Курсова робота, Семенченко. Буря та натиск у творы розбыйники. Зміст Вступ Розділ Фрідрих Шиллеряскрава постать періоду в історії німецької літератури Бурі та натиску
 Скачать 78.98 Kb.
|
|
3 Зміст Вступ…………………………………………………………………………...…….…3 Розділ 1. Фрідрих Шиллер-яскрава постать періоду в історії німецької літератури «Бурі та натиску»…………………………………………………5 1.1. Антифеодальний виступ штюрмерів або «Час геніїв»……………….....51.2. Життєвий та творчий шлях штюрмера - Фрідриха Шиллера…............10 Розділ 2. «Розбійники» як відображення ідей течії «Бурі та натиску»……….....12 2.1. Тематика, конфлікт та проблематика твору………...…………………..12 2.2. Бунтарський пафос благородного розбійника Карла Моора…….…….16 2.3. Моральний обов’язок в драмі або протистояння синів графа Моора — Франца і Карла………………………………………….19 Висновки…………………………………………..………………….….……….…..23 Список використаної літератури…………………………..……………….…….24 І. Наукові праці…………………………………………………………...…25 ІІ. Інтернет-джерела ..……………………………...……………..…………26 Додатки…………………..………………………………………….………………..27 Додаток А. Додаток Б. ВСТУП «Буря і натиск» ‒ період в історії німецької літератури (1767 - 1785), пов'язаний із відмовою від культу розуму, притаманного класицизму, на користь яскравої емоційності та опису крайніх проявів індивідуалізму, інтерес до яких характерний для передромантизму. [2, c.234-235] Герой «Бурі і натиску» був закоханим у свободу мрійником, який не боявся йти на ризик. Саме таким у житті і в творчості був Фрідріх Шиллер. Його життя припадає на час, коли роздрібнена внаслідок тридцятирічної війни на 365 князівств Німеччина стогнала під тягарем деспотизму, а знесилений народ ще не був здатним ні на яку політичну активність. Проте саме в цей період в Німеччині виникає широкий літературний рух, відомий під назвою «Буря і натиск», - рух, сутністю якого був пристрасний протест передової німецької молоді проти мерзенності та застою в політичному житті країни, проти князівської тиранії, феодальної моралі й приниження людської особистості. Це справедливе обурення, цей гнів знайшли найкращий вияв саме у таких творах Шиллера як «Розбійники». [2, c.234-235] Велику увагу автор присвятив тематиці визвольних змагань. Творчість Фрідріха Шиллера було направлено на служіння свободі та справедливості, суворо засуджувала вік нерозсудливості, жорстокості та підступності. Безперечно, завдяки своїм прогресивним ідеям, постійному руху вперед письменник здобув слави та любов читачів у багатьох країнах світу. [2, c.120] Актуальність дослідження: полягає у тому, щоб розкрити суть соціально-психологічної драми «Розбійники», з'ясувати основні проблеми драми, розкрити та проаналізувати образ головного героя драми, що дозволить загально розглянути з одного боку німецьку літературу епохи «Бурі і натиску», а з іншого виявити саме своєрідність творів Шиллера як окремого представника цього напрямку. Завдання дослідження: 1. Проаналізувати тематику, проблематику та конфлікт драми; 2. Розкрити суть періоду в історії німецької літератури «Бурі та натиску» 3. Визначити роль творчості Шиллера та його вагомий вклад в течію «Буря та натиск». 4. Розкрити та проаналізувати образ головного героя (Карла Моора) та його драми «Розбійники». Об'єктом дослідження є творчість Фрідріха Шиллера, а саме драма «Розбійники». Предметом дослідження є аналіз проблем драми, і в особливості проблема становлення Карла Моора, як особистості. Ця робота дозволяє послідовно в достатньому обсязі розкрити обрану тему, досягти поставленої мети. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання її результатів у подальших дослідженнях творчості Шиллера як драматурга, а також даний матеріал може бути використаний як додатковий при підготовці до уроків світової літератури; при написанні наукових (дослідницьких) робіт. Матеріал дослідження. Робота написана, головним чином, на основі опрацьованих літературних джерел, соціально-психологічної драми «Розбійники». Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний бсяг роботи становить 28 сторінок, з них 18 сторінок ‒ основного тексту. Список використаних джерел налічує 17 позицій, з них 14 ‒ наукові праці, 3 – Інтернет-джерела. Розділ 1. ФРІДРИХ ШИЛЛЕР-ЯСКРАВА ПОСТАТЬ ПЕРІОДУ В ІСТОРІЇ НІМЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ «БУРІ ТА НАТИСКУ»
У XVIII ст. Німеччина продовжувала являти собою комплекс невирішених проблем, які для розвинених країн «залишилися в далекому минулому». Основною проблемою залишалися старі, феодальні відносини, які особливо проявилися на сході країни, де ще в XVII ст. відбулося так зване друге видання кріпацтва. Таким чином, Німеччина «залишалася» в середніх віках. Повільно, але вірно розвивалося відставання від країн-лідерів, що, безумовно, не могло не знайти відображення в роботах найвидатніших мислителів того часу. [2, c.234-235] Варто також відзначити, що історичний та культурний процес в Німеччині розвивався під впливом ідеології Просвітництва. Ідеали Просвітителів в Німеччині поєднувалися з мрією про об'єднання країни. Багато дослідників слідом за Енгельсом говорять про ідеологічний підйомі в літературі в XVIII ст. Радянський дослідник В.П. Неустроєв відзначає, що для Німеччини характерна реформістська тенденція в Освіті, для якої властиво. При цьому в соціальному розвитку Німеччина «застигла» між епохами. В цілому, до середини XVIII ст. така ж невизначеність панувала і в літературі, коли ідеологія Просвітництва ще панувала, але вже з'являлися зачатки романтизму. [2, c.120] У п'єсі Клінгера «Буря і натиск» , що дала назву всьому руху, проголошується ідея бунту швидше заради самого бунту, ніж заради якої- небудь усвідомленої практичної мети. «Давайте шаліти і шуміти, щоб почуття закружляли, як покрівельні флюгери у бурю. У дикому гуркоті знаходив я не раз насолоду, і мені як ніби ставало легше », - говорить герой п'єси юнак Вільд. «Знайти забуття в бурі», «Насолоджуватися сум'яттям» - ось початковий сенс бунту молодих штюрмерів, протестуючих пропивши здичавіння і болотного застою життя і ще не знають, як змінити це життя. Традиційно цей період поділяють на два основні етапи: 1) 1768 - середина 70-х рр.. XVIII ст. (Творчість Гердера, Гете, Ленца, Клінгера) 2) Кінець 70-х р. – 1785р. XVIII ст. (перш за все, творчість Шіллера). Драма Клингера «Буря і натиск» в початковій редакції називалась «Wirrwarr» ‒ сум'яття, плутанина. Підсумкову назву, яку потім буде запозичено як назву всієї літературної течії, було вигадано «апостолом» цього руху, Кауфманом. Головними осередками руху були міста Франкфурт, Страсбург та Геттінген. У різних містах країни майже одночасно спостерігалися виступи молодих поетів із найнесподіванішими для широкого кола суспільства бунтарськими настроями. Німецьким бюргерам, які подумки мріяли про здійснення соціальних реформ, ці виступи видавалися небезпечними. Влада (князі та курфюрсти) підозріло поставилась до нового явища в літературі, найбільш нетерпимі з них відразу ж вдалися до репресивних заходів. [8, c. 24-27] Утворилось декілька літературних груп: 1) Геттінгенська (Л. Гелті, Г.Бюргер, С. Геснер. І. Форс. И. Мюллер); 2) Страсбурзька (Гете. Я. Лепц, Ф.Клінгер. Г.Вангер); 3) Швабська (Ф.Шіллер., Д. X. Шубарт). Всі учасники цих літературних груп висловлювали протест проти рутини, якою було охоплено соціальне життя у Німеччині, і, звичайно, проти феодального режиму останньої. Для цього руху була характерна неоднорідність за складом і переконанням. Письменники «Бурі і натиску» слідували основних принципів творчості Лессінга, а величезний вплив на них справили французька просвітницька література та передреволюційні ідеї. При цьому в лессінговску, «доштюрмерску» епоху існувало лише прагнення перевести на німецьку мову твори класиків буржуазної ідеології; в «штюрмерську» епоху ж це прагнення змінилося бажанням не просто перекласти, а зрозуміти і витлумачити цей матеріал. [8, c.35-36] Штюрмери виступали як новатори - і за змістом і формою - у всіх видах літератури. Провідним жанром їх творчості була драма, а завдяки Гете і особливо Шиллеру штюрмеровськая драматургія дістала широкий суспільний резонанс. Культ героїчної особистості наклав свій відбиток і на їх естетичну програму, і на їхні етичні погляди відповідно. Штюрмери були переконані: подібно до того як героїчна особистість здатна перетворити суспільство, геніальний поет перетворює мистецтво. [4, c.123] Кумиром штюрмерів був Жан-Жак Руссо. Французького просвітника та німецьких поетів об'єднував пафос любові до народу. Разом з тим штюрмерами була сприйнята висунута Руссо недовіра до ідеї прогресу. Вони піддавали осуду цивілізацію та її надбання і натомість оспівували природний стан людини, її почуття, причому протест проти дійсності у штюрмерів, на відміну від французького просвітника, має відкрито негативний і відразливий характер .[7, c.132] Мабуть, найбільш яскравим представником цього напряму є Шубарт. Ідеалом Шубарта була Англія, він мріяв про створення міцного єдиного кайзерсько трону і суворого контролю над усіма землями Німеччини. При цьому, варто відзначити, що Шубарт в усьому слідував своїм ідеям: на відміну від багатьох штюрмерів, чиє життя визначалася вмінням або невмінням прилаштуватися при дворі якого-небудь «освіченого князя», він ніколи до цього не прагнув. [2,c.423] Отже, головний ефект літератури «Бурі й натиску» на той історичний період, коли він створювалася, був у її антифеодальному протесті. То була усвідомлена остаточно, але з тих щонайменше нагальна потреба суспільства змінити економічні, соціальні й політичні порядки країни. Штюрмери, часом самі того і не підозрюючи, висловлювали саме цю потребу суспільства. . Їх велика заслуга в увазі до минулого. Також варто відзначити і їх величезний інтерес до навколишньої природи, яку буржуазна ідеологія відносить до якогось «видаткового матеріалу» для людини розумної. Але, мабуть, основною їх заслугою варто вважати розробку проблематики особистості. Саме особистість, вважали вони, зможе коли-небудь подолати вади старого, закостенілого суспільства Німеччині, і привести країну до таких необхідних змін. При цьому вони одними з перших звертають увагу на своєрідність кожної особистості окремо, що також було важливо, як у боротьбі за свободу, так і в розвитку політичної та історичної думки, а також літератури.
Одним з найбільших трагіків світової літератури та одним із самих популярних іноземних письменників у Росії є Фрідріх Шиллер (див. дод.А рис.1). Йоганн Крістоф Фрідріх фон Шиллер ‒ німецький поет, філософ, теоретик мистецтва і драматург, професор історії та військовий лікар, представник напрямків «Буря та натиск» і романтизму в літературі, один з основоположників німецької літератури нового часу, автор «Оди радості», змінена версія якої стала текстом гімну Європейського союзу. Увійшов в історію світової літератури як полум'яний захисник людської особистості. Протягом останніх сімнадцяти років свого життя (1788-1805) дружив з Іоганном Гете, якого він надихав на завершення його творів, що залишилися в чорновому варіанті. Цей період дружби двох поетів і їх літературознавча полеміка увійшла в німецьку літературу під назвою Веймарського класицизму. [3, c.203] Народився письменник 10 листопада 1759 р. в містечку Марбаха (Веймар). Майбутній поет виховувався в релігійній атмосфері, що позначилося на його ранніх віршах. Після навчання в протестантській школі та занять із протестантським пастором Шиллер у 1773 році за настановою герцога Вюртемберзького, чиїм підданцем був його батько, вступив до військової академії й почав вивчати право, хоча з дитинства мріяв стати священиком. [14] Із 1775 року він, покинувши юриспруденцію, взявся за вивчення медицини. Закінчивши курс у 1780 році, він отримав у Штутгарті місце полкового лікаря.[6, c.121] Творчість Шиллера, подібно до творчості Гете, ділиться на два періоди — штюрмерський (1776—1786) та веймарський (1787—1805). Палким прибічником штюрмерства, яке було складовою часткою загальноєвропейського просвітницького руху, Шиллер став ще в роки навчання в академії. На відміну від Гете, який у своїй штюрмерській програмі дотримувався доволі поміркованих поглядів, штюрмерство Шиллера мало яскраво виражений соціально-бунтарський характер. Своє головне завдання він вбачав у рішучій та безкомпромісній боротьбі з будь-якими проявами тиранії, соціального, морального, духовного гноблення людської особистості. Але поступово, як і Гете, Шиллер розчарувався в революційній програмі просвітницького оновлення європейської цивілізації, особливо після того, як дізнався про жахливі наслідки Французької революції 1789—1794 pp., яка затопила власну країну ріками крові невинних жертв. Як альтернативу революційному шляху оновлення людства Шиллер разом з Гете пропонують шлях поступової (еволюційної) гуманізації суспільства, започатковуючи той напрям німецької просвітницької думки, який дістав назву «веймарського класицизму». [1, c.345] . Уже в перший, штюрмерський період своєї творчості Шиллер цілком визначився із жанром художньої словесності, який домінуватиме у всій його подальшій творчості. Він обирає драматургію. [6, c.121] Шиллера називають «німецьким Шекспіром», адже саме йому можна поставити в заслугу створення справжнього німецького національного театру. Шиллер виступив не тільки як драматург, а і як теоретик театру, автор численних критичних праць, у яких він доводив особливі переваги драматичного мистецтва перед іншими видами словесно-художньої творчості, а також намагався визначити головні передумови естетичного впливу сценічної дії на глядача. [14] Драми Шиллера, написані в штюрмерський період творчості, — «Розбійники» (1781), «Змова Фієско в Генуї» (1783), «Підступність і кохання» (1784), «Дон Карлос» (1785) — стали своєрідним підведенням підсумків розвитку німецької драматургії другої половини XVIII ст. [1, c.125] Провідні мотиви цих творів: неприйняття цивілізації, сумнів у доцільності прогресу, критика офіційної церкви, дидактична форма висловлення основної художньої ідеї, симпатії до третього соціального стану. Драматургія Шиллера не лише гідно завершувала попередні здобутки німецької сцени, але й виявила яскраві риси ідейних та художніх новаторських пошуків. Так, уже перша драма Шиллера «Розбійники» виносила на німецьку сцену мотиви тираноборства, розроблені на матеріалі сучасності, а не далекого історичного минулого, як було до Шиллера, а його п'єса «Підступність і кохання» вперше в німецькій драматургії порушувала тему кохання представників різних суспільних прошарків і увійшла в історію літератури як перша «міщанська трагедія», яка доводила, що трагічні колізії можливі не лише в житті вельмож та аристократів, але й у долі звичайної простої людини — міщанина за походженням. Шиллера-драматурга передусім цікавило, яким чином історичні долі народів, війни, повстання, інші політичні події залежать від особистих почуттів тих людей, що керують державою. Його також хвилювало питання, якою мірою політичний діяч може залишатися просто людиною у вирі тих життєвих проблем, що їх породжують кохання, сімейні стосунки, дружба, любонне суперництво, вщемлене почуття гідності та хибні моральні уявлення. Вагомим внеском у здобутки німецької просвітницької літератури стала також лірика Шиллера. Свої перші вірші «Вечір», «Завойовник», «Пам'ятник розбійнику Моору» Шиллер написав ще в академії. Його рання лірика сповнена просвітницьких сподівань на щасливе майбутнє людства, яке, знищивши тиранію, здобуде довгоочікувану' свободу, на практиці реалізує гасла рівності, братерства, справедливості. Соціально-бунтарські мотиви у віршах Шиллера поєднуються з витонченою любовною лірикою. Почуття кохання —— звеличує, на думку автора, душу людини, долучає її до морального ідеалу та досконалих форм краси, які не лише облагороджують людину, але й сприяють її духовному переродженню. Отже, Фрідріх Шиллер був одним з видатних представників течії «Буря та натиск» та зробив вагомий внесок в розвиток німецької літератури. Штюрмерство Ф.Шиллера протікало в бібліотечній атмосфері, носило соціально-бунтарський характер. Письменник вважав, що життя – боротьба непересічної особистості з ворожими життєвими обставинами. Персонаж Шиллера – духовно-сильний, пристрасний характер, що веде боротьбу з ворожим світом і з самим собою. В 90-і рр. Шиллер розчарувався в бунтарстві, хоч і не відмовився від боротьби за свободу. Він приходить до думки, що діяти можна тільки у сфері мистецтва. Замість ідеї політичної перебудови він, як і Гете, висуває програму естетичного виховання особистості, ідею подолання дисгармонії світу за рахунок внутрішніх можливостей людини. Мистецтву відводить провідну роль. РОЗДІЛ 2. «РОЗБІЙНИКИ» ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ІДЕЙ «БУРІ ТА НАТИСКУ» 2.1. Тематика, конфлікт та проблематика твору. «Розбійники»- це найяскравіший здобуток німецької штюрмерської драматургії. Дія драми відбувається в Німеччині, у середині XVIII століття. Події твору розгортаються в Німеччині протягом двох років. До драми поданий епіграф – слова Гіппократа: "Чого не зціляють лікі, зціляє залізо; чого не зціляє залізо, зціляє вогонь". [12, c.174]. «Розбійники» задумані як соціально-психологічна драма. Соціальні начала розкривалися в прагненні персонажів посісти певне місце в суспільстві. В цій драмі намагалися утвердитися всупереч моралі (Франц), інші — намагаються повернути собі це право справедливою силою (Карл), треті прагнули відстояти це право як своє законне (Амалія), ще інші втрачали його внаслідок слабкості та пасивності (граф Моор). Розбійники оголосили війну суспільству, а себе ставили поза ним. Психологічне начало розкривалося дуже широко — через показ переживань, думок, життєвих позицій персонажів. Особливо це стосувалося трьох головних персонажів — Карла, Франца і Амалії. [11, c.73]. Задум трагедії пов'язаний не лише з шубартовською новелою, де й мови не йдеться про розбійників. У ній проглядаються інші джерела. На вразливого Шиллера впливали образ благородного розбійника Долі з роману Сервантеса «Дон Кіхот», розповідь Абеля про знаменитого розбійника зоні-гвинті Шване, англійські балади про Робіна Гуда (якого згадує сам герой – Карл Моор). «Розбійники», по суті, юнацька п'єса. Вона остаточно вийшла в 1781 році. [10, c.14] Штюрмерство Шиллера завжди носило соціально-бунтарський характер. Життя бачилося Шиллеру-драматургу як боротьба непересічної особистості з ворожими обставинами. У «Розбійниках» помітні сліди напружених роздумів Шиллера над долею шекспірівського Гамлета. Критики, як відомо, закидали Гамлету нерішучість, пасивність і вагання перед помстою. Шиллер у своїй драмі досліджує аналогічну ситуацію, але, так би мовити, «від протилежного»: що станеться, якщо герой, одержимий справедливістю, знайде в собі сили пролити неправедну кров? Так Гамлет перетворився на Карла Моора. Так, Карл Моор, наділений майже гамлетівською рефлексією, «мріявший виправити світ злодіяннями», стихійний месник за горе світу, шукає «ідеал недосяжної довершеності», істину: «Хто просвітить мене?.. Все так похмуро! Заплутані лабіринти… Немає виходу, немає провідної зірки» [13, с.35]. Ніколи ще революційний протест проти феодального гніту не був настільки історично конкретним. "Розбійники" являли собою можливий на той час для Германії зразок бойового революційного мистецтва, якого не знала німецька література епохи Просвітництва. Розбійництво розуміється Шиллером, як форма протеста проти кріпосничого права. Умови життя у феодальному суспільстві, на його думку, такі важливі, що штовхають людей на шлях злочинів. Косинський пішов у Богемські ліси тому, що князь викрав у нього наречену і зробив своєю метре сою. Карл Моор зраджений своїм братом. Інші розбійники взялися за свою небезпечну роботу також по неволі. Перед ними постала дилема: чи нести рабство, жебрацьке існування, чи займатися розбійництвом, іншого вибору немає. Драма «Розбійники» складається з п’яти дій, п’ятнадцяти сцен. На першій сторінці її Шіллер поставив слова: «Місце дії — Німеччина». Цим він прямо говорив, що зло, яке викривається в п’єсі, відбувається не в будь-якій віддаленій країні, а шаленіє на німецькій землі. У перших же сценах виникає гострий драматичний конфлікт. Експозиція і зав’язка дії дані Шіллером одночасно. Франц Моор умишляє зле проти свого брата Карла, домагаючись того, щоб батько прокляв його і відмовив йому в спадщині. Карл Моор бачить у цьому новий прояв несправедливості, що взагалі панує у світі, і якщо раніше він тільки обурювався фактом існування зла, те тепер повстає проти всього суспільного порядку, — він стає ватажком розбійницької зграї. У той час, коли один брат, Франц, пішов шляхом злочину заради своїх егоїстичних цілей, інший брат, Карл, також став на злочинний шлях, керуючись не жагою особистої помсти, а бажанням здійснити соціальну відплату стосовно до всіх гнобителів. Ворожнеча братів ускладнюється їхнім суперництвом через кохання до прекрасної Амалії, яка любить Карла, незважаючи на всі наклепи Франца, котрий прагне завоювати її прихильність. Франц у своїй злочинності доходить до того, що хоче вморити батька голодом. Події, які стрімко розвиваються, завершуються фіналом, у якому гинуть Франц, Амалія, старий Моор, а Карл відрікається від свого бунту. [17] Основна тема твору - боротьба проти тиранії, насильства, неволі. Головний герой п'єси Карл Моор постає проти суспільства, отруєного брехнею і підступністю. Він не сприймає аморальних порядків й намагається відновити справедливість. Його ідеал - антична республіка. Головний конфлікт "Розбійників" – конфлікт між смілою, свободолюбивою особистістю і несміливим, отруєним духом підлоти суспільства. Карл Моор – типовий штюрмерський герой, "бурний геній", самітник, який зважився на повстання проти свого оточення. Шиллерів шляхетний розбійник Карл Моор, - як і у фольклорі, - чесна, безкорислива молода людина з добрим серцем і високими мріями. Але це ще й глибоко-освічений юнак. Конфлікт цієї драми поляризований у фігурах двох братів Моор – великодушного Карла й своєкорисливого Франца. У своїй драмі Шиллер зображує тогочасне суспільство, а також непорозуміння в одній родині, що призводять до братовбивчої війни. У свою чергу він порушує ряд проблем. Соціальна нерівність проходить через увесь твір, оскільки в цій проблемі і заключався головний конфлікт драми. Розбійники на чолі з Карлом Моором боролися проти феодальної влади, грабували багатих і віддавали бідним. Серед чиновників та іншої правлячої верхівки постійно твориться безчинство та свавілля, прагнучи здобути ще більше влади. [15] Ще однією з головних проблем є батьки і діти. Всі події відбуваються навколо однієї родини, де брати не можуть знайти порозуміння. Звідси випливає і наступна проблема – моральних цінностей. Досить яскраво постає питання: чи можлива революція без жертв? Існує лише дві відповіді, але герої обирають гіршу. Дуже важливою проблемою виступає вірність: коханню (до Амалії), слову (клятва), ідеї (допомога бідним та знищення панівної верхівки). Можна виділити ще багато порушених проблем, які стосуються як усіх героїв, так і кожного зокрема. Це такі, як: честі, право контролю над діями і вчинками інших людей; підступності, гріха і спокуси перед смертю.Постає питання, яке хвилювало в усі часи критиків: чи можна розбійництво бути благородним? Адже уже саме слово розбійник несе у собі негативне значення. Це питання й сьогодні залишається відкритим. [10, с.12] 2.2. Бунтарський пафос благородного розбійника Карла Моора Один з найяскравіших періодів в історії німецького Просвітництва має назву "Бурі й натиску". Лірика, драма і проза 70-х років XVIII століття відзначаються високою емоційною напругою, бунтарськими мотивами. Носієм цього бунтарства частіше за все є герой-одинак, який проголошує війну суспільству. Проводирем цього напрямку був молодий Ґете, творець образу Прометея, гордого та непокірного, який кинув виклик самому Зевсу. Шіллер приєднується до руху "Бурі й натиску" на початку 80-х років. У дусі ідей та художньої манери цього руху молодий письменник створює свою відому драму "Розбійники". Головний герой твору викладає думки Шіллера з приводу Просвітництва. "Поставте мене командувати військом таких молодців, як я, - і Німеччина стане республікою, перед якою Рим і Спарта здаватимуться жіночими монастирями!" - проголошує Карл Моор. [7, c.69] Над першою драмою «Розбійники» Шиллер почав працювати, ще знаходячись в академії. У 1781 р. драма була завершена, а 13 січня 1782 р. «Розбійники» були уперше показані на сцені Мангеймского театру. Спектакль мав колосальний успіх серед глядачів. Потім були тріумфальні спектаклі у багатьох інших містах Німеччини. Попри те, що постановники нерідко на власний розсуд або із-за цензури спотворювали текст п'єси, а дія була перенесена з сучасності в XVI ст., неможливо було знищити головне — пафос драми, благородство помислів розбійника Карла Моора, який зважився сам один викоренити зло і несправедливість в рідному краю. Шиллер залучив до своєї драми два епіграфи, які визначають провідний пафос п'єси. Перший: «На тиранів»! — виражає її тиранічний зміст. Другий епіграф із слів Гіппократа; «Що не вилікує ліки, вилікує залізо; чого не виліковує залізо, вилікує вогонь» — вказував на засоби боротьби з тиранією. Вже в першій своїй драмі Шиллер покладає надії не на силу, а на моральне удосконалення суспільства. Бурхлива пристрасність персонажів, патетичність їх монологів, яка іноді переходить в грубість, напруженість сюжету зробили «Розбійників» еталонним твором «Бурі і натиску» — провідного літературного напряму в Німеччині 80-х рр. XVIII ст. [9, c.21] В основі драматургічної структури «Розбійників» лежить принцип антитези, що поширюється і на другорядних персонажів. Усі герої Шіллера енергійно сперечаються, їхня мова насичена метафоричними зворотами, порівняннями. Мова цієї п’єси — жива, багата інтонаціями, що не уникає брутальних слів і виразів, які характеризують зображуване середовище. Такий стиль, емоційно схвильований і багатобарвний, якнайкраще передає бунтівні настрої поета і передової молоді епохи Просвітництва і ввійде пізніше в поетику романтизму. Вислови героїв «Розбійників» ґрунтуються найчастіше на біблійних сюжетах: історія Іакова і його дванадцяти синів, легенда про міста Содом і Гоморра, легенда про Іуду Іскаріота. Мова дійових осіб насичена відомостями з міфології. Так, наприклад, згадуються титан Прометей, який захищає людський рід від недоброзичливих богів; Геракл, легендарний герой древньої Греції, ідеал мужності і сили; Мегера, одна з Ериній, богинь прокльону, помсти і кари. На гіперболізації характерів, згущенні барв, патетичному красномовстві великою мірою тримається трагічне напруження драми «Розбійники», що знаходить живий відгук у сучасників і забезпечує їй довге сценічне життя. У драмі дві головні бійові особи: Карл Моор і Франц Моор. Перший — уособлення добра, другий — уособлення зла, що характерно для просвітницької літератури XVIII століття. Головний герой драми Карл Моор — студент, захоплений, як і автор, життєписом видатних чоловіків Греції, описаних істориком Плутархом. Він мріє перетворити Німеччину на республіку. Карл Моор — перший шиллеровский герой-ідеаліст і ентузіаст, який мріє про звільнення усього людства Головний герой твору Карл Моор викладає думки Шиллера з приводу Просвітництва. Він є родовитим дворянином, проте зневажає однаково і знатну верхівку, і тих, хто плазує перед нею. До рідного дому Карла прив'язує не родовий маєток, не графські привілеї, а любов до підстаркуватого батька та до Амалії, вихованки в їхньому домі. [10, с.12] Словом, перед нами типовий герой "Бурі і натиску", хто відрікається міщанську впорядкованість, розсудливу врівноваженість, протестуючий проти тиранії в ім'я свободи особистості, але розуміючий волю як повну розкутість, незалежність від будь-яких суспільних норм. Ставши отаманом розбійників, Карл нещадно мстить за наругу прав особистості й волі, мстить сильним миру цього за обман і знущання над народом. Від його караючого меча не вислизає ні поміщик, що гнітить селян, ні лихваркупець, що обманює народ, ні шахрайадвокат, ні жадібний до грошей церковник. Шляхетний розбійник Карл Моор спалює міста, убиває гнобителів народу, робить нечувані героїчні подвиги в сутичках з урядовими військами, охотившимися на нього. І всі ці подвиги він робить не заради особистої наживи, не заради особистої слави, а в ім'я суду над ворогами волі й народу. У цьому різниця між Карлом і іншими членами зграї. Самі розбійники прекрасно віддають собі в цьому звіт. наприклад, Рацман так характеризує свого отамана: «Він убиває не для грабежу, як ми. Про гроші він, видно, і думати перестав, з тих пор як може мати їх досхочу; навіть ту третину видобутку, що належить йому по праву, він роздає сиротам або жертвує на навчання талановитим». Драма "Розбійники" наскрізь пройнята бунтарським пафосом. В умовах тогочасної Німеччини п'єса звучала сміливо й переконливо. Вона збуджувала думку і закликала народ повстати проти тиранії і віковічного рабства. [13, с.89]. Отже, Карл намагається силою відновити справедливість у світі. Він керується не тільки образою і почуттям зневіри, а й благородними, ідеальними мотивами. Шиллер хоче підвести читача до думки, що справедливість, в якій розчарувався Карл, все ж існує. Вона - у моральному смислі людських вчинків: аморальна людина своїми власними вчинками приводить себе до суворої відплати за скоєне зло [10, с.15]. У фінальній сцені вирішується доля головного героя. Після вбивства коханої, яким він довів вірність розбійницькій присязі, він не може більше залишатися з ними. Тепер він думає про те, що мусить сам себе покарати за все і за злочини в Богемському лісі, і за смерть батька, і за загибель Амалії. «Я стою над жахливою прірвою і дізнаюсь зі стогоном і скреготом зубів, що двоє таких людей, як я, могли б ущент зруйнувати всю будову морального світу... Але в мене ще є чим примирити зневажені закони і відновити порушений лад. Ти вимагаєш жертви - жертви, яка всьому людству показала б твою непохитну велич, і ця жертва - я сам. Я сам повинен умерти за неї» [13, с.126]. Карл сам визначає свою долю і сам обирає смерть. Таким чином, драма «Розбійники» ‒ твір, проникнутий пафосом боротьби проти тиранії. Однак анархічний бунт проти ворожого світу не тільки не приносить головному герою душевного спокою, а й поглиблює внутрішній розлад. Хоча Карл і виносить собі смертний вирок з власної волі, він вмирає «заради правди» ‒ такий безперечний висновок, який можна зробити з твору великого письменника. 2.3. Моральний обов’язок в драмі або протистояння синів графа Моора — Франца і Карла "Розбійники" є найпершою драмою Шиллера. Юному генієві вдалося створити дуже цікавий твір, який і сьогодні має актуальне звучання. У драмі показано протистояння синів графа Моора — Франца і Карла, які виступають носіями двох діаметрально протилежних світоглядів. У передмові до «Розбійників» Шиллер визначає свого позитивного героя як «видатної, значної людини, наділеного винятковою силою», що, «залежно від одержуваного нею напрямку, неминуче стає або Брутом, або Катилиной. Нещасний збіг обставин робить його другим, і тільки після ряду дивовижних оман він стає першим» .Карл — втілення романтичного світосприймання. Він ненавидить убозтво навколишнього життя і з огидою та презирством ставиться до лицемірів, які улесливо підкоряються могутнім володарям, водночас утискуючи бідних людей. Карл не хоче жити за законами, хитро користуючись якими, пройдисвіти та лихварі живуть так добре. Карл Моор каже так: "Закон примушує плазувати слимаком те, що повинно літати орлом". [13, с.35]. На відміну від Франца, Карл - не людин холодного розуму, а людина серця й сильних страстей, неприборканий геній, яких любили зображувати письменники «бури й натиску». Особисті нещастя загострили його протест проти суспільства. Одержавши у відповідь на свій покаянний лист батькові, замість очікуваного прощення, підроблене Францем лист із прокльоном батька, Карл переймається ворожістю до всього суспільства, що отвергнули його Але ж у глибині душі юнак залишається доброю і чистою людиною. З такими волелюбними цивільними й республіканськими ідеалами Карл міг би розвитися в народного трибуна й борця за волю й демократію, але в німецьких умовах того часу він повинен був устати на інший шлях Карл жадає великих подвигів в ім'я відновлення волі й справедливості. Існуючі закони феодально-абсолютистського суспільства спотворюють, псують все чесне, правдиве, і тому їх потрібно знищити. [13, с.35]. Якщо Карл уособлює дух волелюбства, правди і совісті, то Франц, навпаки, символізує все найгірше, що було в Німеччині. Деспот за природою, Франц досягає своїх цілей хитрістю й підступністю, для нього не існує моральних норм, він ладен прибрати всіх, хто стоїть на його шляху до влади. Франц Моор, брат Карла, дотримується інших життєвих принципів. Шиллер змальовує досить неприємну постать егоїста, циніка, який позбавлений честі та сумління. Саме Франц спричинив до того, що батько залишив Карла без спадку, зганьбивши брата перед старим графом. Крім того, Франц хоче одружитися з Амалією — нареченою Карла. Метою життя Франца є задоволення власних бажань. Ця людина вважає, що честь та сумління подібні виключно простолюду. Франц Моор прагне грошей і влади, вважаючи, що немає перешкоди, яка б завадила йому досягти мети. Ця поведінка є ганебною. Навіть рідного батька Франц згодом прирікає на голодну смерть. » [13, с.76]. Симпатії автора цілком на боці Карла, який вступив у нерівну боротьбу з тиранією, але образ його неоднозначний. До протесту Карла спонукає особиста образа - прокляття батька. Він охоплений жагою помсти всьому людству, тому стає розбійником. Боротьба Карла набуває стихійного характеру, що закономірно призводить до злочинів. Банда Карла грабує не заради збагачення, а заради помсти. «Моє ремесло — кара», — каже він. Свою частку грошей Карл Моор завжди віддає сиротам та допомагає здібним юнакам отримати освіту. Але якщо треба бути жорстоким по відношенню до багатіїв, або провчити ледацюгу, що тлумачить правосуддя у свій бік, Карл не має жалю. Результат цього бунту можна було передбачити. Карл Моор, як розумна людина, також усвідомлював його безперспективність. Тим більше, що боротьба за справедливість, яку він вів, супроводжувалася жорстокістю та новими злочинамивідчайдушний бунт був безперспективним, але в серці героя, попри трагічні обставини, живе прагнення свобода, без якої він не уявляє собі життя. У фіналі драми Карла Моора охоплюють важкі сумніви. Він задається питанням: чи правильний шлях він обрав? Карл розуміє, що помилився. За свій благородний розбій йому доводиться платити смертю батька і Амалії. Карл розуміє, що високої помсти і благородного вбивства не існує. Нарешті він бачить, що розбійники соромнозахланні і жорстокі. Карл Моор вирішує добровільно здатися владі. Фрідріх Шиллер зобразив суперечності між двома братами та між Карлом і законом, щоб порушити хвилююче питання: якщо проти насильства боротися шляхом насильства, то чи й самий благородний месник не зробиться злочинцем? Автор доводить, що розплата неминуча для кожного, хто порушив неписані моральні закони, і мотиви злочину тут не мають ніякого значення. У драмі "Розбійники" Шиллер продемонстрував різку суперечність між невід'ємним правом кожної людини на протест та злочинним змістом будь-якого насильницького протесту. Це протиріччя є справжньою трагедією багатьох думаючих людей. На думку Фрідріха Шиллера, у реальному житті це протиріччя не вирішене. [13, с.64]. Отже, Шиллер чудово змалював образ головного героя драми Карла Моора, який вийшов насправді надзвичайно трагічним. Цей характер цілком відчутий автором, життєвий, правдивий, сильний, благородний. Головна риса Карла Моора ‒ прагнення свободи, ненависть до брехні та лицемірства. Через його пристрасний темперамент, через натуру, яка постійно прагне до чогось великого, недосяжного, стає зрозумілим те, чому він ступив на шлях злочинства. Саме тут Карл і стає справжнім трагічним героєм, тому що він конфліктує не тільки з суспільством, але ще й із самим собою. Тобто, у своєму творі Шиллер показав суперечливість між правом людини на протест ‒ з одного боку, та злочинністю будь-якого насильницького протесту ‒ з іншого. Саме це протиріччя трагічне, бо на думку автора, в реальному житті воно не вирішене. Висновки: Отже, 1.Літературний рух «Буря і натиск» проіснував близько двадцяти років. Тим не менше, значення цієї течії величезне. По-перше, штюрмери серйозним чином вплинули на німецький романтизм, ставши його безпосереднім передвістям. По-друге, штюрмерам вдалося провести початковий етап формування німецької буржуазної ідеології, заснованої на ідеях західноєвропейських просвітителів та німецької своєрідності. По-третє, їх велика заслуга в увазі до минулого. 2.Фрідріх Шиллер був одним з видатних представників течії «Буря та натиск» та зробив вагомий внесок в розвиток німецької літератури. Штюрмерство Ф.Шиллера протікало в бібліотечній атмосфері, носило соціально-бунтарський характер. Письменник вважав, що життя – боротьба непересічної особистості з ворожими життєвими обставинами. Персонаж Шиллера – духовно-сильний, пристрасний характер, що веде боротьбу з ворожим світом і з самим собою. В 90-і рр. Шиллер розчарувався в бунтарстві, хоч і не відмовився від боротьби за свободу. Він приходить до думки, що діяти можна тільки у сфері мистецтва. Замість ідеї політичної перебудови він, як і Гете, висуває програму естетичного виховання особистості, ідею подолання дисгармонії світу за рахунок внутрішніх можливостей людини. Мистецтву відводить провідну роль. 3. Драма "Розбійники" наскрізь пройнята бунтарським пафосом. В умовах тогочасної Німеччини п'єса звучала сміливо й переконливо. Вона збуджувала думку і закликала народ повстати проти тиранії і віковічного рабства. 4.Шиллер, як і його герой Карл Моор, також відмовляється від бунту. І цим твором він висловлює надію на мирні шляхи покращення людства, освіти, просвітництва. Думки Шиллера актуальні і зараз, адже кожен бажає покращити своє життя. Так було, є і буде у всі часи. 5.Шиллер чудово змалював образ головного героя драми Карла Моора, який вийшов насправді надзвичайно трагічним. Цей характер цілком відчутий автором, життєвий, правдивий, сильний, благородний. Головна риса Карла Моора ‒ прагнення свободи, ненависть до брехні та лицемірства. Через його пристрасний темперамент, через натуру, яка постійно прагне до чогось великого, недосяжного, стає зрозумілим те, чому він ступив на шлях злочинства (яскравий приклад ідей «Бурі та натиску»). 6.Карл намагається силою відновити справедливість у світі. Він керується не тільки образою і почуттям зневіри, а й благородними, ідеальними мотивами. 7.Шиллер хоче підвести читача до думки, що справедливість, в якій розчарувався Карл, все ж існує. Вона - у моральному смислі людських вчинків: аморальна людина своїми власними вчинками приводить себе до суворої відплати за скоєне зло. 8.Однак анархічний бунт проти ворожого світу не тільки не приносить головному герою душевного спокою, а й поглиблює внутрішній розлад. Хоча Карл і виносить собі смертний вирок з власної волі, він вмирає «заради правди» ‒ такий безперечний висновок, який можна зробити з твору великого письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І. Наукові праці 1.Болдырева И. Лессинг. Шиллер. Берне. Гейне. Мицкевич: Биографические повествования / И. Болдырева ‒ Челябинск: Сост. общ. ред. Болдырева И.Ф. «Урал LTD», 1999р. - 488 с. 2.Жучков В. Немецкая философия эпохи раннего Просвещения/ В.Жучков ‒Москва : Радуга, 1989р. - 468 с. 3.Ланштейн П. Жизнь Шиллера/ П. Ланштейн ‒Москва:Радуга, 1984р. - 406 с. 4. Либинзон З.Е. Фридрих Шиллер. -М.: Просвещение, 1990.- 175 с. 5. Мартынова О. История немецкой литературы. Средние века - эпоха Просвещения: конспект-хрестоматия: Учебное пособие для студ. линг. фак. высш. учеб. завед./ О. Мартынова ‒ Москва : Академия, 2004р. - 176 с. 6. Михальская А. Практические занятия по зарубежной литературе / А. Михальская ‒ Москва : Просвещение, 1981р. - 386 с. 7. Ніколенко О. Фрідріх Шиллер (1759 - 1805): Бароко, Класицизм, Просвітництво [Нім. письм.]/ О. Ніколенко ‒ Харків : Літопис, 2003р. – 200с. 8. Соколянский М. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. Проблемы типологии/ М.Соколянський ‒ Киев : Цветок, 1983р. – 250с. 9. Тураев С. Гердер и движение «Бури и натиска» / С. Тураев ‒ Москва : Прилив, 1983р. – 200с. 10. Шайкевич Б. Щоб не "плазувати слимаком" // Матеріали до "Розбійників"// Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1997.-№11. - С.19-21. 11. Шалагінов Б.Б. Про зцілення залізом і вогнем: Вивчення драми Ф. Шиллера «Розбійники» // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1996. - №12. - С. 12-17. 12. Шалагінов Б.Ф. Шиллер // Вікно в світ. - 1999. - №2. - С. 74-89. 13. Шиллер Ф. История западноевропейской литературы нового времени/ Ф.Шиллер ‒ Москва : государственное издательство «Художественная литература», 1937р. - 436 с. 14. Шиллер Ф. Драмы. Стихотворения/ Ф.Шиллер ‒ Москва : «Художественная литература», 1975р. - 862 с. ІІ. Інтернет-джерела 15. http://www.shiller.org.ru 16. http://www.portal-slovo 17. http://www.ukrlib.com.ua Додаток А: Портрет Фрідриха Шиллера.  Додаток Б: Ілюстрація до драми Шиллера «Розбійники  |