1. Форми життя клітинна та неклітинна

• Название: 1. Форми життя клітинна та неклітинна
• Дата: 19.01.2018
• Размер: 0.68 Mb.
• Имя файла: Vidpovidi_do_pitan_na_ekzamen.docx
• Тип: Документы; #34654
• страница: 32 из 35

Onchocerca volvulus

Onchocercavolvulus - збудник онхоцеркозу.

Онхоцеркоз - хронічний гельмінтоз, який характеризується ураженням шкіри, підшкірної клітковини, лімфатичних вузлів і органа зору. Онхоцеркоз - важлива медична і соціально-економічна проблема для багатьох країн світу. Тільки в Африці на онхоцеркоз хворіють близько 20 млн осіб, з яких 1-2 % стають незрячими внаслідок інвазії.

Геогоафічне поширення: Західна Африка і Централёьна Америка (Мексика і Гватемала).

Морфологія. Цe ниткоподібна нематода молочно-білого кольору з поперечно посмугованою кутиколою і кільцеподібними стовщеннями. Рот оточений 8 сосочками, розмішеними в два ряди, ззовні від них знаходяться ще два більших за розміром бокових сосочки.

Самка довша і товша (330-500 мм і 0,27-0,45 мм відповідно) за самця (19-45 мм і 0,13-0,21 мм). У самців спікули нерівні: один шаблеподібний, другий- ложкоподібний. Статевозрілі форми живуть до 11 років. Мікрофілярії завдовжки 0,3 мм, чохлика не мають.

Життєвий цикл. Онхоцеркоз - трансмісійний біогельмінтоз, антропоноз.

Джерело інвазії і кінцевий хазяїн - хвора на онхоцеркоз людина. Паразитуючи в тілі людини, самка народжує мікрофілярій, які скупчуються у шкірі.

Проміжним хазяїном і переносником є різні види мошок із родини Simulium. Нападаючи на людину, мошки вбирають у шлунок мікрофілярії. За 6 діб або більший термін мікрофілярії стають інвазійними. При нападі мошок на людину інвазійні личинки виходять із тіла переносника назовні, занурюються у шкіру лодини, мігрують у лімфатичну систему, потім у підшкірну клітковину і під апоневрози м'язів, де розвиваються до статевозрілих форм.

До онхоцеркозу чутливі як чоловіки, так і жінки. У районах з високою ендемічністю зараження відбувається вже в дитячому віці, найбільш інтенсивні осередки онхоцеркозу формуються в зоні саван, вздовж річок.

Патогенна дія: навколо дорослих онхоцерків (як живих, так і мертвих) виникають сполучнотканинні вузли - онхоцеркоми, розміром від горошини до голубиного яйця, з можливим нагноєнням і кальцифікацією. У центрі вузлів містяться дорослі філярії і їх личинки. Паразитування мікрофілярій призводить до застою лімфи, виразкоутворення. Проникнення мікрофілярій у рогівку або в райдужну оболонку викликає зниження зору. Продукти обміну онхонерків зумовлюють алергізацію організму.
Клініка. Інкубаційний період триває кілька місяців. Перебіг хвороби може бути легким, середньої тяжкості і тяжким.

Ранніми симптомами захворювання є свербіж шкіри, переважно на стегнах і гомілках, постійний або тільки ввечері і вночі. На шкірі з'являється висипка, яка супроводжується сильним свербежем ("філяріозна короста"). Шкіра набуває вигляду "лимонної кірки", "слонова" шкіра. При тривалому онхоцеркозі в пізні терміни розвивається атрофія шкіри: вона набуває вигляду "старечої", стає тонкою, сухою.

Діагностика. Клінічна: клінічні прояви й епідеміологічні відомості дозволяють своєчасно діагностувати захворювання на онхоцеркоз.

Лабораторна: виявлення мікрофілярій у біоптатах шкіри або дорослих паразитів у видалених онхоцеркомах. Зрізаний кусочок шкіри розмішують на предметному скельці, додають 3-4 краплі ізотонічного розчину натрію хлориду. Виповзаючі мікрофілярії виявляються за 10-20 хв. шляхом мікроскопії. Діагностика уражень ока досягається офтальмологічним обстеженням з пошуком мікрофілярій у передній камері ока за допомогою щілинної лампи або офтальмоскопа.

Застосовують також імунологічні реакції, внутрішньошкірну алергічну пробу.
Профілактика. Особиста: захист від укусів мошок. Громадська: масове обстеження населення, виявлення й лікування хворих і паразитоносіїв, боротьба з мошками та їх личинками. В осередках онхонеркозу приймають дитразин кожних 6 місяців.
54. Личинки аскарид тварин як збудники захворювань людини. Пояснити на конкретних прикладах.
Синдром захворювань, що викликаються мігруючими личинками гельмінтів, закордонними авторами описується під терміном "Larva migrans".

Велика увага клініцистів приділяється захворюванням людини, що викликаються личинками невластивих йому гельмінтів тварин. Встановлено, що цими видами гельмінтів людина заражається тими ж шляхами, що і специфічними для нього видами. Личинки одних активно проникають через шкіру, інших - інокулюються кровосисними комахами (проміжними хазяїнами), яйця або личинки третьої групи проковтуються із забрудненою їжею, водою або заносяться до рота руками. Нарешті, є й така група гельмінтів, личинки яких потрапляють в організм людини при вживанні в їжу тканин тіла іншого хазяїна.

Тільки у виняткових випадках гельмінти тварин, невластиві людині, розвиваються в її організмі до статевої зрілості. Як правило, вони проходять лише ранні стадії розвитку і, зберігаючи здатність до міграції, нерідко затримуються у тканинах впродовж тривалого часу. Спостереження дослідників, проведені на експериментальних тваринах, показали, що личинки гельмінтів, потрапивши до незвичайного хазяїна, виявляють тенденцію до міграції неприродними шляхами. Ця тенденція призводить до значного посилення патогенного впливу, оскільки в такому випадку личинки нерідко можуть потрапляти у більш вразливі тканини, ніж ті, які їм зустрічаються за звичайного шляху міграції.

Розрізняють дві форми захворювання: шкірну, що викликається личинками нематод і трематод, і вісцеральну, що спричиняється личинками нематод і цестод.

Шкірна форма. Найбільш часто викликається личинками анкілостомід собак - Ancylostoma braziliense, A. caninum, Uncinaria stenocephala.

Захворювання характеризується лінійними ураженнями шкіри, що виникають по ходу просування личинок, що потрапили з зовнішнього середовища. Шкірні ураження щодня збільшуються на кілька сантиметрів (1-5 см) і супроводжуються появою висипки й запальною реакцією, що зберігаються іноді впродовж декількох місяців, хоча личинок у шкірі до цього часу вже може і не бути. У деяких випадках личинки проникають у більш глибокі шари шкіри, але потім можуть знову повертатися до епідермісу. Дерматити здебільшого супроводжуються сильним свербежем.

Вісцеральна форма. Вісцеральна форма захворювання викликається личинками гельмінтів тварин, що мігрують у внутрішні органи. Личинки деяких видів, здійснивши міграцію через внутрішні органи і викликавши їх ушкодження, досягають потім підшкірної клітковини і шкіри, де можуть зумовити відповідні запальні реакції.

Найбільш часто вісцеральна форма Larva migrans викликається личинками токсокар собак і кішок - Toxocara canis і Т.mystax. Численні випадки описані в останні роки в США, Польщі, Болгарії, Румунії, Англії, Нідерландах, Туреччині, Мексиці, Філіппінах і в інших країнах. За 10 років, що пройшли відтоді, коли Т. canis був уперше виявлений як збудник вісцеральної форми Larva migrans, зареєстровано близько 150 випадків ураження внутрішніх органів і 60 захворювань ока. Більшість випадків спостерігалися у жителів східної частини США. Частина діагнозів була підтверджена на підставі ідентифікації личинок, отриманих при біопсії печінки, при розтині трупів і енуклеації ока. Відзначено, що найбільш часто захворювання реєструється в дітей у віці від 1 до 3 років.

Точний прижиттєвий діагноз личинкового токсокарозу часто ускладнений тому, що виявлення личинок не завжди доступне в практичних умовах. У зв'язку з цим важливе значення має імунологічна діагностика з застосуванням антигенів, приготовлених з токсокар собак і з аскарид людини.

Лікування вісцерального токсокарозу складне, не до кінця розроблене.
55. Класифікація членистоногих, медичне значення. Пояснити на конкретних прикладах.
Тип Членистоногі (Arthropoda) поєднує тварин, для яких характерні білатеральна симетрія, гетерономна сегментація тіла, змішана порожнина тіла, членисті кінцівки, зовнішній хітиновий покрив, поперечносмугаста мускулатура. Тіло складається із голови, грудей і черевця, голова і груди можуть зливатися з утворенням головогрудей.

Травна система складається із трьох відділів. Органи дихання представлені зябрами, листкоподібними легенями або системою трахей. Кровоносна система незамкнута, є серце, розташоване на спинному боці. Органи виділення - мальпігієві судини або коксальні залози (видозмінені метанефридії). Нервова система представлена надглотковим і підглотковим вузлами, з'єднаними в кільце, і черевним нервовим ланцюжком. Надглотковий вузол великий, складається із переднього, середнього і заднього відділів, його часто називають головним мозком.

Роздільностатеві, виражений статевий диморфізм. Розвиток як прямий, так і непрямий.

До типу Членистоногі відносяться класи Ракоподібні (Crustacea), Павукоподібні (Arachnoideа), Комахи (Insecta).

Для представників класу Павукоподібні характерний поділ тіла на головогруди і черевце з різним ступенем сегментації. Головогруди мають видозмінені в ротовий апарат кінцівки (хеліцери і педипальпи) для захоплення й утримання їжі і чотири пари ходильних ніг, черевце кінцівок не має. Клас павукоподібних поєднує кілька ланок, серед яких найбільше медичне значення мають ряди павуків (Аsаnеі), кліщів (Асаsіnа), скорпіонів (Scorpiones).
58. Іксодові кліщі. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи ураження людини, діагностика і профілактика.
Іксодові кліщі: кліщ собачий (Ixodes ricinus), кліщ тайговий (І. persulcatus)

Географічне поширення: лісова, лісостепова і степова зони.

Морфологія. Довжина тіла голодних кліщів до 6-8 мм, сита самка може досягати 2-3 см у довжину. Тіло (ідіосома) овальної форми, несегментоване. Хоботок (гнатосома) складається із основи, пари хеліцер, непарної зазубленої пластинки гіпостому і чотиричленних пальп, за допомогою яких вони вибирають місця присмоктування. На кінцях лапок знаходиться пара кігтиків і присосок.
Життєвий цикл. Мешканці лісу, пасовищ, лугів. Активні з ранньої весни до пізньої осені, паразитують на великих і дрібних наземних хребетних. Жертву знаходять за допомогою термо-, вібро- і хеморецепторів. Тривалість кровоссання в самки кілька днів (від 6-7 до 16 днів), у самця менше. Сита самка відкладає в щілини, тріщини кори дерев від 100 до 10000 яєць, після чого гине. Через 2-4 тижні із яєць виходять личинки розміром 0,6-0,8 мм, що відрізняються 3-ма парами ходильних ніг, відсутністю дихальної і статевої систем. Вони живляться кров'ю 2-4 дні, згодом перетворюються на німф, що мають дихальну систему і 4 пари ходильних ніг. Німфи після 3-5 денних кровоссань перетворюються у статевозрілі форми. Тривалість циклу розвитку залежить від можливості кровоссання, температури, виду кліша (можливі одно-, дво- і трирічні цикли розвитку, у тайгового кліща - до 5 років). Одноха- зяїнні види проходять весь цикл розвитку на тілі одного хазяїна; у двохазяїнних видів личинки і німфи паразитують на одному, а статевозріла особина на іншому хазяїні; у трихазяїнних - кожна форма живиться на новому хазяїні.

Загальна тривалість життя іксодових кліщів 3-6 років, можуть голодувати впродовж 2-3 років.

Медичне значення: тимчасові ектопаразити людини і тварин. При кровоссанні вводять хоботок глибоко в шкіру хазяїна, упорскуючи слину. Це викликає механічне ураження глибоких шарів шкіри, зруйнування стінок капілярів, що призводить до розвитку запальної реакції; - переносники збудників інфекційних захворювань. Тайговий кліщ - переносник збудника тайгового кліщового енцефаліту.

Собачий кліщ - переносник збудників туляремії, весняно-літнього енцефаліту, шотландського енцефаліту, омської геморагічної лихоманки.

Кліщі роду Dermacentor -переносники збудників бруцельозу, кліщового висипного тифу, туляремії;

Кліщі роду Hyalomma -переносники збудника кримської геморагічної лихоманки.

Профілактика укусів кліщів.

Особиста: огляд після перебування в лісі та полі, застосування репелентів, носіння закритих комбінезонів у тайзі. Громадська: знищення кліщів у природі і на домашніх тваринах за допомогою акарицидів.


59. Аргасові кліщі. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи ураження людини, діагностика і профілактика

Аргасові кліщі: кліщ селищний (Ornithodorus papillipes)

Географічне поширення: країни з тропічним і теплим кліматом, зокрема Середня Азія, південь України.

Морфологія. Тіло поздовжнє або овальне, яйцеподібне, хоботок знаходиться на черевному боці, спинний щиток відсутній, хітиновий покрив малогорбковий, характерний рант по краю тіла. Статевий диморфізм виражений слабко.

Життєвий цикл. Мешканці нір, печер, житлових приміщень. Харчуються кров'ю будь-якого хребетного. Кровоссання триває від 3 до 60 хв. залежно від температури навколишнього середовища.

Медичне значення:тимчасові ектопаразити людини і тварин. У місці укусу зазвичай виникає темно-червоний вузлик з блідим запальним пояском, що згодом перетворюється в геморагічну папулу з крововиливом до 8 мм у діаметрі. Супроводжується сильним свербінням; кліщі роду Ornithodorus є переносниками збудника кліщового поворотного тифу. Встановлена трансоваріальна і трансфазова передачі збудника.

Профілактика. Особиста: носіння комбінезонів, застосування репелентів при обстеженні печер, старих будівель. Обробка глиняних будинків акарицидами двічі на рік.

Громадська: руйнування старих глиняних будівель.
57. Свербун коростяний. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Свербун коростяний (Sarcoptes scabiei)

Коростяний свербун - збудник скабієсу (корости).

Морфологія. Тіло кліща широкоовальне, самка довжиною 0,3 мм, самець - 0,2 мм. Спинний бік опуклий, у середній частині знаходяться численні трикутні лусочки і кілька пар шпичкоподібних щетинок. Ніжки короткі, закінчуються присосками або волосками. Очі відсутні. Ротовий апарат гризучого типу. Дихання здійснюється усією поверхнею тіла.

Життєвий цикл. Зараження відбувається при контакті з хворим, через постільну білизну, предмети побуту.

Локалізація: епідерміс, уражаються переважно ділянки тіла з ніжною, тонкою шкірою: міжпальцеві складки, згинальні поверхні кінцівок, пахвові западини, живіт, промежина. Виживає за межами тіла хазяїна при температурі 8-14 -до 3-х тижнів, при температурі 18-20 ° - 2-3 дні.

Клініка. Основним симптомом хвороби є шкірний свербіж, що посилюється ввечері і вночі, коли діяльність кліща активізується. На початку хвороби в малочутливих ділянках шкіри сверблячка відсутня.

Ходи, пробуравлені кліщем, подібні на шкірі до прямих або дугоподібних світлих смужок, шо закінчуються папулою або пухирцем, де знаходиться кліщ. Уздовж ходів спостерігаються темні крапки - вентиляційні отвори. Особливо добре ходи помітні при обробці шкіри настоянкою йоду.

У хворих зі зниженим імунітетом розвивається "норвезька короста", пов'язана з приєднанням бактеріальної інфекції. На шкірі утворюються щільні жовто-зелені гнійні кірки.

Діагностика. Клінічна: свербіж шкіри, шо посилюється вночі, характерні шкірні ходи. Лабораторна: мікроскопія в краплі гліцерину зішкрібків зі шкіри, взятих із кінця коростяного ходу.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни.

Громадська: виявлення і лікування хворих.
60. Воші. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи ураження людини, діагностика і профілактика.

Ряд Воші (Anoplura)

• воша головна (Pediculus capitis)

Воші - постійні ектопаразити ссавців і людини. У людини паразитують три види вошей:

- воша головна (Pediculus humanus capitis),

- воша одежна (Pediculus humanus corporis)(воші роду Pediculus)

-воша лобкова (Phthirus pubis) (рід Phthirus)

Морфологія. Статевозріла особина овальної або ромбоподібної форми, тіло безкриле, сплющене в спинно-черевному напрямку. Забарвлення залежить від кількості і давнини випитої крові. На голові знаходяться прості очі і вусики, що є органами нюху. Ротовий апарат колючо-сисного типу, втягнутий всередину голови і розташовується під ротовою порожниною в особливому футлярі. Секрет слинних залоз містить антикоагулянти і подразнює шкіру хазяїна. Грудний відділ не сегментований, крила відсутні (вторинна безкрилість). Черевце овальне, складається із 9 сегментів. Задній кінець черевця у самок роздвоєний, у самців - заокруглений.На останньому членику ноги (лапці) знаходиться кігтик, що з'єднуючись з виступом на передостанньому членику - гомілкою, утворює захват, за допомогою якого воша міцно тримається за волосину хазяїна.

Яйце поздовжньо-овальної або грушоподібно їформи, ясно-жовтого кольору, до 1 мм довжиною, називається гнида.

Одежна воша - світло-сірого кольору, найбільша (самка 2,2-4,7 мм, самець 2,1-3,7 мм довжиною). Відмінні риси від головної воші - відносно тонкі і довгі вусики і згладжені, без глибоких вирізок, краї сегментів черевця.

Головна воша - світло-сіра, з темними пігментованими плямами з боків черевця і грудей. Вусики відносно товсті і короткі, сегменти черевця відділені глибокими вирізками.

Лобкова воша - найменша (самка до 1,5 мм, самець 1,0 мм), тіло коротке, трапецієподібної форми. Немає чіткого поділу на груди і черевце.

Локалізація. Головна воша живе на волосяних ділянках тіла. Одежна воша - у складках нижньої білизни. Лобкова воша - на волоссі лобка, на бороді, вусах, віях та інших ділянках тіла, покритих волоссям (за винятком волосистої частини голови).

Життєвий цикл. Живляться кров'ю 5-8 разів на добу, тривалість живлення 3-10 хв. Голодувати здатні впродовж декількох днів. Тривалість голодуванні залежить від температури і вологості (при температурі 37 °С 1-2 дні, при температурі 10-20 °С 9-10 днів).

Воші є переносниками збудників висипного і вошивого поворотного тифів, окопної волинської лихоманки. Збудник висипного тифу (рикетсія Провачека) знаходиться в кишківнику вошей, куди потрапляє з кров'ю хворого.

Лобкова воша - збудник фтіріозу; збудників інфекційних хвороб не переносить.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни.

Тривалість життя за оптимальних умов 27-38 днів (головна воша), 32-36 дні (одежна воша), 17-22 дні (лобкова воша).

Медичне значення. Головна й одежна воші збудники педикульозу. Слина вошей викликає свербіж;