1. Форми життя клітинна та неклітинна
 Скачать 0.68 Mb.
|
|
Кишковопорожнинні В Чорному та Азовському морях зустрічається сцифоїдна медуза ризостома (Rhizostoma pulmo). Уражена нею людина відчуває гострий біль. Його пов'язують з високим вмістом серотоніну в отруті. Сцифоїдна медуза "морська оса" (Chironex fleckeri) мешкає в теплих морських водах неподалік від узбережжя Австралії, Африки, Індонезії. Це один із найнебезпечніших для людини представників кишковопорожнинних. В ураженої "морською осою" людини виникає гострий біль, на шкірі з'являється дерматит, а потім спостерігається некроз тканин. У тяжких випадках виникає адинамія, спазми скелетних та гладеньких м'язів, порушення дихання і серцевої діяльності, що призводять до колапсу і смерті, тяжких випадках. Серед інших сцифоїдних медуз добре вивчені небезпечні для людини "морська кропива" (Chrysaora quinquecirrha), що зустрічається в теплих водах Атлантичного, Індійського та Тихого океанів, ціанея (Cyanea capillata) - мешканець холодних і теплих вод Світового океану з діаметром купола до 2,5 м і довжиною щупалець до декількох десятків метрів, пелагія (Pelagianoctiluca). В Японському морі розповсюджена гідроїдна медуза хрестовичок (Gоnіоnеmus vеrtens). Вона має біля 80 щупалець, що містять жалкі клітини. У враженої хрестовичком людини окрім місцевої реакції у вигляді різкого болю, висипів у місцях "опіків", спостерігаються порушення у функціонуванні нервової системи. Вони проявляються атонією скелетних м'язів, тимчасовими сліпотою, глухотою, психічними розладами. У тропічній та субтропічній зонах Атлантичного океану зустрічається характерний представник сифонофор фізалія (Рhуsаlіарhуsаlis). Розташований над поверхнею води її плавальний міхур діаметром до 20 см має яскраве забарвлення блакитного, фіолетового або пурпурового кольору. Від плавального міхура відходять щупальці довжиною до 30 м. Уражена фізалією людина відчуває сильний біль в місці опіку. У деяких випадках, окрім звичайно реєстрованого ураження шкіри, в людини бувають розлади дихання, серцево-судинної діяльності, судоми і навіть може настати смерть. Голкошкірі Серед Голкошкірих (Есhinodermata), що становлять безпосередній інтерес для медицини, можна виділити голотурій (Ноlоthuroideа), морських зірок (Аstroidеа), морських їжаків (Есhinoidеа) Голотурій називають ще морськими огірками, через те що при дотику вони приймають форму останніх. Вперше їх описав Аристотель. У голотурій отруйні сполуки знаходяться в стінках тіла і в особливих зв'язаних із клоакою кюв'єрових органах. Вони являють собою численні клейкі трубочки. У випадку небезпеки голотурії викидають кюв'єрові органи назовні. Їх липкі нитки оплутують ворога і обумовлюють його знерухомлення. Значну небезпеку для людини створюють морські їжаки. Їх отруйними органами є голки та їх гомологи педицилярії. Залозистий епітелій, що покриває голки, утворює отруйний секрет, до складу якого входять білки. Вони чинять паралітичну, спазмогенну та кардіотоксичну дію на ураженого, обумовлюють розвиток болю. Контакт крихкого кінчика голки з жертвою призводить до його відламування, і з утвореного отвору витікає отрута. Внаслідок попадання отрути морського їжака Toxopneustes pileolus в місце уколу на руці людина відчуває сильний біль, що розповсюджується по тілу, в неї розвиваються параліч губ, язика, м'язів обличчя, розлад мови, слабкість в ногах. Лише через декілька годин ці симптоми починають зникати. Членистоногі Представники типу Членистоногі (Arthropoda), що продукують отруту і створюють небезпеку для людини, належать до класів Павукоподібних (Arachnida) та Комах (Insecta). У тварин, які відносяться до ряду Павуки (Аrаnеі), отрута міститься в отруйних залозах. Для її уведення в тіло жертви павук використовує кігтеподібний членик хеліцер, що має отвір на кінці. Небезпечний для багатьох ссавців павук-тенетник каракурт (Latrodectus tredecimguttatus) мешкає в степах та пустелях Середньої Азії, зустрічається на Кавказі, країнах Середземноморського регіону, на півдні України. Гнізда павука розташовуються в основному в піщаному ґрунті. Самиці каракурта мають більші розміри (до 2 см), ніж самці, яких вони після копуляції з'їдають. Через це за павуками Latrodectus закріпилася назва "чорна вдова". Клінічні прояви інтоксикації ураженої отрутою каракурта людини охоплюють симптоми, пов'язані з порушенням нервово-м'язової передачі (тремор, судоми, ригідність черевних м'язів), вегетативної нервової системи (гіпертонія, профузне потовиділення, салівація, мідріаз), психіки (роздратування, збудження, галюцинації, порушення пам'яті, відчуття страху смерті). Конвульсії, що виникають внаслідок дії отрути, можуть закінчуватися для постраждалої людини летально. Смертність становить 2-4 %. Існує сироватка проти отрути каракурта, яка використовується в лікарській практиці В Україні можна зустріти ще одного отруйного павука - тарантула. Представники родини Lycosidae, до якої він належить, розповсюджені в Європі, Азії, Південній Америці. Розмір тарантула до 3,5 см, він - хижак, мешкає в норах. Самиця дуже небезпечна в період виведення потомства. Вона охороняє спочатку кокон з яйцями, а потім молодих павучків. В ураженої тарантулом людини в місці укусу відбувається почервоніння і набряк тканини, протягом доби відчувається біль. Серед аранеоморфних павуків (Аrаnеоmоrрhае) звертає на увагу хрестовик звичайний (Аrаnеusdiadematus). Уражена ним людина відчуває біль в місці укусу, головний біль та біль у суглобах, в неї виникають крововиливи в підшкірну клітковину. Найдревнішим серед сучасних членистоногих вважається ряд Скорпіони (Sсоrріоnеs), що входить до класу Павукоподібні. Скорпіони - хижаки, що харчуються різноманітними членистоногими, а також мишенятами. В Криму зустрічається скорпіон кримський (Еuscоrріus tаurісus), на узбережжі Чорного і Середземного морів - скорпіон італійський (Еuscоrріus іtаlісus). Уражена скорпіоном людина відчуває сильний біль. В місці укусу спостерігаються набряк, гіперемія. Загальнотоксична дія отрути призводить до головного болю, запаморочення, слабкості, адинамії, порушення терморегуляції, тахікардії, підвищення артеріального тиску, пітливості, одночасного збудження як симпатичного, так і парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Особливо сильно від отрути скорпіона страждають діти. У деяких з них виникає набряк легень. Серед загиблих від укусів отруйних скорпіонів в різних країнах світу переважну більшість становлять діти. Комахи До ряду Двокрилі відносяться ґедзі (Таbаnіdае). У них отруйні властивості має секрет слинних залоз. Укус ґедзів викликає в ураженої людини біль, місцевий набряк. Багато отруйних комах відносяться до ряду Перетинчастокрилі. Вони мають спеціальний жалячий апарат, який використовують для уведення отрути в організм жертви. Типовими представниками є дорожні оси (Pompiloidea), риючі оси(Sphecoidea), складчастокрилі оси (Vespoidea), бджолині (Apoidea). Отруйний апарат дорожніх та риючих ос включає отруйні залози і жало. Нерідко риюча оса філант Philantus triangulum вражає людину, у якої виникають при цьому больові відчуття, в місці укусу розвивається еритема. Більш небезпечними для людини є укуси складчастокрилих ос. Отруйний апарат розповсюдженого в Середній Азії шершня(Vespa orientalis) складається з двох кислотних залоз, що виділяють свій секрет в отруйний мішечок, який протоком сполучається з жалом, та однієї лужної залози, що безпосередньо відкривається в цей же проток. Укус складчастокрилих ос може обумовлювати у людини комплекс симптомів, серед яких: місцевий біль, набряки тканин, в тому числі набряк Квінке, свербіж, кропивниця, підвищення температури тіла, сухість в роті, головний біль, розлад свідомості, нудоту, блювання, біль у суглобах, судоми тощо. В Україні мешкає представник складчастокрилих ос шершень Vespa crabo. Серед жалячих перетинчастокрилих найкраще вивчені представники бджолиних. Медоносна бджола Apis melifera відома як продуцент багатьох корисних для людини речовин, в тому числі меду, прополісу, воску, маточного молочка, перги. Здавна в медицині використовується і бджолина отрута. Бджола для уведення отрути в тіло жертви використовує жало, яке занурює в м'які тканини останньої. Постраждала людина відчуває біль в місці укусу, у неї розвивається гостра загальна реакція, місцевий набряк. Якщо отрута потрапила в слизові оболонки рота або дихальних шляхів, набряк може призвести до асфіксії. У 0,5-2 % уражених бджолою людей розвиваються алергічні реакції на надходження отрути. Множинні ужалення людини бджолами призводять до надходження в її організм отрути у великій кількості. Вона порушує діяльність внутрішніх органів. Особливо можуть постраждати нирки, які беруть участь у виведенні з організму компонентів отрути. Присутність у бджолиній отруті широкого спектру біологічно активних сполук, значна частина з яких в малих дозах чинять на людину лікувальний вплив, обумовлює її використання в медицині та у фармацевтичній промисловості при виготовлені ліків. Застосування бджолиної отрути з лікувального метою (апітерапія) відомо з давніх часів. Препарати, що містять бджолину отруту або її компоненти, використовуються в лікуванні артриту, радикуліту, ревматизму, тромбофлебіту тощо. Багато інших продуктів життєдіяльності бджоли корисні для людини. Серед них найвідомішим є мед, віск, маточне молочко, прополіс. Хордові Тварини, що здатні утворювати отрути, зустрічаються серед представників типу Хордові (Chordata). Вони відносяться до надкласу Риби, класів Земноводні, Плазуни і навіть Ссавці. Риби Серед риб, що продукують отрути є тварини, одні з яких належать до класу Хрящові риби (Chondrichthyes), а інші - до класу Кісткові риби (Osteichthyes). Мешканці Світового океану скати-хвостоколи (Dasyatidae) щороку вражають кілька тисяч людей. Постраждала людина відчуває сильний спазматичний біль, у неї падає тиск крові, можливі порушення дихання, судоми, втрата свідомості. Укол тварини в груди або живіт людини є смертельним. Скат-хвостокол морський кіт (Dasyatis pastinaсa) зустрічається в Чорному та Азовському морях, неподалік узбережжя Європи, Західної та Північної Африки. Небезпечні річкові скати-хвостоколи мешкають у водоймах Центральної та Південної Америки. У деяких видів скатів та акул отруйні сполуки знаходяться в м'язовій тканині, і людина може отруїтися, вживаючи тварин в їжу. У активноотруйних Кісткових риб ранячий апарат представлений колючками або шипами. Такі риби є серед рядів Сомоподібних (Siluriformes), Окунеподібних (Perciformes), Скорпеноподібних (Scorpaeniformes) Тварини, що належать до родини Скорпенові (Scorpaenidae) мають колючки, на які перетворилися промені черевного, анального та спинного плавців. По них в ранку постраждалої людини надходить отрута. Укол полосатої крилатки (Pterosvolitans) викликає в людини пекучий біль, швидке падіння артеріального тиску крові, параліч скелетних і дихальних м'язів, що призводить до дихальної та серцево-судинної недостатності. В Чорному морі мешкає морський йорж (Scorpena porcus). Його укол обумовлює в людини сильний біль, може спричинити парези. Серед Кісткових риб є пасивноотруйні тварини. До них належать представники родини Голкочеревні (Tetradontidae). В Японії цих риб називають фугу. У разі вживання людиною лише декількох грамів яєчників, печінки, кишечнику риб Fugu niphobles, Fugu poecilonotum, Fugu occellatus obscurum розвиваються симптоми отруєння. Залежно від кількості спожитого з їжею тетродотоксину вони можуть з'явитися в період від декількох хвилин до трьох годин. В отруєної людини німіють губи, язик, а потім і все тіло, виникають біль в голові, животі, блювання, порушується функція органів дихання, падають артеріальний тиск і температура тіла, спостерігаються атаксія, ступор. У 60 % випадків отруєння призводить до смерті ураженого через 4-6 годин, а при гострому отруєнні смерть настає протягом години після вживання риб фугу. Серед інших пасивноотруйних риб звертають на увагу кефалі Neomyxus chaptalli, Mugli cephalus, риби-султанки Mulloidichthys samoensis, Upeneus arge. У них утворюються галюциногени, що спричинюють отруєння людини, яка вживає в їжу цих риб. Небезпечні для людини іхтіохемотоксини знаходяться в крові морського вугра Conger conger, який зустрічається в Чорному морі, прісноводного вугра Anguilla vulgaris, мурени Murena helena. Ці сполуки обумовлюють у людини, яка споживала кров вказаних риб, діарею, блювання, розлади дихання, параліч, а іноді і смерть. Земноводні У хвостатого земноводного саламандри плямистої (Salamandra salamandra), яка відноситься до ряду Хвостаті (Caudata) і зустрічається в Карпатах, отруйний секрет утворюється в паратидних (надлопаткових) залозах, що знаходяться з боків голови тварини. Виділена з нього токсична сполука небілкової природи саламандрин здатна викликати у мишей та інших лабораторних тварин судоми та зупинку дихання, внаслідок чого вони гинуть. Небезпечними для людини є представники родини дереволази (Dendrobatidae), що відносяться до ряду Безхвості (Anura). Біля 130 видів дереволазів мешкають в Південній Америці та в південних районах Центральної Америки. В шкірі дереволазів знайдено токсичні речовин, що порушують нервово-м'язову передачу, проникність для іонів калію збудливої мембрани нервових клітин, викликають надмірне надходження в цитоплазму іонів кальцію із внутрішньоклітинних депо. Переважна більшість представників родини Справжні жаби (Bufonidae) не становить безпосередньої небезпеки для людини. Але серед них є тварини, що можуть обумовлювати отруєння деяких ссавців. Наприклад, отруйний секрет жаби-ага (Bufo marinus), яка зустрічається в Південній та Центральній Америці, викликає смерть собаки, яка намагається скуштувати це земноводне. А отруйний секрет зеленої жаби (Bufo viridis), що зустрічається в Україні, викликає у хижака блювоту, якщо він схопить її. Плазуни Від укусів отруйних змій щорічно в світі страждає біля одного мільйона людей. Декілька відсотків з них гине. Це обумовлено присутністю в зміїних отрутах дуже токсичних для людини речовин. В отрутах змій, що належать до різних родин, а також різних видів в межах однієї родини, співвідношення компонентів неоднакове. Слина окремих представників родини Вужеподібні змії чинить на людину токсичний вплив. Такими є різнокольоровий полоз(Coluber ravergieri), що зустрічається на Кавказі, в Середній Азії, тигровий вуж (Rhabdophis tigrinas), що мешкає на Далекому Сході. В підродині Справжні вужі (Colubrinae) зустрічаються окремі види, укус представників яких може спричиняти смерть людини. До них відносяться африканський бумсланг (Dispholidus typus), африканська сіра деревна змія (Thelotornis kirtlandi).В основі токсичної дії на людину їх отрут лежить здатність викликати перетворення протромбіну в тромбін. До родини Аспідові змії відносяться біля 200 видів тварин. Вони небезпечні для людини. Мешкають в тропіках та субтропіках Азії, Африки, Австралії, Південної та Північної Америки. Представниками цієї родини є тайпан (Oxyuranus scutellatus) довжиною до 3,5 метрів, що здатний смертельно уразити навіть коня; тигрова змія (Notechis scutatus) довжиною до 2 метрів, яка містить стільки отрути, що вистачить щоб вбити 400 людей; королівська кобра (Ophiophagus hannah)довжиною до 5,5 метрів, від укусу якої людина вмирає за 30 хвилин; плююча кобра (Naja naja sputatrix), яка завдяки різкому скороченню м'язів, що оточують отруйну залозу, здатна виприскувати отруту на відстань до 2 метрів; арлекіновий аспід(Micrurus fulvius), укус якого призводить до смерті людини протягом доби. У разі небезпеки аспідові змії виявляють свою присутність шипінням або характерною позою. Внаслідок уведення в організм жертви пост- та пресинаптичних нейротоксинів укус аспідових змій призводить до поступового паралічу скелетних і дихальних м'язів людини. Це може обумовити зупинку дихання і смерть постраждалого. Морські змії в природних умовах полюють в основному на риб. Ссавці до отрути дуже чутливі. В укушеної людини отрута викликає порушення координації рухів, мовлення, дихання. Ці ознаки виникають через 30 хвилин після укусу, а через 5-10 годин після уведення отрути людина може загинути через зупинку дихання. Однак летальні випадки нечасті через те, що при укусі в жертву попадає відносно невелика кількість отрути. До родини Гадюкові змії відносяться 60 видів, об'єднаних у 10 родів. Гадюкові змії мешкають в Африці, на значній території Європи та Азії. Якщо гадюкову змію потурбувати, то вона відразу намагається вкусити людину. Укус такої змії викликає у людини місцевий біль, набряк. Отрута має гемолітичну дію. В місці укусу, а також у внутрішніх органах можливі крововиливи. Відмічаються тромбози судин, послаблення серцевої діяльності, іноді втрата свідомості. На Кавказі, в Середній Азії, Північно-Західній Індії, на Півночі Африки та Східному Середземномор'ї мешкає гюрза (Vірега lebetina). Довжина самців досягає 1,6 м, а самок - 1,3 м. Ця змія під час укусу здатна ввести людині до 50 мг отрути, яка через присутні в ній ферменти виявляє гемолітичну дію, викликає типові симптоми отруєння. Смертність від укусів гюрзи досягає 10 %. Дуже небезпечна для людини африканська шумляча гадюка (Віtis аrіеtаns), що надає перевагу саванам, сухим рідколіссям. Довжина її може становити 1,5 м. Летальність від її укусів досягає 15-20 %. До родини Ямкоголові змії входить біля 140 видів тварин. Ямкоголові змії зустрічаються в Північній та Південній Америці, в Південній та Східній частинах Азії. В родині Ямкоголові змії найчисленнішим за видовим різноманіттям є рід Ботропси, або Списоголові змії (Bоthrops). До нього входять 60 видів тварин, які мешкають в Південій та Центральній Америці. В отруті цих змій присутні гемотоксини, що викликають при введенні їх людині крововиливи, тромбози, місцеві набряки. Ці симптоми є типовими для людини, яка зазнала укусу. Особливою групою серед Ямкоголових змій є гримучі змії. Їх називають саме так через присутність на кінці хвоста шкірястих чохликів, які створюють гучний тріск, коли збуджена змія згортається у кільце і, піднявши кінчик хвоста, починає ним вібрувати. Представник справжніх гримучників каскавела (Crotalus durissus) має довжину до 1,6 м, мешкає в сухих степах, рідколіссях, саванах Південної та Центральної Америки. Біля 70 % укушених цією змією людей гине від паралічу дихального центру. Присутні в отруті каскавели білки викликають порушення квантової секреції медіатора з нервових закінчень, обумовлюють зменшення чутливості ацетилхолінових постсинаптичних рецепторів до медіатора, спричинюють стійку деполяризацію м'язових волокон. |