1. Економічні течії. Меркантилізм
 Скачать 276 Kb.
|
|
54. Бюджет та податки як інструменти державного регулювання економіки У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державно го боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Податкова політика застосовується для поповнення держав них фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічно го зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизня них виробників. Податкова політика реалізується за двома на прямками — це, по-перше, визначення видів податків і встанов лення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення. Удовгостроковому періоді залежність доходів держави від рівня податків описується за допомогою кривої Лаффера. Податки є найважливішою ланкою фінансових відносин у суспільстві та як форма фінансових відносин виникають одночасно з виникненням держави. Податки - це обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб у бюджет. Їхній економічний зміст - це фінансові відносини між державою й платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Податки є однією з форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Податок є життєвою необхідністю об'єднання частини майна, доходів, прибутків громадян країни для існування суспільства в цілому, виконання громадських робіт окремими працівниками, здійснення охорони держави, соціальної підтримки незахищених верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та стихійним лихам тощо. Крім того, податок є по своїй суті необхідним елементом розширеного відтворення та чинником зростання суспільної продуктивності праці, економічного потенціалу держави. Але суто фінансове значення податку має конкретній вигляд у формі речових або вартісних відрахувань. Умовами виникнення податків є утворення держави, суспільний поділ праці та формування товарно-грошових відносин. До основних елементів податку належать: 1) суб'єкт податку - учасник процесу справляння податку; 2) об'єкт оподаткування - явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок; 3) ставка податку - це законодавчо встановлений, виходячи із об'єкта або одиниці оподаткування, розмір податку або збору. Податки характеризуються такими ознаками: 1) можуть бути сплачені лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду; 2) справляються на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його передплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо такого податку; 3) мають односторонній характер встановлення. Оскільки податки сплачуються з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то вони є індивідуально безповоротними. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника; 4) є виключно атрибутом держави і базуються на законодавчих актах; 5) відсутністю конкретного еквівалентного обміну; 6) відсутністю цільового призначення. Існування держави безумовно залежить від податків, які є невід'ємним її атрибутом. Податки є тією частиною фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням доходів держави, необхідних для виконання нею своїх функцій. В руках держави вони виступають основним інструментом державного регулювання економіки. Податки мають не тільки економічний, а й соціальний характер. Вони є своєрідною ціною за суспільні блага і трансфертні платежі, які отримують громадяни країни. За формою оподаткування розрізняють прямі та непрямі податки: · прямі податки - обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів); · непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито). Платник податку не завжди є його носієм. 55.Кредитно-горошова (монетарна) політика полягає в регулюванні та управлінні грошовим обігом шляхом політики, що проводиться Центральним Банком з метою підтримки певних пропорцій між інвестуванням, заощадженням та споживанням. Інструментами грошово-кредитної політики є: Емісія грошей; заміна облікової ставки; зміна норм мінімальних резервів; кількісні обмеження кредиту; операції на відкритому ринку. Грошова емісія -випуск в обіг грошових знаків замість зношених та зіпсованих, що призводить до збільшення грошової маси в обігу; випуск в обіг додаткової кількості грошових знаків, що відповідає росту виробленої товарної маси (ВНП) чи рівню інфляції. Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси коме рційних банків. Зміна норм обов'язкових резервів регулює ресурси комерцій них банків, що їх вони зобов'язані зберігати в центральному банкові. Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процен та) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції 56 Соціальні гарантії та соціальний захист..Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Види й форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами — рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Соцыальні гарантії здійснюються за такими напрямками. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, який здійснює трудову діяльність, прийнятний рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність. Другий напрямок — це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення зазначених потреб за рахунок бюджету за мінімально достатніми обсягами у формі безплатних послуг. Третій напрямок має на меті зближення рівнів життя різних груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров'я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці. У цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомоги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів щодо громадян. Соціальний захист — це система державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу на час безробіття; на підтримання життєвого рівня через перегляд мінімальних розмірів основних соціальних гарантій за умов зростання цін на споживчі товари і послуги; на надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей; на матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку, при тимчасовій або постійній втраті працездатності, втраті годувальника тощо. Сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, власний добробут і добробут сім'ї та право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин. Крім держави соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їхні профспілкові організації Основні елементи соціального захисту. В системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування. Воно складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах пенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахувань із заробітної плати й прибутків по 7,5%.Основними завданнями соціального захисту в Україні є:забезпечення мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожитковим мінімумом, встановленим Верховною Радою України;задоволення належного рівня охорони здоров'я та освітньо-культурних потреб задля всебічного розвитку особистості;захист купівельної спроможності малозабезпеченихгромадян;вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення тощо. Реалізація цих завдань можлива лише за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіття, запровадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо. 57. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється шляхом Зовнішньоекономі́чна дія́льність — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічна політика держави – це цілеспрямована діяльність держави по формуванню і використанню ЗЕЗ для зміцнення свого потенціалу і ефективної участі у світовій торгівлі. ЗЕД потребує державного регулювання, яке передбачає створення відповідних умов та механізмів(правових, економічний, інституційних) для ефективного розвитку відносин, здійснення діяльності у цій сфері. Види зовнішньоекономічної політики - протекціонізм – політика, держави спрямована на захист національного виробника від іноземної конкуренції. Фрітредерство – політика вільної торгівлі з метою ліберизації зовн.економ.політики з вільним доступом до націон.ринків, капіталу.Основні методи регулювання ЗЕД - 1.правові (законодавчі акти та закони)2. Економічні(тарифне реулювання потоку товарів і послуг)3.валютне регулювання (валютні обмеження регулювання валютних ресурсів)4. Адміністративні(нетарифні) виявлення перспективних ресурсів.5.заохочення експорту(пропаганда до вироблення продукції на експорт ) До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найсприятливіших умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці. Регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання, рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Держава бере активну участь у розвитку ЗЕД шляхом цілеспрямованого впливу на певні сфери й об´єкти цієї діяльності. Цей вплив здійснюється за допомогою комплексу інструментів регулювання, які поділяються на торговельно-політичні та валютно-політичні. До перших відносять ті інструменти, які впливають на реальну ситуацію з міжнародним обміном товарами. До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі є формою надання пільг в оподаткуванні та кредитуванні тощо До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання ЗЕД належать квотування та ліцензування. Квотування — це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування — це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. . 58. Причини кризи та розпаду командно – адміністративної системи. Кома́ндно-адміністрати́вна систе́ма — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні:жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності;використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії. Основні групи причин, що зумовили кризу командно – адміністративної системи в Українітотальне роздержавлення економіки, власності. глибокі диспропорції в економіці;глибокі диспропорції в економіці; антидемократичний характер управління державою; власністю та державними підприємствами. Причини розпаду командно – адміністративної системитотальне одержавлення власності та умов виробництва; абсолютизація централізованого управління; обмеження товарно – грошових відносин;наявність зрівнялівки в оплаті праці;хронічний дефіцит товарів;існування диспропорції в суспільному виробництві; панування бюрократичних відносин та залежність економіки від ідеології; не використання продуктів НТП у виробництві. 59.Форми і механізм роздержавлення та приватизації в Україні Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого підприємства Форми роздержавлення 1) оренда підприємства з правом викупу, виділення або утворення малихпідприємств; 2) перетворення великих підприємств в акціонерні товариства або втовариства з обмеженою відповідальністю; 3) приватизація малих підприємств торгівлі та громадського харчування,побутового та комунального обслуговування і продаж у власність громадяндержавних легкових та вантажних автомобілів, об’єктів незавершеного будівництва, обладнання, матеріалів; 4) передача частини земельного фонду у власність громадян і в їхкористування (без права перепродажу); 5) передача (викуп, продаж) частини житлового фонду у власність громадян. Механізм роздержавлення і приватизації в нашій країні здійснюється на основі відповідних принципів, форм і способів реформування власності.Основні принципи приватизації і роздержавлення:- законність надання пільг на придбання державного майна членам трудових колективів;- пріоритетне право громадян України на придбання держмайна;- безкоштовна передача частини держмайна кожному громадянинові України тощо. Приватизація – це процес передачі або продажу об’єктів державної власності одноосібним чи асоційованим приватним власникам, що приводить до зміни форм власності. Форми приватизації: Найбільш поширені форми приватизації: 1) продаж підприємства цілком у приватні руки шляхом організації аукціонів та конкурсних торгів; 2) перетворення підприємств у акціонерне товариство і потім продаж пакетів акцій. Перша форма приватизації найбільш прийнятна і здійснюється, як правило, відносно невеликих підприємств. Держава при цьому в договорі про продаж може передбачити низку умов, яких повинен дотримуватися новий власник (напр., збереження протягом певного часу профілю підприємства та ін.) Друга форма приватизації здійснюється щодо великих підприємств і допускає можливість збереження частки держави у власності підприємства, що приватизується через не підлягають продажу пакети акцій. Крім того, ця форма дозволяє великій кількості осіб стати власниками. 60.Обєктивні передумови становлення та сутність сучасного світового господарства. Світове господарство – внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно – виробничими, фінансовими та наукоо – технічними зв’язками. Обєктивні передумови виникнення світового господарства – 1.розвиток НТП, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки.2.поглиблений розвиток МПП , міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва.3. зростаюча залежність національних господарств. Сутність світового господарства – Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і виробничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами. Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства, похідні і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях. Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є:1) міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво;2) вивіз капіталу і міжнародний кредит;3) світова торгівля;4) міграція робочої сили;5) міжнародні валютні відносини. 61.Світовий ринок та міжнародна торгівля. |