру воєнних дій. Розвиток медицини і всієї системи охорони здоров’я в державі має безперечний вплив на військово-медичну службу. Передові медичні технології завжди пронизували всю систему медичного забезпечення, збільшуючи вже існуючі можливості і забезпечуючи досягнення доцільного рівня охорони здоров’я військовослужбовців для даного етапу розвитку медицини. Так, виникнення бактеріології, розвиток антисептики, винахід антибіотиків і удосконалення засобів знеболювання створили сприятливі умови для подальшого розвитку військово-польової хірургії. Збагачення військової медицини новими методами діагностики, лікування, більш досконалою лікарською технікою відкрили нові можливості в лікуванні бойових уражень і пошкоджень. Виникла потреба у створенні і розробці питань з організації роботи в польових умовах перев’язочних і операційних з дотриманням правил асептики та антисептики, реанімаційних та протишокових палат, госпітальних палат для тяжкохворих та післяопераційного догляду прооперованих, діагностичних лабораторій та фізіотерапевтичних кабінетів. У сучасній військовій медицині все ширше використовуються технології молекулярної біології, системи сучасного фізіологічного та психологічного моніторингу військовослужбовців, сучасні наземні та повітряні засоби евакуації з підвищеними можливостями медичної допомоги під час руху, комп'ютерні засоби та штучний інтелект. Застосування систем комунікації та електронного обладнання дозволяє ефективно управляти підрозділами, частинами й закладами медичної служби, забезпечувати можливості телемедицини. Впровадження технологій телемедицини у військово-медичну практику дозволяє своєчасно використовувати будь якого медичного фахівця в системі медичного забезпечення військ (сил), поширює вплив медичних професіоналів щодо проведення медичної експертизи починаючи з поля бою. Ці технології облегшують збір поранених, забезпечують санітара доступом до порад та керівництва лікаря, в тому числі, лікаря вузької спеціалізації, який може знаходитись далеко від місця бойових дій в тилу, або у військових госпіталях. В цілому, розвиток медичної науки та охорони здоров’я дозволяє безперервно удосконалювати форми і методи медичного забезпечення військ (сил), при цьому, відповідно ускладнюючи його організацію. Це, в свою чергу, підвищує роль організаційних заходів в системі медичного забезпечення військ (сил). Організація медичного забезпечення військ безпосередньо впливає на кількісні і якісні показники діяльності медичної служби щодо збереження і відновлення здоров’я особового складу: індекс здоров’я, захворюваність, інвалідизація, повернення у стрій, звільняємість із збройних сил, летальність. Організація медичного забезпечення військ одним з факторів, який визначає зміст і обсяг профілактичних, лікувальних та евакуаційних заходів медичної служби. 2.3. Основні завдання медичної служби Збройних Сил України у воєнний час, їх зміст і значення. Умови діяльності медичної служби та їх вплив на організацію медичного забезпечення військ |