1. Мовознавство як наука. Предмет,розділи. Місце мовва в системі наук
 Скачать 353.5 Kb.
|
|
Лексема — слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм. Словоформа — це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лексема, але чотири різні словоформи. 39. Лексичне значення слова. Слово, поняття, концепт. Полісемія та омонімія. Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Лексичне значення слова є продуктом мисленневої діяльності людини. Воно пов'язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, уза-гальненням. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності,поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення "передня частина голови людини".конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні "додатки" до основного значення. Напр, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). ПОНЯТТЯ — результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за пев-ними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками. Так, поняття "стіл" означає будь-який за формою та призначенням стіл. Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням. У мові є слова з одним значенням, але частіше слова мають два і більше значень. Слова з одним значенням називають однозначними, або моносемічними, а слова з двома і більше значення- ми — багатозначними, або полісемічними. Полісемія— наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.(напр.сопілка має 1 значення а слово поле має – 10.) Омоніми - слова, які звучать однаково, але мають різні значення.Напр: ключ "знаряддя для замикання і відмикання замка" і ключ "джерело".Крім власне омонімів існують суміжні з омонімією явища, до яких відносять омоформи, омофони й омографи.Омоформи —слова, в яких збігаються тільки окремі форми. Так, наприклад, числівник три збігається з дієсловом терти лише в одній формі другої особи наказового способу (три олівці, три йому руки). Омофони — слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням.Напр: клинок [кли/енок] і кленок [кли/енок], роман і Роман. Омографи - слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному. Наприклад: мука і мука, замок і замок; 40. Лексико-семантичні категорії: синонімія, антонімія, гіперо-гіпонімія, конверсиви. Синоніми — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням. (Напр: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа).Синоніми абсолютні (повні), синоніми, які повністю збігаються за значенням, тобто не різняться ні відтінками значень, ні емоційним забарвленням, ні сполучуваністю.Вони можуть взаємозамінюватися абсолютно в усіх контекстах. (Напр: мовознавство і лінгвістика). Часткові синоніми — синоніми, які не повністю збігаються. Відповідно серед них виділяють семантичні(які різняться відтінками значень – шлях і дорога), стилістичні (с. які різняться емоційно-експресивним забарвленням – їсти жерти) й семантико-стилістичні (с. які одночасно різняться відтінками значень і стиліст забарвленням – іти плестись). Антоніми— різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.(Напр: день — ніч, жар — холод.). Розрізняють чотири групи антонімів: контрарні (виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би один). (Напр:молодий (чоловік) — нестарий — середніх літ — літній — старий), )ком- плементарні (доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний — хибний (не+істинний=хибний),контрадикторні (один із членів утворюється за допомогою пре- фікса не- і не має точної визначеності: молодий — немоло-дий )та векторні(виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати — виїжджати, Гіперо-гіпонімія - родо-видові відношення в лексико-семантичній системі.(Напр: береза, дуб, клен, явір, сосна — дерево;) Родові слова називають гіперонімами, а видові — гіпонімами. Гіперо-гіпонімія близька до синонімії. її навіть називають квазісинонімією. Конверсией - слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.(Напр. Сестра молодша від брата, Брат старший від сестри.) 41. Лексико-семантична система мови. Словниковий склад мови (характеристика різних груп слів). Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначається на системних відношеннях. Парадигматичні відношення — це відношення між словами на основі спільності або протилежності їх значень. Найбільшими парадигматичними об'єднаннями є лексико-семантичні поля. Лексико-сємантичнє поле - сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ. Синтагматичні відношення — лінійні зв'язки слова, його сполучуваність, контекст. Кожне слово поєднується не з будь-яким іншим словом, а тільки з певними словами. Так, наприклад, слова гайнувати і розтринькувати поєднуються тільки з одним словом — відповідно час і гроші. За соціальною важливістю лексику поділяють на активну й пасивну.АКТИВНА ЛЕКСИКА — частовживані (вони ж і загальновжи- вані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо(в, і, на, я, бути, що, він, ви, ти, ми) ПАСИВНА ЛЕКСИКА — це рідковживані (вузьковживані, нечастотні) слова, якими переважно є застарілі слова (зигзиця, перст, челядь, пастир), слова, які тільки-но з'явилися в мові (брифінг, кіднепінг, пейджер), а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми й арготизми. 42. Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології. «Народна етимологія». Деетимологізація. Етимологія - розділ мовознавства, який вивчає походження слів.Слово етимологія вживається також у значенні "походження слова".Завдання й основна мета етимології — знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами. НАУКОВА ЕТИМОЛОГІЯ пов'язана з порівняльно-історичним методом і ґрунтується на шести принципах: фонетичному( передбачає врахування фонетичних законів, тобто встановлених закономірностей звукових змін і всередині мови, і в групі споріднених мов), семантичному (зобов'язує дослідника відшукати спільність у значеннях етимона й етимологізованого слова, враховуючи закономірності семантичних змін), словотвірному (передбачає з'ясування морфемної структури слова)., генетичному ( полягає в зіставленні слів тільки споріднених мов, тобто в забороні вихо- дити за межі мовної сім'ї), речовому (передбачає звернення до позначуваних словом реалій і речей, до етнографії.) і просторовому.(полягає в урахуванні географічної локалізації слова, що може допомогти встановити, з якої мови запозичене слово.). НАРОДНА (ПОБУТОВА) ЕТИМОЛОГІЯ — етимологізування за першим випадковим співзвуччям, без врахування фонетичних законів, способів переходу значень, морфемного складу та його змін і переосмислення невідомого (незрозумілого) чи маловідомого слова за випадковою подібністю з відомим і зрозумілим, що призводить до хибного встановлення внутрішньої форми, а часто й до фонетичного "спотворення" слова. Втрату словом своєї внутрішньої форми, тобто етимологічних зв'язків із спорідненими словами (відповідно й первинного значення), називають деетимологізацією. 43. Історичні зміни словникового складу. Архаїзми, історизми, неологізми. Історична лексикологія. Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.ПОЗАМОВНІ (ПОЗАЛІНГВАЛЬНІ) ПРИЧИНИ — це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері культури та ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших знарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму сло-внику віддзеркалює всі суспільні зміни. ВНУТРІШНЬОМОВНІ (ІНТРАМОВНІ, ВНУТРІШНЬОЛІНГВАЛЬНІ) причини зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності.Архаїзми- застарілі слова, які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику.(напр. чадо-дитина,самокат-велосипед). Історизми — слова, які вийшли з ужитку в зв 'язку зі зникненням по-значуваних ними понять.(Напр: війт "сільський староста", осавула "прикажчик у панському будинку").Неологізми - нові слова, що виникли за пам'яті людей, які їх використовують.(Напр: беркутівець "член спецпідрозділу "Беркут".Історична лексикологія — розділ мовознавства, який вивчає історію лексичного складу мови - його формування й розвиток, історію слів та їх значень, зміни в різних групах слів.З історичною лексикологією тісно пов'язана етимологія. 44. Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування.Матеріальне (лексичне) запозичення — запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значен- ня й експонент).Напр: тінейджер (англ. teenager "підліток від 13 до 19 років").Калькування— копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова. За калькування переймаються лише значення іншомовного слова та його структура, але не його матеріальний екс- понент. Так, наприклад, укр. недолік є калькою рос. Недочет. СЕМАНТИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. СЛОВОТВІРНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, напр, слово телефон складене з давньогрецьких елементів tele "далеко" і phone "звук" у США. Інтернаціоналізми — слова, поширені у більшості мов світу. Напр: нація, конституція, біологія, університет, декрет, ректор, алгебра, адмірал, іслам, бюро, мораль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей науки і техніки. 45. Фразеологія. Види фразеологізмів. Фразеологія - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові. Фразеологізми — стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново. Фразеологізм — відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.Класифікація фразеологізмів за Виноградовим:Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів. (Напр: собаку з'їсти "бути майстром у якійсь спр- ві".Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми.(напр. наприклад, англ. tit to tat має значення "око за око") Фразеологічні єдності - семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.(зробити з мухи слона "перебільшити щось", пальцем не ворухнути "нічого не зробити").Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.(Напр: брати участь, досада бере,розквасити ніс). Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням.Фр.в. — це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури: Не все золото, що блищить; Крапля камінь точить. 46. Лексикографія. Основні типи словників. Лексикографія— розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію. ТЕОРЕТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті. ПРАКТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ забезпечує навчання мови — як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики. Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні.ЕНЦИКЛОПЕДИЧНІ СЛОВНИКИ описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська радянська енциклопедія" в 17 томах (К., 1960—1966; друге видання в 12 томах вийшло в 1977—1985). ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ — це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Лінгвістичні словники поділяють на одномовні (ТЛУМАЧНІ СЛОВНИКИ; Словники НЕОЛОГІЗМІВ; СЛОВНИКИ ІНШОМОВНИХ СЛІВ; ДІАЛЕКТНІ СЛОВНИКИ; СЛОВНИКИ МОВИ ПИСЬМЕННИКІВ; ІСТОРИЧНІ СЛОВНИКИ; ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ; СИНОНІМІЧНІ СЛОВНКИ; СЛ.АНТОНІМІВ,ОМОНІМІВ,ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ;ОРФОГРАФ СЛ; ОРФОЕП СЛ; СЛ ПРАВ МОВЛЕН;ЧАСТОТНІ СЛ.; ЗВОРОТНІ СЛ;СЛОВОТВ ТА МОРФЕМ; ІДЕОГРАФ СЛ;СЛ АСОЦ НОРМ; ) й багатомовні (У багатомовних (перекладних) словниках дається не пояснення (тлумачення) значень слів, а переклад, тобто підбирається слово-відповідник іншої мови. Найчастіше це двомовні словники. їх створюють для цілей перекладу й активно використовують при вивченні іноземної мови.) 47. Граматика, її розділи та предмет вивчення. Основні одиниці граматичної будови мови. Граматика - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови. Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють функ- ціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць. Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису. Морфологія - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості сло- ва, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень.До морфології належить і вчення про частини мови.Можна сказати, що морфологія — це граматика слова. Синтаксис - розділ грама- тики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. Основні одиниці граматики — морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису. 48. Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними. Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження.Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності. бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного: 1. Відношенням до слова і будови мови. Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). 2. Характером узагальнення. Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення — з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення. 3. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності. Якщо лексичне значення співвідноситься з об'єктивною дійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом. Чому, наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка є тим же лісом, жіночого роду, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. 4.Способом вираження. Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. 49. Морфема. Види морфем. Морфема —мінімальна двостороння одиниця мови.Так, наприклад, у слові рука виділяються дві морфеми — рук-а. Звукосполучення рук вважається окремою морфемою тому, що за цим звукокомплексом (планом вираження) закріплене значення, пов'язане з поняттям руки. Вивченням морфем займається наука морфеміка. Види морфем. Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сєгментування (членування) лінійної одиниці — слова.Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси.КОРІНЬ — сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового(лексичного) значення. Корінь обов'язково наявний у кожному слові, через що корені кількісно не обмежені. АФІКС (ВІД лат. af f ixus "прикріплений") — службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Афікси мають лексико-граматичне, тобто дериваційне (руч-к-a, ви-ручити). Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси (стоїть перед коренем – заїхати), постфікси (стоїть після кореня,до постфіксів належать суфікси (стоїть між коренем слова і закінченням-баб-ус-я) і флексії (стоїть у кінці слова-сел-о,біл-ий), інтерфікси (стоїть між двома коренями-пар-о-плав), інфікси (вставлений у середину кореня-stood-sta-n-d), циркумфіrси (перерваний афікс який охоплює з двох боків корінь- ge-mach-t, ge-les-en) і трансфікси (перерв аф вставлений у перерваний корінь – bank-bunuk(арабська мова). |