шпори зарубежка. 1. Гомер Іліада історична основа, проблематика, система образів, художні особливості. Гомерівське питання
 Скачать 150.48 Kb.
|
 1. Гомер «Іліада»: історична основа, проблематика, система образів, художні особливості. Гомерівське питання.
Сюжетна основа взята з троянського міфічного циклу. 24 пісні – 24 літери давньогрецького алфавіту. Створена прибл. 8 ст. до н.е. Провідна тема – гнів Ахілла. Тривалий час ця війна, як і сама Троя, вважалися міфом, вигадкою. Але у 1870 році німецький купець і археолог-аматор Генріх Шліман розкопав Трою і це стало сенсацією. Як і будь-який нац.. епос І «замішана» на важливій історичній події, яка мала для греків вирішальне значення. . До традиційного можна віднести мотив дружби Ахілла и Патрокла, який звучить у багатьох епосах. Гомер, за численними зауваженнями дослідників, описує тільки "те, що бачить". Зокрема, він ще не дає характеристики внутрішнього стану героїв, обмежуючись описом його зовнішніх ознак. Особливо ж високої майстерності в психологічній характеристиці стану героїв Гомер досягає зображенням одночасного плачу Ахілла і старого Пріама, але плачу з різних причин. Наявні і певні індивідуальні риси. Героїв "Іліади" - Ахілла, Аякса, Агамемнона, Одіссея та інших -поєднує хоробрість, мужність, почуття обов'язку, ратне мистецтво. Ахіллові властивості прямота, чесність, а Одіссеєві - розум (він - "велемудрий"). Агамемнон – марнославний, навіть пихатий. Провідна тема "Іліади" - гнів Ахілла. Війна і мир, як два головних стани життя людини і суспільства, зумо вили кількість зображених міст - їх теж два. Характерна особливість епічної оповіді - повільність, фундамен тальність викладу. Свідоме уповільнення оповіді про події власне сюжету в літературознавстві називають ретардацією.Уповільнює гомерівську оповідь і так званий "закон хронологіч ної несумісності", який полягає у тім, що одночасні дії зображують ся як послідовні. До речі, саме через хронологічну несумісність іноді в тексті Іліади" трапляються явні суперечності. Одним із шляхів ретардації є каталогізація, тобто довгий, детальний перелік якихось предметів, фактів тощо. Рису епічної оповіді називають "епічним (або навіть гоме рівським) спокоєм". Гомерові властивий – епічний об'єктивізм, тобто неупереджене, об'єктивне ставлення до подій та героїв твору. У літературознавстві існує термін "гомерівський епітет" - поетичне означення, яке характеризується постійністю, закріпленістю за певними словами або іменами ("крилате слово", "світлоока богиня", "прудконогий Ахіллес" тощо), а часто також складеністю, об'єднанням коренів ("веле+мудрий" Одіссей, "мідно+бронний" Гектор та ін.). " Іліада" написана гекзаметром (шестистопний дактиль, в окремих випадках - спондей).«Іліада» побудована на міфі про Троянську війну, але самий міф має історичну основу. Троя, що знаходилася на малоазійському узбережжі біля входу в протоку Геллеспонт (сучасніДарданелли), існувала вже з III тисячоліття до н. є. Її не одноразово руйнували і спалювали. У кінці XIII ст. до н.є. ахейські племена знову захопили і зруйнували місто. Відомості саме про цю війну і зберегла народна пам'ять, але вже в міфологізованій формі. Тому історичні події та особи тісно переплітаються з міфологічними уявленнями і сюжетами стародавніх греків. На їх основі виникають численні варіанти опису подій Троянської війни, один з яких врешті був закріплений гомерівськими поемами. 2. «Батько трагедії» Есхіл. Проблематика, система образів, літературне відлуння трагедії «Прометей прикутий» Есхіл (бл. 525-бл.456 рр. до н.е.) народився в аристократичній сім'ї в аттичному селищі Елевсині (за іншими відо мостями - в Афінах). На його віку відбулося багато бурхливих суспі льно-політичних подій. Особливо важливим є те, що він брав участь у всіх найважливіших битвах під час греко-перських війн: і при Мара фоні (490 р. до н.е.), і при Платеях (479 р. до н.е.), і у відомій морській битві при Саламіні (480 р. до н.е.). Вперше Есхіл - драматург виступив у 500 р. до н.е., та лише через 16 років йому усміхнулася фортуна - він став переможцем на традиційних драматургічних змаганнях. Есхіл написав приблизно 80 трагедій, але до нашого часу дійшло лише сім. Як драматург, Есхіл був міцно пов'язаний із традиціями героїчно го епосу і хорової лірики. Його трагедії були, власне, ще не драмами, а більш-менш суцільними епізодами героїчних легенд. Головне місце в них було відведене ліричним та епічним пісням хору, не було розви тку характерів, а лінія драми зламувалася лише один раз. Перейнявши досить приміти вну форму мистецтва, Есхіл фактично започаткував класичну грецьку трагедію, отримавши почесне прізвисько "батька трагедії". Зокрема, його величезною заслугою є те, що він уперше увів до вистави другого актора. Відомо також, що саме Есхіл удосконалив театральне дійство ще й суто технічно, почавши інтенсивно застосо вувати різноманітні машини тощо. Трагедія Есхіла "Прометей закутий". Образ тираноборця Прометея назавжди здобув почесний епітет "вічний". Відомо, що видатну українську поетесу Лесю Українку компліме нтарно називали "донькою Прометея". Прометея звільнив Геракл, а Христос воскрес. Прометей був єдиним з-поміж титанів, який колись допоміг Зевсові, своєму двоюрідному братові, у боротьбі за владу. І ось тепер свого колишнього благодійника володар Олімпу наказав прикувати до скелі. Слід зауважити, що це не характерний для Есхіла поворот, бо в інших його творах образ Олімпійця виведено з шанобливою повагою. І саме таке змалювання несправедливого й невдячного владаря поси лює антидеспотичний пафос трагедії. Для людства Прометей зробив: навчив будувати житло, а не жити в норах і печерах; пояснив чергування пір року і закони астрономії; навчив математики та письма; дав їм (творчу) пам'ять; навчив розумно використовувати силу тварин і вітру; показав можливості медицини; навчив передбачати майбутнє, тлумачити сновидіння і різно манітні прикмети; навчив не лише правил жертвоприношення, а й передбачати майбутнє за тельбухами жертовних тварин і паланням жертовно го вогню; показав і навчив використовувати підземні природні скарби. Прометей - просвітите ль. Вважається, що трагедія "Прометей закутий" - це єдина вціліла частина трилогії Есхіла про Прометея. Першою ж частиною, буцімто, була трагедія "Прометей - вогненосець". Мотив божественного вогню, який освітив шлях людству, хви лював багатьох послідовників Есхіла, зокрема - видатного українсь кого поета XX ст. М.Рильського. Визначальними рисами образу Прометея були: жертовність, альтруїзм, здатність безкорисливо дбати не про себе, а передовсім про інших, до того ж слабших за нього, крім того, Прометей відзначався незламністю, витримкою, го товністю мужньо зносити, терпіти будь-які, навіть найстрашніші, муки заради ідеї, в правильності якої він переконаний. новій європейській літературі інтерес до Есхіла (і Прометея) по жвавився у XVIIIст., в добу Просвітництва, зокрема в німецьких "буремних геніїв" - штюрмерів (передовсім Гете), яким був близьким як бунтарський дух нескореного Прометея, так і його турбота про "світле майбутнє", прогрес людства.Особливо часто до образу самотнього, стражденного, але неско реного титана зверталися романтики (Байрон, Шеллі та ін.). В україн ській літературі XIXст. Прометея згадують Шевченко, Франко, Леся Українка, XXст. - Рильський, Тичина та ін. 3. Вергілій. «Енеїда»: творча історія, проблематика, система образів, літературне відлуння (Котляревський). Вергілій і Гомер. Публій Вергілій Марон народився 15 жовтня 70 року до н. є. в селі Андах, недалеко від міста Мантуї, що у Північній Італії, у родині дрібного землевласника і з дитинства знав, що таке важка праця селя нина. Любов до рідної землі, повага до селянської праці пізніше допомогли йому написати твори, які, разом з "Енеїдою", обезсмертили його ім'я -"Буколіки"та "Георгіки". Вергілія цікавила також філософія. Але за вдяки заступництву Октавіана Вергілієві повернули все, що забрали. Не можна сказати, що лише за це, але поет звеличив свого захисника у першій еклозі "Буколік". А через рік - у 44 р. до н. є. загинув Цезар, і почався черго вий спалах громадянської війни. І знову відбулася конфіскація земель. І знову Вергілій залишився бідняком, і знову Октавіан його ви ручив. Творча історія „Енеїди”. Окрилений новою перемогою, Вергілій вирішив стати... римсь ким Гомером. Він задумав грандіозне епічне національне полотно і геніально здійснив свій задум - світ побачив "Енеїду". Здавна існував переказ про те, що після падіння Трої хтось із її захисників уцілів і заснував нову могутню державу. Згодом ще грецькі історики та літератори визначили цю людину - це був один із другоряд них героїв "Іліади" - Еней, який дуже сумнівним чином урятувався з Трої. Римлянам подобався цей сюжет: Троя загинула від греків, але врятувався Еней і заснував Рим (Нову Трою). Але вершиною прагнень було довести походження сво го роду від самого Енея, який був сином смертного Анхіза й самої Венери, тому в його жилах текла божественна кров. Звичайно, на ви знання такої генеалогії претендувало багато аристократичних родів, серед них і рід Юліїв, до якого належав Гай Юлій Цезар, а відтак - і усиновлений ним Октавіан, для якого ця легенда була шансом втримати трон. Робота над "Енеїдою" зайняла цілих десять років (з 29 по 19 р. до н.е.), аж до смерті поета. 21 вересня 19 р. до н.е. Вергілій помер. Гомер і Вергілій. "Енеїді" властива більшість формальних особливостей героїчного епосу. „Енеїда” підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Вергілій, як і Гомер "Одіссеї", докладно описує мандри героя по дорозі з Іліону до Італії. Як Одіссей на банкеті у базилевсафеаків Алкіноя докладно розпові дає про свої пригоди, так само Еней на банкеті у Дідони описує заги бель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує правителька Карфагена. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими, навіть бурі й шквали на морі під час плавання Одіссея й Енея схожі. Чимало відповідностей можна знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою", І тим і там війна починається через жінок (Єлену й Лавінію). Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох по емах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випад ках перемагають головні герої поем, спочатку вагаючись: вбивати ворога чи по милувати, але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні су противники вбили їхніх найкращих друзів і помстилися за загиблих, вбиваючи того ж Гектора та Ту рна. У творах як у Гомера, так і Вергілія велика питома вага "божественної волі", втручання не божителів у справи смертних. Між "Іліадою" та "Енеїдою" існує одна суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доб лесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Головним героєм "Енеїди" є зовсім не Еней, а Римська Держава. Відлуння. За жанром «Енеїда» І. Котляревського — це епічна, бурлескнотравестійна поема:
Тема: засудження жорстокості панів, паразитизму і морального звиродніння, хабарництво і лицемірство чиновників. 3атхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців. 4. Загальна характеристика французького героїчного епосу «Пісня про Роланда». Вершиною французького національного епосу є поема «Пісня про Роланда». Поема збереглась у декількох записах; найкращий з них, так званий оксфордський рукопис, належить до 1170 р. Сюжет поеми має історичну основу. В 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря вторгся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В Ронсевальському межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі, серед густих лісів ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін, роздратовані проходженням через їх села і поля чужого війська. Розправитися з басками не вдалося: під покровом ночі вони розсіялися в горах. Про цей драматичний для французів випадок коротко повідомляє історик Егінхард в «Життєписі Карла Великого» (IX ст.), зазначаючи, що в бою серед інших знатних осіб загинув «Хруотланд, маркграф Бретані». В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення. Умовно можна поділити на 3 частини:
Історія багато в чім замінена на вигадку. З одного боку, гол.метою Карла стало не збагачення, а боротьба за «любу Францію» і христ.віру; загін Роланда розбивають не христ.-баски, а мусульмани-маври; префект Бретані граф Хруотланд стає племінником самого Карла – Роландом;невдалий похід франків зображ. як переможний. З другого – похід франк. Війська і розгром у Ронсельнванській ужелині відбул.насправді. вигадка у творі співіснує з істор. – квазіісторизм. Тема – боротьба проти іноземців-іновірців за «любу Францію», христ.віру і за короля Карла. + Вірність васала Роланда своєму сюзеренові – Карлові (вірність батьківщині,патріотизм). Ідея боротьби христ.світу проти мусульман була дуже популярною в часи ств. «Пісні про Роланда».Імперія Карла була найсильнішою христ.держ. у Зх.Європі. У змісті поеми відбилися важливі сторони життя Західної Європи VIII-XI ст. Французькі королі довгий час вели боротьбу з арабо-мавританською експансією, яка загрожувала Європі. Ці війни сприяли формуванню патріотичної свідомості і разом з тим розцінювались як «богоугодна справа», викорінення «язичництва». Ця народна патріотична ідея з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда. Відважний рицар, він усією душею відданий своєму сеньйору - королю і «милій Франції». Наказ Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає не тільки як обов'язок, а й як почесне доручення в ім'я інтересів батьківщини. І він не шкодує сил, щоб виконати його гідно. Жага доблесного подвигу, віра в правоту франків і молоде завзяття не дозволяють йому просити допомоги в бою. Вади Роланда - занадто гарячкуватий, впевнений у власних силах аж до самовпевненості. Наявний образ друга Роланда - Олів'є (розважливий). Якби Роланд, як йому пропонував О., вчасно покликав на допомогу Карла, то, можливо, не загинув би. Самовідданому патріотизмові Роланда та його друзів, для яких інтереси Франції дорожчі за життя, протиставлений знатний феодал Ганелон - втілення феодального егоїзму та анархії, його зрадництво не випадкове, це типовий приклад феодальної непокірності. Заради особистих інтересів Ганелон зраджує свого короля і батьківщину, що призвело до загибелі десятків тисяч співвітчизників. Це пагубне для країни свавілля феодалів суворо засуджується автором, який для свого часу, безумовно, був людиною передовою, розумів необхідність державної єдності. Християнський світ у поемі очолює Карл Великий, образ якого поданий гіперболічно й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя - сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників. У поемі Карлу 200 років, хоч під час походу 778 р. йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася зі зрілою розсудливістю, мудрістю - рисами, необхідними для правителя народу. До того ж у народній пам'яті Карл Великий залишився як правитель, який не знав військових поразок та невдач. Роланд – ідеал епічного богатиря, Карл – ідеал епіч.владаря. Крім головних персонажів (Роланд, Карл, Ганелон, Марсілій), у поемі відчутна присутність величезної кількості воїнів, французьких і сарацинських. Усі вони віддані своєму правителю і своїй вірі. І хоча «нехристам» приписують багато вад (брехливість, віроломство, жорстокість), у бою вони гідні противники. їхня військова майстерність надає ще більшої ваги перемозі французів. Другорядне місце в поемі займають жіночі образи: любовно-побутова тематика не відповідає суворому героїзмові «Пісні». І все ж Брамімонда (дружина Марсілія) та Альда (наречена Роланда) справляють велике враження душевною стійкістю та вірністю серця. Брамімонда оплакує розгром війська і смерть чоловіка. Ніжна Альда не в силах перенести навіть звістки про загибель Роланда; вона відкидає турботу Карла про її майбутнє і зі словами, що не хоче жити після смерті Роланда, вмирає. «Пісня про Роланда» написана старофранцузьким віршем з характерним для нього асонансом. У поемі проявились основні риси й особливості билинно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Для посилення драматизму використані спеціальні епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори - тричі просить Олів'єр покликати Карла, тричі відмовляє Роланд, тричі намагається Роланд розбити Дюрендаля тощо. Поемі властиві характерні для епосу постійні епітети (Франція - «люба» «прекрасна»,Карл - «сивобородий», трава - «зелена», васал - «добрий» та ін.). Про близькість поеми до народної поезії свідчать також епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом) та ін. Тематика героїчного епосу (прославлення героїчного подвигу) зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Особливо це помітно в описах битв, які вражають своєю масовістю та жорстокими кровопролиттями. Так, в бою у вузькій ущелині зустрілися дві величезні армії. Сила, витривалість витязів у поемі напівфантастичні. Богатирська міць Роланда настільки велика, що навіть смертельно поранений він наганяє страх на все вороже військо. Така гіперболізація сили й хоробрості героя та відповідно жорстокості ворогів є традиційним фольклорним засобом. Загалом поема відзначається композиційною завершеністю, стрункістю і лаконізмом. Головні персонажі окреслені за чіткою схемою. Монолітність і благородна простота стилю, урочисто піднесений тон розповіді відповідають високому патріотизму твору. 5.Поема Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» - філософсько-художній синтез середньовічної культури Поему «Комедія» Данте писав 14 років, з 1307-1321. І до 1360 р. вона була відома під такою назвою. Цю назву Д. пояснив тим, що в його творі похмурий початок і світлий фінал, а стиль не «високий»,а «середній». Дж.Бокаччо (перший біограф Д. і видатний письм.Відродження) назвав «Божественною комедією» («божественна» -означало високу оцінку твору. Але у всесвітній літ-рі неодноразово обігрувалося і первісне значення цього слова – «твір про Бога та його оточення». Поема була задумана як жанр клерикальної (релігійно-церковної) літ-ри – видіння. Поет уві сні (протягом Великоднього тижня 1300року) неначе мандрує по загробному христ.світу: спочатку потрапляє до Пекла, потім – до Чистилища, потім – до Раю. 3 частини твору назив.відповідно. Д. добре знав традицію зображення потойбічного світу в світовій міфології та літ-рі, і , за влучним визначенням дослідників, дуже яскраво втілив те, що досить фрагментарно і пунктирно вже було розроблено його античними та середньовічними попередниками, при цьому врахувавши досягнення сучасної йому філософської та естетич.думки. саме тому «Б.к.» часто називають філософсько-художнім синтезом середньовічної культури. У «Божественній комедії», яку справедливо називають синтезом середньовічної культури і пролом культури Ренесансу, з усією повнотою відбився складний і суперечливий світогляд Данте. Задум поеми, її композиція визначені системою тогочасних знань, містико-теологічними концепціями, характерними для духовного життя поета, і середньовічною поетикою. Дія в «Божественній комедії» відбувається на фоні всесвіту, картину якого Данте створює за космологічною системою грецького вченого Птоломея (II ст. н. є.), інтерпретованою в дусі середньовічної філософії. В уявленні поета космос поділяється на землю, пекло, чистилище й небесні сфери раю. Пекло нібито знаходиться в північній частині Землі і має форму конуса, основа якого розташована близько земної кори, а гострий кінець упирається в центр Землі. Всередині конуса, один за одним, спускаючись все нижче, йдуть дев'ять уступів, що звуться колами. В них, залежно від міри земних провин, караються пекельними муками душі грішників. Чистилище розташоване на поверхні землі. На березі Світового океану знаходиться передчистилище, а далі підіймається освітлена сонцем і вкрита буйною рослинністю висока гора (за формою - зрізаний конус), оточена водою. На ній - сім уступів, де поступово очищаються душі. Вершина гори - це земний рай. Найбільшу частину всесвіту займають десять небесних сфер, у яких перебувають душі тих людей, що заслужили вічне блаженство. Десята сфера неба - емпірей - є місцем божества. Зміст «Комедії» становить розповідь Данте про те, як він пройшов цим потойбічним світом. Літературними джерелами поеми були середньовічні й античні твори. На величний задум поета особливий вплив мала «Енеїда» Вергілія з її гострополітичним звучанням, містичними тенденціями, поєднанням реального й міфологічного змісту. Сюжетна канва «Комедії» цілком відповідає поширеному на той час уявленню про історію людської душі. Данте заблудився в темно лісі й уже знемагав під тягарем пристрастей і пороків, які з'являлися в образах пантери, лева і вовчиці. На допомогу йому прийшов Вергілій. Він показав поетові дорогу з лісу, повів за собою через пек; і чистилище. А далі Данте в супроводі Беатріче в сяйві світла підноситься в рай. Увесь зміст алегоричний. Данте є втіленням душі, Вергілій - розуму, Беатріче - найвищої мудрості; подорож по загроб ному світу означає шлях душі до спасіння, пекло-це символ зла, рай - добра й доброчесності, чистилище - переходу від одного стану до другого. Відомо, що античній, а особливо середньовічній літературі властиве містичне й символічне викорис тання чисел. Священний, магічний смисл вкладали в числа 3, 7, 9, 10 та ін. Такі числа нерідко клалися в основу композиції художніх творів. У поемі Данте вони визначають і будову всесвіту, і композиції Так, поема поділяється на три частини (кантики): «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Кожна частина м, 33 пісні, а вся поема, таким чином, разом із вступом складається із 100 пісень. 6. Роман Сервантеса «Дон Кіхот» як пародія на лицарські романи та трагікомічна епопея іспанського життя. Значення твору для розвитку нової європейської прози Світову славу Сервантесу приніс його роман «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (перша частина -1605 p., друга-1615 p.). «Дон Кіхот» є природним завершенням прозових жанрів іспанської літератури попереднього часу. Використавши їхні традиції, Сервантес створив новий тип жанру, від якого починається розвиток реалістичного роману в світовій літературі. Письменник задумав «Дон Кіхота» як пародію на рицарські романи, маючи на меті висміяти захоплення ними в Іспанії. У авторській передмові до першої частини твору визначається, що завдання роману - підірвати авторитет поширених у народі рицарських книг. Відповідно до задуму в «Дон Кіхоті» розповідається історія бідного ідальго з Ламанчі, який збожеволів через надмірне захоплення рицарськими романами. Уявивши себе мандрівним рицарем, він у всьому наслідує героя рицарського роману і виїздить на подвиги на честь Прекрасної дами, для захисту усіх скривджених і пригнічених. Озброївшись іржавими уламками старого обладунку, Дон Кіхот виїхав на жалюгідній шкапі, якій дав звучне ім'я - Росінант, за зброєносця узяв хитрого селянина Санчо Пансу, а дамою свого серця обрав селянку Альдонсу Лоренсо, уявивши її принцесою Дульсінеєю Тобоською. Реальний світ Дон Кіхот сприймає в дусі фантазій та вигадок рицарського роману. Звичайні люди і речі здаються йому злими ворогами й чудовиськами, вітряки в його уяві - це велетні, брудні постоялі двори - розкішні замки; Дон Кіхот нападає на похоронну процесію, вступає в бій із стадом баранів. Тому всі вчинки і «подвиги» Дон Кіхота в ім'я захисту скривджених і поневолених не тільки сміховинні, а й шкідливі. Ті, кого захищає Дон Кіхот, насміхаються над ним, знущаються з нього або проклинають його. Каторжники, котрих він звільнив, уявивши їх поневоленими рицарями, закидали героя камінням, а пастушок Андрес, за якого Дон Кіхот заступився, благає небо «покарати і знищити його милість». Потерпівши поразку в поєдинку з рицарем Білого Місяця (переодягненим бакалавром Карраско), на його вимогу знесилений рицар Сумного Образу повертається до рідної Ламанчі. Він тяжко захворює і перед смертю прозріває, зрозумівши всю шкоду рицарських романів. Засудження рицарського роману містяться і в численних міркуваннях самого автора «Дон Кіхота». Висміюються нестримна фантазія, безглузда вигадка, захоплення описом історій «не більш правдивих, ніж розповіді про чудеса Магомета» (ч. І, гл. 5). Обурюють автора і мовна витіюватість у рицарському романі, вжита без мети і потреби словесна декоративність, надумана образність. Наводячи приклади беззмістовних, заплутаних мовних зворотів з рицарських книжок, Сервантес запевняє, що «сам Арістотель, коли б він навмисне для цього воскрес, , не розплутав би їх і не зрозумів» (ч. І, гл. 1). У багатьох епізодах роману різні персонажі чинять суд і розправу над рицарськими романами за нескінченні описи «потворних дурниць» та неправдоподібних, бездарних вигадок на зразок того, як «велетня заввишки, мов башта, шістнадцятирічний юнак розрізає мечем надвоє, ніби він з пряничного тіста» (ч. І, гл. 47). Священик вважає, що автора роману про Тиранта Білого за те, що він наплів стільки всіляких дурниць, «слід було б засудити на довічну каторгу». «Дон Кіхот» завдав нищівного удару рицарському роману і покінчив з його популярністю. Великий твір Сервантеса - не тільки літературна пародія. Іспанський письменник далеко відійшов від свого початкового завдання - висміяти рицарські романи. Він створив новий тип роману, який поклав початок розвитку епічного жанру реалістичного роману в європейських літературах. Безумовно, Сервантес опирався на досвід тогочасної літератури. Риси рицарського, пасторального та шахрайського романів використані в «Дон Кіхоті», але тією мірою, яка необхідна для створення якісно нового художнього явища. Сервантес «повалив узурпаторську владу фантазії» (А. Нексе) і звернувся до реальної дійсності. Він відмовився від традиційних сюжетів тогочасної повістевої прози, готових фабул, легендарних та казкових персонажів і поклав початок новому типу сюжетики. Звернення до безпосереднього зображення дійсності відкривало широкий простір уяві автора, вело до освоєння літературою нових сторін реального світу, недоступних творам, побудованим на легенді чи міфі. В «Дон Kixoтi» зображено іспанську соціальну дійсність ХVІ - початку XVІІ ст., тобто періоду глибокої кризи, зумовленої політикою іспанського абсолютизму. Дон Кіхот і Санчо Панса блукають по Іспанії епохи Сервантеса, зустрічаються з людьми різних соціальних верств: ченцями й розбійниками, священиками й комедіантами, дворянами й купцями, пастухами й цирульниками, погоничами мулів і лакеями, відставними солдатами й каторжниками. В романі 669 персонажів - здебільшого живих неповторних характерів, величезна кількість епізодів, у яких розкривається повсякденне життя іспанської провінції та великих міст, герцогських замків і постоялих дворів. Уперше широким потоком в воман влилося, народне життя, постала цілісна картина суспільства, зображена в дусі засудження перешкод, що стоять на шляху до торжества ідеалів людяності й справедливості. 10. «Робінзон Крузо» Д.Дефо як реалістичний просвітницький роман. Найбільшої слави Даніелю Дефо приніс роман "Робінзон Крузо". На думку дослідників творчості письменника, безпосереднім поштовхом до написання роману став епізод із корабельного щоденника капітана Вудса Роджерса, опублікованого під назвою "Подорож навколо світу від XVII08 до ХУІШ року". Згодом за матеріалами цього щоденника відомий журналіст Стіль надрукував статтю про пригоди шотландського матроса, який, як вважають, певною мірою був прототипом Робінзона Крузо. Характерні риси просвітницького роману "Робінзон Крузо"
Особливість роману - поєднання конкретики з широкими соціальними й моральними узагальненнями (Робінзон і людожери; Робінзон і П'ятниця — це у розумінні просвітителів ніби змодельована в мініатюрі соціальна історія людства). Головна ідея твору — уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опановувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства. "Робінзон Крузо" — зразок реалістичного роману епохи Просвітництва. Сюжет "Робінзон Крузо" був зумовлений насамперед інтересом англійського суспільства до географічних відкриттів та мандрівок. 11. Ідейно-художні особливості творчості Вольтера. Загальна характеристика філософської повісті «Простак». Франсуа-Мари Аруэ (Francois-Marie Arouet, 1694 — 1778), вошедший в историю под именем Вольтер Творчість Вольтера є складовою частиною епохи Просвітництва, яка є філософсько-ідеологічним течією XVIII ст. і позначилася у всіх сферах мистецтва, в тому числі і в літературі. Епоха Просвітництва була характерною боротьбою за владарювання розуму, загальна рівність, починаючи з другої половини XVII ст. в Англії і до XIX ст. в Росії. Вольтер - Великий французький письменник і вчений-енциклопедист. Автор філософських повістей, драматургії, казок. Особливості творів Вольтера - проста, доступна мова, афористичність, гостра сатира та ін. Філософські повісті - найбільш значущі твори Вольтера. Вони мають публіцистичний характер, Де все діє згідно філософського тезису. Вольтер використовував пригодницько-авантюрні сюжети, східну екзотику, фантастику для опису дійсності. Іронія і сарказм притаманні його творам і служили метою сатиричного зображення феодальної Європи. Вольтер вважає монархію соціальним злом, висвітлює її деспотизм і беззаконня, а також сатирично описує і представників релігії. Разом з тим Вольтер демонструє складний шлях людини до своєї мрії, коли він може насправді вважати себе людиною. Вольтер вказує людству цей шлях - це культура. Читачі повинні приходити до висновку, що і влада, і освіта, і культура в майбутньому мають бути спрямовані на виховання ідеальної людини. «Історія - це перш за все картина злочинів і нещасть. Натовпи людей зникають на її великої сцені ... » Світову літературну славу Вольтер здобув усе ж не стільки як поет чи драматург, а в першу чергу як прозаїк, один із творців нового прозового жанру — філософської повісті. Філософська повість — це жанр, у якому змальовувана картина життя служить для доведення чи спростування істинності певної філософської концепції або громадсько-політичного гасла. Відповідно філософська повість поєднує, з одного боку, ознаки художнього твору, а з іншого — елементи філософської або публіцистичної праці, реалізуючи один з ключових принципів просвітників: «повчати, розважаючи». Філософські повісті Вольтера побудовані у формі розважальних пригодницьких історій, як правило, з великою кількістю дійових осіб і гострими конфліктами, що визначають їхні стосунки. Філософська повість «ПРОСТАК» |