1. Форми життя клітинна та неклітинна

• Название: 1. Форми життя клітинна та неклітинна
• Дата: 19.01.2018
• Размер: 0.68 Mb.
• Имя файла: Vidpovidi_do_pitan_na_ekzamen.docx
• Тип: Документы; #34654
• страница: 29 из 35

36. Сисун котячий (сибірський). Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Сисун котячий (сибірський), або опісторх(Opisthorchisfelineus) -збудник опісторхозу.

Географічне поширення: на берегах великих рік, в основному в басейнах рік Західного Сибіру,

Казахстану, Наддніпрянщини, Волго-Камського і Донського басейнів.

Морфологія. Статевозріла особина завдовжки 8-13 мм. Тіло звужене спереду. Гілкикишківника досягають заднього кінця тіла. У задній частині тіла знаходяться два великих чотири і п'ятилопатеві сім'яники. Матка темнозабарвлена, разом з жовтівниками займає середню частину тіла. Яйця дрібні, довжиною 26-30 мкм, асиметричні,мають кришечку і невеликий горбок на протилежних кінцях.

Життєвий цикл опісторх – біогельмінт.

Опісторхоз – природно-осередкове захворювання.

Остаточний хазяїн - люди і тварини, що харчуються рибою.

Проміжні хазяїни: перший - молюск (Bithynia),другий - риби родини коропових.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки, протоки підшлункової залози.
Інвазійна стадія - метацеркарій.
Патогенна дія: механічне ураження жовчних проток і проток підшлункової залози, що може призвести до первинного раку печінки і підшлункової залози, цирозу печінки; розвиток патологічних шлунково-кишкових рефлексів;
Клініка. Хвороба перебігає у дві фази:

• 
  у ранній фазі, що виникає за 2-4 тижні після зараження, переважають токсично-алергічні прояви (підвищення температури тіла, м'язові і суглобові болі, висипка алергійного характеру, астматичний бронхіт); виражена еозинофілія;
  
• 
  у другій, хронічній фазі хвороби, переважають ознаки ураження печінки і підшлункової залози (болі в правому підребер'ї, порушення моторики шлунково-кишкового тракту, запалення жовчного міхура і жовчних проток, збільшення печінки).
  

Діагностика. Клінічна: основана на даних епідеміологічного анамнезу, симптомах ураження печінки, жовчного міхура і підшлункової залози.

Лабораторна: виявлення яєць у дуоденальному вмісті і фекаліях

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу недостатньо термічно оброблену або погано просолену рибу. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.
39. Сисун легеневий. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Сисун легеневий, або парагонім (Paragonimusringeri або P. westermani)- збудник парагонімозу.

Географічне поширення: Далекий Схід, Південно-Східна Азія, Філіппіни, Індонезія, Південна Америка (Перу, Еквадор), Африка (Заїр, Камерун, Нігерія).

Морфологія. Статевозріла особина має тіло яйцеподібної форми, розміром до 1 см, червоно-коричневого кольору. Часточкові сім'яники знаходяться в задній третині тіла, часточковий яєчник і матка розташовані над сім'яниками. Жовтівники займають бічні поверхні вздовж тіла.
Яйця:широкі та овальні, з кришечкою, золотаво-коричневого кольору, довжиною до 100 мкм.

Життєвий цикл: парагонім – біогельмінт.

Остаточний хазяїн - тварини із родини собачих, котячих, єнотових, рідше людина.

Проміжний хазяїн: перший - молюск Меіапіа, другий - раки, краби.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: дрібні бронхи.

Інвазійна стадія - метацеркарій.

Патогенна дія: механічне ураження тканин хазяїна під час міграції, ураження стінок бронхів, альвеол; формування паразитарних кіст; розвиток легеневих абсцесів; токсично-алергічна дія.

Клініка. Можуть розвинутися запальні процеси очеревини, стінки кишківника, тканини печінки, осередкова пневмонія, плеврит. Гостра стадія триває 1,5-3 міс, надалі хвороба переходить у хронічну стадію. Хронічний легеневий парагонімоз клінічно нагадує туберкульоз. При загостреннях температура тіла підвищується до 38-39 °С, задуха, біль в грудях, кашель, харкотиння з домішками крові, у легенях вислуховуються сухі і вологі хрипи. Пізніше розвиваються легеневі абсцеси.

З позалегеневих локалізацій часто зустрічається парагонімоз мозку, що проявляється запаленням мозкових оболонок і тканини мозку, епілепсією.

Діагностика. Клінічна: грунтується на епідеміологічному анамнезі, виражених алергічних проявах, ураженні легень. Лабораторна: овоскопія харкотиння або фекалій (яйця потрапляють у кишківник при заковтуванні харкотиння) через 1,5-2 місяці після зараження; серологічні реакції РЗК, РПГА на ранніх стадіях хвороби.

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу сирих раків і крабів, не пити сиру воду в осередках хвороби. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.
38. Клонорх китайський. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Клонорх китайський (Clonorchissinensis)- збудник клонорхозу.

Географічне поширення: Китай, Японія, Північна Корея, В'єтнам, Далекий Схід.

Морфологія. Статевозріла особина завдовжки 10-25 мм (розміри змінюються залежно від віку і кількості паразитів у хазяїна). Переднійкінець звужений, задній - заокруглений. Ротовий присосок значно більший, ніж черевний. Матка і жовтівники займають середину тіла, за ними розміщеніяєчник і великий сім'яприймач. Два гіллястих сім'яники розташовані у задній частині тіла.

Яйця дрібні (26-30 X 15 мкм), жовто-коричневого кольору Кришечка знаходиться на звуженому полюсі яйця і має вигляд лінзи. Добре виражені бічні виступи оболонки перед кришечкою, на протилежному полюсі яйця є горбок.

Життєвий цикл: клонорх – біогельмінт.

Остаточний хазяїн - люди, собаки, кішки, пацюки, багато хутрових звірів

Проміжний хазяїн: перший — молюск Bithynia, другий - риба з родини коропових.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки і протоки підшлункової залози. У зовнішнє середовище з фекаліями виділяються яйця з розвинутим мірацидієм. Яйця потрапляють у воду, де заковтуються молюском. У тілі молюска мірацидії вивільняються, проходять стадії спороцисти, редії, церкарія. Церкарій виходить з тіла молюска й активно проникає в тіло риби. У м'язах і підшкірній клітковині, частіше біля хвостового плавця, утворюються метацеркарії, які за 4-5 тижнів стають інвазійними.

Людина заражається, з'ївши погано термічно оброблену рибу.

Інвазійна стадія - метацеркарій.

Патогенна дія, клініка, діагностика, лікування і профілактика хвороби такі ж, як при опісторхозі, внаслідок однакової локалізації в тілі хазяїна ісхожого життєвого циклу.
Патогенна дія: механічне ураження жовчних проток і проток підшлункової залози, що може призвести до первинного раку печінки і підшлункової залози, цирозу печінки; розвиток патологічних шлунково-кишкових рефлексів; вторинне інвазування жовчних проток і міхура; механічна жовтяниця внаслідок закупорки жовчних шляхів; токсично-алергічні реакції, особливо в перший місяць хвороби.
Клініка. Хвороба перебігає у дві фази:

• 
  у ранній фазі, що виникає за 2-4 тижні після зараження, переважають токсично-алергічні прояви (підвищення температури тіла, м'язові і суглобові болі, висипка алергійного характеру, астматичний бронхіт); виражена еозинофілія;
  
• 
  у другій, хронічній фазі хвороби, переважають ознаки ураження печінки і підшлункової залози (болі в правому підребер'ї, порушення моторики шлунково-кишкового тракту, запалення жовчного міхура і жовчних проток, збільшення печінки).
  

Діагностика. Клінічна: основана на даних епідеміологічного анамнезу, симптомах ураження печінки, жовчного міхура і підшлункової залози.

Лабораторна: виявлення яєць у дуоденальному вмісті і фекаліях

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу недостатньо термічно оброблену або погано просолену рибу. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.
40. Шистосоми. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.

Шистосоми

Шистосоми (кров'яні сисуни) - це група тропічних гельмінтів, які є збудниками шистосомозів.

Основні види шистосом, що паразитують у людини:

• Shistosoma haematobium - збудник сечостатевого шистосомозу.

• Shistosoma mansoni - збудник кишкового шистосомозу.

• Shistosoma japonicum- збудник японського шистосомозу.

Географічне поширення:

S. haematobium поширена в 52-х країнах Африки й Азії (Західна Індія, Ангола, Нігерія, Судан, Єгипет, Сирія, Ліван, Ірак, Саудівська Аравія та ін.) S. Mansoni - зустрічається в 53-х країнах Екваторіальної і Південно-Східної Африки, у західній півкулі (Бразилія, Суринам, Венесуела, деякі Карибські острови).

Морфологічні особливості. Роздільностатеві трематоди. Самець має широке тіло довжиною 10-15 мм. Краї тіла за черевним присоком загорнені усередину, утворюють гінекофорний канал, в якому знаходиться довга (близько 20 мм) тонка самка.

Яйця шистосом великі, не мають кришечки, наявна шпичка, розмір яйця 150 х 62 мкм яйце S. mansoni містить шпичку на бічній поверхні, розмір яйця 140 х 61 мкм ; яйце S. japonicum округле, шпичка невелика розташована латерально, розмір яйця 85 х 60 мкм

Життєвий цикл : шистосоми - біогельмінти.

Остаточний хазяїн - людина, для S. japonicum - велика і мала рогата худоба, коні, свині, собаки,кішки, гризуни.

Проміжний хазяїн - прісноводні молюски

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: S.haematobium - у венах малого таза, зокрема сечовогоміхура, S.mansoni - у венах брижі кишківника і гемороїдальних венах, S. japonicum - у верхніх венах брижі кишківника і ворітній вені.

Японський шистосомоз - природноосередкове захворювання з широким колом хазяїнів.

Інвазійна стадія - церкарій.

Патогенна дія: токсично-алергічна дія паразита на ранній стадії хвороби; розвиток запального процесу, а згодом розростання сполучної тканини і деформація стінок сечового міхура та кишківнику на пізніх стадіях хвороби внаслідок постійного травмування стінок органа.

Клініка. Інкубаційний період складає 4-6 тижнів. У розвитку хвороби виділяють такі стадії:

Стадія проникнення. На шкірі в місці проникнення церкаріїв виникає відчуття печії, свербіж, почервоніння, висипка, що зберігається 1-2 дні. Тривалість цієї стадії – 2-3 тижні.

Стадія дозрівання. Шистосоми досягають місця локалізації. Характерна лихоманка з ознобом, біль у суглобах і головний біль, нудота, блювота, пронос, можливе збільшення селезінки. Тривалість цієї стадії – 8-м тижнів.

Стадія розвиненої інвазії відповідає паразитуванню статевозрілих шистосом та інтенсивному відкладанню яєць. Характерні біль у животі, чергування запору і проносів, у випорожненнях домішки крові і слизу Стадія розвиненої інвазії продовжується 3-7 років.

Стадія пізньої інвазії й ускладнень. Виділення яєць зменшується або припиняється,

Діагностика. Клінічна: ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу і відповідних симптомах хвороби.

Лабораторна: овоскопія осаду сечі (S. haematobium)або фекалій (S. mansoni, S. japonicum).

Застосовують цистоскопію і ректороманоскопію, рентгенівське дослідження на пізніх стадіях хвороби, коли інтенсивність виділення яєць невелика.
Профілактика. Особиста: не купатися в заражених водоймах. Громадська: виявлення і лікуванна хворих, охорона водойм від фекального забруднення, знищення молюсків

41. Ціп’як неозброєний (бичачий). Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Неозброєний (бичачий) ціп'як (Taeniarhynchus'>Taeniarhynchussaginatus) - збудник теніаринхозу.

Географічне поширення: зустрічається повсюдно. Частота захворювання переважає в Центральній Європі, на території колишнього Радянського Союзу, на півночі Африки, Південній Америці.

Морфологія. Статевозріла особина близько 5-6 метрів довжиною (може досягати довжини 12-20 м), складається із 1000-2000 члеників. Сколекс округлий, 1-2 мм діаметром, має 4 пігментовані присоски. Шийка коротка і тонка. Гермафродитний членик має дволопатевий яєчник.

Зрілі членики прямокутної форми, розміром 20-30 х 12 мм, довжина членика перевищує ширину (3:1-4:1). Матка закритого типу, розгалужена у вигяді стовбура, від якого з кожного боку відходять 17-35 бічних відгалужень, містить до 150000 яєць.

Кінцеві членики здатні до активного руху.

Яйця округлої форми, мають зародок - онкосферу з трьома парами гачків.

Зовнішня оболонка яйця тонка, безбарвна, у яєць, що виділилися, дуже швидко руйнується.

Фіна типу цистицерк (Cysticercus bovi),

Життєвий цикл: неозброєний ціп'як - біогельмінт.

Остаточний хазяїн - людина

Локалізація в тілі остаточного хазяїна – тонка кишка.

Проміжний хазяїн -велика рогата худоба. Велика рогата худоба заражається, поїдаючи забруднену яйцями траву. Людина заражається, з'ївши погано термічно оброблену фінозну яловичину.

Інвазійна стадія -цистицерк. Розвиток фін в організмі людини неможливий.

Патогенна дія: внаслідок виділення паразитом антипротеолітичних ферментів порушується травлення й всмоктування; призводить до схуднення; механічне ураження слизової оболонки кишківника органами фіксації.

Клініка. Інкубаційний період - від 8 до 10 тижнів. Іноді єдиною скаргою хворих є виділення члеників ціп'яка під час дефекації. Однак (особливо в дітей та осіб, ослаблених іншими захворюваннями) можуть бути нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, роздратованість, холецистит, панкреатит.

Діагностика. Клінічна: виділення члеників з фекаліями і виявлення їх. Лабораторна: гельмінтоскопія фекалій, вид паразита визначають за кількістю відгалужень матки (від 17 до 35); овоскопія зішкрібка з періанальних складок або виявлення яєць за допомогою методу "липкої стрічки".

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельна термічна обробка яловичини.

Громадська: контроль яловичини на ринках і бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення навколишнього середовища, санітар-нопросвітня робота.
42. Ціп’як озброєний (свинячий). Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Озброєний (свинячий) ціп'як (Taeniasolium) - збудник теніозу.

Морфологія. Статевозріла особина близько 2-3 м довжиною, має до 1000 члеників.

Сколекс округлий, 1-2 мм у діаметрі, має 4 присоски і хоботок з подвійним віночком гачків. На сколексі розміщені залози, секрет яких полегшує прикріплення до слизової оболонки кишківника хазяїна.

Особливість гермафродитних члеників - трилопатевий яєчник (дві основні частки й одна дрібна додаткова частка).

Зрілі членики прямокутної форми, розміром 12-15 х 6-7 мм, довжина членика перевищує ширину(2:1). Містить розгалужену матку, що має вигляд стовбура, від якого з кожного боку відходять 7-12 пар бічних гілок.

Яйця за будовою подібні до яєць неозброєного ціп'яка.

Життєвий цикл: озброєний ціп'як - біогельмінт.

Остаточний хазяїн -тільки людина.

Локалізація статевозрілої особини: тонка кишка.

Проміжний хазяїн - домашні і дикі свині, рідше собаки, кішки, мавпи. Проміжним хазяїном може також бути людина,

Інвазійна стадія - цистицерк.

Патогенна дія: подібна до теніаринхозу (внаслідок виділення паразитом антипротеолітичних ферментів порушується травлення й всмоктування; призводить до схуднення; механічне ураження слизової оболонки кишківника органами фіксації)

Клініка. Здебільшого хвороба перебігає безсимптомно, проявляється тільки виділенням члеників з фекаліями. В інших випадках пацієнтів турбує головний біль, слабкість, зниження або підвищення апетиту, голодні болі в животі, нудота, блювота, пронос, що змінюється запором.

Клінічні прояви цистицеркозу дуже різноманітні і залежать від локалізації цистицерків. Цистицеркоз м'язів і підшкірної клітковини зазвичай проходить непоміченим. Цистицеркоз мозку може виявлятися: епілептичними нападами, підвищенням внутрішньочерепного тиску та ін. Цистицеркоз очей призводить до зниження гостроти зору, а в тяжких випадках - до сліпоти та атрофії ока. Цистицеркоз серця проявляється порушенням серцевого ритму.

Діагностика. Клінічна: виділення члеників з фекаліями. Лабораторна: гельмінтоскопія фекалій. Вид паразита визначають за кількістю відгалужень матки (7-12); при зруйнуванні члеників можливе виявлення яєць гельмінта (овоскопія). Допомагають рентгенографія черепа, УЗД, комп'ютерна томографія, офтальмоскопія та ін. Специфічна лабораторна діагностика - серологічні реакції.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельна термічна обробка свинини. Громадська: контроль свинини на ринках і бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення навколишнього середовища, санітарно-просвітня робота.