Правознавство. Основні теорії походження держави
 Скачать 168.05 Kb.
|
Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здіснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя. Серед основних ознак держави називають: 1-наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення; 2-наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнаття держави суб`єктом міжнародних відносин; 3-суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету: 4-національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу; 5-державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права. Компонентами державного суверенітету, що характеризують його зміст є: -незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права; -можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки – це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо). 3. Історичні типи держави. Історики та правознавці, які підтримують формаційний підхід щодо класифікації держав, визначають різні історичні типи держави. Історичний тип держави — це сукупність найбільш істотних ознак, властивих державам однієї суспільно-економічної формації. Визначають такі основні типи держави: .  4,Функції держави Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і цілі, вияв ляється сутність та соціальне призначення держави у суспільстві. Функції держави реалізуються передусім в процесі її впливу на суспільні відносини і їх не слід ототожнювати з функціями окремих гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та функція ми окремих державних органів. Хоча законодавчі, управлінські, судові функції і наближаються до функцій держави, але вони є меншими за обсягом і не є їм тотожними. Аналогічно більш вузькій, локальний характер, порівняно з функціями держави, мають і функції окремих державних органів. 5. Механізм та апарат держави Механізм держави - цілісна ієрархічна система державних органів, Що здійснюють державну владу, а кож установ, підпріємств, за допомог якіх виконують Завдання и функції держави. Механізм держави містіть у собі органи, підсістемі и навіть самостійні гілкі влади: законодавчо, виконавчо, судів, Між якімі існує ієрархія. Різні Державні органи, їх блоки, підсістемі посідають неоднакове Місце у державному механізмі, альо Усі разом повінні діяті злагоджено и без збоїв. Апарат держави Виступає складового Частина механізму держави. Апарат держави - ції Юридично оформлена система Всіх державних органів, Що здійснюють безпосередню практичність роботу з Управління суспільством, виконан Завдання и функцій держави. Апарат держави характерізується тім, Що становіть собою налагодження структурних організацію, засновану на загальності принципах, Єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави, є системою Юридично оформленої державних органів, Що наділені компетенцією (Повноваження) i займаються управлінням суспільством на професійній Основі Як носії влади; є системою органів, діференційованіх відповідно до принципу поділу влади на законодавчо, виконавчо и Судову та ін. 6, Форма держави Категорія «форма держави» є науковою абстракцією і вживається у теорії держави і права для з’ясування механізму, способів формування, організації і функціонування держави. У ній проявляються, по-перше, публічно-владні відносини, які да-ють змогу розглядати державу як об’єднання індивідів, рівномасштабне суспільству, засноване на обміні товарів і діяльності. По-друге, природа і організація публічної влади — це система установ, які здійснюють управління загальносуспільними справами. По-третє, таким чином виражається внутрішній територіальний устрій держави. В цілому форма держави — це її устрій, який проявляється в характері політичних відносин громадян між собою, громадян і держа-ви в процесі здійснення нею управління суспільними справами; сукупність способів організації, устрою і здійснення державної влади, що виражають її сутність. Форма держави як цілісна категорія може бути розглянута через її окремі елементи або частини, що її складають. Такими елементами форми держави є: а) форма правління; б) форма державного устрою; в) політичний режим. 7. Особа і держава Відносини особи і держави будуються на встановленні такого балансу, при якому: - особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібності, задовольняти права, свободи і законні інтереси; - держава одержувала б визнання і підтримку своєї діяльності з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відповідальність за їх невиконання.Вся величезна кількість теорій і поглядів, що існували в істо-рії політико-правової думки і стосуються співвідношення "держава - особа", можна звести до двох підходів: 1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід випливає із розуміння особи як цілі, держави - як засобу для досягнення мети. Його зміст - права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави. Ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їхньої реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними; 2) державний, статичний (юридико-позитивістський). Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи - як засобу для досягнення мети. Його зміст - свої права людина одержує від суспільства і держави, природа цих прав патерналіс-тична; держава - джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право і закон не мають істотних відмінностей; права особи змінюються залежно від державної доцільності і можливості. З.) юридико-позитивістським підходом багато в чому схожа марксистська теорія, яка схильна підкоряти права людини державній доцільності. Відмінність між ними полягає у тому, що марксизм орієнтований на соціально-економічну, класову детермінацію права (право - зведена в закон воля пануючого класу), а не на його раціональну самоцінність. При марксистському підході ставлення питання про права особи стає зайвим внаслідок розуміння особи як виразника сукупності суспільних відносин. 8. Правова держава: поняття та її ознаки,шляхи формування прав.держ. в Україні Правова держава – це система органів та інститутів, які гарантують і охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. Це держава, в якій панує закон, стосовно якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії, та громадські організації, посадові особи і окремі громадяни. До основних ознак, за якими котрусь державу можна було б визначити як правову, належать: · закріплення у конституції та інших законах основних прав людини; · панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни; · врегулювання відносин між особою та державою на підставі загальнодозвільного принципу: “особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом”; · взаємовідповідальність особи та держави; · наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і навичок їх використання в практичному житті; · розподіл державної влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами держави; · юридична захищеність особи; · високе становище у суспільному та державному житті суду; · неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними органами. Важливим у плані побудови правової держави є також створення ефективного механізму охорони прав особи. На сьогодні в Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Арбітражний процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Нові положення , які значно розширюють засоби захисту прав громадян, містять закони “Про адвокатуру”, “Про нотаріат”. Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто такого стану відповідності суспільних відносин Конституції та іншим законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма суб’єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України покликаний Конституційний Суд України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевої виконавчої влади, самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами здійснюється органами прокуратури. 9. Соціальні норми «Їх роль у регулюванні суспільних відносин» Відносини суспільного життя регулюють різноманітні соціальні норми із яких слід виділити: 1) норми моралі - це правила поведінки людей що виникли історично протягом існування і розвитку суспільства. Вони містяться у свідомості людей, передаються із покоління в покоління. Ці норми оцінюють і регулюють поведінку людей з точки зору добра і зла, гуманного та негуманного, порядного і непорядного, належного та неналежного, справедливого та несправедливого. Норми моралі виконуються людиною добровільно завдяки її внутрішньої переконаності у правильності поведінки, а також забезпечуються громадським схваленням або громадським осудом; 2) звичаї - це правила поведінки людей, що виникли в результаті багаторазового повторення в певних життєвих ситуаціях. Ці правила виконуються автоматично. Так, при зустрічі, як правило, представників чоловічої статі прийнято потискати один одному долоні. Ця звичка виникла в сиву давнину. Наші предки зустрічаючись на вулиці зі знайомими і незнайомими чоловіками показували відкриту долоню, що в руці не має зброї, аналогічно діяла і інша сторона. Потискаючи долоні один одному люди відчували, що ворожнечі немає і спокійно продовжували свій шлях. На сьогодні ми в переважній більшості не носимо холодну зброю, але звичка збереглася і має місце в нашому житті; 3) традиції (від лат. traditio - передача) - це правила поведінки, що передаються із покоління в покоління, зберігаються певними суспільствами, класами, соціальними групами протягом тривалого часу. В якості традиції виступають визначені суспільні настанови, обряди, ідеї, цінності, погляди та тому подібне. Це своєрідний порядок, неписаний закон в поведінці і побуті. 4) релігійні норми - це правила поведінки, що регулюють відносини людини з Богом, засновуються на вірі в Бога, визначають порядок проведення різних релігійних обрядів, культів. Ці норми зосередженні в релігійних вченнях (в Біблії - для християн, Корані - для мусульман...) та обов'язкові для виконання віруючими людьми; 5) корпоративні норми (від лат. corporation - об'єднання, союз, співтовариство) - це правила поведінки встановлені об'єднаннями людей, що містяться в статутних документах об'єднань (політичних партій, громадських організацій, формувань, в тому числі вікових, професійних, спортивних та інших об'єднань). Ці правила обов'язкові для виконання членами об'єднань. Якщо вказані особи порушують корпоративні норми на них можуть накладатися передбачені стягнення, в тому числі виключення із організації; 6) норми культури (від лат. cultura ) - це правила, які визначають певні зразки поведінки людини, що характеризують визначений рівень розвитку суспільства, його рівень виховання. 10, Поняття та ознаки права Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов’язки учасниківправовідносин та виступають регулятором суспільних відносин. Право характеризується такими ознаками: - нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки; що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; - загальнообов’язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм; - системний характер, тобто право – це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права; - формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа; - право сформульоване у вигляді юридичних прав та обов ‘язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.; - право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу. 11. Функції права Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини. Розрізняють наступні основні функції права: 1) регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на: а) регулятивно-статическую (виражається в закріпленні певних суспільних відносин); б) регулятивно-динамическую (виражається в розвитку певних суспільних відносин); 2) охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним) 13. Правові норми, їх ознаки, структура і види Правові норми- це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави. Норма права характеризується ознаками: - норма встановлюється чи санкціонується державою; - норма є загальнообов'язковою; - норма є формально визначеною; - норма регулює певні суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються; - норма визначає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин; |