1. Морфеміка як мовознавча дисципліна, її завдання
 Скачать 87.96 Kb.
|
|
1.Морфеміка як мовознавча дисципліна, її завдання. Переважна кількість слів української мови членується на морфеми. Вони мають певну морфемну будову, склад, структуру. Морфемну структуру вивчає морфеміка. Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає поділ слова на морфеми, вичленування морфів у слові, аломорфію морфеми, межі аломорфії, перетворення на морфеми, швах, спрощення, перерозклад у морфемі, ідентифікацію морфем, їхню структурну, дистрибутивність, функціональну класифікацію. Ця наука виділилася в окремий розділ у 2 пол. ХХ ст.. До цього морфемну будову слів вивчали у складі морфології або у складі словотвору. Завдання – морфемний аналіз слова, тобто членування на морфеми, виходячи з наявності у сучасній мові співвідношень з іншими однокорінними словами, що мають певні відмінності і подібні у будові. Цьому завданню підпорядковуються часткові: -Загальна хар-ка морфеми та класифікація морфем за різними ознаками; -Вивчення морфемної варіантності (морфів та аломорфів); -Аналіз явищ, які відбуваються на морфемному шві; -Хар-ка основ і різних видів основ; -Вияв закономірності смислової і формальної сполучуваності морфем; -Встановлення принципів,за якими вичленовуються морфеми. Морфеміка має тісні зв’язки з морфологією, яка має справу з морфемами, які утворюють граматичні форми слова; зі словотвором, у якому вивчаються морфеми, що служать засобом утворення нових слів; з морфонологією, яка вивчає фонемний склад морфем,їх порядок у слові та правила морфемо сполучень при словотворенні. 2.Визначення морфеми; її характеристика. Поняття «морфеми» у слов`янському мовознавстві ввів у 1881р Бодуен де Куртене. Під морфемою він розумів таке родове поняття, яке об’єднувало у собі корінь, префікс, суфікс, закінчення (видові поняття). В сучасному мовознавстві під морфемою розуміють найменшу значеннєву одиницю мови. Вона має двосторонню природу – план вираження і план змісту. План вираження – фонеми. План змісту – загальне значення, яке має морфема. Морфема складається із фонем, які є односторонніми одиницями, тобто не мають змісту. Служать засобом розрізнення подібним за фонемним складом слів. Морфеми – значущі частини слова, виділяються тільки в складі слова і не можуть більше членуватися на значущі відрізки. 3.Різні класифікації морфем в українській мові. Морфеми – значущі частини слова, виділяються тільки в складі слова і не можуть більше членуватися на значущі відрізки. Класифікація морфем: 1)За характером значення: А) кореневі – виражають предметне, речове (понятійне) значення. Носій – корінь (основна морфема, формує лексичне ядро слова, виступає носієм лексичного значення). Значення кореня конкретизують службові морфеми (зим-а – вираження найхолоднішої пори року, зим-овий – ознака). Б) афіксальні – які утворюють слова з новим значенням, виражають дериваційне або словотвірне значення. Утворюють граматичні форми одного слова, виражають релятивне значення. 2)За позицією у структурі слова: У складі простого слова української мови передбачаються позиції для 4 типів морфем: А) префікс; Б) корінь; В) суфікс; Г) закінчення. Центральне місце в слові – корінь. Всі інші – препозитивні (лівобічні), постпозитивні (правобічні). Суфікс виражає словотвірне або граматичне значення. Префікс виражає дериваційне значення. Флексія виражає граматичне значення, виділяється тільки у змінних словах, може бути матеріально-вираженою або нульовою. Постфікс – це суфікс, здатний займати в слові місце після закінчення (-ся, -сь, -небудь). Інтерфікс – морфема, яка в складних словах займає місце між двома основами або коренями. Роль – можуть виконувати И, І (собівартість), Е. Термін не однозначний, в науковий обіг його ввела О.А. Земська, в її розумінні інтерфікс – звуковий комплекс, що допомагає словотворчому форманту приєднуватися до твірної основи. Практично в морфемній будові слова такі інтерфікси приєднуються до суфікса і виділяються як допоміжні суфікси. Конфікс, біморфема, циркунфікс – службова морфема, яка походить з двох морфем і виконує єдину функцію. Афіксоїди – морфеми перехідного типу, колишні корені в складних словах, які починають виконувати функцію службових морфем-префіксів, суфіксів, поділяються на префіксоїди та суфіксоїди. 3) За функцією: А) Словотворчі – морфеми, які використовуються для утворення нових слів з новим лексичним значенням і виступають словотворчими засобами. Приєднання словотворчого афіксу може призвести до зміни частиномовної приналежності та денотат них відносин. Б) Формотворчі – морфеми, за допомогою яких утворюються граматичні форми,граматична зміна слів. Граматичні морфеми: -Словозмінні; -Несинтаксичні. 4) За способом вираження: А) матеріально – виражені (позитивні) Б) нульові – матеріально- не виражена морфема, яка виділяється у слові на основі зіставлення співвідносних форм, які мають матеріально-виражені морфеми того ж типу. 5) За формою: А)прості – зберегли у мові первісну структуру. Прості морфеми – прості, не похідні. Б) складні – утворюються в результаті злиття двох морфем в одну (префікси і суфікси). Однією з причин появи складних афіксів стирання міжморфемних слів. В) складені – мають 2 частини, розташовані дистантно. 6) За ступенем повторюваності: Повторюваність властива усім морфемам. А) регулярні – повторюються у великих групах слів. Б) нерегулярні – зустрічаються лише в одному (рідко двох) слові, тобто мають нульовий ступінь повторюваності (патронат, поетеса). Унікальні суфікси – уніфікси. В) продуктивні – афікси, здатні брати активну участь у творенні нових слів. Г) непродуктивні – можуть бути як регулярні, так і не регулярні морфеми. 7) За походженням: А) споконвічні ( питомі) – спільнослов’янські морфеми (-ство, -ище, -иця, -ба, -тель, па-, пра-, су-, уз-, пре-, най-, -щина-, -иха-, -ок-; власне українські - -інь-, -ощ-, -ань-, -омах-, -епа-, -онути-, над-, від-, спів-, поза-, понад-, попо-) Б) запозичені - -ент-, -ант-, -унок-, міні-, макро-, екс-, віце-, -лог-, -філ-. 4.Поняття про інтерфікси в сучасному мовознавстві. Iнтерфiкс — структурна частина слова, яка не має значення, виражається одним або кількома звуками, перебуває між морфемами і використовується для їхнього з'єднання. У будові слова виділяються сегменти, які не мають ні граматичного, ні лексико-граматичного значення, але виконують суто структурну функцію – вони з`являються тоді, коли твірна основа і твірний суфікс чи префікс у процесі словотворення не можуть поєднатися з фонетико-орфоепічних чи інших причин. У таких випадках між твірною основою і твірним суфіксом виникає такий звуковий сегмент, який сприяє поєднанню твірних компонентів: кіно-ш-ник, під-і-брати. Інтерфікси виникають у таких позиціях: 1)Між твірною основою і твірним суфіксом: бож-е-ство; 2)Між двома твірними коренями у складних словах: земл-е-роб; 3)Між закінченням і формотворчою основою: неб-ес-а; 4)Між твірною основою і твірним префіксом: від-і-спатися. Характерні особливості інтерфіксів: 1.Відсутність будь-якого граматичного чи лексико-граматичного значення, тому їх називають асемантичними елементами; 2.Наявність конститутивної функції, тобто вони є будівельним матеріалом слова; 3.Несамостійний статус їх у слові, вони не є окремими складниками слова, як морфеми, і тому прилягають або до твірного суфікса чи префікса, або до твірної основи. До твірної основи прилягають: 1)Сполучні голосні О, Е (пар-о-плав, пол-е-захисний); 2)Консонантні інтерфікси К,Ш, Й, якщо твірною основою є невідмінювані слова, що закінчуються на голосний (петеу-ш+ник); 3)Консонантні інтерфікси В,Н, якщо твірною є основа інфінітива на голосний: жи-т+ель (від жити); До твірного суфікса прилягають морфо подібні інтерфікси: -ів (вуз – вуз+ів-ський), -ин- (Алушта – алушт+ин-ський), -ен- (Русе – рус+ен-ський), -ан- (Тараща - таращ+ан-ський), -аль- (суфікс+аль-ний). До твірного префікса прилягають інтерфікси –і-, -б-, -бі- ( від-і+спатися). Конститутивна функція інтерфіксів виявляється виявляється в тому, що вони: 1.Усувають можливий збіг трьох або чотирьох приголосних у слові; 2.Усувають можливий збіг двох голосних, тобто зіяння; 3.Усувають непотрібні чергування; 4.Усувають важковимовні звукосполуки приголосних; 5.Перетворюють вокалічну твірну основу на консонантну. 5.Поняття афіксоїдів в українській мові. АФІКСОЇД – проміжна морфема, частина складного або складноскороч. слова, здебільшого співвідносна з повнозначним словом чи основою, яка повторюється з тим самим значенням у ряді слів і наближається за словотв.функціями до афіксів. Афіксоїдні кореневі морфеми набувають ознак служб, афіксальних морфем. У позиції суфіксів афіксоїди називають суфіксоїдами (сильнодіючий, швидкодіючий), у позиції префіксів — префіксоїдами (водовбирний,водовимірювальний). У префіксоїдів і суфіксоїдів інша природа значення, ніж у префіксів та суфіксів, оскільки перші утвворюються з коренів, наділених лекс. значенням. Функціональна і семантична близькість афіксів та афіксоїдів дає їм змогу утворювати синонімічні, часто еквівалентні слова. Паралелізм цих утворень найбільше виявляється серед іменників (бавовнороб — бавовняр), менше серед прикметників (кривоногий — кривий) і рідко серед дієслів (животворити – оживляти). Серед афіксоїдів багато запозичених коренів. У них, як і в питомих афіксоїдах, різний ступінь афіксоїдності. Незапозичені корені- афіксоїди активізують здебільшого одну певну позицію у слові (першу або останню), особливо це характерне для еліптичних основ. Так, -нос (від носити), -мір (від міряти) стоять у складному слові тільки в ост. позиції. Запозичені суфіксощні основи часто фіксуються і в першій, і в другій позиціях, що зумовлено їхньою частковою десемантизацією: антропоїд і пітекантроп, бібліофіл і філологія. Багато запозичених і питомих афіксо’ідних основ співіснують у мові в тому самому значенні: водо- і аква-, гідро-, ватер-; земле- і гео-; біо- і життє-; геліо- і сонце-; тепло- і термо-; -пис і -граф; -мір і -метр; -нос і -фор; -люб і -філ. Вони відрізняються здебільшого сферою функціонування. Афіксоїдні основи збільшуютьаглютинативні тенденції у мові: автограф > радіоавтограф, висотомір > радіовисотомір. Якщо така основа займає третю, зрідка четверту препозитивну позицію у слові, вона набуває ознак аг лютинат. компонента, який стандартно й однозначно (лише співвідносячись з певним поняттям) вживається у композитах: біогеографія,гідрогеологія. 6.Службові морфеми та їх відмінність від кореневих морфем. Службові морфеми та їх відмінність від кореневих морфем За функцією морфеми поділяються на основні (обов’язкові) і службові (факультативні). До обов’язкових належить корінь слова – носій лексичного значення. Функція кореня — виражати найзагальніше значення і бути базою для творення інших слів. Факультативні морфеми — це афікси, службові морфеми, які виражають граматичне або словотвірне значення. Якщо слів без кореня не буває, то наявність слів без афіксів в укр. мові є нормою. Слід пам'ятати, що корінь— це хоч і центральна, але лише частина слова, навіть у тих випадках, коли він збігається з кореневим безафіксним словом. Корінь на відміну від афіксів, що бувають матеріально вираженими і нульовими, завжди є матеріально вираженим. І корені, й афікси— складники слова, роль яких у вираженні співвідношень слова з різними структурними рівнями мови різна. Перші співвідносять його з лексичним рівнем, другі— зі словотвірним та граматичним. Семантика кореневих морфем менш абстрактна, ніж афіксальних. Вона ближча до лексичних значень слів, тоді як значення афіксів ближчі до граматичних, реляційних, і словотвірних. Коренів набагато більше, ніж афіксів. В українській мові їх близько 17 тисяч. Більшість із них об'єднує від двох: джем, джемовий, бобслей, бобслеїст, мензурка, мензурковий до кількох десятків: -вітер-, -пис-, -чит- або й сотень: -біл-, -вод-, -нес-, -ход слів. Понад 5 тисяч коренів засвідчені одним словом: бабуїн, байт, вінчестер, глезер, думпер, кеп, ніпель, фрау, серфінг, чизель, шимі, що є переважно запозиченнями. Особливістю кореневих і афіксальних морфем є здатність повторюватися в інших словах. Проте ця їхня ознака по-різному виявляється у двох названих різновидах морфем. У сучасній мові, як ми пересвідчилися, є велика кількість коренів, що не повторюються і не мають похідних. Для афіксів повторюваність є обов'язковою ознакою. 7.Структурно-семантичні взаємовідношення між морфемами. За обсягом семантики морфеми поділяються на багатозначні, омонімічні і багатозначні. Багатозначні (полісемічні) мають кілька повнозначних між собою значень: суфікс –ник може означати: особу за діяльністю (двірник, різник); -ник особу за ознакою (розумник, дурник). давність (прадід, прародич) Префікс прародинний зв’язок (правнук) Омонімічними є ті морфеми, які тотожні за звучанням, але мають різне (не пов’язане між собою) значення. Корені: вод-а і вод-ити, суфікси: болот-ист-ий і гітар-ист, префікси: При-карпаття і при-їхати, флексії: меж-а і брат-а, флексія і суфікс: добр-е серце і вчинив добр-е. 2. За ступенем подібності семантики афікси бувають синонімічні і антонімічні. Перші — це ті, що мають різний звуковий склад, але збігаються за значенням: -ець і –анин: тернопілець і тернополянин (особа за місцем проживання), молод-ий і юн-ий (вікова ознака), а-логічний і не-логічний (заперечення). До антономічних належать морфеми, протилежні за значенням: Закарпаття і Прикарпаття, присутній і відсутній. За рахунок префіксів утворюються антонімічні пари. Корені — це лексичні антоніми: молод-ий і стар-ий. 8.Поняття «морф», «аломорф» та «варіант морфеми» в українській мові. Потік мовлення поділяється на відрізки, що повторюються з тим самим значенням і формою. У словах голуб-ин-ий, гороб-ин-ий, журав-л-ин-ий, сокол-ин-ий з тим самим значенням і в тому ж звуковому (або графічному) оформленні повторюються два відрізки: -ин-, суфікс, що виражає значення присвійності, та -ий- прикметникове закінчення. У прикметниках зміj-ін-ий, чаj-ін-ий один із щойно названих відрізків зберігає значення, але набуває іншої форми, стаючи відрізком -ін-1. Такі відрізки, як -ин- та -ін-, називаються морфами. Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова. Найсуттєвішою ознакою морфа є наявність у звуковому сегменті значення. Цим морф відрізняється від звука та складу, хоча формально може збігатися з ними: ви-бор-и. До суттєвих ознак морфа належить неперервність його звукової будови та його мінімальний (елементарний) характер,який виявляється в тому,що: 1)До морфа не долучаються додаткові значущі компоненти; 2)Морф не поділяється на значущі компоненти морфного рівня. Ті морфи, які у складі словоформи можуть вільно заміняти один одного в тій самій позиції без зміни значення, називаються варіантами морфеми. До варіантів морфем належать: 1.Дієслівні флексійні морфи в 3-й особі однини теперішнього часу –а/-ає: співа-співає. 2.Флексійні морфи прикметників жіночого роду в називному відмінку –а/-ая: чорнява-чорнявая. 3.Пестливі прикметникові суфіксальні морфи –есеньк-ий/-юсіньк-ий: тонесенький-тонюсінький. 4.Займенникові флексійні морфи –е/-еє, -а/-ая, -і/-ії: те-теє лихо. Варіанти поділяються на повні і часткові. Повними варіантами називаються морфи, які вільно заміняють одні одних в оточенні будь яких морфів, тобто в будь-яких позиціях. Частковими варіантами називаються морфи, які в одних позиціях взаємозамінюються, а в інших – не взаємозамінюються. Часткові варіанти в одних позиціях є аломорфами,а в інших – варіантами. Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів. Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони 1) мають те саме значення, 2) наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування, 3) замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення. 9.Варіантність морфем в українській мові. Ті морфи, які у складі словоформи можуть вільно заміняти один одного в тій самій позиції без зміни значення, називаються варіантами морфеми. До варіантів морфем належать: 1.Дієслівні флексійні морфи в 3-й особі однини теперішнього часу –а/-ає: співа-співає. 2.Флексійні морфи прикметників жіночого роду в називному відмінку –а/-ая: чорнява-чорнявая. 3.Пестливі прикметникові суфіксальні морфи –есеньк-ий/-юсіньк-ий: тонесенький-тонюсінький. 4.Займенникові флексійні морфи –е/-еє, -а/-ая, -і/-ії: те-теє лихо. Варіанти поділяються на повні і часткові. Повними варіантами називаються морфи, які вільно заміняють одні одних в оточенні будь яких морфів, тобто в будь-яких позиціях. Частковими варіантами називаються морфи, які в одних позиціях взаємозамінюються, а в інших – не взаємозамінюються. Часткові варіанти в одних позиціях є аломорфами,а в інших – варіантами. |