1. Мовознавство як наука. Предмет,розділи. Місце мовва в системі наук
 Скачать 353.5 Kb.
|
|
17. Типи класифікації мов світу (типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична). Типологічна класифікація мов — класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації). Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови). Ареальна - заснована на вивченні мовної карти світу.Описує межі поширення. Функціональна - заснована на дослідженні функцій і сфер використання мов (культурна, дипломатична, мова освіти та ін.) Соціолінгвістична класифікація мов — класифікація мов за оцінкою їхніх етн. носіїв та іншомов. етносів. Синтаксична класифікація мов — один з видів типологічної класифікації мов, в її основу покладено синтаксичні відношення — предикативні, які поєднують підмет (суб’єкт) з присудком (предикатом) та їх граматичне вираження, об’єктні, тобто відношення перехідного дієслова і додатку (об’єкта), який отримує особливе граматичне вираження у різних мовах, і атрибутивні, у яких виражається зв’язок означення та означуваного. 18. Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифікація мов. Нині у світі за різними даними нараховується від 2,5 до 7 тис. мов (за даними інтернету 1999 р. — 6703 мови). Точно визначити кількість мов неможливо, оскільк відмінність між різними мовами і діалектами однієї мови умовна. Мови світу розрізняють за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності, ступенем їх вивчення (стосується і живих, і мертвих мов. Поки що недостатньо вивчені мови автохтонного населення Африки, Австралії та Америки.), суспільними функціями. Неоднаковим є й функціональне навантаження мов. Деякі мови виконують лише функцію розмовно-побутового спілкування. Є мови національні, що обслуговують усі сфери діяльності нації а є мови, які обслуговують декілька націй. Порівнюючи окремі мови, можна помітити, що між деякими з них є подібність. Так, зокрема, всі слов'янські мови мають дуже велику кількість спільних слів (напр.: укр.слово «ти» звучатиме так само на рос,серб,болг,пол.,чес,слов.) Надзвичайна близькість слов'янських мов навела вчених на думку про спільність їх походження, тобто вони мали спільного предка — мову-основу, або прамову, яка існувала до V—VI ст. н.е. Генеалогічна класифікація мов. Генеалогічна класифікація мов (від грец. — родовідний) — класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості (див. Спорідненість мов). Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонет., грамат. і лекс. відповідностей, що закономірно повторюються у спорід. мовах. Спорідн. мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (напр., сучас. слов’янські мови походять від колишньої спільнослов'ян., або праслов'янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін держ. кордонів, етн. змішування і т. ін. Спорід. мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім'ї). Напр., українська мова належить до східнослов'ян. підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов. 19. Поняття типологічної класифікації мов. Тигіологічна класифікація мов — класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх ге-нетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації). Отже, якщо генеалогічна класифікація об'єднує мови за їх походженням, то типологічна класифікація поділяє мови за ознаками їх структури безвідносно до їх похо- дження й розташування в просторі. В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоративні і флективні. Ізолюючі (кореневі) мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.(давньокитайська,в’єтнамська,тибетська,малайська,тагальська,яванська,бамана,суч кит мова). Аглютинативні мови - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами – приклейками(тюркські,фіноугр,ескім,груз,япон, кор. та ін.). Інкорпоративні, або полісинтетичні мови — мови, в яких різні частини висловлювання у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами.(чукот,ітельмен,коряц та ін.). Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).(індоєвропейські та семіто-хамітські). 20. Флективні мови синтетичної та аналітичної будови. Мови народів і народностей України. Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).(індоєвропейські та семіто-хамітські). Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.СИНТЕТИЧНІ МОВИ— мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму). (укр.,рос,біл,пол,чес,лит,нім,санс,давнгрец,лат, гот та ін.) АНАЛІТИЧНІ МОВИ характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне службовими словами, порядком слів, інтонацією).(всі роман,анг,дат,тадж,гінді,урду,болг,макед та ін.) 21. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія. Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі. Винайдення письма без перебільшення можна вважати за важливістю другим після мови винаходом людства. Поява письма знаменувала інтелектуальну революцію. Люди отримали можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням, а нащадки отримали можливість чути "голос минувшини". Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й загалом усієї цивілізації. Письмо виникло приблизно шість тисяч років тому.Правда, перші примітивні спроби графічної передачі інформації, віднайдені в печерах на півночі Іспанії, належать до значно ранішого періоду — 20 тис. років до н.е.,однак достатніх підстав назвати це письмом немає. "Предметне письмо", або протописьмо, — оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка приймає повідомлення. Такі засоби інформації практикували різні племена вже в епоху неоліту (VIII—III тисячоліття до н.е.). . Рудиментами "предметного письма" можна вважати виставлені на вітрині хлібної кра-мниці хлібо-булочні вироби, підвішений чобіт біля входу у взуттєву майстерню тощо. "Предм. письмом" можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки, сигнали лих (землетрус, наступ ворогів тощо)). Пошуки форм і способів передачі складніших повідомлень зумовили появу графічного письма. Першим етапом граф письма була піктографія. Піктографія—відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо). Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. В XVI ст. були спроби створити на основі піктографії універсальний засіб спілкування — пазиграфію, яка могла б ліквідувати бар'єри природних мов. Однак вони не мали успіху. Другим етапом у розвитку графічного письма була ідеографія. Ідеографія - письмо графічними знаками, що позначають поняття. Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, — писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки — своєрідні схематичні малюнки, якими можна передавати поняття конкретних істот і предметів, дієслівні поняття, а також абстрактні, які так чи інакше асоціюються із зображеннями. Перехід від піктографії до ідеографії пов'язаний із потребою графічно передати те, що не має наочності й не піддається малюнковому зображенню. 22. Основні етапи розвитку фонографічного письма. Фонографія— різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки.Фонографічне письмо передає мову не тільки в її граматичній будові, а й у фонетичному звучанні. Цей тип письма є найпродуктивніший. Він виник на основі ідеографічного. У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне і буквено-звукове письмо. Складове, або силабічне письмо —це система графічних знаків, які передають звучання скла- дів, тобто кожен склад позначається окремим знаком. Найдавнішим складовим письмом було шумерське пізнішого періоду (3 тис. р. до н.е.), близьким до нього —ассиро-вавилонське. Консонантне письмо – в алфавіті букви позначають лише приголосні. Буквенно-звукове - започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні. Для цього використали фінікійські букви А, Е, І, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові, а також увели деякі власні букви іжицю (v) та омегу (Q, со). На відміну від фінікійців греки стали писати зліва направо і відповідно обернули зображення букв (q — р, 3 — Е). Це сталося в VIII ст. до н.е. 23. Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії. Графіка -1) сукупність усіх засобів письма (всіх букв і допоміжних знаків);2) розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графемами і звуками. Букви певної мови складають її алфавіт. Алфавіт - сукупність букв якогось фонографічного письма, розташованих у історично усталеному порядку. Ідеальний алфавіт повинен мати стільки букв, скільки є звуків у мові, причому кожна графема (буква) повинна позначати тільки один звук, а кожен звук — мати одну графему. За співвідношенням зі звуками букви бувають: 1) однозначні: рос. ц, ш (вони завжди позначають тверді звуки [ц] і [ш]);2) двозначні: укр. п, б, в, т, д, н, с, з, л, р (позначають тверді й м'які звуки); 3) які позначають два звуки: я, ю, є, ї (яр, юний, єдиний, їм), їх можна назвати силабографемами; 4) які не позначають жодного звука: укр. ь, рос. ъ, ь. Орфографія - 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний. Фонетичний принцип. Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють(напр. в українській мові пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти)). Морфологічний принцип. Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється,пісня. Історико-традиційний принцип. Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі (в українській мові належать написання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах (Голландія, Руссо, Уатт), напис є та и в ненаголошених позиціях та- ких слів, як левада, леміш. Ідеографічний, або символічний, принцип (його ще називають диференційними написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань(напр, в укр. мові є слова компанія і кампанія. 24. Фонетика. Поняття про звуки мови. Аспекти вивчення звуків. Акустичні властивості звука. Фонетика– наука, яка вивчає звуки мови. Предметом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа й структура складу, а також наголос та інтонація. Є три аспекти вивчення звуків: Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний). Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків.. Лінгвістичний аспект – це функція звуків в мові (фонетичні процеси). Акустичні власт звука.Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного. 25. Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу. Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: легені, бронхи, трахея, діафрагма. Середній: гортань. Верхній: ротова, носова і глоткова порожнини.Кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань — джерело голосу і шумів. Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система. Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією. В артикуляції розрізняють три фази: екскурсія (підготовка органів мовлення до вимови звуків), кульмінація (вимова звуків), рекурсія (повернення органів мовлення у вихідне положення).За участю в артикуляції органи мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні (рухомі) – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння, язичок. Пасивні (нерухомі) – зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа. Артикуляційна база - сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. 26. Класифікація голосних. Голосни́й звук, — звук, що вимовляється за участю голосу й має вільну артикуляцію (творення):/а/, /о/, /у/, /е/. /и/, /і/. Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня (і,и,е) чи задня (у,о,а). Піднесення визначається висотою підйому язика. Піднесення інколи називається підняттям: високе (і\у\и), середнє (е\о), низьке (а). 27. Класифікація приголосних Приголосні звуки (шелестівки) — звуки, що творяться за допомогою голосу й шуму або тільки шуму. При їх вимові струмінь видихуваного повітря, проходячи через ротову порожнину, натряпляє на різноманітні перешкоди. За акустичною ознакою: Сонорні звуки— приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом ([в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й]) Шумні звуки — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму.
За місцем творення: Губні – різновид приголосних звуків, що утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи з верхньою губою або з верхніми зубами: Поділяються на: Губно-губні: м, б, п та Губно-зубні: ф,в Язикові поділяються на: задньоязикові: [ґ], [к], [х], середньоязикові: [й], передньоязикові: [д], [т], [з], , [c], [ц], [дз],, [ж], [ч], [ш], [дж], [л], [н], [р] За пасивним органом передньоязикові поділяються на: піднебінні: [ж], [ч], [ш], [дж], зубні — [д], [т], [з], [с], [дз] За акустикою: Свистячі: ц, с, з, дз Шиплячі: ш, ч, ж, дж Дорсальні:д,т,з,с Глотковий (фарингальний) звук [г]. Язичковий(увулярний):франц. р За способом творення: Проривні(зімкнені): : [б], [п], [д], [т], [ґ], [к] Африкати: [дж], [дз], [ц] Щілинні (Фрикативні): [в], [ф], [з], [с], [ж], [ш], [г], [х] Зімкнено-прохідні:фр. р,л,м,н За додатковою артикуляцією: Мякі: й,ль,нь,сь,ть та ін. За трив мовл: короткі та довгі (напр. в укр. сл. Довг є приг н і т які зазвич є подвоєними-життя 28. Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги. Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями.До них належать фрали, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза.Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. У тому самому значенні, що й фраза, вживається термін синтагма, запропонований Л.В. Щербою. Кожна фраза (фонетична синтагма) пов'язана зі змістом та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий) наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. Фраза розпадається на такти. Такт — частина фрази, об'єднана одним наголосом. У мовознавстві такт ще називають фонетичним словом, оскільки службові слова, як правило, не мають наголосу і примикають до повнозначного слова з наголосом; нерідко і повнозначне слово втрачає наголос, передаючи його попередньому чи наступному слову. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт скла- дається з декількох зростань і спадів звучності. Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка. мають різну структуру. Розрізняють відкриті, |