1. Економічні течії. Меркантилізм
 Скачать 276 Kb.
|
|
1.Економічні течії. Меркантилізм: Прибічники цієї школи основним багатством вважали сферу обміну, торгівлю, багатство ототожнювали з накопиченням грошей. Погляди цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: Монкретьєн, Манн, Юм. Фізіократи: Перенесли акценти дослідження на природу і виробництво. Джерелом багатства вважали працю у сільському виробництві.Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери. Представники: Кене, Тюрго, Мірабо, Норе. Класична політекономія. Виникла з розвитку капіталізму. Її засновники Петті, Сміт, Рікардо. Зосереджувалась увага на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку усіх сфер виробництва. Започатковують трудову теорію власності, а ринок розгляд як саморегулююча система. Марксизм: Маркс і Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм власності, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення економічних криз, земельної ренти. Маржиналізм: Пояснює економічні процеси і явища виходячи з універсальної концепції використання граничних величин.Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні оцінки економічних дій індивіда. Представники - Менгер, Візер, Джевонс, Вальрас. 2.Сучасні напрями: Неокласицизм: Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегулюючу економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники течії – Маршалл і Пігу. Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорія суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін.. Кейнсіанство: Обгрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політки. Засновником цієї теорії є Кейнс. Інституціоналізм: Розглядає економіку як систему, в якій відносини між господарськими суб’єктами складається під впливом як економічних так і політичних і соціологічних факторів. Представники – Веблен, Коммонс, Мітчелл, Мюральд та ін. Обєктами вивчення є інститути, якими вони називають жержаву, корпорації, профспілки тощо. Неокласичний синтез: узагальнена концепція, представники якої обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Представники – Хікс, Бюкенен, Самуельсон та ін. 3.Економічна теорія як теоретико-методологічна база для інших наук. Функції економ. Теорії. Економічна теорія фундаментальною базою, теоретичним ядром усього комплексу економічних наук – галузевих, міжгалузевих, функціональних. Економічна теорія пов’язана з такими науками: Галузеві економічні науки, міжгалузеві економічні наук, історико-економічні накуи, соціально-політичні, природничі, інформаційно-аналітичні та функціональні економічні науки. Функції економічної теорії: Пізнавальна: Розкриває і формулює економічні категорії і закони. Реалізується через дослідження сутності економічних теорій і явищ. Методологічна: Полягає в тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої системи економічних теорій. Практична: Зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави. Прогностична: Виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому. Виховна: Полягає у формуванні у громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення. 4.Методи пізнання економічних процесів і явищ. Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів. До загальних методів можна віднести структурно-функціональний( передбачає системний розгляд будь-якого економічного явища, з обов’язковим виділенням функцій взаємодіючих елементів). Метод поєднання кількісного і якісого аналізу визначення а цій основі статистичних і математичних методів в економічних дослідженнях. Протягом століть було створено багато специфічних для економічної теорії методів дослідження: Діалектичний: Базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ. Наукова абстракція: Полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних ознак сторін певного явища. Аналіз і синтез: Як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових. Індукція і дедукція: Забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального. Історичний і логічний: Використовується економічною теорію для дослідження економічних процесів у єдності. Економічне моделювання: Формалізований опис економічних процесів і явищ, структура якого абстрактно відтворює реальний напрямок економічного життя. Економічний експеримент: Штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за опитувально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. 5.Економічні категорії та закони. Класифікації законів. Економічні категорії – абстрактні, логічні теоретичні поняття, які в узагальнюючому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ. Економічні закони- відбивають найсуттєвіші стійкі, такі що постійно повторюються зв’язки, і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Система економічних законів: Всезагальні – функціонують у всіх економічних системах. Загальні – функціонують у кількох економічних системах, де існують для відповідні економічні умови. Специфічні – функціонують лише у межах однієї економічної системи. Особливі – функціонують на окремих стадіях даної економічної системи. Пізнання економічних законів дає змогу визначити тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу і зорієнтувати поведінку господарюючих суб’єктів відповідно до певного економічного середовища. 6. Взаємозвязок економічної теорії, економічної політики та господарської практики. Економічна теорія розвивалась у пошуках відповіді на проблеми, які виникали у господарській практиці. Ось чому правомірно розрізняти економічну теорію та економічну політику. Адже важливе не лише осмислення економічної дійсності, а й прогнозування економічної динаміки. З відповідною долею умовності можна стверджувати: якщо економічна теорія вивчає в першу чергу механізм дії об’єктивних економічних законів, то економічна політика — механізм використання економічних законів соціально-економічними суб’єктами (перш за все державою). Між економічною теорією і практикою існує тісний взаємозв’язок. Будь-яка теорія без зворотного зв’язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії. Практика — критерій істинності економічних знань. 7. Сутність та цілі економічної системи. Її структурні та функціональні елементи. Економічна система- сукупність взаємопов’язаних елементів економіки що утворює певну цілісність або економічну структуру суспільства. Економічна система має відповідати на такі питання: Що виробляти і в яких обсягах? Для кого виробляти? І як виробляти? Економічна система має забезпечувати не лише теоретичні відповіді на ці питання, а й реальні економічні дії. Економічна система -спосіб організації національної економіки. Економічна система характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкість зв’язків між господарюючими суб’єктами. Елементи колишніх економічних відносин, які зберігаються, витісняються на периферію нової системи, де відіграють обмежену підлеглу роль, і не впливають на громадське життя. Керованість економічної системи – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Координація діяльності господарюючих суб’єктів може здійснюватися сукупністю ринкових механізмів. Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою суспільство. Кінцева мета - вільний всебічний розвиток особистості. Але соціальна спрямованість суспільного виробництва залишається головним напрямком розвитку економічної системи. Вона здебільшого залежить від того, наскільки рівномірно розподілена економічна влада, який діапазон майнового розподілу членів суспільства, що є безпосереднім рушійним мотивом економічного зростання. Основні структурні елементи економічної системи Продуктивні сили – сукупність засобів виробництва з їхніми фізичними та розумовими здібностями, методи організації виробництва. Економічні відносини – відносини між людьми з приводу виробництва, поілу, обміну та споживання благ та послуг. Господарський механізм – сукупність форм та методів регулювання економічних принципів та суспільних дій господарських суб’єктів на основі законів ринку та державного регулювання. Система економічних відносин складається з: Техніко-економічні відносин - відносини відносини між людьми з приводу використання знарядь праці. Організаційно – економічні відносини – з приводу організації виробництва (кооперації, спеціалізації) Соціально - економічні відносини – відносини власності. Елементи: Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників, з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технології, інформації, методів організації та управління виробництвом. Економічні відносини- відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживчих матеріальних і нематеріальних благ. Господарський механізм – є структурним елементом економічної системи, що складається з сукупності форм і методів регулювання економічних процесів, на основі використання економічних законів. 8. Ринкові та неринкові економічні системи, їх еволюція. Традиційна економічна система – характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, перерозвиненою і нерозвиненою економікою. Ринкова економічна система – характериз пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів. Риси традиційної економіки: багатоукладність економіки, збереження натурально-общинних форм господарювання, відстала техніка, широке застосування ручної праці, нерозвинена інфраструктура, найпростіші форми організації праці і виробництва, бідність населення, переважають традиції, звичаї, релігійні та культурні цінності. Риси ринкової економіки: приватна власність на засоби виробництва, свобода підприємницької діяльності, рівні можливості, ринкове ціноутворення, вільна конкуренція, обмежена роль держави в господарському житті. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини 20 ст. Риси командної економіки: панування держ власності, одержавлення та монополізація народного господарства, централізоване директивне планування виробництва та розподілу ресурсів, відсутність реальних торгово-грошових відносин, зрівняльний розподіл результаті виробництва. Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи та Азії. Риси змішаної економіки: різноманітність форм власності, рівноправне функціонування різних господарюючих суб’єктів, високий рівень розвитку продуктивних сил, наявність розвиненої інфраструктури суспільства, орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Неринкова економіка (ще називають командно-адміністративною системою) - базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів. Характерні риси: Панування державної власності
9. Національні моделі сучасної ринкової економіки. Характерні риси для сучасної ринкової економіки:
Американська – характеризується різноманітністю форми власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів. Німецька – характериз високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства. Шведська – характериз оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного Японська – характериз орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення. Американська – систематичне заохочення вільних підприємств та збагачення найактивнішої частини населення державним забезпеченням населення з зниженням рівня доходу за рахунок пільг та субсидій . Державне втручання в економіку є незначним Німецька – помірне втручання держави в ринкові процеси зі значним соціальним забезпеченням населення. Шведська- поєднання ринкової економіки та соціальної економіки. Високий рівень оподаткування (приблизно 70% ВВП складають державні витки) Японська – характеризується значним втручанням держави у ринкові процеси. Створюючи сприятливе середовище для розвитку ринково-технологічних галузей. Розвиток ринкових проблем займаються корпорації. 10. Роль і місце людини в економічній системі. Людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх інтересів, мети і пріоритетів. В економічній системі людина виступає як виробник, як суб’єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва. Людина-виробник в економічній системі виступає робою силою. Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального працівника і сукупного працівника. Субєктами економічних відносин є окремий індивід, сімя, колектив, держава. Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб. Потреби людини можна поділяти на потреби людини-працівника та потреби людини-підприємця. Потреби людини-працівника пов’язані з відтворенням робочої сили, тобто з особистим споживанням. Потреби людини-підприємця стосуються відтворення матеріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих потреб. Людина в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою. Суспільний продукт, проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання. Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. В економічній системі людина виступає як працівник, як суб'єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва. Людина-працівник в економічній системі виступає робочою силою, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил. Успіх виробництва на всіх рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші фактори виробництва діють не самі по собі, їх приводить у рух людина. Людині, її праці належить центральне місце у виробництві не тільки як найактивнішому факторові виробництва, а й як джерелу, творцю інших факторів виробництва - матеріально-речових, науково-дослідних і організаційно-управлінських. 11. Власність в економічній системі. Власність – складна багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин. Власність визначає мету й мотиви розвитку виробництва. Обєктом власності виступає те, з приводу чого складаються відносини привласнення: засоби виробництва, земля та її надра, товари особистого споживання, інтелектуальний продукт а також робоча сила. Субєктами, відповідно, виступають люди, між якими складаються відносини привласнення – індивідуми, організації, організації, колективи, держава. Обєкти власності: засоби виробництва в усіх галузях народного виробництва, не рухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання та домашнього вжитку, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали, інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності, робоча сила. Субєкти власності: окрема особа, юридичні особи, держава в особі органів державного управління , муніципалітети, декілька держав або всі держави планети. |