1. Морфеміка як мовознавча дисципліна, її завдання

• Название: 1. Морфеміка як мовознавча дисципліна, її завдання
• Анкор: 3_s_sulm_ispit.docx
• Дата: 30.10.2017
• Размер: 87.96 Kb.
• Имя файла: 3_s_sulm_ispit.docx
• Тип: Документы; #9972
• страница: 2 из 5

10.Основа слова і закінчення, поняття про нульове закінчення.

Основа слова – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова.

Основи слова можуть бути непохідні (які складаються з кореня), похідні (з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні.

Ознаки похідності основи:

-емпліцитність етимона;

-здатність основи до подільності на морфеми;

-наявність в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без суфіксів і префіксів.

Ознаки непохідності основи:

=імпліцитний характер етимона;

=відсутність в основі службових морфем.

У змінних словах – частина слова без закінчення, у незмінних – це все слово, в інфінітиві – частина слова без суф. –ТИ-.

Типи основ:

1)Неподільна (непохідна) – дорівнює кореневі: вод-а;

2)Подільна (похідна) – крім кореня виділяється хоча б одна службова морфема: вод-н-ий. Похідна основа та, для якої в мові наявна співвідносна непохідна основа;

1)Чиста основа – невідмінювані слова: кіно, вгорі;

2)Зв’язана основа (корінь) – поділяється на морфеми на основі спорідненості слів: пт-ах, пт-иц-я. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв’язані корені бувають і в українських питомих словах і в запозиченнях: траг-еді-я, глоб-ус;

1.Розірвана основа – у словах, в яких після закінчення виступає постфікс (у складних числівниках): навча-єш-ся, дв-ох-сот.

Закінчення — це змінна значуща частина слова, яка виражає його граматичні значення — рід, число, відмінок, особу, час тощо — і слугує для зв'язку слів у словосполученні та реченні.

Щоб виділити закінчення, необхідно змінити форму слова: рука — руками, сидіти, — сидять.

Закінчення відображає різноманітні граматичні значення слів: іменників, числівників, особових займенників (відмінок, число); у прикметників, дієприкметників, деяких займенників (рід, число, відмінок); у дієслів теперішнього і майбутнього часів (особа й число), у минулому часі (рід і число).

Якщо в якійсь формі слова немає вираженого звуками (і позначеного буквами) закінчення, вважається, що в цій формі закінчення нульове: меч — мечами.

У незмінюваних слів закінчення немає (Чіо-Чіо-Сан, сільпо, кімоно, апріорі, кунг-фу і т. д.).

Флексія – явище поліфункціональне. Воно виконує такі функції:

1.словотвірну;

2.граматичну;

3.формотворчу;

4.словозмінну;

5.релятивну.

За типом граматичних значень закінчення поділяються на чотири групи:

1)особові закінчення, що вживаються у дієвідмінюваних формах дієслів (чита-ю, чита-єш);

2)родові – вживаються в іменниках ( сел-о), у дієсловах минулого часу (читала-а), у прикметниках ( золот-ий);

3)відмінкові – вживаються в усіх відмінюваних словах;

4)числові – в усіх частинах мови, яким притаманна морфологічна категорія числа.

З погляду семантики закінчення української мови характеризується багатозначністю, синонімічністю, омонімічністю.

Нульове закінчення в деяких формах мають:

1.іменники чоловічого роду однини, основа яких закінчується на приголосний, у називному та знахідному відмінках: налаштувати екран, відремонтувати телефон.

2.іменники жіночого роду, що закінчуються на – а, у родовому відмінку множини: зарядка – зарядок, межа – меж, доріжка – доріжок, програма – програм.

3.іменники середнього роду, що закінчуються на –о, в родовому відмінку множини: вікно – вікон, село – сіл, місто - міст.

4.іменники жіночого роду, що закінчуються на м'який приголосний, в називному і знахідному відмінку однини: вивчити галузь, загартувати сталь, придбати сіль.

5.присвійні прикметники в називному відмінку однини чоловічого роду: сестрин, братів, студентів, вчителів.

6.короткі прикметники чоловічого роду в називному відмінку: ясен місяць, черлен вишня, дрібен дощик.

7.дієслова в наказовому способі другої особи однини: стань, ляж, читай, шукай.

8.дієслова минулого часу чоловічого роду: купував, продавав, шукав, знаходив.
11.Типи основ слова в українській мові.

Основа слова – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова.

У змінних словах – частина слова без закінчення, у незмінних – це все слово, в інфінітиві – частина слова без суф. –ТИ-.

Типи основ:

-Неподільна (непохідна) – дорівнює кореневі: вод-а;

-Подільна (похідна) – крім кореня виділяється хоча б одна службова морфема: вод-н-ий. Похідна основа та, для якої в мові наявна співвідносна непохідна основа;

-Чиста основа – невідмінювані слова: кіно, вгорі;

-Зв’язана основа (корінь) – поділяється на морфеми на основі спорідненості слів: пт-ах, пт-иц-я. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв’язані корені бувають і в українських питомих словах і в запозиченнях: траг-еді-я, глоб-ус;

-Розірвана основа – у словах, в яких після закінчення виступає постфікс (у складних числівниках): навча-єш-ся, дв-ох-сот.
12.Історичні зміни в морфемній структурі слова.

Морфемна будова слова з розвитком мови може зазнавати історичних змін.

Найтиповішими явищами серед історичних змін є :

-Спрощення;

-Ускладнення;

-Перерозклад;

-Декореляція.

Причини історичних змін:

1)Втрата смислового зв’язку між коренем-етимоном і похідним словом;

2)Втрата в мові кореня-етимона і зникнення твірної основи;

3)Фонетичні зміни.

Спрощення – історична зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Буває повним і неповним, при неповному опрощенні залишки колишньої подільності певною мірою зберігаються (порош-ок, міш-ок).

Ускладнення – протилежне спрощенню – в результаті цього явища кількість морфем у слові збільшується, відбувається в українських словах із постфіксом –СЯ, який з походження є формою Зн.відмінка особового займенника СЕБЕ, у дієсловах майбутнього часу недоконаного виду, які з походження є формою «інфінітив+особові форми допоміжного дієслова – iматі-»

Часто явище спостерігається в запозичених словах.

Перерозклад – іст. зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру. 1) Між основою і закінченням (рук-ами, а було рук-а-ми), 2) утворення складних суфіксів (робіт-ник, було робіт-н-ик; сад-івник), 3) префікси: недо – неповнота дії (недо-бачати, було не-до-бачати), зне, попо, пона і т. п.

Декореляція – зміна морфемного статусу морфем, у прислівниках, утворюється від відмінкових форм іменників (зверх-у).
13.Принципи морфемного аналізу слова.

Основний принцип морфемного аналізу – принцип подвійного зіставлення слів в рядах однокореневих і одноструктурних за принципом повторюваності, семантично-навантажених відрізків у кількох (не менше 2) словах мови.

ПО-ПЕРЕ-ПИ-УВА-ТИ

1)ПИСати; 2)жиТИ; 3) зимУВАти; 4) ПЕРЕчитувати; 5) ПОперечитувати.

Слово треба змінити за відмінками, щоб виділити закінчення.

Морфемний аналіз передбачає зіставлення слів на синхронічному зрізі. Членувати слова на морфеми треба виходячи з сучасного стану мови, не підміняючи розбір слова за будовою на етимологічний.

Не можна залучати для зіставлення навіть близькі споріднені мови, результат – неправильні висновки: укр.. РОБота, рус. РАБОТа.

Також не можна залучувати діалектні, просторічні, виразно розмовні слова.

Треба правильно враховувати мотиваційні зв’язки слова з іншими:

Віз-ник возити

Що-ден-н-ик  що-ден-н-ий
14.Морфемні словники.

Морфемний словник – це словник, який містить повну комплексну інформацію про всі морфеми укр..мови(кореневі, префіксальні, суфіксальні, флективні):

1)значення;

2)категоріальна належність)

3)функції;

4)структура;

5)варіанти й аломорфи;

6)морфонологічні властивості;

7)словотвірні властивості;

8)продуктивність і регулятивність;

9)валентність кожної морфими.

Нині існуючі морфемні словники можна поділити на три групи:

А)алфавітні списки слів,поділених на морфеми;

Б)списки службових морфем з відповідними коментарями;

В)словники сполучуваності морфем.

До першої групи належать такі словники:

1.Яценко І.Т.Морфемний аналіз.Сдловник-довідник:у 2т. У Т. 1 (А-Н). – К., 1980.Містить понад 57000слів;У Т.2(О-Я). – К., 1981. Містить понад 60000слів. Це алфавітний список слів,поділених на морфи синхронному зрізі:абажур/н/ий (через наскісну риску).

2.Полюга Л.М.Морфемний словник.-К., 1983.Близько 36000 слів.Це також алфавітний список слів, поділених на морфи синхронно.

Навідміну від словника Яценка,в ньому подається така додаткова інформація:1)після реєстрового слова – повне або часткове накладання морфем; 2)після реєстрового слова – варіанти морфем при відмінюванні іменників і дієслів; 3)в кінці словника подано списки префіксів і суфіксів (з їхньою значеннєвою та граматичною характеристикою)та кореневих морфем.

3.Потиха З.А.Школьный словообразовательный словарь.- М., 1964, Близько 25000. Це алфавітний список слів,поділених на морфи синхронному зрізі+історичні коментарі деяких фонетичних явищ та списком російських і греко-латинських префіксів і суфіксів.

До другої групи належать такі словники, в яких наводяться списки службових морфем(суф,преф,флексій) з коментарями про їхнє значення, частиномовну належність, варіанти й аломорфи, словотвірні властивості і продуктивність.

1.Потиха З.А.Как сделаны слова в русском я зыке.- Л., 1974.Дається тлумачення префіксів, суфіксів,закінчень, що активно використовуються у словотворенні.

2.Словарь словообразовательных элементов немецкого языка/под ред.М.Д.Степановой.- М., 1979.У словнику аналізуються префікси,префіксоїди, суфікси,суфіксоїди, перші і другі частотні компоненти складних слів.Подана повна їх характеристика:назва морфеми, частиномовна належність,продуктивність, частотність, функції у складі похідних слів.

До третьої групи належать:

«Словарь морфем русского языка» А.І. Кузнєцової і Т.Ф.Єфремової(м.,1986.Близько 552000 слів) Словник уперше в східнослов’янській лексикографії подає відомості про структуру слова і характеризує валентність (сполучуваність) кореневих, суфіксальних і префіксальних морфем. Складається з трьох частин:кореневої, префіксальної, суфіксальної.

(з лекції)

1.Цыганенко Г.П. Словарь служебных морфем русского языка . — К.: Радянська школа, 1982.Умовний рос-укр.словник.

2.Карпіловська Є.А. Словник афіксальних морфем української мови 1997.

3.Тихонов Словообразовательный словарь русского языка в двух томах: Около 145000 слов. - М., 1985.
15.Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна. Предмет і об’єкт дослідження в словотворі.

Словотвір як окрема галузь лінгвістичної науки формується протягом 40-х-50-х років 20ст. Дедалі чіткіше вимальовуються контури цієї мовознавчої дисципліни, уточнюються її основні поняття і терміни, визначають нові напрями досліджень.

На місце словотвору серед інших мовознавчих дисциплін існують різні погляди: М. Ломоносов, О. Востоков, Б. Буслаєв, Ф. Ф. Фортунатов, Л.Булаховський та інші вважали, що вчення про словотвір є одним із розділів морфології;

О. Потебня відносив словотвір до лексикології,

О. Шахматов, В Виноградов виділяли словотвір у самостійну дисципліну в науці про мову.

В українському мовознавстві цю точку зору обстоював І. Ковалик. Він долучився і до створення відповідної теоретичної бази цієї галузі.

Термін "словотвір" має двояке значення: 1) це сама система словотвірної будови мови, яка утворювалася за своїми внутрішніми законами протягом усього історичного розвитку мови; 2) вчення про словотвірну будову мови як мовознавчу дисципліну. Перше значення — словотвір як процес — є первинним, а друге — словотвір як вчення про словотвірну будову мови — вторинним (Ковалик, 1961 б: 54).

Словотвір — це розділ мовознавства, що вивчає процес творення слів, словотвірну структуру слова і словотвірну систему мови. Це вчення про деривацію.

Словотвір, як і мову в цілому, можна вивчати у двох аспектах: діахронічному і синхронічному. У діахронічному аспекті досліджуються певні процеси формування нових слів у ході історичного розвитку мови.

Діахронічний (історичний) словотвір — це вчення про словотвірні процеси та закономірності, які простежуються у похідних словах; про формування словотвірної системи мови, її зміни, розвиток, зміни у структурі похідних слів.

Синхронічний (описовий) словотвір — це вчення про похідну лексику у її взаємовідношенні з іншими словами на певному етапі розвитку мови протягом певного часу.

Синхронічний словотвір вивчає відношення одиниці., що співіснують, діахронічий — процеси перетворення одних одиниць в інші.

Деривація охоплює всі випадки утворення одних мовних одиниць на базі інших.

-лексична деривація

-семантична

-морфологічна

-словотвірна

-синтаксична деривація.

Об'єкт і завдання словотвору

Змістом, предметом словотвору як галузі мовознавчої науки виступає чинна система словотвірної будови конкретної мови.

Об'єктом словотвору є слово, яке вивчається також в інших розділах лінгвістичної науки. У словотворі розглядаються не всі слова, а тільки похідні і не самі по собі, а в їх відношеннях з відповідними твірними, у їх зв'язку з іншими похідними, однотипними за способом словотворення, за моделлю. Компонентами словотвірних відношень є похідність за формою і мотивованість за смислом

Отже, об'єктом словотвору є похідні лексичні одиниці, які розглядаються не лише як окремі похідні слова, а як пенні категорії слів, що мають спільні формальні і семантичні ознаки.

У словотворі вивчаються не будь-які слова, а лише ті, які своєю структурою підказують, чому так, а не інакше названо істоти, речі тощо: промовець — від промовити, полотніти — від полотно (стати білим, як полотно), льонар — від льон, завтрашній — від завтра, мідний від мідь, підлість від підлий.

Об'єкт словотвору визначає і його завдання.

Основним завданням словотвору є вивчення структури похідного слова, його складових частин та різних взаємозв'язків між ними.

Предметом вивчення словотвору є словотвірний рівень мови, що має міжрівневий характер. Його одиниці одночасно входять до двох мовних рівні – морфемного і граматичного.

Предметом дослідження словотвору є вивчення процесу творення нових лексичних одиниць та засобів, за допомогою яких цей процес відбувається (суфіксів, префіксів, інфіксів тощо).
16.Звязок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами.

Словотвір має тісні зв’язки з:

-Морфемікою, яка вивчає інвентар морфем укр..мови, частина яких є словотворчими.

-морфонологією;

-лексикологією,поповнює лексичний склад мови;

-морфологією,бо продукує слова обов’язково певної частини мови з відповідними морфологічними ознаками;

-морфонемікою, виявляється в тому,що морфонологічні явища (усіч., інтерфікс., морфолог.чегрування) на межі між твірними морфемами в процесі словотворення знімають структурні, фонетичні, словотвірні та інші обмеження в сполучуваності морфем і тим самим завершують словотвірний акт;

-синтаксисом(значення кожного похідного слова можна описати через перифразу, в якій стрижневим словом виступає мотивувальне слово);

-стилістикою, так як у словотвірній структурі мови наявні певні утворення із пестливо-здрібнілими та зневажливо згрубілими значеннями, які використовуються з певними стилістичними спрямуваннями;

-фонетикою, виявляється в тому, що фонемна структура твірного слова та місце наголошення зумовлюють вибір твірного суфікса та морфологічних явищ на межі між твірними морфемами;

-семантикою, виявляється в тому,що користується семантичними одиницями, базується на семантичних одиницях і продукує семантичні одиниці,широко залучаєчи й асемантичні компоненти – інтерфікси.
17.Розрізнення понять «словозміна», «формотворення» і «словотворення».

Словозміна – це творення граматичних форм слова за допомогою закінчень. При цьому процесі змін у семантиці слова не передбачається.

Формотворення – це утворення граматичної форми одного й того ж самого слова. Семантичних зрушень при цьому процесі не відбувається. Використовуються граматичні суфікси та префікси.

Словотворення – це процес,механізм, система і результат творення вторинних(похідних) слів, що перебувають між собою у типових структурно-семантичних зв’язках.

Словотворення, як полі функціональне явище визначається також так:1)механізм творення слів, тобто сукупність правил, способів, моделей творення слів;2)»процес творення вторинних зв’язків»; 3) результат творення вторинних знаків, тобто словотвірної структури слова; 4)сукупність словотвірних типів у їх взаємодії,тобто як словотвірна система.

У словотворі вивчаються лише ті слова, в яких наявна зміна лексичного значення про творенні одного слова від іншого.