1. Форми життя клітинна та неклітинна

• Название: 1. Форми життя клітинна та неклітинна
• Дата: 19.01.2018
• Размер: 0.68 Mb.
• Имя файла: Vidpovidi_do_pitan_na_ekzamen.docx
• Тип: Документы; #34654
• страница: 31 из 35

Некатор ( Necator americanus).
Будова, життєвий цикл і патогенний вплив некатора на організм ідентичний анкілостомі.

Некатор (Necator americanus) - збудник некаторозу - хвороби, яка клінічно не відрізняється від анкілостомозу. У зв'язку з цим анкілостомоз і некатороз об'єднують в одну групу хвороб - анкілостомозів. Поширений некатороз у тропічному і субтропічному поясах, переважно в Азії і Південній Америці. Некатор морфологічно і біологічно дуже подібний до Ancylostoma duodenale, але розміри його дещо менші: довжина самки 8-13 мм, самця - 5- 10 мм. У ротовій порожнині замість зубів є 2 гострі пластинки. Яйця морфологічно не відрізняються від яєць кривоголовки.

Діагноз ставиться, як і при анкілостомозі.

Профілактика та, шо й при анкілостомозі.
50. Вугриця кишкова. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Вугриця кишкова (Strongyloidesstercoralis) збудник стронгілоїдозу.

Географічне поширення: повсюдне, переважає в країнах з жарким вологим кліматом.

Морфологія. Статевозріла особина безбарвна, напівпрозора, самка довжиною 2-3 мм, самець - 0,7 мм. Передній кінець тіла рівномірно звужений, задній - загострений.

Яйця прозорі, овальні, розміром 50 х 30 мкм. Всередині знаходиться зріла личинка, що вивільняється відразу після відкладання яйця.
Рабдитоподібні личинки довжиною 0,2-0,25 мм, мають стравохід із двома розширеннями.

Філярієподібні личинки довжиною близько 0,55 мм, містять стравохід циліндричної форми і розщеплений хвостовий кінець.

Геогельмінт. Паразитує тільки в людини. Особливість життєвого циклу – чергування вільноживучого і паразитичного поколінь.
Патогенна дія: виражений токсично-алергічний вплив; механічне ушкодження тканин у період міграції личинок; ураження слизової оболонки тонкої кишки, що призводить до приєднання вторинної інфекції.

Клініка. У гострій стадії хвороби (період міграції личинок) характерні підвищена температура, алергічна висипка, кашель, задуха, біль у грудній клітці.

У кишковій стадії характерні слабкість, схуднення, біль у животі, можливі домішки слизу і крові у калі.

При аутосуперінвазії повторна міграція личинок призводить до загострення захворювання і прояву ознак гострої стадії хвороби.

У хворих зі зниженим імунітетом можливий розвиток генералізованої форми хвороби. Генералізований стронгілоїдоз відноситься до ВІЛ-асоційованих захворювань.

Локалізація: тонка кишка.

Інвазійна стадія:філярієподібні личинки.

Діагностика. Клінічна: алергічні прояви в поєднанні з ураженням шлунково-кишкового тракту, тривалий перебіг хвороби з періодичними загостреннями. Лабораторна: виявлення личинок (лярвоскопія) у фекаліях або дуоденальному вмісті

Профілактика. Та ж, що і при анкілостомозі.
51. Трихінела. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Трихінела (Trichinellaspiralis)- збудник трихінельозу

Географічне поширення: переважає у країнах північної півкулі (країни Європи, в Росії, США),

Морфологія. Статевозріла особинамає поперечно посмуговану кутикулу. Довжина самки 3-4 мм, самця 1,4-1,6 мм. Передня половина тіла самки звужена. У ротовій капсулі розміщений стилет. Самки живородящі, з непарним статевим апаратом.

Цей паразит - біогельмінт.

Особливість життєвого циклу: одна і та сама особина послідовно стає остаточним і проміжним хазяїном.

Локалізація: статевозрілі особини - тонка кишка, личинки - скелетна мускулатура.

Інвазійна стадія - личинка.

Патогенна дія: виражена алергічна реакція організму в період міграції личинок; травмуюча дія личинок у період міграції; інтоксикація продуктами життєдіяльності паразита.

Діагностика. Клінічна: епідеміологічний анамнез (вживання в їжу свинини або м'яса диких тварин, які не пройшли санітарно-ветеринарного контролю), поєднання лихоманки, болі в м'язах, висипки і набряку обличчя.

Лабораторна: серологічні реакції, які обов'язково проводять повторно, з огляду на динаміку наростання титру антитіл; лярвоскопія (виявлення личинок) у біоптаті м'язів хворого.

Профілактика. Особиста: не вживати свинину, що не пройшла санітарно-ветеринарного контролю. Термічна обробка трихінельозного м'яса неефективна, тому що личинки зберігають життєздатність завдяки щільним звапненим капсулам.

Громадська: санітарно-ветеринарний контроль
52. Ришта. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Ришта (Dracunculusmedinensis) - збудник дракункульозу.
Географічне поширення: осередки хвороби у країнах із тропічним і субтропічним кліматом (Індія, Пакистан, Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Центральна Африка).

Морфологія. Найбільша із паразитуючих у людини нематод.

Статевозріла особина ниткоподібна, білого кольору. Самка 70-120 см, шириною 0,9-1,7 мм, самець - до 3 см. Живородящі. Личинка довжиною 0,65-0,75 мм, головний кінець заокруглений, закручений, хвостовий кінець загострений.

Життєвий цикл. Ришта - біогельмінт.
Остаточний хазяїн -людина, можуть бути домашні і дикі тварини (кінь, собака, мавпа та ін.)

Проміжний хазяїн - прісноводний рачок циклоп.

Життєвий цикл. Ришта - біогельмінт.

Інвазійна стадія - личинка.
Клініка. Початковий період хвороби (міграція) проходить без помітних проявів. У місці локалізації паразита поступово розвиваються набряк і болючість тканин, свербіж шкіри. На цей час може підвищитися температура, з'явитися кропивниця, нудота, блювота внаслідок токсично-алергічної дії паразита. На шкірі утворюється міхур, який поступово збільшується за розмірами (2-7 см у діаметрі). Згодом набряк зникає, під шкірою у вигляді шнура може визначатися ришта. Міхур розкривається з утворенням округлої виразки на дні якої знаходиться головний кінець гельмінта.

Патогенна дія: токсично-алергічна; ураження тканин і приєднання вторинної інфекції.

Діагностика. Клінічна: огляд хворого. Якщо паразит загинув і звапнився, він може бути виявлений при рентгеноскопії. Лабораторна: зазвичай не потрібна.

Профілактика. Особиста: кип'ятіння води. Громадська: виявлення і лікування хворих, благоустрій водойм, знищення циклопів у відкритих водоймах, санітарно-просвітня робота.

53. Філярії. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика

Філярії - це ниткоподібні круглі черви підряду Filariata, родини Filarildae, які паразитують у крові, лімфі, у м'язовій і сполучній тканинах, серозних оболонках хребетних. Проміжні хазяї філярії - різні кровосисні двокрилі комахи (комарі, мошки, ґедзі).

Захворювання, які викликаються філяріями, називаються філяріатози. Серед філяріатозів розрізняють: вухереріоз, бругіоз, онхоцеркоз, лоаоз, мансонельоз, дирофіляріози, дракункульоз.

Особливого поширення набули вухереріоз, бругіоз, онхоцеркоз і лоаоз.





Філярія Банкрофта (Wuchereriabancrofti) - збудник вухереріозу.

Географічне поширення: Індія, країни Південно-Східної Азії, острови Тихого Океану, Західна і Центральна Африка, Південна Америка.

Морфологія. Статевозріла особина ниткоподібна, молочно-білого кольору. Самки довжиною 8-10 см, шириною 0,2-0,3 мм, самці - довжиною 2,5 - 4 см, шириною 0,2-0,3 мм. Хвостовий кінець самців закручений на черевний бік. Живородяші.

Личинки (мікрофілярії) безбарвні, довжиною 0,2-0,3 мм. При фарбуванні за методом Романовського - Гімзи видно, шо личинка вкрита чохликом рожевого кольору, ядра соматичних клітин мають вигляд темних зерен, на кінці тіла личинки ядра не виявляються. Вигини тіла личинки правильні, хвіст прямий, що поступово звужується.

Життєвий цикл. Філярія Банкрофта - біогельмінт.

Остаточний хазяїн - людина.

Проміжний хазяїн і специфічний переносник — комарі роду Aedes, Anopheles, Culex.

Локалізація в тілі кінцевого хазяїна: лімфатична система.

Зараження людини відбувається при укусі комара.

Інвазійна стадія - личинка. Личинки залишаються на шкірі людини поблизу місця укусу, потім активно проникають крізь шкіру в лімфатичну систему, де через 5-18 міс. досягають статевої зрілості і починають народжувати мікрофілярій.

Тривалість життя в організмі хазяїна - до 20 років.

Патогенна дія: токсично-алергічна; механічне ушкодження стінок лімфатичних судин; приєднання вторинної інфекції; закупорка лімфатичних судин, шо призводить до лімфостазу з поступовим розвитком "слоновості".

Клініка. Залежить від ступеня інвазії і тривалості захворювання. Інкубаційний період хвороби складає 3-18 міс.

Перша стадія хвороби (рання міграційна стадія) характеризується алергічними проявами. Підвищується температура тіла, висипка, набряки, кашель. Збільшені лімфовузли безболісні, м'які. Характерна "філяріозна лихоманка" - періодичні підйоми температури до 39-40 °С, що супроводжуються запаленням уражених лімфатичних судин. Температура через 3-5 днів різко знижується з профузною пітливістю.

Друга стадія хвороби проявляється варикозним розширенням лімфатичних судин і застоєм лімфи. Тривалість цієї стадії 8 років.

Третя, обструктивна, стадія хвороби супроводжується "слоновістю" різних органів і тканин. Внаслідок ураження пахвинних лімфовузлів зазвичай зазнають змін нижні кінцівки, статеві органи, грудні залози, верхні кінцівки. Уражені частини тіла значно збільшені в розмірах, деформовані. У цей період часто приєднується вторинна інфекція, аж до розвитку зараження крові, що може призвести до летального наслідку.

У людей, що постійно мешкають в ендемічних районах, хвороба перебігає легко, при невеликому ступені інвазії, безсимптомно внаслідок виникнення імунітету.

Діагностика. Клінічна: лихоманка, запаленні лімфатичних судин і вузлів, слоновість. Лабораторна: виявлення личинок (лярвоскопія) у нативних або пофарбованих за Романовським - Гімзою мазках і товстій краплі крові. Забір крові необхідно проводити вночі; якщо підозра на субперіодичний штам - тоді вночі і вдень. Можна виявити дорослих філярій (гельмінтоскопія) у біоптаті уражених лімфовузлів.

Профілактика. Особиста: захист від укусів комарів за допомогою репелентів, сіток на вікнах. Громадська: виявлення і лікування хворих, боротьба з комарами і їх личинками за допомогою інсектицидів, агротехнічні заходи щодо оздоровлення місцевості, санітарно-просвітня робота.
Brugiamalayi - збудник бругіозу

Бругіоз - хронічний гельмінтоз із групи філяріатозів із переважним ураженням лімфатичної системи і трансмісійним механізмом передачі збудника.

Географічне поширення: Південно-Східна Індія, Шрі-Ланка, Індонезія, Індокитай, Китай. Японія, Малайзія, Філіппіни.

Морфологія. Статевозріла особина ниткоподібна, молочно-білого кольору. Розміри самки вдовжинудо 55 мм, у ширину- 0,16 мм, самця - відповідно 20-23 і 0,88 мм. Живородящі.

Личинки (мікрофіляріі) безбарвні, довжиною 0,2-0,3 мм.

Життєвий цикл. Бругіоз - трансмісійний біогельмінтоз.Кінцевий хазяїн бругіозу з нічною періодичністю - тільки людина. Для бругіозу з нічною субперіодичністю джерелом інвазії можуть бути і тварини, зокрема, мавпи та дикі кішки. Тому бругіоз цього типу вважають природно-осередковим захворюванням.

Механізм передачі - трансмісійний.

Для штаму з нічною періодичністю проміжним хазяїном є комарі роду Anopheles, Aedes, Mansonia, а для штаму з нічною субперіодичністю - переносниками є комарі роду Mansonia. Отже, періодичний бругіоз - антропоноз, субперіодичний - зоонозна періодично-осередкова хвороба. Бругіозом заражається в основному сільське населення: першим типом - мешканці Індокитайського півострова, Центральної Індії, Японії, Китаю, Індонезії; другим типом - населення Малайзії, шо живе поблизу болотистих лісів.

Розвиток мікрофілярій залежить від температури і вологості повітря і триває від 8 до 35 діб. Оптимальна температура 21-22 °С, вологість - 70-100 %.

Тривалість життя статевозрілих бругій в організмі людини - до 17 років, зрідка до 40, мікрофілярій - до 70 діб. В організмі комара збудник досягає інвазійної стадії за 8-35 діб після живлення кров'ю (залежно від температури).

Комарі нападають на людей на відстані від місця виплоду до 5 км. Переважно це відбувається в нічні години. З віком інвазованість мешканців ендемічних територій зростає.

Патогенна дія: збудник бругіозу локалізується в тих же органах і тканинах, шо й вухерерія, та викликає подібні зміни. Вираженими є алергічна і токсична дії на організм людини продуктів обміну гельмінтів та механічне пошкодження лімфатичних судин і вузлів, порушення відтікання лімфи, приєднання вторинної інфекції.

Клініка. Інкубаційний період становить 3-18 міс. (в середньому 2-3 міс.) На першій стадії захворювання переважає пропасниця, висипка на шкірі, свербіж, місцевий набряк, запалення лімфатичних вузлів.

Через 2-7 років після зараження настає друга стадія, пов'язана з варикозним розширенням лімфатичних судин нижніх кінцівок, набряком шкіри й підшкірної клітковини, болями в животі, пахвинній ділянці.

Завершальна, обструктивна, стадія бругіозу зумовлена розвитком слоновості (елефантіазу) майже виключно нижніх кінцівок або статевих органів.

Спостерігаються випадки легкого, або безсимптомного, перебігу хвороби.

Діагностика. Клінічна: грунтується на підставі клінічної картини захворювання. Лабораторна: виявлення мікрофілярій Brugiamalayi в периферичній крові. Кров забирають ввечері і вночі. Використовують також імунологічні методи, внутрішньо- шкірну алергічну пробу.

Лікування і профілактика бругіозу подібні до вухерерюзу.
Loa-loa - збудник лоаозу

Лоаоз - гельмінтоз, який характеризується набряком м'яких тканин, ураженням кон'юнктиви, серозних оболонок і статевих органів.

Географічне поширення: хвороба поширена в країнах екваторіальної Африки (Нігерія, Камерун, Габон, Заїр), у зоні вологих тропічних лісів.

Морфологія. Статевозріла особина: тіло ниткоподібне, напівпрозоре, білого або жовтавого кольору, вкрите численними округлими виступами (горбиками). Головний кінець містить два великих бічних і чотири серединних дрібних сосочки. У самця ці виступи переважають на передній частині тіла; у самок їх немає. На хвостовому вентрально зігнутому кінці самця помітні дві нерівні, різної форми спікули. У самки на відстані 2,5 мм від переднього кінця знаходиться вульва. Самець довжиною 30 мм, товщиною - 0,43 мм, самка досягає довжини 50-70 мм, товщини - 0,50 мм.
Життєвий цикл
Лоаоз - трансмісійний перкутанний біогельмінтоз.
Джерело інвазії - людина і деякі мавпи.
Механізм зараження - трансмісійний, за участі гедзів Chrysopsdimidiata, Chrysopssilacea. Переносники живуть у лісистій болотистій місцевості, тому населення цих регіонів хворіє частіше.

Статевозрілі самки філярій народжують мікрофілярій (0,03 х 0,007 мм), які лімфатичними і кровоносними судинами досягають капілярів легень і за кілька тижнів систематично мігрують у периферичні кровоносні судини. Мікрофілярії в периферичній крові виявляються переважно вдень і тому носять назву Microfilariadiurna. Гедзі нападають на хвору людину, всмоктують кров з мікрофіляріями. За 7-10 діб личинки накопичуються у слинних залозах; при нападі гедзя на здорову людину мікрофілярії потрапляють на шкіру, швидко проникають в її товшу.

Локалізація: дорослі філярії паразитують у підшкірній сполучній тканині та під серозними оболонками, вони мігрують зі швидкістю 12,5 мм за 1 хв і особливо часто виявляються під кон'юнктивою. Завдяки рухомості, філярії перемішуються із зовнішніх тканин ока, проникають у скловидне тіло, у глибину орбіти, і знову повертаються в передню камеру ока.

До лоаозу чутливі люди різного віку і статі, проте переважає хвороба у темношкірих.

Патогенна дія: алергізація організму продуктами метаболізму, механічна дія при пересуванні паразита в тканинах, часто приєднується вторинна бактеріальна інфекція.
Клініка. Хвороба має тривалий перебіг і може періодично ускладнюватися. Невдовзі після зараження у багатьох хворих виникає незначна пропасниця, болі в кінцівках. Ранній і постійний симптом лоаозу - калабарський набряк.

Діагностика. Клінічна: в осіб, що відвідали спекотні країни, раптове виникнення різко обмеженого набряку дає підстави запідозрити лоаоз і шукати збудника в крові. Лабораторна: виявлення мікрофілярій у товстих мазках крові, забарвлених за методом Романовського - Гімзи. Для розпізнання гельмінтозу застосовують специфічні імунологічні реакції зв'язування комплементу і внутрішньошкірну алергічну пробу.

Профілактика. Особиста: захист від укусів гедзів за допомогою репелентів, сіток на вікнах. Громадська: виявлення і лікування хворих, боротьба з гедзями за допомогою інсектицидів, агротехнічні заходи щодо оздоровлення місцевості, санітарно-просвітня робота.