історія 2. 1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція
 Скачать 397 Kb.
|
|
43.Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних відносин. Початок промислового перевороту. Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії Визначальною особливістю господарського розвитку першої половини ХІХ ст. був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Примусова праця селян-кріпаків ставала неефективною. Продуктивність вільнонайманої праці була майже в 4 рази вищою. Розвивалися товарно-грошові відносини, поглиблювалася спеціалізація окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Починається технічний переворот у промисловості.У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи загострювалися соціальні суперечності, посилювалася антикріпосницька боротьба. Щоб збільшити прибутковість своїх господарств, поміщики посилювали експлуатацію селян: підвищували норму панщини або розширювали орну землю за рахунок віднятих у селян наділів. Це розорювало селян та їхнє господарство, та викликало обурення. Ця протидія набуває різних форм. Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора, втечі – в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. Особливо широкого розмаху селянський антикріпосницький рух на-брав на Поділлі у першій третині ХІХ ст., охопивши також деякі повіти Волині та Київщини. Очолив його У. Кармалюк.. Кілька разів Кармалюка заарештовували, засилали до Сибіру, але він тікав звідти і, повернувшись на батьківщину продовжував боротьбу. Загалом вона тривала майже 23 роки. Мужній народний месник загинув у 1835 р. Однак це не зупинило антикріпосницький рух в Україні. Незадоволеність кріпосницькими порядками поширюється і на дворянства. Війна 1812 р. привела до поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи, зростання серед дворян відчуття власної гідності та значимості. Це стало причиною декабристського руху. Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму. В Російській імперії промисловий переворот почався в 30 – 40 роки ХІХ ст. Який полягав у переході від мануфактури до машинного виробництва. Машини й парові двигуни сприяли підвищенню продуктивності праці на заводах і фабриках, заклали підвалини для індустріалізації промисловості. Одночасно технічні нововведення зумовлювали нагальну заміну кріпосної робочої сили вільнонайманою. Завершився промисловий переворот на рубежі 70-х 80-х років ХІХ ст. В результаті промислового перевороту остаточно утвердився капіталізм. Важливою складовою економічного життя України ХІХ ст.. було входження в у світовий економічний простір. Центром експортної торгівлі стало новоутворене місто-порт Одеса. Окрім пшениці предметами вивозу були сало, ліс, канати, залізо. Зерно українських виробників через Одеський порт експортувалось до Англії, Голландії, Бельгії, Франції. Предметами імпорту до імперії через Україну були фрукти, напої, чай, кава, тютюн, текстильні та ювелірні вироби, тканини, шовк, папір, аптекарські матеріали. В 1820 -1830 рр. вартість ввозу була набагато менша ніж вартість предметів експорту. Близьке розташування до європейських локальних ринків , дешевші ціни на продукцію зробили Південну Україну одним з лідерів світового ринку зерна. Наприкінці ХІХ ст.. Одеса втрачає позицію лідера світового ринку зерна. Лідером стає Миколаїв. Звідси відправляли не лише зерно, а й вугілля та марганцеву руду. Ще одним конкурентом Одеси став Херсон. У 70-ті роки ХІХ ст.. на світові ринки збуту вийшли українські цукровари пунктами призначення їх продукції стали європейські та азійські торговельні центри Лондон, Гамбург, Кельн, Марсель, Константинополь 44.Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції. Діяльність декабристів в Україні. Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, літературним та політичним. На першому, фольклорно-етнографічному етапі невеличкі групи вчених власно збирають та вивчають історичні документи, етнографічні експонати. Фольклорні пам’ятки. Змістом другого, літературного етапу є відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо в літературі та освіті. Третій, політичний, етап характеризується більшим організаційним згуртуванням національних сил, появою та зміцненням їхніх політичних організацій, усвідомленням національних інтересів, активною боротьбою за національне визволення. Наприкінці 18 – початку 19 ст. в Україні помітно зріс інтерес до національної історії. Культурно-національне відродження в Україні було зумовлено цілою низкою причин. Перш за все це перетворення козацької старшини на російське дворянство, особливо тоді, коли значно ускладнилося отримання дворянських рангів та доведення свого шляхетського походження. Це викликало незадоволення української шляхти й підживлювало пам'ять про втрачену автономію, сприяючи поширенню автономістичних настроїв. Значний вплив на формування національної свідомості мала французька революція, яка породила ідеї вільнодумства свободи, соціальної рівності. Процес культурно-національного відродження на Лівобережній Україні був ініційований представниками освіченої української шляхти. На Галичині, Закарпатті та Буковині він започатковувався австрійським урядом, який розробив низку реформ, спрямованих на розвиток місцевої культури, освіти, піднесення матеріального становища та соціального статусу греко-католицького духовенства. Але згодом уже з ініціативи греко-католицької інтелігенції він розгорнувся з новою силою. Носієм просвітницької ідеології на Слобожанщині виступив гурток дворянської інтелігенції. Гуртківці (В. Капніст, В.Каразін та ін.) захоплювалися ідеями Французької революції. Слобожанщина стала справжнім осередком культурно-національного відродження. Цьому сприяло відкриття на поч. ХІХ ст..Харківського університету. В першій половині ХІХ ст. з’явилися два твори, які відіграли значну роль у процесі формування історичної й національної самосвідомості українського народу. Йдеться про «Історію Русів» анонімного автора та працю Д. Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії».Поява праць з історії України стимулювала посилення цікавості елітної частини українського суспільства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. Глибше вивчення цих сюжетів зумовило виділення етнографії, фольклористики та мовознавства із загального масиву історичних знань. Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського стала творчість родоначальника української літератури І. Котляревського, відомих байкарів П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основяненка, геніального поета Т. Шевченка. Незадоволеність кріпосницькими порядками поширюється і на частину передового дворянства. Війна 1812 р. привела до поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи, це стало причиною декабристського руху. Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму. Члени «Південного» і «Північного товариства» прагнули ліквідувати абсолютну монархію і кріпосництво, демократизувати суспільство, здійснивши це за допомогою військового повстання і перевороту. Програмним документом «Південного товариства» була «Руська правда», написана Пестелем. Нею передбачалася аграрна реформа, у тому числі – за рахунок часткової конфіскації поміщицьких земель, проголошення республіки, надання політичних прав усім чоловікам з 20 років.Декабристи зазнали поразки. Оскільки не були підтримані народом, не змогли добре організуватися, діяли нерішуче. 45.Політико-адміністративний статус західноукраїнських земель. Народовська та москвофільська течії національно-визвольного руху. Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу «королівства та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем. У Східній Галичині поляки не становили й третини населення але майнова перевага забезпечувала їм політичне та національно-культурне домінування. На Буковині й Закарпатті основну масу населення становили українці, але австрійський уряд зберігав їхню політико-адміністративну роздробленість, що склалася у попередній період історії. Тому їх називали русинами, гуцулами, лемками, бойками, буковинцями, русаками. Ще в 1861 р. в Австрійській імперії було встановлено конституційно-парламентський устрій, тому тут склалися більш сприятливі умови для розвитку українського національного руху ніж в Росії. В 1867 р Австрія була перетворена в Австро-Угорську монархію. Окрім того у Галичині переваги політичного характеру отримали не українці а польська еліта. Зміцнення польських позицій привело до розколу в українському таборі. Частина українських лідерів . відчуваючи себе зрадженими австрійським урядом звернула свої погляди на Росію. У Галичині з кінця 60-хроків ХІХ ст. серед інтелігенції формується москвофільська течія. Вважаючи Російську імперію своїм рятівником від засилля поляків, москвофіли прагнули повного злиття українців Галичини з росіянами. Ідеологами цього напрямку були Б. Дідицький та І. Наумович, які в своїй газеті «Слово» проголосили українців частиною великого російського народу. Москвофілам протистояла інша течія – народовці. У 1868 р. народовці засновують громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Першим головою товариства став Анатоль Вахнянин.У 1873 р. народовці засновують у Львові Літературне товариство ім.Т. Г. Шевченка, яке згодом, у 1892 р., було перетворене в наукове товариство і стало провідним українським науковим центром. У 1880 р. на противагу москвофільському «Слову» народовці засновують газету з промовистою назвою «Діло». Під впливом ідей М. Драгоманова його прихильники І. Франко, М. Павлик, К. Трильовський створюють першу політичну партію – Русько-Українську радикальну партію. В основу програми було покладено соціалістичні ідеї, соборність і незалежність України. Таким чином, український національний рух в період репресій царизму в Наддніпрянській Україні продовжує розвиватись і досягає значних успіхів у Західній Україні. 46.Криза культурницьких рухів. І.Франко, М.Грушевський. зародження національно-політичного руху в Україні. Поява українських політичних партій. Наприкінці ХІХ ст. посилюється активність національного руху в Україні. У 1897 р. на нелегальному з’їзді представників громад у Києві виникла Всеукраїнська загальна організація. До складу цієї організації увійшло майже 20 українських громад та чимало студентських груп. Поява та функціонування цієї організації була своєрідним заключним акордом громадівського руху. Активізація національно-визвольного руху в західноукраїнських землях наприкінці ХІХ ст.. привела до виникнення різних політичних партій та організацій. Одним із напрямів національного руху став радикальний рух.У 1890 р. І. Франко став одним з організаторів Радикальної русько-української партії, яка проголосила своєю метою утвердження ідеалів «наукового соціалізму» і демократичних норм життя суспільства, використання науки й різноманітних засобів інформації для «підвищення почуття національної самосвідомості та солідарності в масах всього українського народу. Михайло Сергійович Грушевський (1866 – 1934) – видатнй український історик, політичний та державний діяч. Брав активну участь у діяльності київської громади. У 1898 р. вийшов І том його «Історії України Руси». Він пропагував досягнення української науки; читав курс лекцій з української історії в Парижі, Лондоні, Лейпцигу, Берліні. Займався політикою : у 1899 р. був одним із засновників Української націонал – демократичної партії. політичні погляди Грушевського формувалися під впливом федеративної ідеології Кирило-Мефодіївського товариства та українського громадівського соціалізму. У 1917 – 1918 рр. очолював Центральну Раду Української Народної Республіки. У квітні 1918 р. був обраний першим президентом України. Зростає активність національно визвольного руху і на східноукраїнських землях. В 1900 р. група представників студентських гуртків у Харкові створила першу на східноукраїнських землях українську політичну організацію – Революційну українську партію (РУП), до проводу якої увійшли Д. Антонович, М. Русов та ін.. Першим програмним документом цієї організації стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат М. Міхновський. Завданням вважалось повернення українських прав, гарантованих російським царем у 1654 р. Переяславською угодою. З 1903 р. РУП перейшла на соціал-демократичні позиції і її фактичним керівником став М. Порш. Від РУП відкололася група Міхновського, яка в 1902 р. заснувала Українську народну партію. Політична орієнтація партії була сформульована М. Міхновським у так званих «10 заповідях»: самостійна демократична республіка, панування української мови, звичаїв, культури. УНП була єдиною партією в Наддніпрянській Україні, яка стояла на засадах державної самостійності України. У 1904 р. з РУП вийшла група очолена М. Меленевським, яка утворила на початку 1905 р. Українську соціал-демократичну спілку Інша частина серед лідерів, якої були Д. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра утворили Українську соціал-демократичну робітничу партію .В 1904 р. була створена Українська Демократична Партія. Її лідерами були С. Єфремов, Є. Чикаленко, Б. Грінченко. Вона мала ліберальну орієнтацію і ставила за мету встановлення конституційного правління. Передбачалась автономія України зі своїм крайовим сеймом, українізація адміністративного апарату, освіти, культури.Отже, на рубежі ХІХ і ХХ ст. швидко йде процес переходу від культурницького руху до політичного, формуються політичні партії. Найрадикальніші партії висунули гасло державної незалежності України. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті. 48.Участь України в зовнішньополітичних акціях Російської імперії (російсько-турецька війна 1806-1812, приєднання Бесарабії до Росії, війна з наполеонівською Францією 1812 року). На початку ХІХ ст.. між Російською та Османською імперіями запанував період нетривалого миру і навіть короткочасного союзу. Об’єднала ці постійно ворогуючі країни спільна небезпека з боку Франції. Проте коли в 1804 р. спалахнуло повстання в Сербії, яке започаткувало національно-визвольний рух проти турецького панування на Балканах, Росія вирішила втрутитись в ці події. Порушуючи свої союзницькі зобов’язання, вона надіслала повстанцям кораблі зі зброєю. У відповідь Туреччина закрила протоки для російських кораблів і забезпечивши собі підтримку Франції, оголосила у грудні 1806 р. війну Росії. У Чернігівській, Харківській, Полтавській, Київській, Херсонській та Катеринославській губерніях було оголошено набір до ополчення. Кожна губернія повинна була направити до російського війська кілька тисяч ополченців. На потреби армії з Лівобережної України Тисячі українців були вимушені воювати в складі російської армії за чужі інтереси. Війна тривала довго, без будь яких рішучих дій з обох боків до 1812 р.,коли Росія, відчуваючи наближення війни з Францією, активізувала свої дії та завдала вирішальної поразки турецькій армії під Рущуком. У травні 1812 р. було підписано Бухарестський мир, внаслідок якого Росія отримала Бессарабію. Більшість її населення складали молдавани, але частину її території (Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти) населяли українці. Бухарестський мирний договір був вигідний Росії: вона вперше здобувала морські бази на кавказькому узбережжі Чорного моря; Вивільняла свою Молдавську (Дунайську) армію для відбиття французької агресії. Договір позбавляв Францію дуже важливого і дуже небезпечного для Росії союзника, як Туреччина. 12 червня 1812 р. Наполеон напав на Росію. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити у осередок антиросійського руху. З метою недопущення антиросійського повстання в Україні,було видано маніфест, в якому закликав українське населення боронити свою землю. До козацьких та ополченських полків вступило майже 70 тис. чоловік. До війська вступало вільне селянське населення, селяни кріпаки. У формуванні козачого полку брав участь видатний український поет і письменник І. КотляревськийУ бойових діях проти наполеонівської армії брали участь 2 бузькі, 2 полтавські та 3 київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків та загони «лісових козаків». Вісім українських полків брали участь у так званій «битві народів» восени 1813 р. під Лейпцигом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії, завдана їй коаліцією військ Росії, Англії, Австрії, Пруссії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Переможцям відкрився прямий шлях на Париж. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції . Так війну було завершено. Проте сподівання українців, що їх становище після війни покращиться, були марними. 49. Буржуазна революція 1848 року в Галичині. Скасування кріпосного права. Головна Руська Рада. У 1848 – 1949 рр. по Європі прокотилася хвиля революцій, що охопила Францію, Німеччину, Італію і Австрію. Ці революції отримали назву «весна народів», оскільки основними їх гаслами були соціальне та національне визволення поневолених імперіями народів, утвердження громадянських прав та свобод. В умовах революції в Західній Україні українська громадськість вимагала від австрійського уряду поділу Галичини на Західну(польську) та Східну (українську) і приєднання до останньої Закарпаття та Північної Буковини. Цим землям українці вимагали надати широку автономію в складі Австрії. Щоб відстояти ці вимоги 2 травня 1848 р у Львові українське духовенство створило «Головну Руську Раду» на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. До складу «Головної Руської Ради» входило 30 чоловік – представники переважно церковної інтелігенції. Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. 15 травня 1848 р. вперше вийшов український тижневик «Зоря Галицька». Найбільші досягнення в1848 – 1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти було засновано українську культурно-освітню організацію «Галицько-руська матиця», яка займалася видавничою справою, впровадженням у школах української мови та видавалися твори українською. Найбільшим виступом на Буковині були дії селянського загону, який очолював депутат австрійського парламенту Л. Кобилиця (1848 -1850). селяни заволоділи лісами і пасовиськами, відмовлялися підпорядковуватись місцевій владі. Під тиском каральних загонів повстання було придушене. виступи на підтримку революції пройшли на Закарпатті – у містах Ужгороді та Мукачеві. Одним з найважливіших результатів революції 1848 – 1849 рр. було скасування кріпосництва в Австрії – в Галичині і на Буковині в 1848, а в Закарпатті 1853. Революція дала поштовх національному самовизначенню українців. Саме вході цієї революції як національний прапор українців став використовуватись синьо-жовтий двоколір. |