Главная страница

Кочерган Вступ до мовознавства. 1 Мовознавство як наука. "Вступ до мовознавства" як навчальна дисципліна


Скачать 0.74 Mb.
Название1 Мовознавство як наука. "Вступ до мовознавства" як навчальна дисципліна
АнкорКочерган Вступ до мовознавства.docx
Дата04.04.2017
Размер0.74 Mb.
Формат файлаdocx
Имя файлаКочерган Вступ до мовознавства.docx
ТипДокументы
#4497
страница27 из 31
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31

4.5. Словосполучення і речення

Поняття словосполучення. Типи словосполучень


Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком. " <> "*

Наприклад: студентські збори, зустріч товариша, політ на Місяць, співати весело, хлопці та дівчата; новий, гарний і дешевий; англ. high building "велика будівля", students' answers "відповіді студентів", to be in love (with smb.) "кохати" (буквально: бути в коханні), to speak loudly "говорити голосно", нім. deutsche Sprache "німецька мова", Ball spielen "грати у м'яча", Drang nach Osten "натиск на Схід".

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення.

Валентність (від лат. valentia "сила") - здатність слова вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними (світає), одновалентними (сидить, спить - хто?), двовалентними (їсть - хто? що?), тривалентними (присвятив - хто? що? кому?), чотиривалентними (нагородив - хто? кого? чим? за що?) тощо. Як бачимо, слова відкривають "вакантні місця" (порожні клітинки), які необхідно заповнити іншими словами. Слова, що заповнюють ці "вакантні місця", називають актантами. Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними властивостями слова. Наприклад: Він довго спав наривані У передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відносяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не викликані валентністю дієслова спати. Це так звані вільні поширювачі, які називають сирконстантами.

У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння словосполучення: вчені дають неоднакове його визначення. Різними є погляди й на те, чи словосполучення вичленяються тільки з речення, чи вони існують і поза реченнями. Очевидно, є підстави погодитися з російським мовознавцем В.І. Кодуховим, який уважає, що словосполучення є частиною речення, але воно існує і до речення як будівельний матеріал.

Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в бубон). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити).

Словосполучення будується за певними граматичними зразками, які формуються в мові на основі категоріальних властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному зв'язку між словами. Водночас слід не забувати, що здатність слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї здатності залежать не тільки від граматичних властивостей слова (передусім від належності слова до тієї чи іншої частини мови), але й від його лексичного значення.

Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. Трактування сурядності як граматично незалежного зв'язку, як це маємо в деяких шкільних підручниках, є некоректним. І при сурядності, і при підрядності слова є залежними, але в першому випадку залежність рівноправна, а в другому - нерівноправна.

Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні - відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний - два і більше. Пор.: читання газет і газети, журнали, книжки... (лежали на столі).

Отже, словосполучення бувають сурядні та підрядні. Щоправда, в мовознавстві існує й інший погляд на це питання, згідно з яким словосполученнями вважають лише ті сполучення слів, які об'єднані підрядним зв'язком, однак останнім часом усе більше утверджується думка, що будь-яке поєднання двох чи більше повнозначних слів, яке характеризується наявністю між ними формально вираженого смислового зв'язку, є словосполученням.

Стосовно підрядного зв'язку слід розрізняти два його різновиди: сильний і слабкий. Сильний зв'язок виникає в тих випадках, коли слово вимагає поширення, тобто коли поширення слова передбачене й зумовлене його лексико-граматичними властивостями; без поширення воно не є самодостатнім. Наприклад; відчути спрагу, добігти до фінішу.

За слабкого зв'язку, який визначається тільки частиномовною належністю головного (стрижневого) слова, реалізуються означальні відношення (цікавий захід, книжка студента, одягнутися швидко).

Зі структурного погляду словосполучення можуть бути двочленними, тричленними і чотиричленними. Двочленні словосполучення утворюються на основі одного зв'язку (чудовий концерт, співати пісню). Тричленні й чотиричленні словосполучення утворюються на основі подвійного й потрійного сильного зв'язку (віддати борг державі, перекласти текст із англійської мови на українську). Тричленні словосполучення можуть бути також утворені на основі поєднання сильного зв'язку і такого слабкого зв'язку, який неможливий без сильного (показати дорогу туристу, відчинити двері гостеві).

Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполучень із одним і тим самим стрижневим словом (новий сусід збоку, швидко завершити сівбу).

Комбіновані словосполучення утворюються на основі зв'язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень. Наприклад: захоплено дивитися новий фільм. Тут словосполучення утворюється поєднанням трьох простих: дивитися фільм, дивитися захоплено, новий фільм.

Відмінність між складними і комбінованими словосполученнями добре помітна, коли графічно показати зв'язки між їхніми компонентами:

http://pidruchniki.ws/imag/document/ko4_vm/image027.jpg

Підрядні словосполучення поділяють на предикативні, тобто такі, які співвідносні з підметом і присудком (пташки співають, поле зазеленіло) і непридикативні (спів пташок, зелене поле). Деякі мовознавці, наприклад, В.В. Виноградов, предикативні сполучення слів виключають із словосполучень, уважаючи, що при наявності предикативного зв'язку будь-яке сполучення слів є реченням, а не словосполученням. Таке твердження не е правомірним, оскільки, по-перше, словосполучення вичленяються зречення (Як гарно в діброві пташки співають!), по-друге, речення на відміну від словосполучення має й інші суттєві ознаки, у першу чергу інтонацію.

Поширеною є думка, що словосполучення характеризується такою властивістю, як номінативність (служить позначенням єдиного, хоч і розчленованого поняття). З цією думкою навряд чи можна погодитися, бо крім номінативних словосполучень (весняний день, державний іспит), є словосполучення, які не мають номінативної функції (збирати врожай, повернутися вчора, відпочивати в санаторії). Опріч того, слово в реченні може належати до декількох словосполучень (Хлопець читає цікаву книжку).

Сумнівним є, що в цьому реченні маємо дві номінації зі словом книжка.

Залежно від того, яке слово є головним (стрижневим) у словосполученні, розрізняють іменні, в яких стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники й займенники (тези доповіді, достойний подяки, п'ятий у черзі, щось нове; англ. all of them "всі вони", first step "перший крок", нім. die Erfolge der Schüler "успіхи учнів"), дієслівні, де стрижневим словом є дієслово (чинити справедливо; англ. to want to say "хотіти сказати", нім. wenden sich mit einer Bitte "звернутися з проханням") і прислівникові, де головним словом є прислівник (дуже вдало, далеко від лісу; англ. well enough "досить добре", нім. ganz recht "зовсім правильно").

Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на:

1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку (великий успіх, радість матері; англ. black negro "чорний негр", the farm of the brother "ферма брата", нім. der bose Lowe "сердитий лев"). В англійській мові будь-який іменник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибутивну функцію. Пор.: table tennis "настільний теніс", ten nis table "тенісний стіл"; stone wall "камінна стіна", wall stone "камінь із стіни";

2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом (написати твір, вручити нагороду; англ. to make a report "зробити доповідь", to send a telegram "послати телеграму"; нім. Beistand leisten "сприяти" (буквально: здійснювати сприяння), den Brief schreiben "писати листа", die Brücke schlagen "будувати міст");

3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов'язане з ним певним відношенням (швидко текти, купатися в озері, працювати з натхненням; англ. to speak slowly "говорити повільно", to walk in the park "гуляти в парку", нім. schnell laufen "швидко бігти", wachsen im Garten "рости в саду").

Синтаксичні зв'язки слів


Як було вже зазначено, словосполучення грунтується на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.

Узгодження - тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими. Наприклад: велике радість, польовими стежками; нім. eine neue Feder "нове перо".

В англійській мові узгодження - рідкісне явище, бо тут прикметники не мають показника числа, іменники не мають категорії роду, а категорія відмінка слабо виражена. Як приклади узгодження в англійській мові можна навести лише словосполучення, що складається зі вказівних займенників та іменників: this book "ця книжка" - these books "ці книжки"; that tree "те дерево" - those trees "ті дерева".

Керування - тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Наприклад: читаю книжку, захоплююсь книжкою, радію книжці, бракує (брак) книжки, малюнок у книжці; англ. to Ш те "дозволити мені", to kiss her "поцілувати її", mother's room "кімната матері"; нім. schreiben an (seinen) Bruder "писати (його) брату", in Bewegung geraten "приводити в рух".

Координація - це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі (вода чиста), в роді та числі (соловейко щебетав), у числі (дівчата співають), у числі та особі (він сидить, англ. she works "вона працює") тощо.

На відміну від узгодження, координація - це двобічний зв'язок, який поєднує узгодження й керування. Наприклад, в реченні Я читаю присудок керує називним відмінком підмета, а підмет узгоджується з присудком у першій особі однини.

Прилягання - зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова (прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова). Наприклад; рух уперед, слухати уважно, повірити зразу, уміння аналізувати, відповідати сидячи; нім. arbeiten hier "працювати тут", sehr eifrig "дуже старанно". Для англійської мови це найпоширеніший зв'язок. Тут прилягати можуть усі самостійні частини мови: wonderful song "чудова пісня", nice story "гарне оповідання", great writer "великий письменник", to visit a friend "відвідати товариша", to take interest in smth. "цікавитися чим-небудь", ready to answer "готовий відповідати", to read well "читати добре", awfully glad "дуже радий", the song of the nightingale "пісня солов'я", a travel by bus "подорож автобусом", to fly a plane "пілотувати літак", to run a factory "керувати фабрикою", to begin writing "почати писати" to deside to leave "вирішити від'їхати".

Усі вищенаведені приклади ілюструють позиційне прилягання. Прилягання, яке виражається інтонаційно, можна продемонструвати на таких прикладах: Сильно засмаглий хлопець кидає спис; Ходити довго не міг. Першу фразу можна прочитати так, що слово сильно може інтонаційно прилягати до слова засмаглий (сильно засмаглий) і до слова кидати (сильно кидає). Другу фразу інтонаційно можна також інтерпретувати двояко: Ходити довго/не міг і Ходити/довго не міг.

Тяжіння - це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений; Учитель ходив замислений; Дівчина слухає вдоволена музику. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, дієслово-присудок керує означенням, а, з другого, означення узгоджується з підметом.

інкорпорація (від лат. in "всередині" і corpus "тіло", "єдине утворення") - поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Так, наприклад, чукотське "я виймаю руки" складається з коренів (слів) ти "я", мити "руки", нто "вихід", які оформлені в один комплекс (слово-речення) закінченням -ркын. Як бачимо, тут закінчене висловлювання є цільною побудовою, що являє собою злиття декількох слів-коренів. Маємо єдину синтаксичну побудову в одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до слова з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує словоскладання (творення складного слова).

Замикання - синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так, зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого часу, що утворюється аналітично поєднанням допоміжного ' дієслова (haben і sein) та другої форми дієприкметника (Partisip II), у реченні утворює рамкову конструкцію (між допоміжним дієсловом і дієприкметником ставляться всі інші члени речення). Наприклад: Haben Sie dieses Bush in Berlin gekauft? "Чи купили ви цю книжку в Берліні?", де haben gekauft "купили" - перфектна форма дієслова kaufen "купувати". Див. ще: Da war unsere Mutter aus der Stadt gekommen "Це наша мама прийшла з міста", де war gekommen - "прийшла". Як бачимо на цих прикладах, тут залежні слова знаходяться між частинами аналітичної форми слова.

Дехто до замикання відносить і випадки типу нім. eine breite Straße "одна широка вулиця", англ. the large room "велика кімната", ту favorite orange colour "мій улюблений оранжевий колір", де між артиклем або присвійним займенником та іменником вставляються одиночні чи поширені означення. Крайні члени словосполучення ніби розсуваються, утворюючи для означення рамку.

Ізафет (від араб, аль-ідафату "додаток, доповнення, приєднання") - атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких е означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов. Наприклад, азерб. am баши "голова коня" буквально розшифровується так: am "кінь", баш "голова", и - показник зв'язку, "його" (кінь голова Його). Пор. ще: татар.

Казан университеты "Казанський університет" (буквально: Казань університет її); турецьк. дкзйгйк Пасі "ліки від кашлю" (буквально: кашель ліки його), нарізі "двері будинку" (буквально: будинок двері його).

Дещо інший різновид ізафету спостерігається в іранських та арабській мовах.

Речення та його ознаки


Центральним поняттям синтаксису, основною його одиницею є речення. У мовознавстві існує до тисячі визначень речення. Пізнати і визначити речення намагалися не тільки мовознавці, а й логіки, філософи, психологи і навіть математики. Надзвичайно велика кількість визначень речення свідчить про те, що це дуже складна за своєю організацією й багатоаспектна одиниця, яку необхідно досліджувати в різних напрямках.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю).

За основу визначення речення раніше брали різні ознаки, які не є самодостатніми, тобто не розкривають феномен речення. Так, зокрема, за шкільним визначенням, речення - це група слів або окреме слово, що виражає закінчену думку. Однак, далеко не всі речення виражають закінчену думку (Ай-ай-ай! Гай-гай! Ось тобі на! Що?). Неприйнятним є й логічне визначення речення, згідно з яким речення - це вираження логічного судження. Кожне судження справді є реченням, але не кожне речення є судженням (Гей! Ні. Як же так?). Крім того, одне речення (складне) може виражати декілька суджень (Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше - спати, спати, І спати на волі. - Т. Шевченко). Будова (склад і структура) речення і судження не збігаються. Якщо судження обов'язково складається з трьох членів (суб'єкта, зв'язки і предиката), то речення може складатися з одного, двох, трьох і більше членів. Некоректним є визначення речення й на основі формальних ознак, оскільки формальні ознаки є дуже різними в різних типах речень, тим більше, в різних мовах.

Для розуміння природи й суті речення важливо визначити, з одного боку, його будову, структуру, а, з іншого - показати життя цієї структури в процесі спілкування. Отже, в реченні можна виділити два аспекти: структурний і комунікативний (функціональний). Структурний аспект належить мові, а комунікативний (функціональний) - мовленню. У зв'язку з цим останнім часом намітилася тенденція до термінологічного розмежування цих двох аспектів. За структурним аспектом став закріплюватися термін речення, або синтаксема (є й інше розуміння синтаксеми, як словоформи, яка використовується як будівельний матеріал речення), а за комунікативним - висловлення. Згідно з цим розмежуванням, речення (синтаксема) - це модель побудови, інваріант, одиниця мови, або, іншими словами, одиниця емічного рівня, яка входить у таку парадигму: фонема, морфема, лексема, синтаксема, а висловлення - це конкретне поєднання структурної моделі та її лексичного наповнення, одиниця мовлення, що входить до іншого термінологічного ряду: звук, морф (аломорф), слово (лекса), висловлення.

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність - співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.

Модальність - вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба, то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).

Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у формуванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово може стати реченням, якщо його вимовити з певною інтонацією. Пор.: пожежа і Пожежа!; води і Води!; додому і Додому?; лелеки прилетіли і Лелеки прилетіли. Лелеки прилетіли! Лелеки прилетіли? Без інтонації не може бути виражена ні предикативність, ні модальність.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, - односкладними.

Елементарний абстрактний зразок, за яким будується просте речення, становить його структурну схему. Кожна мова має свою систему таких структурних зразків.

Речення як граматичну одиницю не можна вивчати у відриві від його лексичного наповнення, бо кожен граматичний зразок речення характеризується специфічною, тільки йому притаманною лексичною наповненістю. Лексичні обмеження накладаються майже на всі граматичні зразки речень.

Слід пам'ятати, що речення має великий прагматичний потенціал. Мовець у ньому може виразити своє ставлення до предмета мовлення, до ситуації, про яку йдеться, до адресата тощо. Повідомлюване в реченні називається пропозицією, або диктумом, а ставлення до повідомлюваного - модусом. Пропозицію і модус можна легко помітити, коли вони виражаються окремо різними частинами складного речення: Як хочеться (модус), щоб люди стали жити краще (пропозиція); Я сумніваюся (модусе що ви справитесь із цією роботою (пропозиція).

Актуальне членування речення


З комунікативним (функціональним) аспектом пов'язане актуальне членування речення.

Актуальне членування речення - членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від того, що вже відоме, що назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовець хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлення (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), - ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.

Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний зміст:

Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення "не хтось інший, а саме я це зробив";

Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відображає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає повернути книжку, а мовець відповідає йому, що книжку він уже повернув;

Я приніс вам книжку. Рема валі акцентує на тому, що книжка принесена саме для цієї особи, а не для її брата, сестри, товариша тощо;

Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що комусь принесли декілька речей - книжку, журнал, газету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому співрозмовник.

Чим більше слів у реченні, тим більше можливостей його різної актуалізації.

Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. У всіх вищенаведених випадках актуальне членування здійснювалося засобом інтонації. У випадку використання засобу порядку слів тема розміщується на початку фрази, а рема - в кінці.

До класу ввійшов учитель (відповідь на запитання "Хто увійшов до класу?").

Учитель до класу ввійшов (відповідь на запитання "Що зробив учитель?").

Нерідко засобами актуального членування служать вказівні й неозначені займенники (Товариш розказав мені таку історію. Йому допоміг хтось із друзів), видільно-обмежувальні частки саме, тільки, лише, навіть, якраз (Про це довідалась саме мати. Тільки батько цього не знав), артиклі (Durch die Straße ging ein Mädchen "Вулицею йшло якесь дівча", A man suddenly entered the room "В кімнату раптом увійшов якийсь чоловік"; означений артикль виражає тему, а неозначений - рему). В англійській мові, як і в німецькій і французькій, де панує суворо фіксований порядок слів, через що він не може бути використаним для актуального членування, таким засобом є перетворення активної конструкції в пасивну (David loves Margaret-Margaret is loved by David).

Часто актуальне членування речення здійснюється за допомогою контексту або конситуації: рема визначається шляхом віднімання із складу речення уже відомої інформації. У ситуації безпосереднього спілкування (в діалозі) тема часто опускається, а виражається лише рема:


- Що ви зараз читаєте?

- "Берестечко" Ліни Костенко.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1) послідовний (темою наступного речення є рема попереднього):

В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори - вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми й актуальними;

2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):

Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31


написать администратору сайта