Зміст вступ сутність та функції дитячого колективу стадії формування дитячого колективу Засоби згуртування учнівського колективу висновки список використаних джерел вступ
 Скачать 31.55 Kb.
|
|
ЗМІСТ Вступ …………………………………………………………………………3
Висновки ……………………………………………………………………10 Список використаних джерел ……………………………………………11 ВСТУП Сучасні умови розвитку суспільства ставлять перед особистістю низку вимог: гуманістичні цінності, громадянськість, патріотизм, комунікабельність, толерантність, формування яких відбувається під час усебічного спілкування дітей один з одним, їх різнопланової діяльності (ігор, навчально-виховного процесу, суспільно-корисної праці). Особливу роль у цьому займає дитячий колектив як середовище становлення й розвитку особистості дитини, що здійснює різноманітний вплив і є основою взаємодії через колективні зв’язки Дитячий колектив як феномен упродовж ХХ ст. викликав і викликає інтерес представників різних наук: психології (О. Залужний, Я. Коломинський, А. Петровський), педагогіки (С. Русова, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Т. Коннікова). Дитячий колектив є необхідною умовою самоствердження особистості. Йому властиві спільність цілей та адекватність мотивів предметно-практичної сумісної діяльності, яка направлена на користь суспільству. Максимальний розвиток самостійної діяльності дітей є визначною ознакою розвитку дитячого колективу. Головне завдання сучасної школи – формування творчої й активної особистості, всебічно та гармонійно розвиненої людини. Розвиток сучасної освіти передбачає системне використання функціонального підходу до формування особистості. Процес становлення та формування особистості – це засвоєння нею соціальної ролі. В результаті, особистість виступає як фізична, соціальна складова світу. Зрозуміти учня і допомогти йому реалізувати себе як особистість неможливо без опори на колектив.
Колектив є ланкою, що поєднує особистість із суспільством. Його характеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Колектив (лат. collectivus - збірний, нагромаджений) - соціально значуща, компактна група людей, які об’єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Дитячий колектив – це обʼєднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом тощо). Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва. Дитячий колектив має свою специфіку: 1) педагогічне керівництво, метою якого є особистісний розвиток кожної дитини та групи загалом; 2) формальна структура, яку переважно задають дорослі, і неформальна, що виникає на підставі міжособистісних взаємин; 3) для дитини він - середовище, в якому вона живе, намагається самоствердитися, отримати можливості для самореалізації; середовище, у якому виникають і можуть розвиватися ділові й особистісні взаємини. Ділові - ініціативність, самодіяльність, організованість, лідерські якості тощо; особистісні - симпатія, дружба, любов, взаєморозуміння, взаємовиручка тощо; 4) для педагога — це об’єкт впливу за допомогою інструментів виховання, мета його виховних зусиль, засіб посилення його впливу на дитину Дитячий колектив виконує такі функції:
їх поведінки та діяльності. Сформована в колективі громадська думка є дієвим інструментом педагогічного впливу, сила якого залежить від рівня розвитку колективу. Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.
Дитячий колектив у своєму розвитку долає кілька стадій. Стадійність розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої - рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу.
Важливо у цей період сформувати ядро активу класу з учнів, які добре навчаються, виконують вимоги шкільного режиму, які вимогливі до себе й інших та мають організаторські здібності. Для цього вчитель вивчає особисті якості членів колективу, знайомить їх, сприяє обранню органів самоврядування, інструктує щодо їх функцій, контролює їх роботу, а в разі необхідності - допомагає. Взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу на колектив та на кожного його учасника. Варто відзначити, що першу стадію розвитку колективу не слід затягувати, адже якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, то згодом вони звикають до цього і вже потім їх важко змусити підкорятись органам учнівського самоврядування.
Водночас відбувається залучення пасивних учнів до громадського життя. За правильно організованої роботи актив швидко починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності. Педагог окреслює подальші перспективи діяльності колективу (в навчанні, праці, спорті, іграх, позакласних заходах), дбає про посилення довіри до активістів, частково передає їм свої функції (контролю за чергуванням по школі або класу, прибирання класної кімнати, харчування в їдальні, підготовки до свят). Взаємини між ним та учнями розвиваються на засадах демократизму, паралельних впливів (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливу). Стадія триває один-півтора року, залежно від стосунків усередині колективу. На її початку колектив умовно поділений на три соціально-психологічні мікрогрупи: активістів (опору класного керівника), пасивних учнів (які поступово долають байдужість), «ядро опору» (педагогічно занедбані діти). Наприкінці другої стадії клас стає психологічно та педагогічно однорідним. 3. Вирішальний вплив громадської думки більшості. Більшість дітей з перших днів діє свідомо, активно, а колектив усвідомлює завдання, поставлені перед ним. Педагог допомагає активові здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність. Керівництво колективом відбувається на засадах демократизму, визнанні права колективу самостійно вирішувати питання про заохочення чи покарання своїх учасників, планування роботи, оцінювання поведінки учнів, запровадження системи доручень мікрогрупам учнів, окремим членам колективу. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу. На цій стадії посилюється вплив громадської думки колективу, боротьба за його честь, орієнтація та самоконтроль поведінки і навчальної діяльності. 4. Самовиховання як вищий тип виховання в колективі. Кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе, у них розвивається інтерес до самовиховання, що переходить у внутрішнє прагнення до вдосконалення особистих якостей, рис характеру. Педагог інструктує, консультує, надає методичну допомогу щодо прийомів самовиховання (самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного), поступово привчаючи до нього весь колектив. Допомагає учням визначити потрібні для самовдосконалення якості, скласти індивідуальні плани самопізнання, саморозвитку. На даній стадії формуються умови для нових, складніших вимог, розширюються права та обовʼязки активу, ускладнюються види діяльності колективу. На всіх стадіях розвитку учнівського колективу необхідна системність - послідовно сформульовані перед колективом завдання, виконання яких забезпечуватиме перехід від простого задоволення результатами до глибокого почуття обов’язку.
На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Одним із засобів згуртування учнівського колективу є формування у ньому певних традицій, наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі ми допомагаємо один одному». Шкільні традиції виховують в учнів почуття обовʼязку, честі, гордості за колектив. Основною ланкою у становленні виховного колективу є учнівське самоврядування - самодіяльна організація дитячого життя в школі. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатись по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитись з ними. Особливе місце в становленні колективу займає безпосередньо навчальна діяльність, в ході якої у дітей встановлюються ділові звʼязки, свої успіхи та невдачі вони переживають разом у колективі. Важливе значення у дитячому колективі має й ігрова діяльність, адже яка дитина у грі, такою вона буде і в роботі. Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи та проблеми. Сприяє згуртуванню учнівського колективу принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві предʼявляють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. Ще одним засобом згуртування учнівського колективу є організація спільної діяльності, що обʼєднує колектив та потребує узгоджених дій кожного члена колективу. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків у колективі. Продумана організація дозвілля учнів – колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах – допомагає обʼєднати учнів у повноцінний колектив. На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність їх вимог до нього. Так, А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак – про справи свого класу, а лише потім – про власний успіх. ВИСНОВОК Набуття соціального досвіду, самореалізація особистості значною мірою відбувається у процесі спілкування і взаємодії у колективі. Дитячий колектив – “група дітей, об’єднана спільною цілеспрямованою діяльністю і загальною організацією цієї діяльності. Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва. У своєму розвитку колектив проходить певні стадії розвитку, які характеризують його з якісного боку: створення колективу; поширення впливу активу на весь клас; вирішальний вплив громадської думки більшості; самовиховання як вищий тип виховання в колективі. На всіх етапах розвитку колективу стоїть основна мета – створення умов для самореалізації особистості. Для згуртування учнівського колективу існує безліч засобів – спільна колективна діяльність класу, створення органів самоврядування, навчальна та ігрова діяльність, створення традицій у колективі, організація дозвілля учнів тощо. Колективні форми роботи допомагають учневі розвиватись, відчувати важливість свого місця у навчально-виховній системі, у якій кожен займає певну позицію. Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність у виконанні колективних справ та доручень, прагнення до вирішення складних завдань, активна участь кожного у їх розвʼязанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому, поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, задоволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, вміння вирішувати конфліктні ситуації; відповідальність за колективну справу. Використана література:
|