1. Форми життя клітинна та неклітинна
 Скачать 0.68 Mb.
|
|
10. Життєві цикли паразитів. Пояснити на конкретних прикладах. 11. Остаточні, проміжні, додаткові, резервуарні, облігатні, факультативні хазяїни паразитів. Пояснити на конкретних прикладах. Для більшості паразитів характерними є складні цикли розвитку, пов'язані зі зміною хазяїна. Залежно від своєї ролі в життєвому циклі паразита хазяїн буває: • остаточним, або дефінітивним, де паразит досягає статевої зрілості і розмножується статевим шляхом; • проміжним, де відбувається розвиток личинок, безстатеве чи партеногенетичне розмноження паразита; • додатковим (якщо проміжних більше, ніж один); • резервуарним, що не є обов'язковим, але може накопичувати личинки паразита в інвазійному стані й сприяти передаванню до остаточного хазяїна. Так, хижі риби можуть накопичувати в собі личинки стьожака широкого - плероцеркоїдів, поїдаючи іншу, заражену ними рибу, яка є проміжним хазяїном цього гельмінта. Від хижих риб може заражатися остаточний хазяїн, включаючи людину У резервуарному хазяїні ніякого розвитку паразита не відбувається; • облігатним - без якого цикл розвитку паразита неможливий; • факультативним - який є не обов'язковим у циклі розвитку паразита. Джерелом інвазії називають організм, який виділяє в навколишнє середовище паразитів на різних стадіях їхнього розвитку, якими можуть заразитися інші організми. Зміна хазяїна сприяє розмноженню, розселенню і поширенню паразитів. Якщо передачу збудника від одного хазяїна до іншого здійснює переносник (кровосисні членистоногі - кліщі, комахи), захворювання зветься трансмісійним. Переносників поділяють на специфічних та механічних. Деякі з переносників можуть відігравати роль природних резервуарів. Так, блоха може зберігати в своєму організмі збудника чуми від 27 діб (при температурі 37 °С) до 358 діб (при температурі 0-5 °С). 12. Специфічні і механічні переносники збудників захворювань. Пояснити на конкретних прикладах. Специфічні переносники - це ті членистоногі, в організмі яких паразит проходить певні стадії розвитку, тому їх ще звуть біологічними (малярійний комар - специфічний переносник малярійного плазмодія). Механічні переносники - членистоногі, в організмі яких не відбувається розвитку паразита. Так, у кишківнику хатньої мухи, на її лапках, волосках можуть знаходитися збудники інфекційних захворювань, цисти найпростіших, яйця гельмінтів. 13. Аутоінвазії та реінвазії. Пояснити на конкретних прикладах. Аутоінвазія - це повторне самозараження хазяїна паразитом, який уже паразитує в організмі. Наприклад, при ентеробіозі недотримання дітьми правил особистої гігієни може спричинити повторне самозараження гостриком. Це сприяє тривалому перебігу хвороби. Реінвазія - це коли людина повторно заражається тим же паразитом, але після видужання. 14. Організм як середовище проживання паразитів. Пояснити на конкретних прикладах. На відміну від інших організмів, основою зовнішнього середовища паразитів є живий організм, а не нежива природа (вода, ґрунт, повітря). Вчення про організм як середовище існування найбільш повно розроблене Є. Н. Павловським. Середовищем щодо паразита будуть як органи хазяїна, так і інші організми, які населяють хазяїна. Це середовище першого порядку. Але паразити пов'язані також з зовнішнім середовищем, яке оточує хазяїна (середовище другого порядку) і діє на паразитів опосередковано, через тіло хазяїна. 15. Паразитоценологія. Людина як основний компонент симбіозу. Пояснити на конкретних прикладах. Сукупність усіх паразитів, які одночасно живуть в організмі людини або тварини, Є. Н. Павловськии назвав паразитоценозом. Оскільки в будь-якому організмі одночасно поряд з паразитами є й інші симбіонти, то сукупність їх разом з організмом хазяїна називають симбіоценозом (О. П. Маркевич). Компонентами симбіоценозу є віруси, рикетсії, спірохети, бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти, членистоногі тощо. Всередині симбіоценозу між окремими компонентами й організмом хазяїна встановлюються складні взаємовідносини. Останні між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпечують нормальне існування організму хазяїна. У нормі в тілі людини і тварин кількість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов'язаний синтез ряду білків - ферментів, вітамінів, яких не може самостійно синтезувати макроорганізм. Тільки у присутності паразитичних симбіонтів формується імунітет, утворюються імунокомпетентні клітини. Взаємовідносини між організмом хазяїна й усім комплексом симбіоценозу є також джерелом патологічного процесу (хвороби) в організмі хазяїна. Дуже показові у цьому досліди з зараженням морських свинок культурою найпростіших - збудників амебіазу. Коли заражали свинок, які штучно позбавлялися кишкових бактерій, то хвороба не виникала, в той час як тварини з "нормальною" мікрофлорою захворювали на тяжку форму амебіазу. Розвиток патогенних грибів у тілі людини стримується симбіотичними бактеріями-коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створюються сприятливі умови для патогенних грибів, тому впровадження у медичну практику антибіотиків призвело до почастішання захворювань, які викликаються паразитичними грибами, зокрема роду Candida (кандидомікоз). Численні факти переконують у тому, що захворювання, які викликаються паразитами, розвиваються внаслідок різноманітних відносин між макроорганізмом і комплексом усього симбіоценозу. Встановлено, що люди, які страждають на гельмінтози (тобто уражені паразитичними червами - гельмінтами), тяжче хворіють на туберкульоз, черевний тиф, деякі хвороби нервової системи і багато інших. Це обов'язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь-якої хвороби - необхідно лікувати пацієнта і від супутніх хвороб, які викликаються паразитичними організмами. При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу (з усіма його біотичними й абіотичними факторами). Щодо людини, то окрім перерахованих чинників певну роль відіграють і соціальні умови. 16. Трансмісійні та природноосередкові захворювання. Пояснити на конкретних прикладах. Трансмісійними називаються захворювання, збудники яких передаються переносниками (наприклад, збудник малярії - малярійний плазмодій - передається людині малярійним комаром Anopheles) . Для цілої низки трансмісійних хвороб властиве те, що джерела захворювання (вогнища, або осередки) існують у природі без участі людини. Потрапивши до них, людина може захворіти. Такі осередки звуться природними, а відповідні хвороби - природно-осередковими. 17. Природний осередок (вогнище) та його головні елементи: збудник захворювання, резервуар збудника (живитель), переносник збудника. Пояснити на конкретних прикладах. Природний осередок— це найменша територія одного чи декількох ландшафтів, де здійснюється циркуляція збудника без заносу його ззовні необмежено довгий період. В осередку відбувається циркуляція збудника від хворих тварин (донорів збудника) через переносника до здорових (реципієнтів), які в подальшому стають донорами збудника. Переносниками являються кровососисні членистоногі, а донорами і реципієнтами можуть бути гризуни і птахи. Якщо людина попадає в природний осередок захворювання, то він стає спочатку реципієнтом, а потім і донором збудника. Природні осередки існують довгий час, але епідеміологічне значення вони набувають тоді, коли в них попадає і заражається людина. Компонентамиприродногоосередку обов'язково є збудник, специфічний переносник збудника і тварини-резервуари збудника (живителі). Якщо збудники циркулюють лише серед диких тварин, осередок зветься первинним. Потрапивши в такий осередок, людина зазнає нападу голодних заражених переносників і стає інвазованою. Повертаючись до свого житла, де є специфічні переносники і тварини-живителі, людина (чи свійська тварина) може дати початок так званому антропургічному осередку. Якщо заражена людина потрапляє в райони, де збудника немає, але є придатні для нього кліматичні умови, тварини-живителі, специфічні переносники, то може виникати вторинний природний осередок. 18. Види природних осередків, синантропні осередки. Антропонози й зоонози. Пояснити на конкретних прикладах. Синантропні осередки існують у населеному пункті, де циркулюює збудник, здійснюється за рахунок синантропних тварин ( короста). Антропоноз - існування збудника забезпечується повністю завдяки постійній передачі його від людини до людини. Тварини до збудників антропонозів нечутливі (амебіаз, лямбліоз, трихомоноз кишковий, малярія, трипаносомози, лейшманіози); Зооноз – існування збудника відбувається серед тварин, людина заражається від тварин, але при цьому являється біологічним «тупіком». Збудники цих хвороб паразитують в організмі певних видів тварин (балантидіаз, трихінельоз). 19. Поняття про облігатно- й факультативно-трансмісійні хвороби. Пояснити на конкретних прикладах. Трансмісійні хвороби, збудники яких передаються лише специфічними переносниками, звуться облігатно-трансмісійними (малярія). Якщо збудники передаються не лише через переносників, але й іншими шляхами, то хвороби мають назву факультативно-трансмісійних. Наприклад, збудники туляремії, можуть проникати в організм людини як через переносників (кліщі, двокрилі), так і через заражену воду чи їжу, а також при знятті шкурки з хворого гризуна. Крім свійських тварин, птахів, існування таких осередків можуть підтримувати ще й синантропні гризуни. Переносники у природі активні лише в теплий період року, тому природно-осередкові хвороби мають сезонний характер. Природний осередок перебуває у так званому валентному стані, тобто зберігається здатність заразитися людині або тварині. 20. Роль Є.Н.Павловського в розробці вчення про природну осередковість трансмісійних захворювань. Пояснити на конкретних прикладах. Євгену Никаноровичу Павловському належить провідна роль у створенні екологічного напряму в медичній паразитології, який вивчав різноманітні взаємини паразитів з навколишнім середовищем. Є. Н. Павловський наголосив на особливостях середовища існування паразитів. Фактори зовнішнього середовища, у тому числі й соціального, впливають на паразита через організм хазяїна. Це означає, що можливість зараження людини залежить від умов її життя і праці, а перебіг хвороби - від лікування, харчування, догляду тощо. Є. Н. Павловський створив вчення про трансмісійні хвороби та їх природну осередковість. Прикладами таких хвороб є весняно-літній і тайговий енцефаліти, збудник яких - вірус. Природним резервуаром вірусу є дикі тварини - білка, заєць, їжак, бурундук, які мають певний ареал існування. Іксодові кліщі, що паразитують на цих тваринах, передають вірус від тварини до тварини. Тому збудники існують у природі довгий час незалежно від людини. Вчення про природну осередковість трансмісійних захворювань визнано у всьому світі й прийнято Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Роль Павловського в розробці вчення про природні осередки.
21. Біологічні принципи боротьби з тринсмісійними і природноосередковими захворюваннями. Пояснити на конкретних прикладах. Методи боротьби з природно-осередковими захворюваннями є досить складними через те, що здебільшого в циркуляцію збудника залучена велика кількість хазяїв і переносників, тому руйнування цілих біогеоценотичних комплексів, які виникли в результаті еволюції, екологічно недоцільне, шкідливе і технічно неможливе. Лише в тих випадках, коли осередки є невеликими і добре вивченими, можливе комплексне перетворення таких біогеоценозів у напрямку, який виключає циркуляцію збудника. Так, рекультивація пустельних ландшафтів і створення на їх місці садівничих господарств призводить до різкого зниження кількості гризунів і москітів, що віддзеркалюється зниженням захворюваності населення на лейшманіоз. У більшості випадків, профілактика і боротьба з природно-осередковими захворюваннями повинна бути направлена на індивідуальний захист людини (попередження укусів кровосисних членистоногих, термічна обробка харчових продуктів тощо) відповідно до шляхів циркуляції у природі певних збудників. 22. Основи профілактики захворювань в медичній паразитології. Методи профілактики: біологічні, імунологічні, екологічні, суспільні. Пояснити на конкретних прикладах. Численність видів збудників паразитарних хвороб, різноманітність шляхів і факторів їх передачі вимагають удосконалення нагляду за місцевими природно-кліматичними та соціально-побутовими умовами життя і діяльності людей. Основи профілактики паразитарних захворювань передбачають визначення: поширення паразитарних хвороб серед людей і тварин; обсіменіння збудниками паразитів різних компонентів довкілля, продуктів харчування; шляхів і факторів передачі інвазії; інтенсивних і екстенсивних показників у залежності від сезону року; тривалості реального й очікуваного зараження; оцінку отриманих доз збудників; оцінку популяції населення, яка може зазнати ризику зараження. Ідентифікація збудника паразитарних хвороб та місця існування, визначення його загрози для людини, - одна із складових розробки заходів запобігання паразитозів. Обстеження прилеглої території - виявлення інвазійних яєць аскарид кішок, та собак у ґрунті на території дитячих дошкільних закладів - складає реальну загрозу зараження. Основними напрямками захисту від паразитарних хвороб є паразитологічний нагляд, санітарно-гігієнічні заходи, ветеринарно-санітарний нагляд, санітарно-просвітницька робота. Серед методів профілактики визначають: • Біологічні - найбільш оптимальні, оскільки спрямовані на розведення природних ворогів збудників паразитарних хвороб. Наприклад, риба гамбузія знищує личинок і лялечок малярійного комара - переносника збудника малярії. Запровадження телергонів і феромонів передбачає порушення рівноваги розмноження переносників. • Імунологічні, знаходяться на стадії розробки. Запроваджуються щеплення проти лейшманіозу, розробляється вакцина проти малярії тощо. Виявлення імунологічними методами (РІФ, ПЛР та ін.) алергійної схильності людей до тих чи інших видів паразитів спрямовано на запобігання розвитку патологічних станів. • Екологічні - передбачають всебічне вивчення й обгрунтування антропогенного впливу на оточуючу природу: безпідставне і необгрунтоване створення водосховищ, спорудження зрошувальних систем, осушування боліт тощо порушують природну рівновагу, сприяють поширенню переносників та проміжних хазяїв. Ці методи передбачають запобігання антропогенного забруднення прісноводних водойм. • Соціальні - спрямовані на дотримання правил особистої та громадської гігієни: санітарна очистка населених пунктів, видалення та знезаражування нечистот. Запобігання повсюдної неконтрольованої реалізації тваринницької продукції без належної експертизи, відповідних умов та ін. Отже, моніторинг паразитарних хвороб, заходи щодо охорони навколишньго середовища і здоров'я населення мають бути покладені в основу профілактики захворювань у медичній паразитології. 23. Міграційна активність людей і паразитарні хвороби. Пояснити на конкретних прикладах. Сучасні тенденції паразитарних захворювань характеризуються збільшенням загальної інвазованості. Так, в Україні щорічно виявляють близько 4.5 млн. паразитарних хвороб. У сучасній Росії на паразитози хворіє понад 20 млн. осіб. Хоча справжня захворюваність ними вища від реєстрованої у три рази, зокрема на ентеробіоз, опісторхоз, гіменолепідоз, дифілоботріоз та ехінококоз. Ризик для здоров'я, зумовлений як тривалим безпосереднім впливом паразита на функціональні системи організму, так і опосередковано, сприяє виникненню патологічних станів. Чинниками, що значною мірою сприяють високому рівню поширення паразитарних хвороб, є стан зовнішнього середовища і несприятливі соціально- економічні умови. Серед причин, що призвели до зростання інтенсивності паразитозів, - погіршення санітарної очистки населених пунктів, видалення та знезаражування нечистот. Така ситуація ускладнюється скиданням знезаражених стічних вод у прісні водойми. Останнім часом різко зросли надмірні міграційні процеси населення як в межах України, так і в далекому зарубіжжі. У медичній паразитології особливого значення набула зміна вірулентності і патогенності цілого ряду паразитів - збудників малярії, шистосомозу, онхоцеркозу та ін. Це є причиною того, що паразитарні хвороби останнім часом мають хронічний перебіг, викликають вторинний імунодефіцит, спричиняють затримку фізичного і психічного здоров'я дітей і зниження працездатності дорослих. Паразитарні хвороби залишаються найбільш масовими причинами захворюваності і смертності населення. 24. Видатні вчені-паразитологи. Пояснити на конкретних прикладах. Великий внесок у розвиток медичної паразитології зроблено українськими вченими. Так, В. Я. Данилевський (1852-1939) вперше показав, що кровопаразити (трипаносоми, гемогрегарини), які паразитують в еритроцитах, поширені серед різних хребетних тварин. Його праці стали доказом того, що відкриті А. Лавераном паразити в еритроцитах людини, є збудниками малярії, а комарі - їх переносниками. Він вперше довів, що розвиток збудників малярії відбувається не лише в еритроцитах, але й в інших клітинах. Це відкриття започаткувало вивчення екзоеритроцитарного циклу розвитку збудників малярії. Було остаточно розв'язано проблему етіології малярії і досягнуто успіхів в її лікуванні й профілактиці. Д. К. Заболотний (1866-1929) був організатором першої у світі кафедри епідеміології в Одесі, довів природну осередковість чуми. Він з'ясував, що носіями збудника чуми і джерелом зараження людини є дикі гризуни (ховрахи, байбаки-тарбагани). Л. К. Коровицький (1890-1976) присвятив свої праці клініці й лікуванню таких паразитарних хвороб, як малярія, токсоплазмоз. Найбільшу школу паразитологів в Україні створив О. П. Маркевич (1905-1999). Він був професором Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Займався ветеринарною паразитологією, вивчав паразитологічну ситуацію в різних природних зонах України. Він був одним із фундаторів нового спрямування - гідропаразитології, вперше заклав її теоретичні основи. Окремі праці О. П. Маркевича присвячені вивченню гельмінтозів людини в Україні, джерелом яких є риба, боротьбі з інвазіями людини й сільськогосподарських тварин, завданням та перспективам розвитку паразитологічної науки і практики. Ним зроблено оригінальні теоретичні узагальнення щодо походження й еволюції паразитизму, походження й шляхи формування паразитофауни людини і свійських тварин. О. П. Маркевич працював у сфері організації і планування паразитологічних досліджень в Україні. Він підготував сотні спеціалістів-зоологів та паразитологів, виховав численні наукові кадри. З 1945 року було створене Українське товариство паразитологів. Зусиллями українських маляріологів і медичних ентомологів в Україні було ліквідовано малярію як масове захворювання. Проведено дослідження балантидіазу (В. В. Богданович), трихомонозу та інших протозойних захворювань людини (І. К. Падченко). Паразитологи провели велику роботу щодо з'ясування паразитологічної ситуації в Україні, зональних і ландшафтних особливостей фауни паразитів, переносників збудників трансмісійних хвороб, проміжних і резервуарних хазяїв. Впроваджено систему комплексних протипаразитарних заходів у тваринництві. Організатором найбільшої у світі школи гельмінтологів був російський вчений К. І. Скрябін (1878-1972). Він відкрив і описав понад 200 нових видів гельмінтів, розробив заходи боротьби з гельмінтозами, методи їх діагностики, терапії і профілактики. Російський вчений Є. Н. Павловський (1884-1965) розробив вчення про трансмісійні хвороби та їх природну осередковість. Під його керівництвом проводилися вагомі за своїм значенням дослідження з біології кліщів та їх ролі в передачі трансмісійних захворювань. В. О. Догель (1882-1955) створив екологічну паразитологію, яка вивчає залежність паразитофауни від біологічних циклів і специфіки фізіології хазяїв, факторів навколишнього середовища. Ним створено найбільшу школу паразитологів. |