1. Мовознавство як наука. Предмет,розділи. Місце мовва в системі наук
 Скачать 353.5 Kb.
|
|
50. Морфологічна будова слова. Зміни у морфологічній будові слова. Основні способи словотворення. Морфологія - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень.До морфології належить і вчення про частини мови.Можна сказати, що морфологія — це граматика слова. Словотвір, або дериватологія, займає проміжне місце між лексикологією і граматикою. 51. Граматична форма слова. Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія, аглютинація. Граматична форма слова - єдність граматичного значення і засобів його вираження; співвіднесеність певного граматичного змісту з певним граматичним способом у їх єдності. Форми читатиму і буду читати також слід інтерпретувати як різні, бо, хоч тут однакове значення (значення майбутнього часу, першої особи однини), але різне граматичне вираження (проста і складна форма майбутнього часу). Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова. СИНТЕТИЧНІ ФОРМИ — форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне значення синтезовані в одній формі.Наприклад: праця (граматичне значення називного відмінка однини жіночого роду виражене закінченням слова -а). АНАЛІТИЧНІ ФОРМИ — форми, в яких лексичне і граматич- не значення виражені різними словами: лексичне — самостійним словом, а граматичне — службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу — службовим дієсловом буду). АФІКСАЦІЯ — це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів-суфіксація, префіксів-префіксація, закінчень, конфіскація-преф і суф, інфіксація,транвікс,нуль-афікстощо). При АГЛЮТИНАЦІЇ, що є притаманною тюркським та фінно-угорським мовам, афікси однозначні (-га завжди позначає давальний відмінок, -лар — множину тощо), стандартні, вони механічно приклеюються до основи, причому основа вживається без афікса (am "кінь", бала "дитина", баш "голова") і ніколи не змінює свій фонетичний склад. При ФУЗІЇ афікси неоднозначні (пор. стіна,вола, рукава, де закінчення -а виражає називний відмінок однини жіночого роду, родовий відмінок однини чоловічого роду і називний відмінок множини чоловічого роду), нестандартні (стіни, пісні, імена; тут закінчення -и, -і, -а виражають одне й те саме значення називного відмінка множини), основи без афіксів, як правило, не вживаються (двері, грабл-і,ручк-и, червон-ий), відбувається ніби сплав основи й афікса (козацький із козак+ськ(ий);286 Граматика рос. проездить — проезжать, лисий — лисьего), причому корінь може змінюватися у фонетичному складі (сон — сну, друг — друзі). 52. Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм Способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться у межах слова, називають синтетичними, а способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться поза словом, — аналітичними. До синтетичних способів вираження граматичних значень належать афіксація, чергування, наголос, редуплі- кація, словоскладення і суплетивізм. АФІКСАЦІЯ — це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів-суфіксація, префіксів-префіксація, закінчень, конфіскація-преф і суф, інфіксація,транвікс,нуль-афікстощо). ЧЕРГУВАННЯ (ВНУТРІШНЯ ФЛЕКСІЯ) — засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов.( зібрати — збирати). НАГОЛОС — фонетичний засіб вираження граматичного значення. Таку функцію він може виконувати лише тоді, коли він рухомий і нефіксований.( руки(род. відм. однини) — руки (наз. відм. множини). РЕДУПЛІКАЦІЯ — повне або часткове повторення кореня,основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною. Вона використовується для ви- раження множини імен у китайській, японській і корейській, а також в індонезійських, палеоафриканських, австронезійських мовах. Так, наприклад, в індонезійській мові orang "людина" — orang-orang "люди". СЛОВОСКЛАДЕННЯ — поєднання кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з'являється нове слово. Словоскладення — спосіб передачі тільки дериваційного граматичного значення.(стінгазета). СУПЛЕТИВІЗМ — утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ. ( брати (недоконаний вид) — взяти (доконаний вид). 53. Службові слова, порядок слів та інтонація як засіб вираження граматичних значень. До аналітичних способів належить: СПОСІБ СЛУЖБОВИХ СЛІВ. Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники,післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пусті слова", сполучники та частки.(to play-the play). СПОСІБ ІНТОНАЦІЇ. Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису.(Він прийшов.Він прийшов?Він прийшов!Він…прийшов.) СПОСІБ ПОРЯДКУ СЛІВ. (Мать любит дочь и дочь любит мать) 54. Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних категорій. Граматичні категорії та лексико-семантичні розряди. Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням). Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксичних — категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/заперечуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу. Категорія роду — граматична категорія, яка полягає в розподілі слів або форм за двома чи трьома класами, традиційно співвідносними з ознаками статі або їх відсутністю. Категорія відмінка — граматична категорія імені, яка виражає його синтаксичні відношення до інших слів висловлювання. Кількість відмінків у різних мовах неоднакова. Є мо- ви, в яких відмінків зовсім немає: болгарська, італійська,французька, таджицька, абхазька та ін. Категорія числа — граматична категорія, яка виражає кількісні характеристики предметів думки.У мовах світу категорія числа не збігається. Є мови, в яких, крім однини і множини, є двоїна і троїна. Категорія означеності/неозначеності (детермінації) - граматична категорія, яка вказує на те, чи мислиться ім'я предмета як єдине в описуваній ситуації (означеність) чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів (неозначеність). Категорія ступеня якості (порівняння) - граматична категорія, яка виражає ступінь якості, що характеризує предмет чи дію. Розрізняють звичайний, вищий і найвищий ступінь. Категорія часу - граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні. Категорія виду (аспектуальності) - граматична категорія дієслова, яка узагальнено вказує на протікання дії в часі. Категорія стану - граматична категорія дієслова, що виражає суб'єктно-об'єктні відношення. Категорія способу - граматична категорія, яка виражає відношен- ня названої дієсловом дії до дійсності з погляду мовця. Категорія особи - граматична категорія дієслова, яка позначає відношення суб'єкта дії до мовця. Від граматичних категорій треба відрізняти лексикограматичні розряди, які нерідко називають лексико-граматичними категоріями. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ РОЗРЯДИ (категорії) — це граматично важливі групи слів у межах певної частини мови, які мають такі властивості: 1) об'єднуються за спільною семантичною ознакою. 2) можуть мати і можуть не мати формальне морфологічне вираження. 3) взаємодіють із пов'язаними з ними граматичними категоріями. 4) можуть мати і можуть не мати протиставлені всередині розряду ряди форм. 55. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи класифікації частин мови. Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.Частини мови — одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.СЕМАНТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія,якість тощо. ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНИЙ (МОРФОЛОГІЧНИЙ) КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. СИНТАКСИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до однієї час-тини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). СЛОВОТВІРНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір слово-твірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо 56. Характеристика основних частин мови. Частини мови в різних мовах. Кожна частина мови характеризується специфічними ознаками.Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). Первинна синтаксична функція іменника — бути в реченні підметом і додатком. Прикметнику властиве граматичне значення ознаки (якості або властивості). Він граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Дієслово характеризується граматичним значенням процесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорій особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова — виступати в реченні присудком. Прислівник має граматичне значення "ознака ознаки"(дуже солодкий, зовні красивий, їхати швидко, зовсім дитина), не змінюється і не має граматичних категорій, крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина. Числівнику притаманне граматичне значення кількості або порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються іменниками і співвідносяться з іменниками {два, п'ять,сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька),прикметниками (другий, двадцятий). Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі:1) не називають предмет безпосередньо, а вказують нанього, тобто виконують дейктичну функцію;2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом (я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви — зі слухачем, інші займенники відсилають до певних об'єктів); 3) характеризуються широким колом об'єктів і мовленнєвою перемінністю значення, тобто завжди мають кон- текстуально зумовлений зміст. До службових частин мови наленсать прийменники (в деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі, частки і сполучники. Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлять модальні слова (безперечно, можливо). Осібне місце посідають вигуки — слова, які служать для вираження емоцій (ай, ой, о, ба, тьфу, гай-гай) 57. Поняття про словосполучення. Класифікація словосполучень. Словосполучення — група виразів, утворена за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, використовувана як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. За зовн.-синтаксичними стосунками С. поділяються на сурядні (перелікові — безсполучникові та сполучникові єднального, розділового й зіставнопротиставного характеру), що утворюють незамкнені ряди чи пари слів (напр., поле, і гай, і гори) і на підрядні С. У підрядних С. одне слово завжди надрядне (панівне, підпорядкувальне, означуване), інші — залежні, означувані (напр., висока хата, хати села, писати листа). За надрядним словом С. поділяються на субстантивні — безприйменникові (ріг хати) й прийменникові, ад'єктивні (високий ростом), прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників). адвербіальні (дуже гарно) й вербальні (читати книжку), причому кожне з них має по 6 комбінаційних різновидів (напр., субстантивно-нумеральне С.: три яблука) 58. Синтаксичні зв'язки слів у словосполученні та реченні. Було вже зазначено, словосполучення ґрунтується на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.УЗГОДЖЕННЯ — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими. Наприклад: велика ра- дість, польовими стежками; КЕРУВАННЯ — тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Наприклад: читаю книжку. КООРДИНАЦІЯ — це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудокформально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі (вода чиста), в роді та числі (соловейко щебетав). ПРИЛЯГАННЯ — зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова (прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова). Наприклад: рух уперед, слухати уважно. ТЯЖІННЯ — це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений. ІНКОРПОРАЦІЯ— поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так,зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого часу, що утворюється аналітично поєднанням допоміжного дієслова (haben і seiri) та другої форми дієприкметника (Partisip II), у реченні утворює рамкову конструкцію (між допоміжним дієсловом і дієприкметником ставляться всі інші члени речення). ІЗАФЕТ — атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, "ле показник зв'язку знаходиться в другому (головному, трижневому) слові. 59. Речення як основна комунікативна одиниця. Ознаки речення. Речення і судження. Найменшою одиницею спілкування є речення. Речення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію. Наприклад, сполучення слів На порозі вже стоїть літо (О. Донченко) є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. 1 тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки). Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю. Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність). 60. Члени речення і частини мови..Актуальне членування речення. Актуальне членування речення — це членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему, — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом. Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний (смисловий) зміст; Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення «не хтось інший, а саме я це зробив»; Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відображає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає повернути книжку, а мовець відповідаю йому, що книжку він уже повернув. Я приніс вам книжку. Рема вам акцентує на тому, що книжка принесена саме для цієї особи; Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що комусь принесли декілька речей — книжку, журнал, газету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому співрозмовник. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях: 1)послідовний (темою наступного речення є тема попереднього): В аудиторію ввійшов декан. Він сазав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми і актуальними; 2)паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях): Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти. |