Конспект лекцій Укладачі Ульянова Л. П., к е. н., доц. Лакей І. М., ст викладач Дніпропетровськ 2009 Зміст

• Название: Конспект лекцій Укладачі Ульянова Л. П., к е. н., доц. Лакей І. М., ст викладач Дніпропетровськ 2009 Зміст
• Анкор: Ulyanova_makroekonomica_conspect.doc
• Дата: 17.06.2018
• Размер: 0.57 Mb.
• Имя файла: Ulyanova_makroekonomica_conspect.doc
• Тип: Конспект; #20417
• страница: 1 из 5

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О. Гончара

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії


МАКРОЕКОНОМІКА
конспект лекцій

Укладачі: Ульянова Л.П., к.е.н., доц.

Лакей І.М., ст. викладач

Дніпропетровськ 2009

Зміст

Тема 1. Макроекономіка як наука ........................................................................5

1. 
   Розвиток макроекономічного аналізу. Макроекономіка в системі економічних наук.........................................................................................5
   
2. 
   Предмет і метод макроекономіки...............................................................6
   
3. 
   Національна економіка і економічна система...........................................7
   
4. 
   Суб’єкти економічної системи і їх взаємодія. Модель кругопотоку......8
   

Тема 2. Оцінка результатів економічної діяльності на макрорівні...............10

1. 
   Національний дохід і національний продукт. Рівність національного доходу й національного продукту............................................................10
   
2. 
   Проблеми вимірювання обсягів національного виробництва...............11
   
3. 
   Статистичний облік національного виробництва...................................12
   
4. 
   Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП.......................................14
   

Тема 3. Основні макроекономічні проблеми......................................................15

1. 
   Інфляція, її причини й соціально-економічні наслідки..........................15
   
2. 
   Безробіття, його причини, форми і соціально-економічні наслідки.....18
   
3. 
   Економічне зростання, його суть та фактори..........................................20
   
4. 
   Діловий цикл і макроекономічні проблеми.............................................22
   

Тема 4. Виробництво, розподіл і використання національного доходу .......23

1. 
   Виробництво національного доходу. Виробнича функція....................24
   
2. 
   Розподіл національного доходу. Крива Лоренца....................................27
   
3. 
   Використання національного доходу. Споживання та заощадження...29
   
4. 
   Інвестиції. ..................................................................................................33
   

Тема 5. Сукупні видатки і економічна рівновага.............................................37

1. 
   Модель „доходи-видатки”........................................................................37
   
2. 
   Мультиплікатор видатків.........................................................................40
   
3. 
   Економічна рівновага в довгостроковому періоді. Рецесійний та інфляційний розриви.................................................................................43
   

Тема 6. Сукупний попит і сукупна пропозиція.................................................45

1. 
   Сукупний попит і фактори, що на нього впливають.............................45
   
2. 
   Сукупна пропозиція і фактори, що на неї впливають...........................46
   
3. 
   Рівновага сукупних попиту і пропозиції. Модель AS-AD....................47
   

Тема 7. Грошовий сектор та монетарна політика............................................49

1. 
   Суть та функції грошей. Грошові системи.............................................49
   
2. 
   Попит та пропозиція на грошовому ринку. Процентна ставка............52
   
3. 
   Банківська система та пропозиція грошей. Грошовий мультиплікатор.........................................................................................57
   
4. 
   Цілі, зміст та інструменти монетарної політики...................................60
   

Тема 8. Фіскальна політика..................................................................................64

1. 
   Суть та знаряддя фіскальної політики.....................................................64
   
2. 
   Дискреційна і недискреційна фіскальна політика..................................67
   
3. 
   Дефіцит державного бюджету і державний борг...................................68
   

Тема 9. Взаємодія національної економіки з світовою....................................70

1. 
   Міжнародна торгівля. Зовнішньоторговельна політика........................70
   
2. 
   Платіжний баланс та його структура......................................................73
   
3. 
   Валютний курс та фактори, що на нього впливають. Системи валютного регулювання...........................................................................74
   

Список рекомендованої літератури....................................................................78

Тема 1. Макроекономіка як наука

1. 
   Розвиток макроекономічного аналізу. Макроекономіка в системі економічних наук.
   
2. 
   Предмет і метод макроекономіки.
   
3. 
   Національна економіка і економічна система.
   
4. 
   Суб’єкти економічної системи і їх взаємодія. Модель кругопотоку.
   

1. Розвиток макроекономічного аналізу. Макроекономіка в системі економічних наук.

Економічна наука, досліджуючи функціонування економіки, виділяє в ній мікро- та макрорівень. Мікрорівень – рівень функціонування окремих ринків, на яких відбувається взаємодія малих економічних суб’єктів (домашніх господарств, фірм, державних агентів). Макрорівень – рівень функціонування економіки в цілому як єдиного народногосподарського комплексу.

Мікроекономічний аналіз передбачає дослідження функціонування економіки з точки зору поведінки окремих економічних суб’єктів. Макроекономічний - дослідження функціонування економіки як єдиної системи. Необхідність макроекономічного аналізу обумовлена тим, що на макрорівні в економіці існують такі явища та процеси, які не проявляються на мікрорівні, а отже не враховуються економічними суб’єктами під час прийняття рішень. Наприклад, щоб помітити такі явища як економічне зростання, інфляція, безробіття необхідно розглядати економіку в цілому. На мікрорівні зростання ціни внаслідок інфляції фірма може сприйняти як збільшення попиту на свою продукцію й прийняти неадекватне рішення. На макрорівні часто рішення окремих суб’єктів в сумі дають зовсім не передбачувані результати. Наприклад, максимізуючи свої прибутки, фірма розцінює зростання своїх грошових доходів як благо, однак зростання грошових доходів усіх суб’єктів економіки може викликати негативні наслідки через зростання інфляції.

Макроекономіка як наука достатньо молода і зароджується в 30-і рр. ХХ ст. Хоча аналіз макроекономічних проблем характерні ще для меркантилізму і класичної політекономії. У 1576 р. Жан Боден обґрунтував залежність рівня цін від співвідношення грошової і товарної маси. У. Петі (1623 – 1687) провів аналіз національного доходу Англії з метою вдосконалення оподаткування і виявив його вплив на економіку і розподіл доходів. Ф. Кене у 1758 р. створює “Економічну таблицю”, яка являє собою першу макроекономічну модель суспільного відтворення. К. Маркс створив моделі простого і розширеного відтворення. Однак лише у 30-і рр. ХХ ст. Дж. Кейнс обґрунтував необхідність виділення макроекономічного аналізу в самостійну галузь економічної науки, яка була б заснована на принципово інших методологічних засадах ніж мікроекономічна теорія й використовувала власний теоретичний апарат. Подальший розвиток макроекономіки пов’язаний з „неокласичним синтезом”, який доповнив макроекономічну теорію методологією рівноважного аналізу; неокейнсіанством, яке розробило концепції економічного зростання та економічного циклу й, відповідно, моделі державного регулювання економіки.

Аж до кінця 70-х рр. ХХ ст. в макроекономіці панує кейнсіанська теорія. Кінець 70-х та 80-ті рр. відбувається розробка нової макроекономічної теорії заснованої на неокласичній традиції (монетаризм, економіка пропозиції, школа раціональних очікувань). У 80 - 90-ті рр. відбувається оновлення кейнсіанської макроекономіки у рамках „нового кейнсіанства”. Сучасна макроекономіка представлена різними течіями і економічними школами, які взаємодоповнюють одні одну й використовуються урядами країн і центральними банками для розробки макроекономічної політики.
2. Предмет і метод макроекономіки.

Макроекономіка вивчає економічні явища з позиції економіки в цілому. Вона характеризує діяльність економічних суб’єктів в сукупності, не вдаючись до характеристики кожного окремого економічного суб’єкта. Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи в цілому та взаємодія між національними економіками. Макроекономіка - це галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення стійкого економічного зростання, повної зайнятості і мінімізації рівня інфляції. Іншими словами можна сказати, що предметом макроекономіки є ефективність функціонування національної економіки.

Наряду з загальнонауковими, макроекономіка використовує і специфічні методи дослідження:

• 
  метод агрегування – використання сумарних понять та сумарних розрахункових величин (сукупний попит, сукупна пропозиція, національний продукт, національний дохід, рівень цін, рівень безробіття);
  
• 
  кількісні методи;
  
• 
  статистичні методи;
  
• 
  метод макроекономічного моделювання;
  
• 
  метод прогнозування.
  

3. Національна економіка і економічна система.

Об’єктом дослідження макроекономіки є національна економіка. Національна економіка – це сукупність домогосподарств, підприємств, державних інституцій та установ, об’єктів інфраструктури та різноманітних активів у межах економічної території країни. Економічна територія країни не ідентична її географічній території. Під економічною територією розуміють територію в межах якої поширюється адміністративна влада держави, вільно переміщуються національні ресурси та використовується національна грошова одиниця. До економічної території не входять закордонні анклави усередині країни (іноземні дипломатичні представництва, військові бази, тощо), проте входять вітчизняні анклави за кордоном.

Суб’єктами національної економіки є її резиденти. Резидентами вважаються:

• 
  фізичні особи – усі, що проживають на території країни більше одного року, незалежно від громадянства (крім туристів, працівників іноземних дипломатичних місій, сезонних робітників);
  
• 
  юридичні особи – усі, що створені і зареєстровані у країні незалежно від належності капіталу.
  

4. Суб’єкти економічної системи і їх взаємодія. Модель кругопотоку.

Під економічною системою прийнято розуміти сукупність механізмів та інститутів, які забезпечують розвиток і функціонування національного виробництва. Економічна система - це особливим чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Економічна система - це спосіб організації національної економіки.

За способом організації господарської діяльності виділяють такі типи економічних систем:

• 
  традиційна економіка. У ній практика використання ресурсів визначається традиціями і звичаями:
  
• 
  планова економіка. Координація економічної діяльності здійснюється за допомогою централізованого планування, керування і контролю.
  
• 
  ринкова економіка. Заснована на товарно-грошових відносинах, приватній власності і конкуренції.
  
• 
  змішана економіка. Поєднує ринкову організацію з державним регулюванням економіки;
  
• 
  перехідна економіка. Це економіка, що знаходиться в процесі переходу від однієї економічної системи до іншої.
  

Для сучасних країн характерна змішана економіка. У змішаній економічній системі на макрорівні виділяють чотири економічних суб’єкти, які по різному включаються у економічні процеси, виконують різні функції і взаємодіють один з одним. Суб’єктами макроекономічної системи є:

• 
  домашні господарства (споживачі) - вони поставляють на ринок ресурси і купують споживчі блага;
  
• 
  фірми (виробники) - купують ресурси і виробляють продукцію;
  
• 
  державний сектор - перерозподіляє товарні і грошові потоки, регулює економічні процеси;
  
• 
  закордонний сектор – являє собою сукупність інших національних економік, що вступають у взаємодію з вітчизняною. Ця взаємодія втілюється у потоках експорту та імпорту.
  

Взаємодію економічних суб’єктів демонструє модель кругопотоку.



експорт імпорт

ресурси ресурси

доходи витрати

податки податки

трансферти трансферти
державні державні

позички закупки
заощад- інвестиції

ження

витрати доходи

продукція продукція
імпорт експорт

Модель кругопотоку з урахуванням державного сектору у відкритій економіці.

Тема 2. Оцінка результатів економічної діяльності на макрорівні.

1. 
   Національний дохід і національний продукт. Рівність національного доходу і національного продукту.
   
2. 
   Проблеми вимірювання обсягів національного виробництва..
   
3. 
   Статистичний облік національного виробництва.
   
4. 
   Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП.
   

1. Національний дохід і національний продукт. Рівність національного доходу і національного продукту.

Національний продукт (НП) – це сукупність усіх товарів та послуг, які були вироблені у національній економіці протягом певного періоду часу. Національний дохід (НД) – сукупність усіх доходів, отриманих суб’єктами національної економіки протягом певного пе6ріоду часу. На макроекономічному рівні національний продукт завжди дорівнює національному доходу:

НП = НД.

Ця рівність витікає з того, що вартість продукту завжди розпадається на доходи усіх учасників виробництва й за величиною дорівнює їм. Власне, національний продукт і є національним доходом у реальному вираженні.

Вартість національного продукту можна представити як величину усіх витрат пов’язаних з виробництвом і купівлею національного продукту. Оскільки ж витрати одних суб’єктів виступають доходами інших, рівняння рівності можна записати таким чином:

НП = витрати пов’язані з виробництвом НП = НД.

В свою чергу рішення про виробництво приймають одні особи, а про купівлю інші, тому їх рішення можуть не співпадати. У такому разі рівність набуває вигляду:

НП = заплановані витрати на + незаплановані інвестиції = НД

купівлю НП у товарні запаси

Заплановані витрати на купівлю національного продукту являють собою сукупний попит, а національний продукт – сукупну пропозицію. Таким чином, сукупний попит і пропозиція можуть не співпадати, породжуючи економічну нестабільність. При цьому НП завжди дорівнює НД.

Сукупна пропозиція = сукупний + незаплановані інвестиції = НД

попит у товарні запаси
2. Проблеми вимірювання обсягів національного виробництва.

Важливою проблемою макроекономічного аналізу є методика вимірювання результатів національного виробництва і, насамперед, національного продукту. Основною методикою на сьогоднішній день є система національних рахунків (СНС). Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахун­ків і балансових таблиць, що розкривають результати економіч­ної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, дер­жавне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вар­тості благ. Сам облік здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. За системи національних рахунків подвійний рахунок виклю­чається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результа­тів суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінце­вий продукт як потік доходів, враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які ви­робляються для кінцевого використання, а не для подальшої об­робки чи переробки або перепродажу. Кінцевими вважаються продукти, які використовуються для споживання домогосподарств; інвестицій фірм; державних закупок та експотру.

Проміжні продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.
3. Статистичний облік національного виробництва.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національ­ний продукт (ВНП). У. статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визначена не так давно — з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту.

Виробничий метод. Підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої про­дукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки. За цим методом ВВП включає:

• 
  амортизаційні відрахування;
  
• 
  витрати на оплату праці;
  
• 
  соціальні відрахування від фонду оплати праці;
  
• 
  прибуток;
  
• 
  непрямі податки.
  

Метод кінцевого використання(за витратами). У ході розрахунку підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП (споживання, інвестиції фірм, державні закупки та експорт). За цим методом ВВП включає:

• 
  споживчі видатки населення (товари повсякденного вжитку, товари довгострокового використання, оплата послуг);
  
• 
  інвестиції приватного сектору (в основний капітал, в товарні запаси, в житловий сектор);
  
• 
  державні закупки (з державного бюджету, з місцевого бюджету);
  
• 
  чистий експорт (експорт мінус імпорт).
  

Розподільчий метод (за доходами). Підсумовуються всі види факторних доходів отриманих за певний період, а також амортизаційні відрахування та непрямі податки. За цим методом ВВП включає:

• 
  амортизація;
  
• 
  непрямі податки за винятком субсидій;
  
• 
  оплата праці;
  
• 
  рентні платежі – доходи, які отримують домовласники, що забезпечують економіку ресурсами власності;
  
• 
  проценти – виплати грошового доходу приватного бізнесу постачальникам грошового капіталу;
  
• 
  доходи некорпоративного сектору економіки (доходи фермерів, кооперативів, приватних фірм);
  
• 
  прибуток корпорацій, який включає податки на прибуток корпорацій, дивіденди акціонерів, нерозподілений прибуток корпорацій.
  

Близьким до ВВП за змістом є показник вало­вого національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, ство­рених за певний період вітчизняними підприємствами в країні та за її межами. ВНП відрізняється від ВВП на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Певна частина створених у країні фактор­них доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти со­бою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не вра­ховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП.

У системі національних рахунків існує також низка інших вза­ємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП):

• 
  чистий національний продукт: ЧНП = ВВП – амортизація;
  
• 
  національний дохід: НД = ЧНП – непрямі податки;
  
• 
  особистий дохід: ОД = НД – вклади на соціальне страхування – податок на прибуток – нерозподілений прибуток + трансфертні платежі населенню;
  
• 
  особистий дохід після сплати податків: ОДПП = ОД – індивідуальні податки.
  

4. Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП. Проблема врахування

Обчислення ВВП ускладнюєтьсяінфляцією (зростанням цін). У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений у діючих цінах. В умовах інфляції він завищує ре­зультати діяльності економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на індекс зростання цін.

Індекс цін – показник який характеризує відношення цін поточного періоду до цін базового. Індекс цін показує як змінилися ціни у поточному періоді у порівнянні з базовим(базовий – період з яким здійснюється порівняння). Індекс цін розраховується у відсотках. Ціни у базовому періоді приймаються за 100%. Якщо цей показник виражено у вигляді коефіцієнта, то його називають рівнем цін.

Існує кілька методів розрахунку індексу цін.

1. Обсяги виробництва фіксуються на рівні базового періоду. Такий метод розрахунку отримав назву індексу Ласпейреса:

,

де - кількість і-того товару в базовому періоді;

та- ціна і-того товару відповідно в базовому та поточному періоді.

Індекс Ласпейреса використовуються для розрахунку індексу споживчих цін. Він розраховується по стандартному набору товарів, які входять до споживчого кошика. Індекс споживчих цін – це відношення вартості споживчого кошика у поточному періоді до його вартості у базовому періоді. Недоліком такого індексу є те, що він не враховує зміну структури виробництва і споживання.

2. Обсяги виробництва фіксуються на рівні поточного періоду. Такий метод розрахунку отримав назву індексу Пааше:

,

За таким методом розраховують дефлятор ВВП. Дефлятор ВВП ­– це відношення і ВВП, розрахованого в поточних цінах, до його вартості, розрахованої у базових цінах. Дефлятор враховує зміни у структурі виробництва, проте не враховує зміни цін на імпортні товари

3. Розрахунок індексу, як середнього геометричного від двох попередніх. Такий метод розрахунку отримав назву індексу Фішера.

.

Даний індекс виправляє недоліки попередніх.

Щоб розрахувати реальний ВВП, необхідно номінальний поділити на дефлятор ВВП.