1. Історичний розвиток форм вартості та грошей
 Скачать 0.52 Mb.
|
|
17. Роль кредитної емісії в забезпеченні рівноваги на грошовому ринку. Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах: 1) випуск грошових білетів державним казначейством; 2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що відповідно до законів обігу паперових грошей викликає їх постійне знецінення. Регулювання грошового обороту в цих умовах вимагає здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету. Система кредитного обігу – це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Це створює реальну можливість підтримання їх кількості на рівні об'єктивної потреби обігу. За загальними законами обігу грошей кредитна грошова система близька до металевої. Органами регулювання грошового обігу є банки. Здійснювані ними кредитні операції (видача та погашення позик) відповідно до реальної динаміки економічних процесів, руху матеріальних цінностей виступають передумовою балансування товарних і грошових мас в обігу. Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи. Перехід до грошової системи ринкового типу потребує лібералізації економічних відносин, введення вільного ціноутворення та проведення комплексу заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва, демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфраструктури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономічних відносин та введення конвертованості національних грошей. 18. Загальна характеристика суті та принципів в організації грошової системи. Грошова система – форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Кожна держава оформляє свою грошову систему. Разом з тим у грошових систем різних країн є багато спільного через однотипність методів регулювання грошових потоків та масою грошей в обігу. Елементи грошової системи: 1) найменування грошової одиниці (пов’язується із історією країни;гривня – грошова одиниця Київської Русі – високорозвинутої держави, яка існувала на території України у X-XI ст.); 2) масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни. Раніше при існуванні золота і срібла вага грошової одиниці вже закладувалась в них, а сьогодні при існуванні кредитних грошей масштаб цін формується стихійно. Оскільки інфляційні процеси стали хронічними, виникла загроза постійного зменшення в масштабі цін); 3) види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу (Їх визначає вищий законодавчий орган – ЦБ надає їм статусу законного платіжного засобу. Грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот), а при випуску гр. знаків Мінфіну (його скарбницею) – скарбничими білетами. Сьогодні в більшості грошової маси надається депозитна форма і це дозволяє обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків.) ;4) регламентація безготівкових грошових розрахунків; 5)регламентація готівкового грошового обороту; 6) регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти) ;7) регламентація режиму банківського проценту (забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку, з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей ) ;8) державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства (НБУ, Кабмін, Мінекономіки, Мінфін). 19. Структура грошової системи. Елементи грошової системи: 1) найменування грошової одиниці (пов’язується із історією країни;гривня – грошова одиниця Київської Русі – високорозвинутої держави, яка існувала на території України у X-XI ст.); 2) масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни. Раніше при існуванні золота і срібла вага грошової одиниці вже закладувалась в них, а сьогодні при існуванні кредитних грошей масштаб цін формується стихійно. Оскільки інфляційні процеси стали хронічними, виникла загроза постійного зменшення в масштабі цін); 3) види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу (Їх визначає вищий законодавчий орган – ЦБ надає їм статусу законного платіжного засобу. Грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот), а при випуску гр. знаків Мінфіну (його скарбницею) – скарбничими білетами. Сьогодні в більшості грошової маси надається депозитна форма і це дозволяє обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків.) ;4) регламентація безготівкових грошових розрахунків; 5)регламентація готівкового грошового обороту; 6) регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти) ;7) регламентація режиму банківського проценту (забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку, з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей ) ;8) державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства (НБУ, Кабмін, Мінекономіки, Мінфін). 20. Основні типи грошових систем. Грошові системи класифікуюються:1) залежно від форми в якій функціонують гроші є : система металевого обігу, що в свою чергу поділяється на біметалізм (подвійної валюти, "кульгаючої" валюти, "паралельної" валюти) та монометалізм (мідний, срібний, золотий (золотомонетний стандарт та нові форми золотозливковий стандарт, золотодивізний стандарт)) та система паперово-кредитного обігу (паперово-грошова система та система кредитних грошей); 2) за характером економічної системи : ринкові та неринкові; 3) за характером регулювання національної валютної системи : відкриті та закриті. Біметалізм – роль загального еквівалента закріплюється за двома металами (золото, срібло). Система паралельної валюти, виникла історично давніше, за нею співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювались стихійно на ринку. Система подвійної валюти виникла, щоб спростити ситуацію ускладнену існуванню двох систем цін, полягає у законодавчому встановленні вартісного співвідношення між двома металами. Системи кульгаючої валюти – один з видів монет карбується у закритому порядку. Золотомонетний стандарт – саморегулювання, що виходить з адекватної вартості вказаних грошей в обороті, золото могло вільно бути обміняне на банкноти. Золотозлитковий стандарт – в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обіг банкнот здійснюється лише на золоті злитки з певними обмеженнями. Країни, що не мали достатніх золотих запасів перейшли на золотодивізний стандарт – в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обіг банкнот здійснюється на іноземну валюту (дивізи), яка обмінюється на золото. Системи паперово-кредитного обігу – обіг обслуговують гр. знаки, що не мають внутрішньої вартості. Неринкові грошові системи – притаманне переважання адм-х неринкових методів регулювання гр. обігу, штучне розмежування його на готівкову та безготівкову сферу. Ринкові – діють у країнах з ринковою економікою. Закриті – значна кількість обмежень, характерні для країн із закритою економікою. Відкриті для країн з відкритою економікою. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритою типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи. Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегулюючі та регульовані грошові системи. Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. В зв'язку з цим у конкретний період часу безпосередньо в обігу (функція грошей як засобу обігу) знаходилася кількість монет, необхідна для реалізації товарів згідно з законом грошового обігу. Якщо через зміну обсягу виробництва і реалізації товарів потреба обігу в грошових знаках скорочувалась, то відповідна кількість монет вилучалась з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні виробництва і товарного обігу монети, що становили скарб, надходили в обіг. Так через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалось стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалась на рівні потреби обігу в грошах. Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістичного виробництва грошова система, як правило, базувалась на біметалізмі. При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, – як правило, золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму: • система паралельної валюти, за якої вище зазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі; • система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою; • система "кульгаючої" валюти, за якої один з видів монет карбується в закритому порядку. Найпослідовнішою формою біметалізму була система паралельної валюти. Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу в зв'язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи цін. Спроби впорядкування обігу через законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет, що, як правило, не відповідало їх ринковій вартості, неминуче призводили до тезаврації монет, вартість яких недооцінювалась. Явище витіснення "добрих" грошей "поганими", яке обумовлює перехід від біметалізму до монометалізму визначається як закон Коперніка-Грешема. Не припинило цього процесу введення деякими країнами системи "кульгаючої" валюти. Відмова від вільного карбування монет з срібла прискорила їх знецінення, наплив срібла з сусідніх країн і вивезення золота за кордон. Тому вони змушені були зовсім припинити карбування монет із срібла, а ті, що залишилися в обігу, перетворилися на розмінну монету. Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей. Найпоширенішим в історії був золотий монометалізм. Його найпослідовнішою формою виступав золотомонетний стандарт. Золотомонетний стандарт найбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, допомагав розвитку виробництва, кредитної системи, світової торгівлі і вивезенню капіталу. При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їх чеканка. 21. Національно-державна обумовленість грошової системи. Грошовий обіг з'явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та феодального устроїв розширенню грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв'язків. Значного розвитку грошовий обіг набув при капіталізмі, коли сформувалися національні та світові товарні ринки (XVI-XVII ст.), хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше. Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено тим, що у період утвердження капіталізму виникла об'єктивна необхідність зведення різних елементів грошового обігу в систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій була заінтересована в єдиній грошовій одиниці зі стабільним масштабом. Із розвитком капіталізму та його кредитної системи з'являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет і банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Усе це потребувало впорядкування грошового обігу, регулювання його законодавчими нормами. Буржуазна держава була саме тим органом, який міг забезпечити таке регулювання. Грошова система – це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів. Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави. Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямі їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки та високодемократичні політичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об'єднуються. Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання. Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій. 22. Об’єктивна обумовленість, суть та соціально-економічні наслідки інфляції. Дослідники причин інфляції визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого "Рівняння І. Фішера" M*V=Q*P. Тобто зростання цін може бути викликаним зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V), скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). Найбільш результативним чинником вплитву на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей. Це покладено в основу грошової теорії інфляції, якої дотримується монетаристська школа. Фрідман вважає, що єдиною причинної інфляції є надмірна пропозиція грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний По. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається грошово-кредитною політикою держави. Монетарна політика може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Кейнсіанці погоджуються, що інфляція розвивається лише при тривалому зростання Пр грошей, можливому за ліберальної грош-кредитної політики ліберальної грош-кред політики. А Вони не заперечують, що дія затратних чинників інфляції може привести до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання пропозиції грошей. Відмінність в тому, що ліберальну грош-кред політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричиною - чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозицій. Тому, неможливо ефективно вирішити проблеми стримування інфляції лише ужорсточення монетарної політики, а потрібно "докопуватися" до першопричин її. Поте обидва види причин тісно переплітаються і, по суті, зливаються в одну - лібералізацію державної монетарної політики і зростання на цій основі пропозиції грошей, без чого ні перший, ні другий вид чинників не може матеріалізуватися у тривале зростання цін. Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зросання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих державою цінах. Закономірністю інфляції є те, що вона не виникає раптово, а розв-ся поступово, як тривалий процес, який можна розділити на стадії, що відрізняються співвідношенням темпів зростання Пр грошей і темпів їх знецінення. І.- теми зрост. Пр грош. випереджають знецінення грош, це випереджання поступово зменш-ся, наближаючись до вирівнювання. Причинами цього є: надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підп-ва, товарно-грош від-н, підвищення прод-ті праці, що призводить до розширення в-ва і реалізації товарів і поліпшення співвідношення між По і Пр на товарних ринках. ІІ. - темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється: у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів, що прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний По порівнянно з поточною емісією; одночасно зменш-ся відплив у нагромадження нових Пр грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси; виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу; Знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери в-ва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння в-ва і товарообороту, через що зменшується По на гроші. За формами прояву інфляції можна виділити цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін, інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростання вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах, та девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют. За темпами знецінення інфляції розрізняють повзучу - до 5 % на рік, помірну, відкриту - 5 - 20 %, галопуюча - 20 - 50, а іноді і 100% на рік. Також розрізняють інфляцію витрат (спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат) та інфл попиту (спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках). У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушують купувати товари за зростаючими цінами. Але підприємці не тільки продають, а й купують товар за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свою робочу силу, ціна на яку теж в період інфляції зростає. Тобто, усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб’єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо. Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень, які внаслідок інфляції помітно знецінюються чи навіть зникають. Негативним соціальним наслідком є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму. В економічній сфері інфляція особливо відчутно впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни. Негативними наслідками інфляції в економічній сфері є: можливий занепад і застій виробництва в результаті перекидання грошей в галузі зі швидким зростанням цін, скорочення капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу, звуження ринку збуту як результат скорочення платоспроможного попиту, це теж призводить до затухання і навіть скорочення обсягів виробництва, переплив капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією. Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. В таких умовах економічним суб’єктам не вигідно тримати свої активи в грошовій формі, тому відповідно порушуються кредитні відносини та грошовий обіг. Інфляція може спричинювати нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господарських зв’язків, уповільнює товарооборот, викликає додаткові витрати обігу. Виникає "голод" на грошові знаки, зростає потреба в великих купюрах, падає курс національної валюти відносні валют країн, де інфляція відсутня або розвивається нижчими темпами. |