1. Історичний розвиток форм вартості та грошей
 Скачать 0.52 Mb.
|
|
29. Ринок цінних паперів. Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку (крiм ринку позичкових капiталiв), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних паперiв. Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують певнi iнституанальнi та юридичнi межi. Ринки цiнних паперiв розрiзняються за багатьма факторами. Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний. Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим. Прямий продаж - це публiчна реалiзацiя цiнних паперiв населенню або незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв, доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та позабiржовий ( вуличний ) ринки. Розглянемо функції, які ринок цінних паперів виконує в економічній сфері:
Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний щлях – від хаотичності й роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах. 30. Фондова біржа. Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот. Такою організацією є фондова біржа. Фондова бiржа - спецiалiзована органiзацiя, яка об’еднує професiйних учасникiв ринку цiнних паперiв у одному примiщеннi для проведення торгiв, створює умови для концентрацiї попиту й пропозицiї та пiдвищення лiквiдностi ринку в цiлому. Концентрацiя означає, що усiм торговцям цiнними забеспечується доступ до усiх пропозицiй з купiвлi - продажу, якi в даний момент є на бiржi. I вже мiж торговцями йде конкурентна боротьба по тiй чи iншiй пропозицiї. Тобто фондова бiржа є найвiльнiшим ринком, ринком з мiнiмальними перешкодами для встановлення вiльного спiвставлення попиту та пропозицiї. Тому в Законi Украiни “Про цiннi папери i фондову бiржу” визначається: “Фондова бiржа - органiзацiйно оформлений, постiйно дiючий ринок, на якому здiйснюється торгiвля цiнними паперами... акцiонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицiю цiнних паперiв, сприяє формуванню їх бiржового курсу та здiйснює свою дiяльнicть вiповiдно до цього Закону, iнших актiв законодавства Украiни, статуту i правил фондової бiржi.“ Водночас фондова бiржа є самоврядною органiзацiєю, яка характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чiтка система органiзацiї та проведення торгiвлi, що пiдкоряється спецiальним правилам i процедурам, внутрiшньому етичному кодексу, який буває навiть бiльш жорстким, нiж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та iншими нормативними документами бiржi, якi розробляються та затверджуються нею самою. Коло паперів, із якими проводяться угоди, обмежена. Щоб потрапити в число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна задовольняти встановленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний орган, що контролює їхню діяльність, встановлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування. Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. “Чудо” складалося в тому, що для інвестора практично стерлися розходження між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницьке полум’я. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі. Поряд з централiзованим бiржовим ринком функцiонує позабiржовий ринок цiнних паперiв. Iсторично позабiржовий ринок передує бiржовому. У країнах з ринковою економiкою бiржi природно виростали iз вуличного ринку в мiру того, як збiльшувалися масштаби фондових операцiй, множилися емiтенти цiнних паперiв, вдосконалювалася технiка брокерської справи. Iнфраструктуру позабiржового ринку складають iнвестицiйнi фонди, iнвестицiйнi компанii, довiрчi товариства, холдинговi фiрми, страховi компанii, iншi незалежнi торговцi цiнними паперами 31. Сутність, функції та межі кредиту. Кредит-це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту - це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту. Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин. Водночас кредит - це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення. Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту , фінанси формуються в процесі розподілу (кредит у процесі перерозподілу). Першою формою кредиту , що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників - незаможні ( селяни, ремісники). З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому поняття кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з 18 ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну і капіталотворчу Функції кредиту: 1) перерозподільна. Суть її в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності; 2) контрольна . Суть її втому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиті з боку суб'єктів кредитної угоди; 3) контрольно-стимулююча. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання , підвищення своєї кваліфікації; 4) функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Межа кредиту – такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит та пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Реальний попит на позичкові кошти, який пред’являють економічні суб’єкти – учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кільк–м виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За такого підходу динаміка бан–го процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банк–го % швидко зростає або надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення потреб ек–х суб–в в поз–х коштах, про недокредитування економіки, а отже про порушення меж кредиту з боку їх "незаповнення" і навпаки. Розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб’єктів на грошовому ринку, а не суб’єктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Регулювання ставки банк % стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банк–ї системи. Якщо ЦБ проводить політику зниження % (здешевлення кредиту), то попит на позички зростає, а межа кредиту розширюється і навпаки. У такому розумінні межі кредиту набувають суто екон–го змісту, оскільки вони формуються під впливом екон–х інтересів (попиту) ююр–х та фіз–х осіб – сцб’єктів грошового ринку. Економічна межа може розглядатись у таких аспектах: 1)залежно від певного рівня екон–ї системи (мікро та макроекон–ні межі); 2) залежно від призначення (кількісна та якісна межа кредиту). Мікроекон–ні межі визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників (юр чи фіз осіб). Макроекон–на межа – сукупність мікроекон–х меж, визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у нар–не господ–во в цілому. 32. Кредитні відносини та їх основні типи. Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб'єктами, а грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту. Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Найбільш поширеними є кредитні відносини між банками, з одного боку, і підприємствами з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто – одержувачем кредиту. В сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку між господарюючими суб'єктами, що, насамперед, пов'язано з розширенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Кредитні відносини між банками і державою виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби. Дедалі важливішого значення набувають кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням з іншого. Відповідно до чинного законодавства кредитуванням громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди тощо. Кредитні відносини між фізичними особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між банками і населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб'єкти, регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права. 33. Принципи кредитування. ПРИНЦИПИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
Принципи кредитування – це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій. ПРИНЦИП СТРОКОВОСТІозначає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.. ПРИНЦИП ЦІЛЬОВОГО КРЕДИТУВАННЯ допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обгрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення. ПРИНЦИП ЗЕБЕЗПЕЧЕНОСТІ кредитів має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. ПРИНЦИП ПЛАТНОСТІ – означає що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент. За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої видатки та отримують прибуток. Кредитна угода – договір між банком та його клієнтом про ціль, суму та строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, форми забезпечення зобов*язань, процентні ставки, порядок плати за позикою, зобов*язання, права та відповідальність сторін по видачі та погашенню кредиту, перелік документів, періодичність їх надання банку та інші умови. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу та процентів, належних кредитору. 34. Теорії кредиту. 1. Натуралістична теорія кредиту Суть натуралістичної теорії кредиту можна звести до таких положень:
Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв’язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній може виникнути тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії пояснювали зв’язок позичкового процента з прибутком, трактували його як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку. Все це було кроком уперед у вивченні кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій про його чудодійну силу в створенні капіталу, в розвитку суспільного виробництва. 2. Капіталотворча теорія кредиту Суть капіталотворчої теорії кредиту можна звести до таких основних положень:
Понятття кредиту поєднувалось з грошима і багатством. Банки розглядалися не як посередники, а як творців капіталу. Для цього достатньо активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Кредит не залежить від процесу відтворення, і йому належить важлива роль в розвитку економіки. 35. Форми та види кредиту, їх характеристика. Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту - вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна ( у тому числі лізинг), надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Види кредиту: 1) залежно від суб'єктів кредитних відносин: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський кредит, міжнародний кредит, особистий кредит; 2) залежно від сфери економіки , у яку спрямовується запозичена вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання; 3) за терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до5 років), та довгострокові ( понад 5 років) кредити; 4) за галузевою спрямованістю: кредити в промисловість, кредити в сільськогосподарської, кредити в торгівлю, кредити в будівництво, кредити в інші галузі; 5) за цільовим призначенням: кредит на формування виробничих запасів, кредит у втирати виробництва, кредит на створення запасів готової продукції; кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах; 6) за організаційно - правовими ознаками та умовами позичок: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний , сумнівний, безнадійний; платний і безплатний. Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями: залежно від суб’єктів кред–х відносин прийнято виділяти банківський кредит, міжгосподарський (комерційний), державний, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У міжгосподарському обома суб’єктами є господарюючі структури. Міжгосподарський– це кредит, який існує між функціонуючими суб’єктами господарювання. Його видами є комерційний, деб–кред заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі визначаються розміром рез–х капіталів, які є у суб–в госп–ня –кредиторів, а також регулярністю припливу грош–го кап–лу за рах–коефіцієнт реалізації товарів. Існування даного кредиту пов’язано з недостатнім розвитком банківського кредиту. Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Надається одним підпріємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Потреба у ньому виникає тоді, коли підпріємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар (як правило, засоби виробництва, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим забов'язанням). Залежно від сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість, виділяють: виробничий, споживчий кредит, який спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. Може здатися. що даний кредит проїдається, але це не так, бо особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і сп–й кр–т цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту. С.К - це вид кредиту, що надається фізичним чи юридичним особам для оплати споживчих товарів і послуг (у формі відсторочки платежу). Може надаватись банками та небанківськими кредитними установами, фіз–ми та юридичними особами. В Україні кред–ми установами небанк–го типу, які надають цей кредит є: ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв’зку, торг–ні орг–ї. С.К - це прожаж товарів і послуг, як правило, довгострок. користування з метою покупки цих товарів, послуг. Реалізується через використання різних форм банків. і комерц. кредиту. Кредит на споживчі цілі (банківський) надається як юр.так і фіз. особам. Об'єктами кредитування можуть бути: будівництво житлових будінків та інших об'єктів цивільного будівництва (об'єкти охорони здоров'я, освіти, спорту, гаражі). Невідкладні потреби населення: строкові забов'язання населення за товари, продані в кредит, видані торговельним організаціям позабанківський споживчий кредит надається населенню на споживчі цілі. Він викликається переважн недостатнім розвитком банківського кредиту на такі цілі або умвами розрахунків за надані послуги. Так, абоненти телефонів одержують можливість вести в кредит міжміські переговори або надсилати телеграми. Часто ці кредити бувають безпроцентні. Окрім забезпечення соц–х потреб населення, СК відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який в свою чергу впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи реал–ю продукції, прискорюючи отримання прибутків та доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні. Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державним кредитом називається - такий вид кредиту коли одним із суб'єктів кредиту (позичальником або кредитором) виступає держава. Як правило держава виступає позичальником тому часто ДК визначають як сукупність специфічних фінансових відносин пов’язаних з запозиченням державою грош. коштів у внутрішніх та зовнішніх кредиторів для покриття дефіциту держ. бюджету. Суб'єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування (як правило в ролі позичальника) та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовншніми-уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банквські установи, а також міжнар.та регіональні валютно фіннансові інститути. Напр: Світовий банк, МВФ, ЕБРР. ДК може виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма Д.К. як правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК реалізується через такі форми як: 1.позика, шляхом продажу державних ЦП. Згідно існуючим в Украіні законодавством існують 2 види ЦП, якими може оформлятися позика:1)ОВДП, 2)Казначейські забов'язання. 2.Запозичення Мін. Фінансів грошей із загально державного фонду позичковвого капіталу. 3.Організація грошово речових лотерей. По регіональному критерію позики бувають внутрішні і зовнішні. Крім того позики бувають процентні і безпроцентні. Процентні передбачають виплату доходу власнику ЦП. Потреба в державному кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВР. Якщо банків–й кредит опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує ще і функції грошей як засобу обігу. За своєю економічною сутністю держ кредит - це форма вторинного пврерозподілу ВВП. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Внутрішній державний кредит може мати товарну і грошову форми. Товарну форму використовують при розладнаній грошовій системі. В цей період державний кредит виступає, як правило, в грошовій формі, а саме: державні позики, вклади населення в ощадних банках, грошові лотереї. Другою формою ДК є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадних банках чи в Інших ощадних установах держави. Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси. Міжн–й кредит – це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб’єкти такі ж як і при національному (внутрішньоекономічному) кредиті – банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора та позичальника до різних країн. МК функ–є в різних формах: залежно від того, хто виступає кредитором буває фірмовий, банківський та урядовий кредити. Фірмовий – це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортеру в кредит. Вел–й ризик, тому дорогий кредит. Більш гнучким є банківський кр–т, коли однією із сторін кред–х відносин є банк. В Україні міжнар–ні банк–кі кредити в основному отримують ком–ні банки та СП з іноз–ми інвесторами. Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої в межах |